Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів

Методи стимулювання і мотивації спрямовані на форму­вання позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізна­вальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. До цієї категорії належать методи формуван­ня пізнавальних інтересів учнів і методи стимулювання обов'язку і відповідальності.

Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Во­ни викликають позитивні дії та настрій — образність, ціка­вість, здивування, моральні переживання.

Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важли^ми є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фількхВ, особистих переживань вчителя. Яскра­вість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість уч­нів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Вчитель може використовувати різні методи цієї групи.

Метод створення ситуації новизни навчального мате­ріалу передбачає окреслення нових знань у процесі викла­дання, створення атмосфери морального задоволення від ін­телектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спону­кає учнів до самовдосконалення.

Метод опори на життєвий досвід учнів полягає у ви­користанні вчителем у навчальному процесі життєвого до­свіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в уч­нів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.

Метод емоційно-морального стимулювання передбачає включення у зміст навчання моральних ситуацій, прикладів з метою викликати в учнів моральні переживання за допо­могою підбору змісту матеріалу; прикладів і фактів мораль­ності людини (з життя та художньої літератури); ху­дожності, яскравості, емоційності викладу матеріалу.

Метод зацікавлення сприяє створенню ситуації зацікав­леності змістом матеріалу, реалізується за допомогою ціка­вих прикладів, дослідів, парадоксальних фактів, які емо­ційно збуджують, викликаючи позитивне ставлення до на­вчальної діяльності (цікаві аналогії, зіставлення наукових та життєвих фактів; розкриття подробиць з життя відомих людей; розповіді про передбачення фантастів; проблемні запитання, досліди, тощо).

Метод пізнавальних ігор сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні іг­ри моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досяга­ється за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає уч­ням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, най­повнішому виявленню своїх сил і можливостей.

Пізнавальні ігри поділяють на певні різновиди: ділові, рольові, інтерактивні й симуляційні.

Ділова гра — діалог на професійному рівні, в якому відбуваються зіткнення різних думок, пропозицій, взаємна критика гіпотез, їх обгрунтування, що призводить до появи нових знань і уявлень.

Цей різновид гри забезпечує максимальну активність учнів, збуджує інтерес до самостійної роботи й потребу в ній, відповідальне ставлення до своїх обов'язків; надає мож­ливість випробувати себе в незвичних ролях, поставити себе на місце іншої людини, вийти за межі звичної соціальної та особистісної поведінки.

Ефективність ділової гри забезпечується за умов: добро­вільності, відсутності тиску, створення й підтримки спе­цифічної атмосфери гри; розвитку подій, динамічності; зв'я­зку ігрової та реальної діяльності; переходу від простих до складних ігрових форм.

Ділова гра передбачає: змалювання ігрового комплексу; деталізований опис об'єкта управління та уточнення умов його діяльності; виокремлення спонукальних факторів, які впливають на діяльність; визначення системи зворотних зв'язків під час гри. її цінність полягає у колегіальності прийняття рішень. Публічний захист, аналіз та критика рішень викликає в учасників гри відчуття єдиного колек­тиву та персональну відповідальність за свої дії.

Розроблення гри передбачає такі обов'язкові елементи: визначення мети та завдань гри; формулювання проблеми та розроблення задуму (у чому сутність проблеми, яка саме діяльність повинна моделюватись тощо); вибір об'єкта ігро­вого моделювання; розроблення ігрового комплексу (учас­ники, сценарій); технічне та навчально-методичне забезпе­чення; система оцінювання (гри, учасників, рішень і т. д.).

Виокремлюють такі різновиди ділових ігор: мозкова ата­ка, ринг, аукціон, конгрес, прес-конференція таін.

Диспут (лат. disputo — досліджую, сперечаюсь) — пуб­лічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та на­вчальна дискусія (лат. discussio — розгляд, дослідження) — суперечка, обговорення певного питання ґрунтуються на об­міні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок.

Дискусії навчають мислити самостійно, розвивають зда­тність до виваженої аргументації та поважання думки ін­ших. Розрізняють такі види дискусій:

— дискусія, що виникає під час вирішення певної про­
блеми класом або групою учнів;

- дискусія, скерована на формування моральних та ідейних переконань;

- дискусія, метою якої є обґрунтування наукових по­ложень, що вимагають попередньої підготовки учнів за пер­шоджерелами.

Дискусії завжди передує коротке вступне слово вчителя або учня (керівника дискусії).

Бажано щоб всі учасники дискусії (найдоцільніше — 10—15 учнів) були почергово її керівниками, які традицій­но готуються до дискусії ґрунтовніше, ніж інші.

Серед різноманітних форм дискусій найпоширенішими є:

а) «круглий стіл» — бесіда, в якій беруть участь 5—6 уч­нів, котрі обмінюються думками як між собою, так і з ауди­торією (рештою класу);

б) засідання експертної групи («панельна дискусія»), в якій беруть участь 4—6 учнів разом з обраним головою; спо­чатку група обговорює певну проблему, потім пропонує свою позицію всьому класу у формі повідомлення або доповіді;

в) форум (лат. forum — площа, двір) — обговорення, вякому експертна група обмінюється думками з аудиторією т(класом);

г) симпозіум (лат. symposium — банкет) — обговорення, у процесі якого учасники виступають з повідомленнями, представляючи власну позицію, відповідають на запитання
класу.

ґ) дебати (франц. debats — сперечатися) — обговорення, побудоване на основі заздалегідь запланованих виступів уча­сників, які представляють дві команди-суперниці; після ви­ступів команди відповідають на запитання, вислуховують спростування своїх аргументів тощо;

д) судове засідання — обговорення, що імітує судовий розгляд справи.

Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в на­вчанні. Вони передбачають показ учням суспільної та осо­бистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконан­ня обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки та зауваження.