Сучасні уявлення про об’єкт і предмет соціології

Розділ ІІ

НАУКОВИЙ СТАТУС СОЦІОЛОГІЇ НА ПОЧАТКУ XXI ст.

Для визначення статусу будь-якої науки потрібний розгляд специфіки її об’єкта

і предмета, методології і конкретних методик, її структури і місця в системі наук. Розглянемо

ці атрибути соціологічної науки, акцентуючи увагу на дискусійності їх розум

іння в даний час, а також залежності від соціологічних шкіл і конкретно-історичних

соціокультурних контекстів, умов різних країн, регіонів планети.

Сучасні уявлення про об’єкт і предмет соціології

Об’єктом будь-якої науки називають те, що вона вивчає, тобто ту реальність, яка

потрапляє в поле зору даної науки. Об’єкт науки слід відрізняти від її предмета, під

яким розуміється те, під яким кутом зору вона розглядає свій об’єкт, які закономірності

в цьому зв’язку вона виявляє.

До теперішнього часу склалося різноманіття трактувань об’єкта і предмета соц

іології. Усі ці трактування поділяються на три великі групи, що представляють різні

стратегічні підходи до розуміння природи і змісту соціологічного знання.

Відповідно до першого підходу об’єкт соціології мислиться як суспільство в цілому,

а предмет – як закономірності розвитку суспільства у вигляді цілісної суспільної

системи.

Початок такому розумінню призначення соціології поклав ще Огюст Конт. Нині

воно відтворюється багатьма закордонними авторами: Дж. Марковичем, Н. Смелзером,

Н. Луманом і ін. В Україні теж є прихильники такої позиції, що висловлюють її

не тільки в наукових, але й у навчальних публікаціях.

Представники другого підходу думають, що об’єктом соціології виступає не все

суспільство, а лише його особлива частина – сфера соціальних відносин. Предметом

соціології при цьому визнається специфіка закономірностей функціонування і розвитку

цих відносин, їх відтворення і змін. У даному випадку ми маємо справу з більш

пізньою, складною і досить суперечливою системою поглядів на соціологічну науку.

Складність і суперечливість даного підходу обумовлена багатозначністю поняття «соц

іальні відносини».

Ним можна позначати:

• усі взаємодії людей, що виникають у їх громадському житті (це широке трактування

соціальних відносин повертає нас до першого підходу);

Юрій М.Ф. Соціологія

• ті взаємодії людей, що виходять за рамки економічних, політичних і духовнокультурних

відносин, існують поряд з ними і відносно автономні від них;

• відносини між великими групами суспільства – класами, етносами, населенням

різних країн і регіонів;

• відносини між усіма соціальними групами, зокрема малими – сім’ями, трудовими

колективами, сусідськими спільнотами, дружніми компаніями тощо;

• взаємодії людей і їх груп, що утворюють так зване цивільне суспільство, тобто

ту сферу громадського життя, що не регулюється державою і бізнесом;

• усі взаємозв’язки людей, що виникають у ході їх спільної діяльності, що мають

як безпосередньо контактний (очний), так і опосередкований (заочний) характер;

• тільки ті взаємозв’язки індивідів, що утворюють мікросередовище його життє-

діяльності;

• відносини людей у сімейно-побутовому житті, тобто поза виробничим, економ

ічним, навчальним і суспільно-політичним життям;

• інші сторони і грані взаємин людей і їх груп у суспільстві.

Залежно від того чи іншого розуміння соціальних відносин пропонуються різні

трактування атрибутів соціологічної науки. Наприклад, на думку деяких украї-

нських учених, об’єктом соціології є сукупність соціальних зв’язків і відносин,

що характеризують взаємодії людей як представників спільнот, які займають у

суспільстві істотно різне становище. Предметом соціології в такому контексті визнаються

закономірності функціонування і зміни тих зв’язків і відносин людей, що

відтворюють чи змінюють раніше сформовану соціальну нерівність людей і їх груп.

