Стадії політичного конфлікту

Тема 9: Політичні процеси

План

1. Політичний розвиток та модернізація.
2. Політичні конфлікти та кризи.
3. Вибори та виборчі системи.

 

1. Політичний процес – діяльність суб’єктів політичних відносин, що відбиває стадії зміни політичної системи.

Види політичного процесу:

- внутрішньополітичний і зовнішньополітичний;

- стабільні і нестабільні;

- еволюційні і революційні;

- конорронтаційні і консенсуальні;

- тривалі та короткочасні;

- глобальні і регіональні;

- відкриті і приховані.

Форми перебігу політичних процесів:

1. Режим функціонування – має місце просте в відтворенні, сформовані моделі відносин. Для цього режиму характерно: пріоритет традицій на інноваціями: система стабільна та стійка, але виникає проблема політичного застою.
2. Режим розвитку, для нього характерна: висока інтенсивність політичних змін; зміна структури і характеру політичних відносин, механізмів функціонування політичної системи, та характеру взаємодії у зовнішньому середовищі.

Теорія політичної модернізації (Г. Алеманд) зміни в окремих країнах сприяють переходу від традиційного (аграрного, деіндустіального) до індустріального суспільства, наприклад кінець ХVII початок ХХ століття. (З’являється новий тип політичної культури та нові форми участі громадян у політичному житті)

Типи модернізації:

1. Первинна (або оригінальна, або органічна) характеризується тим, що має місце еволюційних розвиток всіх сфер громадського життя та виникнення нового типу політичної системи, наприклад (США, зх. Європа) на це впливає поява політичних партій.
2. Вторинна вона заснована на впливі зовнішніх факторів, має місце більша інтенсивність змін та їх нерівномірність (Росія, Туреччина, Бразилія)

В ХХ ст. в межах території політичної модернізації активно досліджена проблема демократизації.

Демократизація – це процес зміни політичної системи, що характеризується:

- розширенням політичних прав і свобод громадян;

- виникнення політичних ідеологій плюралізму;

- збільшення форм участі населення у політичному житті України;

- децентралізація державної влади;

- побудова громадянського суспільства з розподілом влади.

 

Теорія «Третьої хвилі демократизації» автор (С. Хантінгтон)

 

І хвиля 1828р. розширення виробничого права.

1828–1926рр. (30 країн в світі встановили демократичний режим)

1922–1942рр. – хвиля відкоти (наслідки першої світової війни, сприяли відновленню авторитарного режиму в Італії, Югославії, Болгарії та Польщі.

ІІ хвиля 1943–1962рр. перемога антигітлерівської коаліції у ІІ світовій війні, розпад світової колоніальної системи.

1958–1974рр. період відкоти – Перун, Бразилія, Аргентина, Корея, Індонезія …

ІІІ хвиля 1974–1990рр. процеси встановлено демократичний режим у Греції Португалії, Іспанії, а також в Індії, Бразилії, Пакистані.

1991–1992рр. сх. Європа відбувся процес розпаду комуністичного світу.

Е.Гіденс англійський соціолог – демократія імовірно найпотужніша з ідей ХХ ст.

Парадокс демократії – демократія поширена по всьому світі у різних демократичних країнах, все більше і більше зростає розчарування у демократичних процесах.

 

 

2. Політичний конфлікт – форма політичного процесу, що характеризується зіткненням різноспрямованих політичних сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії.

Види конфліктів:

1. Конфлікт інтересів (викликаний зіткненням політичних і соціально-економічних інтересів, позитивний характер).
2. Конфлікт цінностей (пов'язаний з протиборством різних ідеологічних течій, політичних цінностей і орієнтацій, небезпечний тип конфлікту, більш складний у розв’язанні і несе загрозу політичний системі).
3. Конфлікт ідентичності (зумовлений процесом ототожнення, ідентифікації, індивідами чи соціальними групами приналежності до певної спільноти, є небезпечний для політичної системи, який призводить до її зміни).

Стадії політичного конфлікту

 

Перед конфліктна:

- актуалізація політичних інтересів;

- виділення пріоритетних цілей;

- розробка стратегії та тактики боротьби;

- пошук союзників.

 

 

Стадія розвитку політичного конфлікту:

- демонстрація сили та загроза її застосування;

- застосування сили та інших засобів боротьби;

- повномасштабне застосування насильства.

 

Стадія розв’язання політичного конфлікту:

- тимчасове розв’язання конфлікту (компроміс);

- повне розв’язання конфлікту і знищення або консенсус.

Політична криза – стан політичної системи при якому через різке загострення протиріч порушується її стабільність, нормальне функціонування та розвиток.

Типи політичних криз:

1.Зовнішньополітичні (викликанні міжнародними конфліктами).

2.Внутрішньополітичні (виникають в нутрі держави).

Кризові моделі розвитку конфлікту:

1. Війна – форма розв’язання політичного конфлікту, шляхом застосування насильства

Типи війни:

- зовнішні (між різними державами, Світова війна)

І світова війна 1914-1918рр.(Австро-Німецький блок) Антанта, 34 держави, загинуло 9.5 млн.людей.

ІІ світова війна 1939-945рр.(Фашистка Німеччина, антигітлерівська коаліція) 72 держава, загинуло 62 млн.людей.

