Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ƒл€ п≥знанн€ соц≥альних процес≥в




(логографи, √еродот, ‘ук≥д≥д, ѕол≥в≥й, “ац≥т)

¬ ≥стор≥њ Ївропейськоњ культури м≥фолог≥чне та еп≥чне в≥дображенн€ минулого вперше вит≥сн€Їтьс€ розпов≥дною ≥стор≥Їю у стародавн≥х грек≥в та римл€н. ÷ей процес в≥д≠буваЇтьс€ в пер≥од VIIЧVI ст. до н. Ї., коли поступово за≠роджуЇтьс€ €к≥сно нова форма описуванн€ д≥йсност≥ Ч


≥стор≥ограф≥€, €ка розвиваЇтьс€ паралельно з ф≥лософ≥Їю. њњ по€ва зб≥гаЇтьс€ з виникненн€м класовоњ структури ≥ пол≥тичноњ орган≥зац≥њ сусп≥льства.

≤стор≥ограф≥€ та ф≥лософ≥€ зм≥нюють попередн≥ у€влен≠н€ людини про природу, сусп≥льство, в≥дт≥сн€ючи поступо≠во м≥фолог≥ю та епос на задн≥й план.

« виникненн€м ≥сторичноњ науки формуЇтьс€ ≥сторична св≥дом≥сть грек≥в та римл€н, а ≥сторична пам'€ть цих наро≠д≥в матер≥ал≥зуЇтьс€ в письмових джерелах ≥ документах. ѕисана ≥стор≥€ перетворюЇтьс€ в могутн≥й фактор соц≥аль≠ного вихованн€ на прикладах героњчних подвиг≥в предк≥в, стаЇ важливим компонентом ≥деолог≥чноњ ≥ пол≥тичноњ бо≠ротьби.

≤сторична наука вносить у пор≥вн€нн≥ з м≥фом та епо≠сом нов≥ елементи в≥дтворенн€ под≥й та €вищ: њх хроноло≠г≥чну посл≥довн≥сть, описуванн€ под≥й у простор≥ та час≥, спроби розкритт€ њхн≥х причин, ф≥ксац≥ю одиничного й особливого без анал≥зу загального, оск≥льки останнЇ мис-лилось €к под≥бн≥сть, аналог одиничного та ≥н.

–озвиток ≥стор≥њ йде паралельно з ≥ншими п≥знаваль≠ними процесами, оск≥льки н≥ м≥фолог≥€, н≥ епос, хроноло≠г≥чно звернен≥ до минулого, не могли розв'€зати нов≥ проблеми, що поставали з по€вою новоњ пол≥тичноњ орган≥≠зац≥њ сусп≥льства Ч њњ соц≥альною структурою, системою нових сусп≥льних та м≥ждержавних в≥дносин, новим св≥то≠сприйн€тт€м соц≥альних реал≥й. —усп≥льн≥ потреби класо≠вого сусп≥льства породжують нов≥ форми њх в≥дображенн€, обгрунтуванн€ та захисту, зумовлюють по€ву б≥льш доско≠налих засоб≥в анал≥зу соц≥альних проблем та метод≥в њх розв'€занн€.

ƒал≥ зд≥йснюЇтьс€ спец≥ал≥зац≥€ розумовоњ д≥€льност≥, що теж в≥дбиваЇтьс€ на розвитку п≥знанн€. ¬иникають но≠в≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥ Ч пол≥тична, правова, ф≥≠лософська та ≥н.

‘≥лософ≥€ зам≥нила спогл€дальне конкретнб-чуттЇве, художньо-образне сприйн€тт€ д≥йсност≥ в м≥фолог≥њ та епос≥ рац≥ональним, теоретичним п≥знанн€м. « њњ по€вою буденний, емп≥ричний р≥вень в≥дображенн€ д≥йсност≥ Ђдо≠будовуЇтьс€ї глибшим, фундаментальн≥шим Ч теоретич≠ним. ¬≥дбувс€ перех≥д в≥д чуттЇвого знанн€ до теоретич≠ного, в≥д одиничного в≥дображенн€ до загального. ѕро це докладн≥ше п≥де мова при анал≥з≥ соц≥ально-ф≥лософських проблем сусп≥льства. “ут лише зауважимо, що усв≥дом≠ленн€ тод≥шньою ф≥лософ≥Їю цих проблем р≥зко негатив≠но в≥дбилос€ на розвитков≥ ≥стор≥њ €к науки.

—ьогодн≥ н≥хто не заперечуЇ, що кор≥нн€м генеалог≥чно-


го древа науки XX ст. Ї антична ф≥лософ≥€ (першоф≥лосо-ф≥€) Ч Ђмати наукї. ÷е Ч трив≥альна ≥стина. ѕроте при б≥льш ретельному анал≥з≥ ви€вл€Їтьс€, що вона не безпе≠речна. —права в тому, що майже паралельно з розвитком античноњ ф≥лософ≥њ VIIЧV ст. до н. Ї. (‘алес, јнакс≥-мандр, јнакс≥мен, √еракл≥т) в≥дбуваЇтьс€ становленн€ ≥с≠торичноњ науки, пов'€заноњ з ≥менами перших представник≥в давньогрецькоњ ≥сторичноњ думки, названих логографами. « њх творч≥стю пов'€зане виникненн€ першоњ ≥сторичноњ про≠зи в √рец≥њ.

–озр≥зн€ють два покол≥нн€ логограф≥в: старше (VI Ч перша половина V ст. до н. Ї.), до €кого належать  адм з ћ≥лету, —к≥лак з  ар≥анди, √екатей ћ≥летський, ™вгеон ≥з —амоса, ’арон з Ћампсаку та ≥н., ≥ молодше (друга по≠ловина V ст. до н. Ї.) Ч  санф-л≥д≥Їць, √еллан≥к з Ћесбо≠су, ‘ерек≥д та ≥н.

« д≥€льн≥стю логограф≥в антична традиц≥€ пов'€зуЇ перех≥д в≥д усноњ розпов≥д≥ про под≥њ географ≥чного, побу≠тового чи ≥сторичного характеру до њх писемного запису. ћ≥лет€нин  адм вперше зам≥сть в≥рш≥в передавав своњ розпов≥д≥ прозою, ф≥ксуючи њх письмово. ” творчост≥ лого≠граф≥в в≥дображен≥ ≥ генеалог≥њ древн≥х род≥в, ≥ географ≥ч≠н≥ знанн€. Ќа основ≥ переосмисленн€ легенд ≥ м≥ф≥в вони намагалис€ в≥дтворити ≥стор≥ю грецьких пол≥с≥в, Ђварвар≠ськихї (чужих) крањн ≥ т. д., про що св≥дчать фрагменти з твор≥в √екате€,  санфа, ’арона, √еллан≥ка та ≥н. јле, на жаль, до нас не д≥йшло жодноњ завершеноњ, повноњ прац≥ логограф≥в.

Ќайб≥льшою заслугою логограф≥в, особливо њх молод≠шого покол≥нн€, Ї спроби описуванн€ ≥сторичних под≥й ≥ процес≥в на основ≥ легенд, опов≥дей, документальних мате≠р≥ал≥в тощо. ¬они намагалис€ в≥дкинути м≥стичне, ≥ррац≥о≠нальне, м≥фолог≥чне, зам≥нити все це рац≥ональним осмис≠ленн€м на основ≥ здорового глузду. ≤стор≥€ була тод≥ Їди≠ним неф≥лософським сусп≥льствознавством, ≥ њњ головн≥ труднощ≥ пол€гали в розмежуванн≥ не з ≥ншими сферами соц≥альних емп≥ричних досл≥джень (так≥ були в≥дсутн≥), не з ф≥лософ≥Їю (ц€ межа була очевидною), а з м≥ф≥чним переказом, тобто з Ђп≥знанн€мї ≥стор≥њ, €ке не м≥стило в соб≥ наукового елемента.

Ўкола логограф≥в у певн≥й м≥р≥ поставила питанн€ про достов≥рн≥сть ≥сторичного матер≥алу. « нею безпосередньо пов'€зана також проблема критичного ставленн€ до м≥фо≠лог≥њ.

« д≥€льн≥стю логограф≥в можна пов'€зати по€ву прин≠цип≥в в≥дбору, класиф≥кац≥њ та викладенн€ факт≥в, що роз-


кривають ≥стор≥ю окремих пол≥с≥в-держав та народ≥в. ¬о≠ни першими почали використовувати документальн≥ дже≠рела та рац≥ональн≥ розпов≥д≥ про минул≥ ≥сторичн≥ под≥њ. Ћогографи, писав ƒ≥он≥с≥й √ал≥карнасський (грецький ≥с≠торик ≤ ст. до н. Ї.), Ђ...пересл≥дували завжди одну мету: з≥брати в одне ц≥ле вс≥ перекази дл€ кожного народу або держави, €к≥ збереглись у м≥сцевих жител≥в або були за≠писан≥ в рел≥г≥йних ≥ св≥тських книгахї.