На думку інших, об’єктом соціології виступає цивільне суспільство, а предметом

– закономірності його формування, функціонування і розвитку. Відомий американський

соціолог Е. Гідденс вважає, що соціологія покликана вивчати соціальний

досвід суб’єктів громадського життя, починаючи з індивіда і завершуючи великими

групами (спільнотами) людей, упорядкованість цього досвіду в часі і простор

і.

Перелік визначень наукових атрибутів соціології, пов’язаних з багатозначністю

соціальних відносин, цим не обмежується. Але ми не станемо його продовжувати,

тому що дискусійний характер трактувань її об’єкта і предмета вже очевидний.

Представники більш древніх наук нерідко дорікають соціологів у тому, що вони

постійно сперечаються про об’єкт і предмет своєї науки. Дехто іронізує на цей рахунок,

говорячи, що соціологи не знають те, що вони вивчають. У цьому зв’язку важливо

відзначити наступне.

По-перше, наукові дискусії про об’єкт і предмет своєї науки ведуть не тільки соц

іологи, але й всі учені, які представляють галузі знання, що активно розвиваються.

Зникнення таких дискусій – ознака стагнації науки.

По-друге, соціологія молодша від багатьох наук, а тому природно її підвищене

прагнення до самопізнання і пошуку коректив подальшого розвитку.

По-третє, (за рахунком, але не за важливістю) слід сказати про складність і специф

іку соціальної форми реальності. Вона не тільки складніше за біологічну, хімічну,

фізичну й інші форми матеріального світу, але й принципово відмінна від них включен

істю свідомості людей у саму себе, особливою діалектикою об’єктивних і суб’

єктивних факторів розвитку і функціонування. Ці обставини виключають можлив

ість однодумності дослідників, що вивчають різні соціальні явища і процеси, які

проникають у суть цих явищ з різною мірою глибини. Вони визначають залежність

Розділ ІІ. Науковий статус соціології на початку ХХІ ст.

соціології від національно-культурного і соціально-історичного контекстів розвитку

життєвих сил людини і суспільства.

По-четверте, потрібно зазначити підвищення динамізму соціальних процесів у

XX ст., появу в суспільному житті всіх країн, України особливо, нових соціальних

явищ, які не можуть бути зігноровані соціологією. Вивчення актуальних соціальних

трансформацій, з’ясування їх причин і наслідків, природно, коригує уявлення про її

об’єкт і предмет.

По-п’яте, дискусії про наукові атрибути соціології дають позитивні для неї результати,

задають нові вектори її подальшого розвитку. Головним підсумком суперечок

соціологів про об’єкт і предмет своєї науки, що тривали, то загасаючи, то загострюючись,

протягом усього XX ст., стало формування третього підходу до розуміння

призначення і завдань соціології. Цей підхід, з одного боку, протистоїть двом першим,

а з іншого боку – акумулює їх. У спрощеному вигляді його суть можна виразити

приблизно так.

Соціологія покликана вивчати і соціальні відносини (у всіх перерахованих вище

змістах), і життєдіяльність усього суспільства, якщо під останнім розуміти не суму

економічної, політичної, духовно-культурної й іншої сфер громадського життя, а

систему взаємовпливів цих сфер один на одного. Соціальні відносини при цьому осмислюються

не як однопорядкові з економічними, політичними, духовно-культурними,

екологічними й іншими, а як пронизуючі всі ці сфери й забезпечуючі їх взає-

мозв’язок у системну цілісність. Інакше кажучи, предметом соціології є закономірності

не цих сфер (вони вивчаються, відповідно, економічними, політологічними, культуролог

ічними й іншими науками), а їх взаємовпливу, що стають об’єктивною реальністю в

силу того, що всі суспільні відносини – відносини між людьми, суспільними верствами,

стратами, класами, етносами, іншими спільнотами і соціальними групами.

Третій підхід, звичайно, не виключає продовження дискусії про наукові атрибути

соціології, але спрямовує їх у нове русло – на пошук основ інтеграції двох перших

підходів.

2.2. Макросоціологія і мікросоціологія: