На початку XXІ ст. соціологія перетворилася в складно структуровану науку. Як
основні структури в ній виділяють:
• макроціологію і мікросоціологію (їх відмінності і взаємодії охарактеризовані в
п. 2.2);
• загальну і прикладну соціологію (перша займається розробкою фундаментальних
основ соціології, друга – дослідженням конкретних актуальних соціальних проблем);
• теоретичну й емпіричну соціологію, які вирішують питання або теоретичні властивост
і, або комплекс методологічних і методичних проблем організації і проведення
конкретних соціологічних досліджень;
• галузі соціології (соціологія особистості, феміносоціологія, соціологія освіти,
політична соціологія, економічна соціологія тощо. Кількість галузей соціології велика
і постійно зростає);
• напрями і школи соціології, тобто союзи соціологів-однодумців, що сповідають
однакові парадигми, близькі теорії, єдині методологічні і методичні орієнтування.
Якщо такий союз має чіткі просторово-тимчасові межі, визнаного лідера (або
кількох лідерів), більш-менш виражену формалізованість, то його називають школою.
Напрям соціології – більш аморфний, як правило, інтернаціональне об’єднання
однодумців.
Для розуміння подальшого змісту даної книги потрібно розглянути співвідношення
між теоретичною й емпіричною соціологією, а також галузями соціології.
Теоретична соціологія має чотирирівневий характер. Розрізняють: а) парадигмальний
рівень теоретизування; б) «великі», тобто загальсоціологічні теорії; в) теорії
так званого середнього рівня; г) спеціальні (або окремі) концепції.
Загальносоціологічні («великі») теорії покликані дати цільне пояснення соціальної
форми матеріального світу, розкрити основні закономірності соціальної життєдіяльності
людей і їх груп, тенденції розвитку соціальних відносин як цілісної системи. На це претендують
теоретичні конструкції, створені Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом, Г. Зіммелем,
К. Марксом, М. Вебером, П. Сорокіним, Т. Парсонсом, А. Шюцем, Дж. Мідом,
Дж. Хомансом, П. Бурдьє й іншими класиками соціології. Однак жодна з коли-небудь
запропонованих «великих» соціологічних теорій не може бути визнана повною мірою
відповідною до її претензій. Усім притаманна (одним – більшою, іншим – меншою
мірою) однобічність тлумачення соціального життя, недооцінка тих чи інших її граней
і закономірностей. Соціальна матерія до такої міри складна, що не піддається всеосяжному
осмисленню навіть геніїв. Але про неї можна отримати досить повне уявлення,
якщо вивчити всі наявні загальносоціологічні теорії, кожна з яких витлумачує соціальне
життя в якому-небудь одному аспекті (чи їх визначеній сукупності).
До теорій «середнього рівня» відносять ті, котрі претендують на осмислення
не всього соціального життя як цілісної системи, а лише деяких її структур (страт, класів,
Юрій М.Ф. Соціологія
етносів, трудових колективів тощо) і процесів (конфліктів, соціалізації й адаптації особистост
і, аномальної поведінки людей тощо).
Загальносоціологічну теорію можна порівняти з глобусом – моделлю нашої планети,
а середньорівневу – з географічною картою певного материка чи країни.
Основні параметри географічних карт, як відомо, визначені місцем розташування
картографічного об’єкта на глобусі. Подібно до цього зміст середньорівневої теорії
залежить від змісту тієї загальсоціологічної теорії, яку вона конкретизує.
Продовжуючи географічну аналогію, відзначимо, що коли люди подорожують
певною незнайомою країною, то воліють користуватися не глобусом, а картами відпов
ідної місцевості. Цим ми хочемо сказати, що середньорівневі теорії виявляються у
певних випадках потрібнішими від загальсоціологічних. Мова йде про ситуації розробки
програм емпіричних соціологічних досліджень, формулювання гіпотез, визначення
методів і методик їх перевірки, інтерпретації отриманої інформації. Підвищена
теоретико-методологічна роль концепцій середнього рівня в емпіричних досл
ідженнях пояснює достаток останніх в умовах відсутності задовольняючої всіх
соціологів загальносоціологічної теорії.
Середньорівневих соціологічних теорій набагато більше, ніж «великих». Їх чисельн
ість постійно росте й у цьому виявляється один з векторів розвитку соціолог
ії. На основі саме цих теорій формуються і розвиваються численні галузі соц
іології.
Не менше, а для практики проведення емпіричних досліджень більш значимі спец
іальні (окремі) теорії, що конкретизують середньорівневі. Наприклад, однією їх теор
ією середнього рівня є концепція колективу. Дослідження, проведені на її основі,
встановили, що закономірності колективу по-різному виявляються у виробничих,
навчальних, військових, управлінських і інших їх типах. Більше того, виявлені законом
ірності, специфічно властиві кожному типу колективу. Тому склалися спеціальні
теорії вказаних типів колективу, маючі окремий характер щодо даної середньорівнево
ї концепції. Природно, що досліднику, який взявся за вивчення певної проблематики
колективу, скажімо, цеху якогось підприємства, у першу чергу, знадобиться
спеціальна теорія виробничого колективу.