ƒл€ логограф≥в характерне Ђрац≥онал≥стичне осмислен≠н€ м≥ф≥в та легенд, що св≥дчать про зачатки науковоњ кри≠тикиї; в њх творчост≥ використовувалис€ Ђвласн≥ спостере≠женн€ та осмисленн€ факт≥в, розпитуванн€ та досл≥≠дженн€ї.

«начним науковим здобутком логограф≥в Ї введенн€ ними в ≥сторичне описуванн€ фактора часу. Ќа основ≥ хро≠н≥к, списк≥в посадових ос≥б^ з≥ставленн€ факт≥в логографи намагалис€ в≥дтворити хронолог≥чну посл≥довн≥сть мину≠лих под≥й ранньоњ ≥стор≥њ грек≥в, викладали сучасн≥ њм ≥сторичн≥ €вища в хронолог≥чн≥й посл≥довност≥. ¬ њхн≥х прац€х под≥њ розгортаютьс€ в≥д минувшини до сучасност≥, €к наприклад, в Ђ√енеалог≥€хї √екате€ ћ≥летського. ≤ це Ч дуже важливий набуток культури та науки того часу. јд≠же в м≥фах час, по сут≥, не ф≥ксувавс€; в епос≥ в≥н консер≠вувавс€ лише в межах зображуваних под≥й далекого минулого, а соц≥альн≥ ор≥Їнтац≥њ на ≥деали теж були спр€≠мован≥ в минул≥ часи Ђзолотого в≥куї. ÷им гр≥шили ≥ м≥фо≠лог≥€, й епос. ” прац≥ √еллан≥ка Ђјтт≥даї в≥дображаЇтьс€ хронолог≥чно посл≥довний л≥топис под≥й ≥ факт≥в, що в≥д≠буваютьс€ в јф≥нах та ≥нших м≥сц€х √рец≥њ.

„асова ≥ просторова систематизац≥€ та групуванн€ ма≠тер≥ал≥в ≥ факт≥в, критичне ставленн€ до" р≥зноман≥тних ≥нформац≥йних джерел та рац≥онал≥стичне переосмисленн€ матер≥ал≥в, використанн€ власних спостережень ≥ розв≥≠док Ч це принципово нов≥ елементи, що були внесен≥ в со≠ц≥альне знанн€ та п≥знанн€ логографами. њхн≥й творчий доробок став фундаментом, на ■ €кому зводилас€ власне ≥сторична наука, бо логограф≥в ще не можна назвати ≥сто≠риками в строгому значенн≥ цього слова, хоча з њх д≥€ль≠ност≥ торуЇтьс€ шл€х до ≥сторичноњ науки. Ћогографи не спец≥ал≥зувалис€ на досл≥дженн≥ ≥стор≥њ, хоча й започатку≠вали њњ. ” так≥й же м≥р≥ њх можна вважати першопроход-ц€ми, що заклали основи л≥тературноњ прози стародавн≥х грек≥в ≥ були першими грецькими географами (опов≥данн€ —к≥лака про подорож до ≤нд≥њ, велика прац€ √екате€ ћ≥≠летського Ђ«емлеописанн€ї, €ка м≥стила багатий геогра≠ф≥чний матер≥ал крањнознавчого характеру та, можливо,


карту ≥з зображенн€м ойкумени Ч заселеноњ людьми час≠тини суш≥).

Ћогограф≥в можна назвати енциклопедистами свого ча≠су. “ак≥ люди з'€вл€ютьс€ переважно на переломних етапах розвитку культури ≥ започатковують не €кийсь один, а р≥зн≥ напр€мки духовноњ д≥€льност≥ наступних по≠кол≥нь.

њхн€ творч≥сть не позбавлена суперечностей. ЂЅатької ≥стор≥њ ‘ук≥д≥д неодноразово згадуЇ ≥м'€ логографа, Ђсина √егесандраї Ч Ђ≥сторика √екате€ї, €кий п≥д час Ђперебу≠ванн€ в ‘≥вах перерахував жерц€м св≥й родов≥д (родона≠чальник €кого, ш≥стнадц€тий предок, за його словами, був богом)... ≤ ось, коли √екатей пославс€ на свою родов≥д≠ну ≥ в ш≥стнадц€тому кол≥н≥ зв≥в њњ до бога, вони проти≠ставили йому своњ родов≥дн≥ розрахунки ≥ заперечували походженн€ людини в≥д богаї. ∆ерц≥ прот€гом багатьох стол≥ть вели обл≥к родовод≥в цар≥в та жерц≥в ≥, за њх сло≠вами, за Ђ11340 л≥т у ™гипт≥ царствували т≥льки смертн≥ люди, а не боги в людському образ≥ї. ∆ерц≥ про≥люстру≠вали √екатеЇв≥ своњ аргументи на родовод≥ 345 покол≥нь земних людей Ч Ђп≥ром≥с≥вї, чи Ђпрекрасних ≥ благород≠них людейї, де п≥ром≥с походив в≥д п≥ром≥са ≥ 345 великих статуй €ких збер≥галис€ в храм≥.

÷е Ч ц≥кава ≥люстрац≥€ класичноњ ситуац≥њ, повторюва≠ноњ в р≥зн≥ часи, за €коњ рац≥ональн≥ принципи анал≥зу та д≥€льност≥ щодо ≥нших об'Їкт≥в нер≥дко вступають у супе≠речн≥сть, коли вони спр€мовуютьс€ до творц€ ≥ зач≥пають його особист≥ ≥нтереси. “ак ≥ у випадку з √екатеЇм: рац≥о≠нально переосмислюючи м≥фологеми заради ≥стини, в≥н сам, можливо ≥ несв≥домо, створював м≥фологему божест≠венного походженн€ засновника власного роду. ≤ це не дивно: кожна епоха творить своњ м≥фи, зумовлюЇ люд≠ську причетн≥сть чи в≥дмежуванн€ в≥д них, у залежност≥ в≥д р≥вн€ њх соц≥ального престижу, групових та особистих ≥нтерес≥в ≥ т. д.

“а ск≥льки б не було суперечностей чи недоречностей в ≥сторичних творах логограф≥в, €к≥ д≥йшли до нас, все ж вони н≥€к не зменшують њхньоњ рол≥ у виникненн≥ ≥сторич≠ноњ науки. Ћогограф≥в можна називати пра≥сториками, прото≥сториками, попередниками ≥сторик≥в,Ч €к завгодно. ¬же в ^античн≥й науц≥ њх називали по-р≥зному: логографа≠ми' (творц€ми л≥тературного жанру), ≥сториками, геогра≠фами, мандр≥вниками (залежно в≥д конкретних обставин ≥ сфер њхньоњ д≥€льност≥). ўо ж стосуЇтьс€ процесу форму≠ванн€ новоњ галуз≥ сусп≥льного знанн€ Ч ≥стор≥њ, то њњ ви≠токи, генезис ≥ принципи безпосередньо пов'€зан≥ з твор-


ч≥стю тих логограф≥в, що займалис€ проблемами ≥стор≥њ сусп≥льства, ≥ саме в ц≥й рол≥ вони Ї попередниками ц≥лоњ пле€ди грецьких учених, профес≥йна д≥€льн≥сть €ких зосе≠реджувалась на ≥сторичних досл≥дженн€х, написанн≥ ≥с≠тор≥њ.

Ќа грунт≥ ≥сторичного доробку логограф≥в виникаЇ пер≠ша наука про сусп≥льство, €ка спираЇтьс€ на емп≥ричний матер≥ал, дан≥ спостережень учасник≥в под≥й, на матер≥али тогочасних документ≥в, ≥нш≥ джерела. –озробл€ютьс€ пер≠ш≥ принципи п≥знанн€ соц≥альних €вищ, перш≥ спроби осмисленн€ лог≥ки п≥знанн€. ¬с≥ ц≥ процеси пов'€зан≥ з виникненн€м ≥стор≥њ €к науки.

Ќайпершим пам'€тником ≥сторичноњ науки Ї знаменита робота видатного вченого, Ђбатька ≥стор≥њї √еродота Ђ≤сто≠р≥€ї.

√еродот (м≥ж 490 ≥ 480 Ч близько 425 р. до н. Ї.) у сво≠њй прац≥, €ка умовно була названа Ђ≤стор≥€ї, описуЇ гре-ко-перськ≥ в≥йни з 509 ƒ∞ 478 р. до н. Ї., €к≥ вели в≥льн≥ давньогрецьк≥ м≥ста-пол≥си проти сх≥дноњ перськоњ деспот≥њ ≥ €к≥ завершились у 449 р. до и. Ї. перемогою грек≥в ≥ п≥д≠несенн€м рол≥ јф≥н у житт≥ рабовласницькоњ грецькоњ держави €к дом≥нуючоњ пол≥тичноњ сили.

