Розділ ІІ
НАУКОВИЙ СТАТУС СОЦІОЛОГІЇ НА ПОЧАТКУ XXI ст.
Для визначення статусу будь-якої науки потрібний розгляд специфіки її об’єкта
і предмета, методології і конкретних методик, її структури і місця в системі наук. Розглянемо
ці атрибути соціологічної науки, акцентуючи увагу на дискусійності їх розум
іння в даний час, а також залежності від соціологічних шкіл і конкретно-історичних
соціокультурних контекстів, умов різних країн, регіонів планети.
Сучасні уявлення про об’єкт і предмет соціології
Об’єктом будь-якої науки називають те, що вона вивчає, тобто ту реальність, яка
потрапляє в поле зору даної науки. Об’єкт науки слід відрізняти від її предмета, під
яким розуміється те, під яким кутом зору вона розглядає свій об’єкт, які закономірності
в цьому зв’язку вона виявляє.
До теперішнього часу склалося різноманіття трактувань об’єкта і предмета соц
іології. Усі ці трактування поділяються на три великі групи, що представляють різні
стратегічні підходи до розуміння природи і змісту соціологічного знання.
Відповідно до першого підходу об’єкт соціології мислиться як суспільство в цілому,
а предмет – як закономірності розвитку суспільства у вигляді цілісної суспільної
системи.
Початок такому розумінню призначення соціології поклав ще Огюст Конт. Нині
воно відтворюється багатьма закордонними авторами: Дж. Марковичем, Н. Смелзером,
Н. Луманом і ін. В Україні теж є прихильники такої позиції, що висловлюють її
не тільки в наукових, але й у навчальних публікаціях.
Представники другого підходу думають, що об’єктом соціології виступає не все
суспільство, а лише його особлива частина – сфера соціальних відносин. Предметом
соціології при цьому визнається специфіка закономірностей функціонування і розвитку
цих відносин, їх відтворення і змін. У даному випадку ми маємо справу з більш
пізньою, складною і досить суперечливою системою поглядів на соціологічну науку.
Складність і суперечливість даного підходу обумовлена багатозначністю поняття «соц
іальні відносини».
Ним можна позначати:
• усі взаємодії людей, що виникають у їх громадському житті (це широке трактування
соціальних відносин повертає нас до першого підходу);
Юрій М.Ф. Соціологія
• ті взаємодії людей, що виходять за рамки економічних, політичних і духовнокультурних
відносин, існують поряд з ними і відносно автономні від них;
• відносини між великими групами суспільства – класами, етносами, населенням
різних країн і регіонів;
• відносини між усіма соціальними групами, зокрема малими – сім’ями, трудовими
колективами, сусідськими спільнотами, дружніми компаніями тощо;
• взаємодії людей і їх груп, що утворюють так зване цивільне суспільство, тобто
ту сферу громадського життя, що не регулюється державою і бізнесом;
• усі взаємозв’язки людей, що виникають у ході їх спільної діяльності, що мають
як безпосередньо контактний (очний), так і опосередкований (заочний) характер;
• тільки ті взаємозв’язки індивідів, що утворюють мікросередовище його життє-
діяльності;
• відносини людей у сімейно-побутовому житті, тобто поза виробничим, економ
ічним, навчальним і суспільно-політичним життям;
• інші сторони і грані взаємин людей і їх груп у суспільстві.
Залежно від того чи іншого розуміння соціальних відносин пропонуються різні
трактування атрибутів соціологічної науки. Наприклад, на думку деяких украї-
нських учених, об’єктом соціології є сукупність соціальних зв’язків і відносин,
що характеризують взаємодії людей як представників спільнот, які займають у
суспільстві істотно різне становище. Предметом соціології в такому контексті визнаються
закономірності функціонування і зміни тих зв’язків і відносин людей, що
відтворюють чи змінюють раніше сформовану соціальну нерівність людей і їх груп.
