Лекции.Орг


Поиск:




Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів




Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Сукупність методів (словесних, наочних, практичних), спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, форму­вання умінь і навичок, формує групу методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Словесні методи навчання. Головна їх особливість по­лягає у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухан­ня. Усю різноманітність словесних методів іноді зводять до двох методів: евристичного (запитального) — бесіда; таак-роматичного (виклад ального) — пояснення, розповідь, ле­кція, інструктаж, робота з підручником.

Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомо­гою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати рані­ше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на ос­нові засвоєного фактичного матеріалу.

Метод бесіди реалізується за допомогою запитань — від­повідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний ха­рактер («Що?», «Де?», «Коли?»), бесіда є повідомлюючою. Вона орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мислення уч-. нів є репродуктивним. Якщо запитання до учнів мають про­блемний характер («Чому?», «Як Ви вважаєте?», «Чим мо­жна пояснити?» тощо), бесіда є евристичною, або сократич­ною. У цьому випадку мислення учнів творче, продуктивне. Вищий рівень евристичної бесіди — дискусія. Навчальна дискусія, яка є одним із найдинамічніших словесних мето­дів навчання, має велике розвиваюче і виховне значення. У процесі дискусії учні вчаться сперечатися, доводити, аргуме­нтувати, обстоювати свою думку, адекватно оцінювати себе, поважати думки інших. Бесіду, що будується на питаннях, які потребують чітких, однозначних відповідей, називають катехізичною (грец. katechesis — настанова, повчання). Во­на має в основному догматичний характер. Вдаються до неї за потреби викладача пересвідчитися в точності засвоєння правил, законів, формулювань, алгоритмів дій.

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів, принципів дій, прикладів тощо.

Головне його завдання — розкриття причинно-наслід-кових зв'язків і закономірностей розвитку природи, суспі­льства, людського мислення. Оскільки матеріал можна по­яснювати різними логічними шляхами або способами мір­кування, пояснення може бути індуктивним, дедуктивним, традуктивним.

Індукція — спосіб міркування, при якому висновок отри­мують на основі аналізу окремих фактів. Індуктивне пояс­нення забезпечує можливість переходу від одиничних фак­тів до загальних положень.

Дедукція — спосіб міркування, за якого частковий ви­сновок робиться лише логічним шляхом від загальних по­ложень.

Традукція — вид умовиводу, в якому посилання і висно­вки є судженнями однакового ступеня загальності (висно­вок від одиничного до одиничного, від часткового до част­кового, від загального до загального). Різновидом традук-тивного умовиводу є аналогія.

Розповідь — образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події.

Характеризується розповідь відсутністю взаємних пи­тань між викладачем та учнями, незначною тривалістю (10—12 хв.), доступною формою викладу. Викладач може використовувати цитати, резюмування, наочні засоби, яск­раві образні приклади, зіставлення.

Розрізняють три типи розповіді: розповідь-вступ (вико­ристовують перед вивченням нової теми для стимулювання та актуалізації опорних знань), розповідь-викладання (по­яснення), розповідь-завершення (проводять після пояснен­ня або вивчення теми з метою узагальнення вивченого, під­биття підсумків).

За особливостями проникнення в явища дійсності розпо­віді бувають: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків ді­йових осіб тощо. Науково-популярна розповідь — виклад на­укового або взагалі складного питання в загальнодоступній формі. Описоварзповідь — послідовний виклад ознак, осо­бливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (її іс­торичних пам'яток, внутрішніх переживань героя тощо). Головне завдання полягає в ознайомленні учнів з предмета­ми та явищами. Це потребує від них значного запасу знань, розвиненої уяви, що робить описову розповідь нелегкою для сприймання.

Лекція — інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.

Лекція за своєю суттю завжди діалогічна, вимагає від учителя врахування інтересів, настроїв, інформованості уч­нів. Науковий і фактичний матеріал її повинен відобража­ти вузлові питання дисципліни. Готуючись до лекції, необ­хідно передбачити можливі запитання учнів.

Робота з підручником. Ця робота полягає в самостійно­му опрацюванні учнями друкованого тексту, що дає їм змо­гу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити йо­го, виявити самостійність у навчанні.

Самостійна робота учнів з підручником — один з най­важливіших методів набуття систематичних, міцних і ґрунтовних знань. Вона більше, ніж будь-які інші методи, залежить від вікових особливостей дітей та рівня їхнього розвитку.

Словесні методи навчання використовують у поєднанні з наочними методами.

Наочні методи навчання. До них належать: ілюструван­ня, демонстрування, самостійне спостереження.

Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями стати­чної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

Можливий показ учням різноманітних наочних об'єк­тів — реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зо­бражень (опосередкована наочність).

За критерієм відображення дійсності засобами наочнос­ті їх поділяють на такі види:

- натуральні об'єкти: рослини, тварини, знаряддя і про­дукти праці, мінерали, хімічні речовини таін. Конкретніс­ть, повноту, багатогранність натуральних об'єктів не мо­жуть замінити штучні зображення. Але використання на уроках натуральних об'єктів не завжди можливе;

- зображальні (образно-опосередковані) засоби: навча­льні картини, репродукції художніх картин, макети, муля­жі та ін.

- схематичні засоби: географічні, топографічні, істори­чні карти, схеми, малюнки, діаграми, графіки тощо. Вони відображають дійсність в умовних, символічних і графічних формах, схематично, але чітко показують кількість та про­сторові відношення між окремими елементами відображу­ваних явищ, зв'язки й залежності між різними сторонами об'єкта.

Наочні методи вимагають від учителя суворого дотри­мання технічних прийомів і правил. Наприклад, об'єкт, що демонструється, має бути розміщений так, щоб він був до­ступним усім учням, його слід заздалегідь підготувати. Не варто перевантажувати урок наочністю. Кожний об'єкт має з'являтися тоді, коли він потрібний.

Практичні методи навчання. їх використовують для без­посереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування вмінь і навичок. До них належать: вправи, лабора­торні, практичні, графічні й дослідні роботи.

Вправи — цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями пев­них дій та операцій (розумових, практичних) для формування нави­чок і вмінь.

Лабораторні роботи — вивчення у школі природних явищ за допо­могою спеціального обладнання.

Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально при­стосованому приміщенні (лабораторії), де є необхідне обла­днання (прилади, столи, витяжні шафи та ін.). Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати ре­зультати вимірювань і науково обгрунтовано оцінювати їх.

Практичні роботи за своєю метою й завданнями анало­гічні лабораторним.

Практичні роботи — застосування знань учнями у ситуаціях, на­ближених до життєвих.

Вони передбачають безпосереднє використання знань уч­нів у суспільно корисній праці (заміряння, зіставляння, ви­значення ознак та властивостей предметів, формулювання висновків).

Практичні роботи проводяться у такі етапи: пояснення вчителя (теоретичне осмислення матеріалу), показ (інстру­ктаж), проба (2—3 учні виконують роботу, решта спостері­гає), виконання роботи (кожен учень самостійно виконує ро­боту), контролювання (приймання та оцінювання роботи). Якщо лабораторні роботи повністю стосуються теми, що ви­вчається, то практикуми і практичні заняття проводять на­прикінці чверті, півріччя або навчального року після ви­вчення великих тем курсу.

Дослідні роботи — пошукові завдання, проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, які ви­користовують на факультативних, гурткових заняттях з метою під­готовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рі­вні пізнавальної активності та самостійності.

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1175 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Надо любить жизнь больше, чем смысл жизни. © Федор Достоевский
==> читать все изречения...

1283 - | 1043 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.