–обота √еродота ц≥кавить нас не €к ≥сторичний доку≠мент, що розпов≥даЇ про певн≥ под≥њ. ÷е справа ≥сторик≥в. ƒл€ соц≥олог≥њ вона ц≥нна €к певний п≥знавальний доку≠мент, що м≥стить р€д нових елемент≥в, пов'€заних з науко≠вими досл≥дженн€ми соц≥альних процес≥в.

¬елика заслуга √еродота пол€гаЇ в тому, що в≥н, €к ≥ його попередники-логографи, намагаЇтьс€ рац≥онально пе≠реосмислити величезний ≥сторичний матер≥ал Ч генеалог≥њ, м≥сцев≥ хрон≥ки, землеописанн€, письмов≥ та усн≥ легенди й опов≥д≥, матер≥али логограф≥в, розпов≥д≥ очевидц≥в, св≥д≠к≥в та учасник≥в под≥й, особист≥ спостереженн€ ≥ т. д. ≤ хо≠ча в ц≥й рац≥ональност≥ в≥н не завжди посл≥довний, оск≥ль≠ки вважаЇ, що важлив≥ше передати розпов≥дь про певну под≥ю, а не визначати њњ достов≥рн≥сть, проте в р€д≥ м≥сць досить критично ставитьс€ до в≥дтворюваних факт≥в.

ѕро характер роботи √еродота з джерелами ≥нформа≠ц≥њ св≥дчить таке його зауваженн€: Ђƒо сих п≥р € розпов≥≠дав про те, що бачив своњми очима, керуючись власними судженн€ми чи в≥домост€ми, котр≥ € збирав Х особисто. “епер € хочу пов≥домити те, про що д≥знавс€ з розпов≥дей ≥з Їгипетськоњ ≥стор≥њї.

як≥сно новим моментом побудови √еродотом своЇњ Ђ≤с≠тор≥њї Ї введенн€ принципу, що об'ЇднуЇ його тв≥р в Їдине ц≥ле. ÷им принципом виступаЇ ≥де€ боротьби √рец≥њ з≥ —хо-


дом, переваги в≥льних грек≥в над у€рмленими сх≥дними варварами.

√еродот, щоправда, не м≥г подолати численних забобо≠н≥в свого часу, тому його погл€ди багато в чому супереч≠лив≥, йому ще бракуЇ орган≥чноњ Їдност≥, ц≥льност≥, стро≠гоњ науковоњ визначеност≥ при описуванн≥ та по€сненн≥ под≥й. ѕроте його Ђ≤стор≥€ї з фактограф≥чного боку Ч пер≠ше ≥сторичне досл≥дженн€, з €кого розпочинаЇтьс€ ≥нтен≠сивний розвиток науки про сусп≥льство, де на€вн≥ елементи наукового досл≥дженн€ соц≥альних €вищ, а саме: критич≠ний анал≥з окремих пов≥домлень та факт≥в, хронолог≥чна посл≥довн≥сть ≥ системн≥сть викладу матер≥алу, намаганн€ достов≥рного викладу факт≥в, посиланн€ ≥ вказ≥вки на в≥д≠пов≥дн≥ джерела ≥сторичноњ ≥нформац≥њ тощо. ”се це дало п≥дстави ÷≥церону назвати √еродота Ђбатьком ≥стор≥њї. ” творчост≥ √еродота людина вперше виходить на арену ≥стор≥њ €к њњ головний ≥ Їдиний суб'Їкт.

≤стотним кроком уперед у розвитку ≥сторичного п≥з≠нанн€ стала творч≥сть видатного представника ≥сторичноњ науки античноњ √рец≥њ ‘ук≥д≥да.

‘ук≥д≥д (близько 460Ч400 р. до н. Ї.) сам брав участь у ѕелопонесськ≥й в≥йн≥ в 424 р. до н. Ї. (в≥н був стратегом ≥ командуючим аф≥нською ескадрою). «а зап≥зненн€ з в≥й≠ськовою допомогою аф≥нському гарн≥зону, €кий потерп≥в поразку, ‘ук≥д≥да було засуджено на вигнанн€. “ам в≥н ≥ займавс€ впродовж 20 рок≥в збиранн€м матер≥алу дл€ сво≠Їњ видатноњ прац≥ з ≥стор≥њ ѕелопонесськоњ в≥йни, €ка йшла м≥ж грецькими пол≥сами з 431 до 404 р. до н. Ї. ‘ук≥д≥д описав под≥њ з початку в≥йни до осен≥ 411 р. до н. Ї. у пра≠ц≥, що п≥зн≥ше д≥стала назву Ђ≤стор≥€ї.

Ђ≤стор≥€ї ‘ук≥д≥да Ч це ун≥кальна прац€ з точки зору њњ науковоњ достов≥рност≥. њњ автор, за св≥дченн€м досл≥д≠ник≥в, не використав жодного недостов≥рного факту.

“ут на€вн≥ вс≥ основн≥ елементи, що характерн≥ дл€ на≠укового досл≥дженн€: посл≥довн≥сть лог≥ки викладу мате≠р≥алу, спроба знайти соц≥альн≥ детерм≥нанти под≥й, строгий в≥дб≥р фактичного матер≥алу на основ≥ ретельноњ перев≥р≠ки, усуненн€ повчань та авторських сентенц≥й ≥ оц≥нок, суб'Їктивного ставленн€ до зображуваного, €ке Ї досить типовим не лише дл€ логограф≥в, а й дл€ ≥сторик≥в п≥зн≥ших час≥в.

ќц≥нюючи наукове значенн€ доробку ‘ук≥д≥да, сл≥д за≠значити, що т≥ принципи ≥сторичного досл≥дженн€, €к≥ в≥н висловлюЇ в своњй прац≥, Ї, по сут≥, ун≥версальними прин≠ципами соц≥ального п≥знанн€, в тому числ≥ й соц≥олог≥ч≠ного.


” перш≥й частин≥ Ђ≤стор≥њї ‘ук≥д≥д ставить проблему достов≥рност≥ використаних матер≥ал≥в про под≥њ ѕелопо-несськоњ в≥йни, п≥дкреслюючи, що в≥н поставив Ђсоб≥ за≠вданн€ описувати њх, одержуючи в≥домост≥ не шл€хом роз≠питуванн€ першого-л≥пшого ≥ не за власним розсудом, а зображати, з одного боку, лише т≥ под≥њ, у €ких самому довелос€ бути присутн≥м, а з другого Ч розбирати пов≥≠домленн€ ≥нших з≥ вс≥Їю можливою точн≥стюї. ¬казуючи на таке важливе джерело дл€ розум≥нн€ описуваних по≠д≥й, €к промови, ‘ук≥д≥д зауважуЇ, що њх не можна точно передати, тому в≥н, Ђнаск≥льки можливо, дотримуЇтьс€ за-гального смислу д≥йсно виголошених промовї.

‘ук≥д≥д прекрасно розум≥Ї, наск≥льки Ђускладнен≥ ≥сто≠ричн≥ пошукиї давно минулих под≥й ≥ факт≥в. ќписуючи з перших стор≥нок прадавню ≥стор≥ю племен ≥ народ≥в, що проживали на територ≥њ √рец≥њ, ‘ук≥д≥д критично оц≥нюЇ легендарн≥ й поетичн≥ розпов≥д≥ про минуле. ѕоети Ђпере≠б≥льшують ≥ прикрашають осп≥вуван≥ ними под≥њї, гово≠рить в≥н, а ≥стор≥њ, Ђ€к≥ пишуть логографи (б≥льш вишу≠кано, н≥ж правдиво)ї, перетворилис€ в легендарн≥ ≥ Ђза давн≥стю не п≥ддаютьс€ перев≥рц≥ї.

¬≥н в≥дкидаЇ св≥дченн€ людей у залежност≥ в≥д њх суб'≠Їктивного ставленн€ до воюючих стор≥н чи в≥д сили њх па≠м'€т≥.

« упевнен≥стю людини, що сумл≥нно виконала св≥й обо≠в'€зок, ‘ук≥д≥д пише: ЂћоЇ досл≥дженн€, при в≥дсутност≥ в ньому всього легендарного, можливо, здаЇтьс€ малопри-вабливим. јле €кщо хто захоче досл≥дити достов≥рн≥сть ми≠нулих ≥ можлив≥сть майбутн≥х под≥й (€к≥ можуть повто≠рюватис€ завд€ки властивост€м людськоњ природи в то≠му ж чи под≥бному вигл€д≥), то дл€ мене буде достатньо, €кщо в≥н визнаЇ моњ досл≥дженн€ корисними. ћо€ прац€ створена €к надбанн€ нав≥ки, а не дл€ хвилинного усп≥ху у слухач≥вї. ” цьому Їмкому лакон≥чному уривку закла≠дено дуже- багато: скепсис до легенд та м≥ф≥в €к джерел ≥сторичноњ науки, ≥де€ повторюваност≥ в ≥стор≥њ Ђзавд€ки властивост€м людськоњ природиї, впевнен≥сть у корисно≠ст≥ зд≥йсненоњ прац≥ дл€ майбутнього.