На думку інших, об’єктом соціології виступає цивільне суспільство, а предметом
– закономірності його формування, функціонування і розвитку. Відомий американський
соціолог Е. Гідденс вважає, що соціологія покликана вивчати соціальний
досвід суб’єктів громадського життя, починаючи з індивіда і завершуючи великими
групами (спільнотами) людей, упорядкованість цього досвіду в часі і простор
і.
Перелік визначень наукових атрибутів соціології, пов’язаних з багатозначністю
соціальних відносин, цим не обмежується. Але ми не станемо його продовжувати,
тому що дискусійний характер трактувань її об’єкта і предмета вже очевидний.
Представники більш древніх наук нерідко дорікають соціологів у тому, що вони
постійно сперечаються про об’єкт і предмет своєї науки. Дехто іронізує на цей рахунок,
говорячи, що соціологи не знають те, що вони вивчають. У цьому зв’язку важливо
відзначити наступне.
По-перше, наукові дискусії про об’єкт і предмет своєї науки ведуть не тільки соц
іологи, але й всі учені, які представляють галузі знання, що активно розвиваються.
Зникнення таких дискусій – ознака стагнації науки.
По-друге, соціологія молодша від багатьох наук, а тому природно її підвищене
прагнення до самопізнання і пошуку коректив подальшого розвитку.
По-третє, (за рахунком, але не за важливістю) слід сказати про складність і специф
іку соціальної форми реальності. Вона не тільки складніше за біологічну, хімічну,
фізичну й інші форми матеріального світу, але й принципово відмінна від них включен
істю свідомості людей у саму себе, особливою діалектикою об’єктивних і суб’
єктивних факторів розвитку і функціонування. Ці обставини виключають можлив
ість однодумності дослідників, що вивчають різні соціальні явища і процеси, які
проникають у суть цих явищ з різною мірою глибини. Вони визначають залежність
Розділ ІІ. Науковий статус соціології на початку ХХІ ст.
соціології від національно-культурного і соціально-історичного контекстів розвитку
життєвих сил людини і суспільства.
По-четверте, потрібно зазначити підвищення динамізму соціальних процесів у
XX ст., появу в суспільному житті всіх країн, України особливо, нових соціальних
явищ, які не можуть бути зігноровані соціологією. Вивчення актуальних соціальних
трансформацій, з’ясування їх причин і наслідків, природно, коригує уявлення про її
об’єкт і предмет.
По-п’яте, дискусії про наукові атрибути соціології дають позитивні для неї результати,
задають нові вектори її подальшого розвитку. Головним підсумком суперечок
соціологів про об’єкт і предмет своєї науки, що тривали, то загасаючи, то загострюючись,
протягом усього XX ст., стало формування третього підходу до розуміння
призначення і завдань соціології. Цей підхід, з одного боку, протистоїть двом першим,
а з іншого боку – акумулює їх. У спрощеному вигляді його суть можна виразити
приблизно так.
Соціологія покликана вивчати і соціальні відносини (у всіх перерахованих вище
змістах), і життєдіяльність усього суспільства, якщо під останнім розуміти не суму
економічної, політичної, духовно-культурної й іншої сфер громадського життя, а
систему взаємовпливів цих сфер один на одного. Соціальні відносини при цьому осмислюються
не як однопорядкові з економічними, політичними, духовно-культурними,
екологічними й іншими, а як пронизуючі всі ці сфери й забезпечуючі їх взає-
мозв’язок у системну цілісність. Інакше кажучи, предметом соціології є закономірності
не цих сфер (вони вивчаються, відповідно, економічними, політологічними, культуролог
ічними й іншими науками), а їх взаємовпливу, що стають об’єктивною реальністю в
силу того, що всі суспільні відносини – відносини між людьми, суспільними верствами,
стратами, класами, етносами, іншими спільнотами і соціальними групами.
Третій підхід, звичайно, не виключає продовження дискусії про наукові атрибути
соціології, але спрямовує їх у нове русло – на пошук основ інтеграції двох перших
підходів.
2.2. Макросоціологія і мікросоціологія:
