Сім’я як соціально-педагогічне середовище. Умови правильного сімейного виховання

Сім'я як соціально-педагогічне середовище

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функ­ції: матеріально-економічну (бюджет сім'ї, організація спо­живчої діяльності, участь у суспільному виробництві, на­буття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення дома­шнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спіл­кування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мис­тецтвом); виховну (формування особистості дитини, пере­дача їй соціального досвіду); релаксаційну (організація ві­льного часу та відпочинку).

Сім'я є також персональним середовищем життя і роз­витку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. Особливості цього характеризують такі пара­метри:

- соціально-культурний, стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сі­м'ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомлен­ням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуван­ням цього при спілкуванні;

- соціально-економічний, означає матеріальну забез­печеність сім'ї, завантаженість батьків на роботі;

- техніко-гігієнічний, характеризує умови проживан­ня, забезпеченість житлом, особливості способу життя;

- демографічний, виражається в структурі та чисель­ності сім'ї.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благопо­лучні та неблагопо лучні.

Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внутрісімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сі­мейних проблем. її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проб­лем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливо­му спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий прик­лад.

Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

- сім'ї, де батьки — алкоголіки, наркомани — ведуть аморальний спосіб життя.

- сім'ї асоціальні. Члени сім'ї конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

- сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні конф­лікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках.

- сім'ї неповні. У таких сім'ях дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, по­збавлення батьківських прав тощо.

- сім'ї, зовні благополучні. Вони систематично припу­скаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні че­рез низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де вза­ємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у ви­могах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні по­карання тощо);

- сім'ї соціального ризику. Це — соціально незахище-ні сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батька-ми-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно вико­нувати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Особливості і перспективи розвитку сучасної сім'ї

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім'ї вчителями і батьками сприяють реалізації її виховних мож­ливостей. Виокремлюють низку найхарактерніших особли­востей сучасної сім'ї:

- зміни ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представників сучасної молоді не вірять в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як результат — збі­льшується кількість малолітніх злочинців.

- відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах — це об'єктивний фактор, зумовлений соціальноекономічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального ін­ституту, який самостверджується без нехтування життє­вого досвіду старших. В окремих сім'ях, які є мобільною соціально-економічною інституцією суспільства, створю­ється і сприятливий психологічний клімат для виховання дітей.

- специфічність соціального укладу в міських та сіль­ських сім'ях. Відмінності в культурі сімейного життя по­значається на розвитку дітей. Особливості домашнього гос­подарства сприяють залученню дітей до справ у сім'ї, фор­мують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у спе­цифічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує ан­тисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особис­тість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в ін­шому середовищі. У місті такий контроль обмежений;

- залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сі­м'ї така залежність знижується;

Ширшим за сім'ю виховним середовищем є родина (по­дружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).

Родинне виховання — виховання дітей в родині батьками, роди­чами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

Воно не належить до окремих педагогічних явищ, а від­бувається в контексті життя родини, на основі внутріродин-них стосунків, трудових і опікунських обов'язків, родин­но-побутової культури. Рівень його зумовлений станом ро­дини.

Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народно­му родинознавстві (фамілістиці) та національному дитино-знавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних ви­явах; нових тенденціях традиційного українського родин­ного виховання; зіставленні теорії та практики українсько­го родинного виховання з родинними виховними система­ми високорозвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.

Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів

Важливою умовою ефективної навчально-виховної робо­ти є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпоряд­ковані програми школи молодих батьків та педагогічної куль­тури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінно­стей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріа­льне благополуччя і духовність). Ці програми грунтуються на особистісно-орієнтованому підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтова­ні й програми з етно- та родинної педагогіки. Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до вихов­ної роботи.

Класні батьківські збори є традиційною формою робо­ти. Один з варіантів — формування проблемної тематики («Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?» тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник («Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер, зміцнювали волю», «Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою трудністю», «Чи часто Ви спостерігаєте за ди­тиною під час подолання нею труднощів?», «Які трудно­щі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під си­лу?» таін.).

Відвідування батьків вдома сприяє налагодженню кон­тактів із сім'єю, з'ясуванню її загальної та педагогічної куль­тури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних ви­мог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжит­тю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо

Листування передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про пе­вні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змі­стом. Найчастіше листування використовують, коли клас­ний керівник не може зустрітися з батьками вдома або за­просити їх до школи.

Запрошення батьків до школи, як правило, призначене для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важ­ливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмос­феру довіри. Педагог висловлює свої міркування, відпові­дає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учи­тель має рацію.

Залучення батьків до виховної роботи. У виховному про­цесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюю­чи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.

Батьківський комітет класу створюють з метою де­мократизації управління виховним процесом, налаго­дження зворотного зв'язку сім'я — школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єднос­ті педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До робо­ти в ньому залучають найактивніших батьків, авторитет­них людей з високою громадянською свідомістю, які ви­являють інтерес до справ класу, школи. їх обирають на ба­тьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками.

Загальношкільний батьківський комітет обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників ба­тьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову бать­ківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового вихо­вання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Ко­мітет пропонує рішення, які потім обов'язково розглядають­ся адміністрацією школи. До сфери його діяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього від­починку дітей, їх харчування та ін.