ƒокор€ючи тим, хто не ЂутруднюЇ себе пошуком ≥сти≠ниї, ‘ук≥д≥д заперечуЇ значенн€ призв≥сток (прикмет), чу≠дес, втручанн€ бог≥в в ≥сторичн≥ под≥њ. “ак, розпов≥даючи про аф≥нського державного д≥€ча й полководц€ Ќ≥к≥€, в≥н зневажливо зауважуЇ, що той надавав великого значенн€ т≥рнзв≥сткам ≥ т. п.

—л≥д звернути увагу ≥ на н≥би мимох≥дь висловлену ‘у-х≥д≥дом фразу про под≥њ, Ђ€к≥ можуть повторитисьї. ” цьо-


му висловлюванн≥ м≥ститьс€ зачаток ≥дењ ≥сторичного кру≠говороту, цикл≥чност≥ розвитку сусп≥льства, €ка стане одн≥Їю з центральних у п≥зн≥ших ≥сторичних ≥ соц≥ально-ф≥лософських концепц≥€х. ѕри цьому в≥н виходить з того, що повторюван≥сть под≥й ≥ доль випливаЇ з властивостей людськоњ природи, а не з €кихось м≥стичних чи косм≥чних начал. “ут, правда, маЇтьс€ на уваз≥ повторюван≥сть (по≠д≥бн≥сть) ≥ндив≥дуальних д≥й та доль, тод≥ €к концепц≥њ круговороту розгл€датимуть цикл≥чност≥ в розвитку наро≠д≥в, держав, культур ≥ т. п.

ѕереконан≥сть у можливому повторюванн≥ соц≥альних €вищ та процес≥в, виникненн€ можливих аналог≥й у май≠бутньому Ч основа впевненост≥ ‘ук≥д≥да в корисност≥ своЇњ прац≥ дл€ прийдешн≥х пол≥тик≥в, €к≥ мають враховувати в своњй д≥€льност≥ досв≥д ≥ помилки минулого. ÷е Ч над≠звичайно ≥стотний новий елемент, €кий сам ‘ук≥д√д, мож≠ливо, усв≥домлював не повною м≥рою, хоч, по сут≥, це про≠образ гносеолог≥чного принципу, пов'€заного з прогнозу≠ванн€м, передбаченн€м розвитку под≥й у майбутньому на основ≥ знанн€ про минуле та сучасне, €кщо воно базуЇтьс€ на достов≥рному знанн≥ та цив≥рених фактах.

Ђ≤стор≥€ї ‘ук≥д≥да- з боку фактолог≥њ майже бездоган≠на. якщо той чи ≥нший факт не п≥дтверджуЇтьс€ в≥дпов≥д≠ними джерелами, то ‘ук≥д≥д робить застереженн€, що не м≥г установити його точно.

ƒосл≥дженн€ ≥стор≥њ ѕелопонесськоњ в≥йни приводить ‘ук≥д≥да до розум≥нн€ р≥зниц≥ м≥ж причиною та приводом под≥й. ≤сторичн≥ процеси в≥н розгл€даЇ €к результати д≥≠€льност≥ людей, зумовлен≥ особливост€ми Ђлюдськоњ при≠родиї з њх прагненн€ми до зд≥йсненн€ своњх над≥й, ≥нтере≠с≥в, до влади, з намаганн€ми позбутис€ б≥дност≥ чи зб≥ль-лнити св≥й достаток ≥ т. д. ÷≥ властивост≥ людськоњ натури ≥ Ї причинами повторюваност≥ самоњ ≥стор≥њ.

‘ук≥д≥д звертаЇ увагу на роль географ≥чного положен≠н€, багатства держави та њх впливу на х≥д ≥стор≥њ. ≤ це надзвичайно ц≥каво, оск≥льки тут фактично вперше в ≥сто≠р≥њ сусп≥льноњ думки зовн≥шн≥ фактори впливу на ≥сторичн≥ процеси виступають не в образ≥ бог≥в чи фатуму, а мають земне Ч природне чи соц≥альне походженн€.

“ворч≥сть ‘ук≥д≥да, принципи його ≥сторичного опису≠ванн€ ≥стотно вплинули на подальший розвиток ≥сторич≠ного знанн€ ≥ творч≥сть наступних покол≥нь ≥сторик≥в, та≠ких €к  сенофонт ((близько 430 Ч 355 чи 354 р. до н. Ї.), €кий безпосередньо продовжуЇ роботу ‘ук≥д≥да й описуЇ под≥њ з 411 до 362 р. до н. Ї. у прац≥ Ђ√рецька ≥стор≥€ї), ѕол≥б≥й, ѕлутарх та ≥н.


2 828



ѕол≥б≥й (близько 201 Ч 120 р. до н. Ї.) Чдавньогрець≠кий ≥сторик, п≥сл€ перемоги –иму над греками був залож≠ником ≥ 16 рок≥в прожив у –им≥, автор проримськоњ прац≥ Ђ¬сесв≥тн€ ≥стор≥€ї.

” творчост≥ ѕол≥б≥€ ми знаходимо к≥лька нових прин≠цип≥в, що розширюють меж≥ соц≥ального п≥знанн€. ¬же сама назва прац≥ показуЇ, що њњ автор виходить за меж≥ староњ традиц≥њ розгл€дати ≥сторичн≥ процеси локально (культурн≥ греки ≥ чужинц≥-варвари з њх незрозум≥лою мо≠вою та дивними звича€ми й культурою). ѕол≥б≥й розгл€≠даЇ ≥сторичн≥ процеси у њх взаЇмозв'€зку.

¬ажливим фактором розвитку всесв≥тньоњ ≥стор≥њ, на його думку, Ї державна машина. ¬она дос€гла абсолют≠ноњ досконалост≥ в пол≥тичн≥й систем≥ –имськоњ держаьи, що й зумовило пан≥вну роль –иму в дол≥ Ђвсезагальноњ ≥с≠тор≥њї народ≥в √рец≥њ, ћакедон≥њ, ™гипту, —ир≥њ,  арфаге≠на, ћалоњ јз≥њ та ≥н.

ѕол≥б≥й доводить, що –имська держава завд€ки впли≠ву дол≥ (телеолог≥чноњ мети) змогла належним чином спр€≠мувати ≥сторичн≥ под≥њ ≥ Ђп≥дкорила њх одн≥й мет≥ї, коли ≥стор≥€ стаЇ н≥би Їдиним ц≥лим, де под≥њ в ≤тал≥њ та Ћ≥в≥њ перепл≥таютьс€ з елл≥нськими та аз≥атськими ≥ все зво≠дитьс€ до того самого завершенн€, до одного к≥нц€. ƒол€ Ї неминучою ≥ всемогутньою, ≥ саме вона визначаЇ, €кий народ чи держава покликан≥ стати ведучою силою в ≥сто≠ричному процес≥, що розвиваЇтьс€ по колу. _

ѕол≥тичн≥ форми держави зм≥нюютьс€ посл≥довно одна за одною, маючи м≥ж собою спотворен≥ пром≥жн≥ Ђненор≠мальн≥ї форми: монарх≥€-+т\≥рат€->-аристократ≥€-+ол≥гар- х≥€-м«ежо/срап€-ї-анарх≥€ (охлократ≥€). јнарх≥€ призво≠дить до встановленн€ монарх≥њ, ≥ таким чином коло зами≠каЇтьс€, а ≥стор≥€ повторюЇтьс€ завд€ки впливу невблаган≠ноњ дол≥..

ѕроте ѕол≥б≥й не завжди посл≥довний у визнанн≥ зна≠ченн€ дол≥, оск≥льки при розгл€д≥ ≥нших под≥й н≥би забуваЇ про њњ ≥снуванн€. “ак, у його творчост≥ ч≥тко визначилос€ розум≥нн€- рол≥ ≥сторичноњ особи в сусп≥льств≥, €ка здатна прискорити чи загальмувати розвиток тих чи ≥нших пол≥≠тичних структур та процес≥в, боротис€ проти Ђсили дол≥ї, пересл≥дуючи своњ ц≥л≥ й ≥нтереси. ¬ цьому контекст≥ в≥н анал≥зуЇ д≥€льн≥сть √анн≥бала, ѕерсе€, —ц≥п≥она —таршо≠го та ≥н. —воЇю особливою заслугою ѕол≥б≥й вважаЇ в≥д≠критт€ того, що вс≥ сусп≥льн≥ €вища породжуютьс€ певни≠ми причинами земного походженн€. ЂЌе варто,Ч пише в≥н,Ч залучати божество дл€ по€сненн€ таких випадк≥в,


коли ≥снуЇ можлив≥сть в≥днайти, в≥д чого чи завд€ки чому в≥дбулос€ те, що сталос€ї.