ІІІ світова війна 1946-1989рр. нетиповий різновид війни «Холодна Війна» - ідеологічне і військово-політичне протистояння між капіталістичними державами і державами з соціалістичною економікою.

Форми холодної війни:

- гонка озброєнь;

- введення економічних санкцій;

- ідеологічна агресія.

ІV світова війна новий глобальний цивілізаційний конфлікт ХХІ ст..

11 вересня 2201р. – терористичні акти на США 40 країн Ісламського світу = 1млрд. 200млн. людей населення. Всі країни постіндустріального християнського світу з населенням 700млн. людей.

2. Революція – вид політичного процесу, що характеризується радикальними політичними змінами повною зміною політичної системи або витіснення з її структури окремих елементів.

Альтернативою революції, як форми розвитку політичної кризи є реформування – перетворення, зміна, перебудова політичної системи або окремих її елементів.

Методи розв’язання військових конфліктів:

1. Метод власних інтересів.
2. Авторитарний метод.
3. Метод силового примусу.
4. Консультативний метод (міжнародні посередники знаходять переконати сторони у припинені війни).

Способи розв’язання політичного конфлікту:

1. Локалізація конфлікту – безпосереднє збалансування інтересів через вплив владних структур чи громадськості, ліквідація бази ініціації правопорушень.
2. Деескалація конфлікту – зменшення його гостроти і руйнівних наслідків, може завершитись затуханням конфлікту, його розв’язанням або переходом у новий виток ескалації.
3. Компроміс – спосіб розв’язання конфлікту, шляхом взаємних поступок. Консенсус – спосіб розв’язання політичного конфлікту, який заснований на досягненні принципової згоди між основними суспільно-політичними силами щодо принципів політичної організації, розподілу влади та політичних ресурсів у суспільстві.

3. Вибори до органів влади – серцевина демократичного політичного процессу.

Класифікація виборів:

1.Відповідно до територіального представництва:

- вибори до державних органів влади;

- вибори до регіональних органів влади;

- вибори до місцевих органів влади;

- вибори до міжнародних органів.

2.З огляду на причини проведення виборів:

- чергові;

- позачергові;

- додаткові вибори.

Виборче право:

1. Активне – право громадянина брати участь у виборах до органів державної влади.
2. Пасивне – право громадянина балотуватися та право бути обраним.

Принципи виборчого права:

1. Загальність (незалежність від освіти, статі, національності, професії, мови, доходів та віросповідань).
2. Рівності (один виборець, один голос).
3. Безпосередність виборів (пряме голосування).
4. Непряме виборче право.
5. Пряме голосування.

Обмеження виборчого права:

1. Віковий ценз.
2. Ценз не діє здатності (обмеження виборчого права психічнохворих людей).
3. Моральний ценз (які перебувають в місцях обмеження волі).
4. Ценз осілості (термін проживання в даній місцевості).
5. Статевий ценз.
6. Майновий ценз (бідні прошарки населення не допускались до виборів).

Принципи демократичної організації виборів:

1. Свобода виборів і добровільна участь громадян.
2. Наявність вибору альтернативних кандидатів.
3. Конкурентність виборів.
4. Періодичність та регулярність.
5. Рівність можливостей у передвиборній боротьбі.
6. Можливість громадського контролю за виборами.

Виборча система – сукупність правил і прийомів, які забезпечують певний тип участі суспільства у формуванні держави, представницьких, законодавчих, судових, виконавчих органів влади, а також втілення волі тієї частини суспільства, котрої згідно із законодавством достатньо для визначення виборів дійсним.

Типи виборчої системи:

1. Мажоритарна виборча система – депутатські місця в конному окрузі дістаються кандидатові, який зібрав встановлену більшість голосів; види:

- абсолютної більшості 50%+1 голос;

- відносної більшості;

- система кваліфікованої більшості.

Переваги:

- порівняльна легкість формування уряду і його стабільності;

- формування стійких зв’язків між виборцями і депутатами

Недоліки: не відображає реальної розстановки соціально-політичних сил в Україні, уможливлює ситуацію коли значне число виборців залишається без свого представника в парламенті.

1. Пропорційна виборча система – вибори відбуваються за партійними списками і розподіл мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів набраних в межах виборчого округу.

Види списків для голосування:

- тверді списки;

- напівтверді списки;

- вільні списки.

Переваги: представництво партій у виборних органах відбувається відповідно до їх реальної популярності серед виборців.

Недоліки: відносна менша стабільність уряду дії якого часто непослідовні і суперечливі, можливість включення до партійних списків непопулярних людей.

Проблема виборчого бар’єру – для того щоб побороти недоліки партійне дроблення парламенту встановлюється виборчий бар’єр.

Ізраїль – 1%, Данія – 2%, Швеція – 4%, Росія, Німеччина – 5%, Туреччина – 10%, Україна – 5%

1. Змішана – коли застосовують різні модифікації мажоритарної і пропорційної.
2. Консенсусна (використовують ООН) – кожен виборець отримує бюлетень з кандидатами, напроти виборця ставлять бали (від 5 до 1) визначаються переможці за сумою балів.
3. Куріальна – використовують для держав з програмою забезпечення представництва в парламенті, нечисленних етнічних, соціальних та демографічних груп. Для кожної курії встановлюється норми представництва (Нова Зеландія, Зімбабве, Фіджі)