Галузі соціології. Нині їх так багато, що виникла потреба в їх класифікації. Найчаст
іше галузеві соціології типологізують за трьома напрямами: а) досліджуваних
суб’єктів соціального життя; б) сфер соціального життя, в яких діють досліджувані
суб’єкти; в) міждисциплінарного характеру галузей соціології, їх зв’язку з іншими науками.
Третю типологію розглянемо в наступному параграфі, а зараз висвітлимо дві перші.
За суб’єктами соціальних дій розрізняють галузеві соціології:
1. особистості,
2. сім’ї,
3. малої групи,
4. колективу,
5. професійних груп,
6. страт і класів,
7. молоді (ювиносоціологія),
8. осіб зрілого віку (акмесоціологія),
9. людей похилого віку (геронтосоціологія),
10. жінок (феміносоціологія),
Розділ ІІ. Науковий статус соціології на початку ХХІ ст.
11. гендерну соціологію, що вивчає особливості соціальної поведінки людей різної
статі,
12. національних утворень (етносоціологія),
13. організацій (соціологія армії, вищої школи тощо),
14. політичних партій,
15. електорату,
16. ЗМІ (засобів масової інформації),
17. типів поселень (соціологія міста, соціологія села тощо),
18. регіонів країни,
19. еліти суспільства,
20. органів влади тощо.
Поява нових суб’єктів соціальних відносин (безробітних, підприємців, страйкар
ів, вимушених переселенців, біженців, масових рухів, релігійних течій тощо) і необх
ідність їх соціологічного аналізу визначають виникнення або нових галузей соц
іології, або розчленовування названих галузей на підгалузі.
За другою типологією виділяють такі галузеві соціології:
1. праці,
2. вільного часу,
3. побуту,
4. управління,
5. індустріальну,
6. сільськогосподарську (соціологію сільського господарства),
7. військову,
8. науки,
9. освіти,
10. виховання (зокрема педагогічну соціологію),
11. моралі,
12. права,
13. релігії,
14. моди,
15. спорту,
16. мистецтва,
17. літератури,
18. медицини й охорони здоров’я,
19. реклами,
20. кіно,
21. девіантної поведінки (зокрема соціологію злочинності),
22. способу життя,
23. суспільної думки,
24. соціальної роботи.
Крапка наприкінці приведеного переліку, звичайно, не остаточна. Кількість галузей
соціології, виокремлюваних за сферами соціальних відносин, теж систематично
зростає. Нині не тільки на Заході, але й в Україні розпочате докладне соціологічне досл
ідження проблем міжнародних відносин, бізнесу, конкуренції, культосвітньої діяльност
і, що дозволяє говорити про формування нових галузей і підгалузей соціології.
Завершимо сказане про рівні і галузі соціології таким чином. Уявіть дерево, в якого
є корені, стовбур, товсті суки, від яких відходять гілки, листя і якісь плоди. Це дерево –
Юрій М.Ф. Соціологія
модель нашої науки. Її корені – соціологічні парадигми, методологічні принципи соціолог
ії і загальнонаукові методи пізнання. Стовбур дерева соціології складають загальсоц
іологічні («великі») теорії. Товсті суки – теорії середнього рівня, а гілки – спеціальні
(окремі) теорії. Усе, що росте на одному товстому суці – галузь соціології. Листя, квіти і
плоди символізують емпіричну соціологію, конкретні со-ціологічні дослідження, їх
методики і результати.
Щоб намальований образ адекватніше відбивав рівні і структуру соціології,
відмітимо, що древо соціології схоже не на стрункий кипарис чи ялину, а на сибірську
(що стелеться) яблуню. У неї могутня коренева система, невисокий стовбур, багато
товстих суків і гілок, розвинута крона. Аналогічна картина спостерігається при
розгляді дерева соціології – численність парадигм і методологій, гарна розвиненість
середньорівневих концепцій, галузей і емпіричних досліджень при відносній недорозвиненост
і загальсоціологічних теорій.
Будь-яка модель спрощує й огрублює дійсність. Це твердження належить і до запропонованого
нами образу дерева соціології. Але кожна модель, навіть примітивна,
виявляється корисною для розуміння того явища, яке вона відбиває. Уявлення соц
іології як дерева полегшує усвідомлення органічності зв’язків і взаємозумовленості
її різних структур і рівнів. Емпіричні дослідження «зав’януть» і «відпадуть» від соціолог
ії, якщо не будуть харчуватися живлючим соком, що надходить з методології і теорії.
Але все дерево соціології загине без наукового «хлорофілу», вироблюваного на її емп
іричному рівні.