Ќа в≥дм≥ну в≥д ‘ук≥дњда, €кий концентрував увагу на точност≥ описуванн€ ≥сторичних под≥й, ѕол≥б≥й вбачаЇ своЇ завданн€ в по€сненн≥ њх, у розкритт≥ взаЇмопов'€заних причин. ƒол€, божество ≥ фатум ѕол≥б≥€-ф≥лософа в≥дсту≠пають на другий план у ѕол≥б≥€-≥сторика ≥ вченого. ѕро це св≥дчить ≥ те, що причини в≥йн в≥н вбачаЇ в з≥ткненн≥ торгових ≥нтерес≥в ≥ т. п.

≤сторична концепц≥€ ѕол≥б≥€ Ч приклад перетворенн€ ≥сторичноњ науки в ≥деолог≥чну силу пан≥вного класу рабо≠власницького –иму. «апеклий прихильник (≥ заложник!) –иму, що покорив √рец≥ю Ч його в≥тчизну, ѕол≥б≥й св≥домо перетворюЇ ≥стор≥ю в знар€дд€ активного ≥деолог≥чного звеличенн€ –имськоњ ≥мпер≥њ. ” цьому знайшов в≥добра≠женн€ процес формуванн€ держави €к могутньоњ сили, що визначаЇ долю ≥ндив≥д≥в, клас≥в ≥ народ≥в.

” творчост≥ ѕол≥б≥€ визначилос€ розум≥нн€ ≥сторичноњ науки €к наставниц≥ житт€, ≥ тому в≥н не випадково п≥д≠креслював, що вона маЇ бути прагматичною (в≥д ргадта Ч д≥ло), корисною, д≥ловою.

¬изначен≥сть загальноњ концепц≥њ ≥ принцип≥в п≥знанн€ ≥стор≥њ, що так ч≥тко в≥добразились у Ђ¬сесв≥тн≥й ≥стор≥њї ѕол≥б≥€, значною м≥рою вплинули на розвиток соц≥олог≥ч≠них концепц≥й епохи ¬≥дродженн€, особливо на творч≥сть Ќ. ћак≥авелл≥.

ѕосиленн€ могутност≥ –имськоњ ≥мпер≥њ, пол≥тичн≥ ам≠б≥ц≥њ всевладних ≥мператор≥в та претендент≥в на трон, пол≥≠тичн≥ авантюри й ≥нтриги в≥добразились на процес≥ праг≠матичного п≥знанн€, в тому числ≥ й ≥сторичного. ÷≥ проце≠си €скраво в≥дтворив у своњх прац€х римський письменник та ≥сторик “ац≥т.

ѕубл≥й  орнел≥й “ац≥т (близько 58Ч120) в≥домий своњ≠ми прац€ми Ђ≤стор≥€ї, Ђјнналиї, у €ких в≥дтворюютьс€ переважно сучасн≥ йому под≥њ в житт≥ –имськоњ ≥мпер≥њ. —уперечлив≥сть ≥мперськоњ епохи в≥дбилась ≥ в творчост≥ “ац≥та, коли в≥н анал≥зуЇ д≥€льн≥сть ≥мператор≥в з точки зору не лише њх позитивноњ, але й реакц≥йноњ д≥€льност≥. ƒ≥алектичне сприйн€тт€ ≥сторичного процесу Ч чи не най≠характерн≥ша риса цього ≥сторика.

” п≥знавальному аспект≥ творч≥сть “ац≥та становить ≥нтерес у зв'€зку з тим, що в≥н, пор≥внюючи республ≥кан≠ський та ≥мперський –им, звертаЇ увагу на т≥ соц≥альн≥ й пол≥тичн≥ умови, €к≥ безпосередньо чи опосередковано впливають на достов≥рн≥сть ≥сторичного матер≥алу. ѕерша книга Ђ≤стор≥њї “ац≥та розпочинаЇтьс€ саме з цього: Ђѕод≥њ


2*



попередн≥х восьмисот двадц€ти, л≥т, €к≥ пройшли з часу заснуванн€ нашого м≥ста (–има.Ч јвт.), описували бага≠то хто, ≥ доки вони вели опов≥дь про д≥€нн€ римського на≠роду, розпов≥д≥ њх були красномовними та щирими. јле... п≥сл€ того..., €к усю владу прийшлос€ зосередити в руках одн≥Їњ людини, ц≥ велик≥ таланти перевелис€. ѕравду по≠чали вс≥л€ко спотворювати Ч спочатку через незнанн€ державних справ, котр≥ люди почали вважати дл€ себе сто≠ронн≥ми, пот≥м Ч з бажанн€ полестити можновладц€м, або навпаки, з ненавист≥ до них. ƒо думки нащадк≥в не стало д≥ла н≥ огудникам, н≥ лестунам. јле €кщо лестощ≥, €кими користуЇтьс€ ≥сторик дл€ того, щоб дос€гти усп≥ху, огидн≥ кожному, то до наговор≥в ≥ наклеп≥в вс≥ охоче прислухо-вуютьс€; це й зрозум≥ло: лестощ≥ несуть на соб≥ в≥дбиток рабства, тод≥ €к п≥дступн≥сть виступаЇ п≥д личиною любо≠в≥ до правдиї.

“ац≥т вказуЇ на головн≥ причини спотворенн€ соц≥альноњ ≥нформац≥њ, €к≥ криютьс€ в соц≥ально-пол≥тичн≥й систем≥, пол≥тичному режимов≥, р≥вн≥ забезпеченн€ ≥нформац≥йним матер≥алом, характер≥ ставленн€ суб'Їкта до пануючоњ си≠стеми сусп≥льних в≥дносин ≥ породжуваних нею суб'Їктив≠них мотив≥в творчоњ д≥€льност≥ тощо. «наченн€ останн≥х дл€ досл≥дника ≥стор≥њ в≥н прекрасно розум≥Ї ≥ завершуЇ наведену думку напутньою порадою Ђ...тим, хто вир≥шив непохитно дотримуватись ≥стини... вести свою опов≥дь, не п≥ддаючись любов≥ ≥ не в≥даючи ненавист≥ї.

јнал≥з генезису ≥сторичноњ науки показуЇ, що саме в н≥й виникають ≥ усв≥домлюютьс€ важлив≥ принципи соц≥≠ального п≥знанн€, оск≥льки об'Їктом ≥сторичноњ науки була людина, сусп≥льство, соц≥альн≥ факти. Ћогографи та ≥сто≠рики, ф≥ксуючи под≥њ, були першими, хто спец≥ал≥зував процес п≥знанн€ щодо сусп≥льних €вищ. ≤ це не випадково. јдже на в≥дм≥ну в≥д ф≥лософських досл≥джень, що розгл€≠дали бутт€ в контекст≥ всесв≥ту, логосу, ≥стор≥ографи мали конкретний об'Їкт Ч сусп≥льство, що об'Їктивно спри€ло постановц≥ та вир≥шенню завдань, пов'€заних ≥з розробкою принцип≥в ≥ засоб≥в п≥знанн€ соц≥альних €вищ. Ѕагато з них стане предметом особливого вивченн€ через стол≥тт€ ≥ тис€чол≥тт€, €к, наприклад, проблема соц≥ального факту.

Ќеперес≥чною заслугою логограф≥в та ≥сторик≥в антич≠ност≥ Ї систематичне описуванн€ та письмове ф≥ксуванн€ ≥сторичних под≥й ≥ факт≥в, постановка питанн€ про досто≠в≥рн≥сть та ≥стинн≥сть соц≥альних факт≥в ≥ њх критер≥њ, за-початкуванн€ ≥сторичноњ критики, введенн€ важливого принципу Ч хронолог≥чного в≥дтворенн€ под≥й ≥ факт≥в за ча≠сом њх звершенн€, констатуванн€ фактора ≥сторичного про-


стору звершенн€ под≥й, постановка в центр досл≥дженн€ д≥€льност≥ ≥сторично реальних ос≥б, а не бог≥в чи м≥фоло≠г≥чних героњв. јнтичн≥ ≥сторики вперше в науков≥й практиц≥ зробили спробу дати концептуальний виклад ≥сторичного матер≥алу через систему ≥деолог≥чного баченн€ соц≥ально≠го св≥ту; в њх творчост≥ нам≥тилис€ перш≥ спроби розгл€да≠ти географ≥чн≥, економ≥чн≥, пол≥тичн≥, психолог≥чн≥ та куль≠турн≥ фактори €к детерм≥нанти ≥сторичних процес≥в, розу≠м≥нн€ р≥зниц≥ м≥ж причинами та приводами ≥сторичних под≥й; ви€вленн€ ≥ розкритт€ фактор≥в, що спотворюють, деформують правдив≥сть ≥сторичного досл≥дженн€, та ба≠гато ≥н.

“акоњ ч≥ткост≥ в постановц≥ гносеолог≥чних проблем у соц≥альн≥й науц≥ антична ф≥лософ≥€ не дала. “ому в прак≠тиц≥ ≥сторичноњ науки тих час≥в ми знаходимо б≥льше ма≠тер≥ал≥в дл€ розум≥нн€ особливостей формуванн€ соц≥аль≠ного знанн€ та п≥знанн€, н≥ж у фундаментальних ≥ глибо≠ких ф≥лософських трактатах, хоча, звичайно, ≥ там Ї чимало корисного та повчального.

ƒл€ ≥стор≥њ соц≥олог≥њ, зокрема такого њњ розд≥лу, €к протосоц≥олог≥€, науковий доробок представник≥в ≥сторич≠ноњ науки —тародавнього св≥ту особливо значимий, оск≥ль≠ки саме ≥сторики поставили питанн€ про соц≥альний факт, використанн€ анал≥зу документ≥в, метод≥в спостереженн€, опитуванн€, вивченн€ факт≥в та умов, що деформують про≠цес достов≥рного в≥дображенн€ соц≥альних €вищ ≥ спотво≠рюють результати п≥знанн€. ¬они заклали перш≥ принципи систематизац≥њ та класиф≥кац≥њ емп≥ричного матер≥алу, њх в≥дбору й узагальненн€ ≥ т. д. —аме тому без протосоц≥о-лог≥њ ≥стор≥€ соц≥олог≥чного знанн€ буде неповною, а хроно≠лог≥чн≥ рамки њњ генезису ≥стотно обмеженими. “аким чи≠ном, всеб≥чн≥сть ≥ повнота соц≥олог≥чного знанн€ неможлив≥ без протосоц≥олог≥њ.

«авершуючи анал≥з ≥стор≥ограф≥чного доробку антично≠ст≥, ще раз хочетьс€ звернути увагу на драматичн≥сть того факту, що ген≥альн≥ в≥дкритт€ тогочасноњ ≥стор≥њ не стали набутком наукового п≥знанн€ свого часу ≥ пройшли повз увагу ф≥лософ≥њ, €ка розвивалас€ паралельно з ≥стор≥Їю, проте зневажливо ставилас€ до нењ. јле про це мова йтиме дал≥.

—лабкою стороною ≥сторичноњ науки був њњ спогл€даль≠но-констатуючий характер.

–абовласницьке сусп≥льство тривалий час несло в соб≥ рудименти родообщинного устрою, €кий був ближчим до природи, н≥ж до цив≥л≥зац≥њ, ≥ тому в елл≥нськ≥й ≥стор≥њ особливо в≥дчутний њњ зв'€зок з м≥фолог≥зованим св≥тогл€-


дом, у €кому людина, сусп≥льство так чи ≥накше мисли-лись €к елементи косм≥чного ц≥лого з його фатал≥змом, провид≥нн€м чи долею, що прор≥кали суще. Ќезважаючи на спроби окремих ≥сторик≥в показати активн≥сть суб'екта-людини, можлив≥сть њњ волеви€вленн€ ≥ вибору, проблема свободи в њњ ф≥лософському смисл≥ в ц≥лому була нетипова дл€ даного пер≥оду. ћ. ќ. Ѕерд€Їв слушно зауважуЇ, що елл≥нськ≥й св≥домост≥ не було притаманне Ђ...усв≥домленн€ свободи, творчого суб'Їкта ≥стор≥њї.

÷€ традиц≥€ пор€д з ≥ншими фактами зумовила опи≠совий, спогл€дальний характер розвитку ≥сторичноњ науки аж до XIX ст., коли впродовж в≥к≥в ≥стор≥ограф≥€ обмежу≠валас€ в≥дтворенн€м реального ≥сторичного процесу в ф≥к≠сац≥њ под≥й, ≥мен, факт≥в у простор≥ ≥ час≥ ≥ не вникала в глибинн≥ механ≥зми сусп≥льно-≥сторичного розвою, а завер≠шилас€ кризою повзучого емп≥ризму, не здатного п≥днести≠с€ над фактами. ƒо реч≥, саме ц€ криза стала одн≥Їю з причин, що зумовили по€ву соц≥олог≥њ в XIX ст.

І 5. —оц≥ально-ф≥лософськ≥ проблеми сусп≥льства

≤ соц≥ального п≥знанн€

(ƒемокр≥т, ѕлатон, јр≥стотель)

–озвиток ф≥лософського знанн€ в≥дбувавс€ паралельно з ≥сторичним, проте ц≥ два п≥знавальн≥ процеси в —таро≠давньому св≥т≥ н≥коли не перетнулис€ м≥ж собою ≥ не взаЇ-мозбагатили один одного.

ѕ≥знавальний досв≥д ≥сторичноњ науки не вивчавс€ ф≥≠лософ≥Їю, а соц≥ально-ф≥лософський анал≥з сусп≥льних процес≥в практично в≥дсутн≥й в ≥сторичн≥й науц≥. ≤стор≥€ перебувала в стан≥ пошук≥в своњх досл≥дницьких метод≥в, а ф≥лософ≥€, займаючись високими матер≥€ми, зневажли≠во ставилас€ до всього того, що було пов'€зано з емп≥рич≠ним та чуттЇво-спогл€дальним матер≥алом. ≤

“ака традиц≥€ ел≥тарного ставленн€ до ≥стор≥њ в≥дчува≠Їтьс€ ≥ в п≥зн≥ш≥ часи, наприклад у творчост≥ —екста ≈м≠п≥рика (близько 200Ч250). ÷ей представник скептицизму у своњй прац≥ Ђѕроти вченихї, критикуючи р≥зн≥ науки, виступаючи проти граматик≥в, риторик≥в, геометр≥в, ариф-метик≥в, астролог≥в, музикант≥в, лог≥к≥в, ф≥зик≥в, жодним словом не згадуЇ ≥сторик≥в.

” всьому цьому Ї сво€ лог≥ка. ѕрактика античного су≠сп≥льства з њњ обмеженими масштабами взаЇмод≥њ з приро≠дою ≥ т≥сна залежн≥сть в≥д нењ породжували фатал≥стичн≥


у€вленн€ про —¬≤“≤ ≥ людину. ƒосить м≥цними залишалис€ позиц≥њ м≥фолог≥чного св≥тосприйн€тт€.

Ћюдська ≥стор≥€, €к ≥ д≥€льн≥сть окремоњ людини, роз≠гл€далас€ в систем≥ загального св≥тового пор€дку Ч кос≠мосу, €кий Ї джерелом ≥ першоосновою всього сущого.

¬ у€в≥ стародавн≥х грек≥в сьогодн≥шнЇ та майбутнЇ за≠здалег≥дь приречен≥ фатумом, долею в далекому минулому, ≥, отже, н≥чого принципово нового не в≥дбуваЇтьс€ зараз ≥ не трапитьс€ в майбутньому. ”се Ђзапрограмованої ран≥≠ше. ÷€ тенденц≥€ характерна ≥ дл€ ≥сторичноњ науки, ≥ дл€ ф≥лософ≥њ того часу.

—тих≥йна реал≥зац≥€ ≥сторичноњ необх≥дност≥, соц≥альн≥, економ≥чн≥, пол≥тичн≥ процеси, в≥йни ≥ т. п. породжували й п≥дтримували впевненн€ в ≥снуванн≥ фатуму, дол≥, прире≠ченост≥ й безглузд€ людських спроб подоланн€ њх. ќкрем≥ спроби розгл€дати ≥сторичн≥ €вища через соц≥альн≥ детер≠м≥нанти не могли ≥стотно зм≥нити ≥снуючоњ системи св≥то≠сприйн€тт€. “а й автори, що висловлювали сумн≥ви щодо участ≥ бог≥в чи фатуму в тих чи ≥нших под≥€х, сам≥ не завжди були в усьому посл≥довними.

Ќ≥ ≥сторики, н≥ ф≥лософи античного св≥ту не розгл€дали сусп≥льство €к особливе утворенн€, що розвиваЇтьс€ за власними законами. ƒл€ них сусп≥льство ще виступало €к об'Їкт, а не суб'Їкт. “ому сусп≥льне житт€, ≥стор≥€ масли≠лись €к компонент косм≥чного бутт€ ≥ його пох≥дна части≠на. «в≥дси й намаганн€ ф≥лософ≥в розгл€дами сусп≥льство, державу, ≥ндив≥д≥в у контекст≥ загального ц≥лого. ј соц≥≠ально-ф≥лософськ≥ теор≥њ сусп≥льства й в≥дображували та≠к≥ модел≥ сусп≥льного устрою, €кий в≥дпов≥дав би законо≠м≥рност€м косм≥чного ц≥лого.

≤сторична думка, €к ми бачили, ще не п≥дн€лас€ до та≠кого р≥вн€ анал≥зу, вона ще пров≥нц≥ально сприймала св≥т кр≥зь призму свого етносу. ¬ин€ток становить ѕол≥б≥й, але ≥ в нього Ђвсесв≥тн€ ≥стор≥€ї обмежена ≥сторичним просто≠ром впливу –иму на ≥нш≥ народи та держави.

÷е одна причина ≥гноруванн€ ф≥лософ≥Їю ≥стор≥ограф≥њ. ƒругою було протиставленн€ ф≥лософами чуттЇвого р≥вн€ п≥знанн€, чуттЇвого досв≥ду Ч рац≥ональному, Ђрозумно≠муї. “ак, ƒемокр≥т розр≥зн€Ї два роди п≥знанн€ Ч ≥стин≠ний ≥ темний: Ђƒо темного належать ус≥ наступн≥ [види п≥знанн€]: з≥р, слух, нюх, смак, дотик...  оли темний [р≥д п≥знанн€] вже б≥льш не здатний н≥ бачити занадто мале, н≥ чути, н≥ нюхати, н≥ сприймати на смак, н≥ дотика≠тись, але досл≥дженн€ [повинно проникнути] до б≥льш тонкого [недоступного вже чуттЇвому сприйманню], -<то≠д≥ на сцену виступаЇ ≥стинний [р≥д п≥знанн€], бо в≥н у


мисленн≥ волод≥Ї б≥льш витонченим п≥знавальним орга≠номї >.

якщо додержуватис€ лог≥ки ƒемокр≥та, то ≥стор≥€ Ч це Ђтемнийї вид п≥знанн€, бо вона оперуЇ чуттЇвим мате≠р≥алом. ѕод≥бн≥ аргументи, але на дещо ≥нш≥й основ≥, трап≠л€ютьс€ в јр≥стотел€. –озгл€даючи науку, €ка Ї Ђмудр≥≠стюї, в≥н пише, що ми ЂвважаЇмо мудрим того, хто здат≠ний п≥знати трудне ≥ нелегко збагнене дл€ людини (адже те, що сприймаЇтьс€ чутт€ми, притаманне вс≥м, а тому це легко ≥ н≥чого мудрого в цьому немаЇ)ї.  р≥м того, не ≥с≠нуЇ науки про одиничне, зазначав јр≥стотель у Ђћетаф≥≠зиц≥ї; вона вивчаЇ загальне.

ѕриродно, що в ц≥ закони ≥стор≥€ не вписувалась €к сфера наукового знанн€, а розгл€далас€ ф≥лософами €к р≥зновид опов≥дноњ прози.

’оча в центр≥ уваги стародавньоњ ф≥лософ≥њ були про≠блеми бутт€ (космосу, логосу), першопричин, теор≥њ п≥з≠нанн€, лог≥ки та ≥н., проте в творчост≥ кожного ф≥лософа в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ в≥дображаютьс€ проблеми людини, дер-жави-пол≥су, соц≥ального п≥знанн€, сусп≥льства та ≥н. Ќай≠б≥льший ≥нтерес становл€ть соц≥ально-ф≥лософськ≥ концеп≠ц≥њ сусп≥льства, €к≥ ми розгл€немо на приклад≥ творчост≥ видатних представник≥в стародавньоњ ф≥лософськоњ думки.

ƒемокр≥т (близько 460 Ч близько 370 р. до н. Ї.), дав≠ньогрецький ф≥лософ-матер≥ал≥ст, учив, що сусп≥льство ви≠никаЇ в лон≥ природи. ѕерв≥сн≥ люди вели стадний спос≥б житт€, але поступово завд€ки насл≥дуванню природ≥, по≠требам у њж≥, од€з≥, житл≥, використанню знар€дь прац≥ прийшли до культурного житт€. ” павук≥в люди навчилис€ ткати, у ласт≥вки Ч будувати житло, у лебед≥в, солов'њв та ≥нших сп≥вучих птах≥в Ч сп≥вати. ¬ основ≥ цього на≠вчанн€ була потреба, €ку ƒемокр≥т називав вчителькою житт€.

—истему соц≥альних в≥дносин ƒемокр≥т розгл€даЇ через зв'€зок, аналог≥чний тому, що ≥снуЇ м≥ж частиною ≥ ц≥≠лим,Ч людина Ї м≥крокосм ≥ частина макрокосму, тому все те, що Ђв≥дбуваЇтьс€ в м≥крокосм≥, то, отже,Ч ≥ в макро≠косм≥ї.

«емл€ виникаЇ з космосу; на н≥й розвиваЇтьс€ житт€, з'€вл€ютьс€ р≥зноман≥тн≥ види тварин, а пот≥м ≥ людина. Ћюди розселилис€ на земл≥; вони об'Їднувались ≥ допома≠гали одне одному, щоб вижити в боротьб≥ з хижаками, при≠родою, затим навчилис€ членорозд≥льн≥й мов≥. “а оск≥льки люди жили об'Їднанн€ми в р≥зних м≥сц€х земл≥, то й мови в них були р≥зн≥; в≥д перв≥сних людських об'Їднань виник≠ли вс≥ народи.


Ћюди створюють своњ закони, але законодавство в су≠сп≥льств≥ виникаЇ не Ђпо природ≥ї, ≥а створюЇтьс€ штучно, ≥ тому пол≥тичн≥ настанови та вимоги Ч суб'Їктивн≥ (Ђне-≥стинн≥ї), €кщо вони не спр€мован≥ на благо.

—ин свого часу, ƒемокр≥т вважав рабство законним ≥ необх≥дним €вищем, а головною метою держави ≥ пол≥тич≠них д≥€ч≥в Ч забезпеченн€ загальних ≥нтерес≥в в≥льних громад€н рабовласницькоњ демократ≥њ, прихильником €коњ був сам. ≤ндив≥д мусив п≥дкор€тис€ держав≥, раб Ч пану, а сусп≥льство мало узгоджуватис€ з природою, з €коњ во≠но виникло. Ђ≤нтереси держава повинна ставити вище в≥д усього ≥ншого ≥ повинна турбуватис€, щоб вона добре керу≠валась. ƒл€ спри€нн€ цьому не сл≥д боротис€ проти спра≠ведливост≥ ≥ дл€ своЇњ [особистоњ] корист≥ застосовувати насильство супроти загального добра (блага.Ч јвт.). Ѕо держава, €кою добре керують, Ї найб≥льший оплот: у н≥й усе м≥ститьс€, ≥ коли вона збер≥гаЇтьс€, все ц≥ле, а гине во≠на, з нею разом ≥ все гинеї.

Ќайкращою державою ƒемокр≥т вважаЇ демократ≥ю, бо в демократичному пол≥с≥ нав≥ть б≥дн≥сть Ч л≥пше, н≥ж багатство в монарх≥њ. јдже демократ≥€ забезпечуЇ виб≥р найдостойн≥ших дл€ сумл≥нного виконанн€ державних обо≠в'€зк≥в. √ромад€ни не повинн≥ пересл≥дувати тих д≥€ч≥в, €к≥ справедливо прит€гали њх до в≥дпов≥дальност≥. ¬иборн≥ особи також не повинн≥ чекати на похвалу при в≥дм≥нному виконанн≥ своњх обов'€зк≥в.

ѕристойн≥сть вимагаЇ п≥дкоренн€ закону, влад≥ ≥ розу≠мов≥й переваз≥, бо в≥д природи керувати властиво л≥пшому ≥ дуже т€жко бути в покор≥ у г≥ршого.

 ожна людина маЇ навчатис€ мудрост≥, €ка не ст≥льки дана в≥д природи, ск≥льки в≥д сумл≥нного навчанн€.

“вори ƒемокр≥та не збереглис€, до нас д≥йшли лише фрагменти, цитован≥ р≥зними авторами. “а ≥ в цих фраг≠ментах трапл€ютьс€ ц≥кав≥ думки давнього мудрец€ про значенн€ под≥лу прац≥, про виробничу д≥€льн≥сть та багато ≥ншого. ≤ нав≥ть ц≥ нечисленн≥ фрагменти св≥дчать, наск≥ль≠ки багатогранною була творч≥сть ƒемокр≥та. Ќайц≥кав≥ш≥ дл€ нас здогадки та г≥потези, що стосуютьс€ соц≥альноњ проблематики. ¬они м≥ст€ть багато рац≥онального. √олов≠ною ж заслугою ƒемокр≥та в соц≥ально-п≥знавальному план≥ Ї розробка концепц≥њ походженн€ людини шл€хом природного розвитку космосу, шл€хом еволюц≥њ матер≥њ завд€ки р≥зним комб≥нац≥€м атом≥в.

„≥тко простежуЇтьс€ ≥ проблема розум≥нн€ людини €к пол≥тичноњ ≥стоти, що живе в пол≥с≥ ≥ маЇ п≥дкор€тис€ за≠конам, що спр€мован≥ на дос€гненн€ загального блага.


” творчост≥ ƒемокр≥та вперше поставлена проблема еволюц≥йного розвитку св≥ту, частиною €кого Ї св≥т люди≠ни. ÷е Ч вже ф≥лософська теор≥€ сусп≥льства, в €к≥й су≠сп≥льство та людина (м≥крокосм) мисл€тьс€ €к елементи косм≥чного ц≥лого. ѕроте ц€ теор≥€ в ц≥лому досить дов≥ль≠на й абстрактна; вона не спираЇтьс€ на достов≥рн≥ факти соц≥ального житт€, а будуЇтьс€ на. г≥потетичних, в≥рог≥д≠них припущенн€х. “ут емп≥ризм ≥сторичного досл≥дженн€ сусп≥льства п≥дм≥нено абстрактно-теоретичним, дедуктив≠ним анал≥зом, що обмежувало п≥знавальн≥ можливост≥ ≥ робило одноб≥чним ≥сторичний ≥ ф≥лософський анал≥зи. ¬ досл≥дженн≥ соц≥альноњ проблематики з цього часу ч≥тко визначилис€ дв≥ л≥н≥њ Ч емп≥рична та абстрактно-теоретич-Хна. ƒл€ першоњ було характерно Ђзаземленеї описуванн€, в €кому наб≥р факт≥в не п≥дн≥мавс€ до р≥вн€ теоретичного узагальненн€, дл€ другоњ характерною рисою був спекул€≠тивний, абстрактно-теоретичний анал≥з, що не спиравс€ на досл≥дженн€ фактичного матер≥алу.

“еор≥€ п≥знанн€ ще не п≥дн€лас€ до розум≥нн€ д≥алек≠тичноњ Їдност≥ емп≥ричного та теоретичного в науковому досл≥дженн≥, що й зумовило тривал≥сть ≥снуванн€ цих на≠пр€м≥в у науц≥ та гносеолог≥њ €к сп≥в≥снуючих, але не взаЇ≠мопов'€заних.

ѕ≥дносно завершену систему пол≥тичного устрою су≠сп≥льства висунув видатний давньогрецький ф≥лософ ѕла-тон.

ѕлатон (427 Ч 347 до н. Ї.)Чзнаменитий ф≥лософ ан≠тичност≥, представник ≥деал≥стичного напр€му, з творч≥стю €кого пов'€зана розробка проблем логосу, методу в ф≥лосо≠ф≥њ, психолог≥њ, пол≥тики, педагог≥ки, вихованн€ ≥ навчанн€, натурф≥лософ≥њ ≥ т. д. ѕо сут≥, в≥н Ї першим профес≥йним представником ф≥лософ≥њ на в≥дм≥ну в≥д Ђмудрец≥вї Ч ф≥-лософ≥в-любомудр≥в.

“ворча спадщина ѕлатона дуже велика. ћи ж розгл€≠немо лише соц≥ально-пол≥тичн≥ проблеми, в≥дображен≥ в творах Ђѕол≥тикї, Ђƒержаваї, Ђ«акониї. ” своЇму ф≥ло≠софському вченн≥ ѕлатон охоплюЇ вс≥ сфери бутт€, почи≠наючи з натурф≥лософ≥њ, дем≥урга-творц€ сущого, в тому числ≥ й природного бутт€, €ке Ї лише в≥дбитком, т≥нню надприродного.

” космолог≥чному вченн≥ ѕлатон розгл€даЇ св≥т чуттЇ≠вих речей та €вищ €к в≥дображенн€ ≥стинно сущого св≥≠ту Ч ≥дей. –озум-дем≥ург створюЇ душу космосу, €ка зу≠мовлюЇ вс≥ ≥нш≥ реч≥ та €вища, в тому числ≥ й земн≥. —правжнЇ бутт€ Ч це Ђнадприроднеї бутт€, а природне Ч лише форма ≥нобутт€. “отожне соб≥ бутт€ Ї Ђ≥де€ї.


≤дењ Ч реальна причина й зразки ≥снуючих речей. ¬и≠ща ≥де€ Ч ≥де€ блага. Ћюдськ≥ душ≥ безсмертн≥; вони приход€ть ≥з св≥ту Ђ≥дейї, ≥ чим довше њх перебуванн€ в то≠му св≥т≥, тим вищ≥ потенц≥йн≥.задатки'людини, в т≥ло €коњ всел€Їтьс€ душа.

≤ндив≥дуальна душа Ч це образ, в≥ддзеркаленн€ ун≥вер≠сальноњ Ђсв≥товоњ душ≥ї. ¬она ЂтриЇдинаї, включаЇ в себе так≥ елементи, €к розумн≥сть (≥деально-розумов≥ зд≥бност≥, €кост≥), афекти, побуджувальн≥ пристраст≥ (≥нстинктивно-афективн≥ €кост≥) жагу, прагненн€ (доц≥льно-вольов≥ €ко≠ст≥). ¬с≥ ц≥ компоненти притаманн≥ кожн≥й душ≥, але њх сп≥вв≥дношенн€, питома вага в кожноњ людини р≥зн≥. ѕере≠мога розуму над пристраст€ми дос€гаЇтьс€ через вихо≠ванн€.

ќск≥льки б≥льш≥сть людей не спроможн≥ приборкати своњ пристраст≥, бажанн€ та прагненн€ ≥ завд€ки цьому не здатн≥ дос€гти досконалост≥, наблизитись до ≥деалу, то зв≥дси випливаЇ необх≥дн≥сть у держав≥ та законах. ƒер≠жава маЇ забезпечити притаманн≥ люд€м природжен≥ по≠треби, ≥ тому в досконал≥й держав≥ люди мають бути розд≥лен≥ на певн≥ групи (стани) у в≥дпов≥дност≥ з особли≠вост€ми њх душ≥. ѕроте ≥снуюч≥ форми правл≥нн€ та дер≠жавного устрою теж недосконал≥, хоч серед них Ї Ђпра≠вильн≥ї ≥ Ђспотворен≥ї форми.

ѕравильними формами держави ѕлатон вважаЇ монар≠х≥ю та аристократ≥ю, €кщо вони законн≥ ≥ њх д≥€льн≥сть направлена на дос€гненн€ блага та злагоди. Ќегативними формами пол≥тичного устрою дл€ ѕлатоиа Ї т≥мократ≥€ (пануванн€ честолюбц≥в, що прагнуть до збагаченн€, зай≠маютьс€ здирництвом та корупц≥Їю, це Ч влада користо≠любц≥в), ол≥гарх≥€ (пануванн€ купки багат≥њв-марнотрат-ник≥в, злод≥њв, майстр≥в темних справ, здатних на злочини, людей, що не займаютьс€ своЇю справою), демократ≥€ Ч влада б≥льшост≥, €ка може бути законною чи незаконною (коли демос захоплюЇ њњ шл€хом насильства), тиран≥€ Ч влада одного над ус≥ма, €ка приходить на зм≥ну виродже≠ноњ демократ≥њ. ’арактеризуючи тиран≥ю, ѕлатон звертаЇ увагу на своЇр≥дний Ђпопул€ц≥он≥змї тиран≥в, коли спочат≠ку тиран до вс≥х усм≥хаЇтьс€, обн≥маЇ, зв≥льн€Ї в≥д борг≥в, роздаЇ землю, а трохи п≥зн≥ше знищуЇ непок≥рних ≥ тих, хто виступаЇ проти чи осуджуЇ його вчинки.

–озгл€даючи вс≥ ≥снуюч≥ форми держави, в тому числ≥ Ђправильн≥ї, ѕлатон вважаЇ њх недосконалими ≥ проти≠ставл€Ї свою модель пол≥тичного устрою, так звану Ђ≥де≠альну державуї, €ка, на його думку, здатна реал≥зувати головний принцип житт€ Ч справедлив≥сть та благо.


” прац≥ Ђƒержаваї, основн≥ елементи €коњ викладен≥ вище, ѕлатон не проводить р≥зниц≥ м≥ж державою та су≠сп≥льством. як ≥ ≥нш≥ мислител≥ того часу, в≥н розгл€дав людину €к ≥стоту пол≥тичну, а соц≥альн≥сть ототожнював ≥з державн≥стю. —аме тому дл€ ѕлатона характерною ри≠сою Ї розгл€д етики в поЇднанн≥ з проблемами пол≥тики, а етика та пол≥тика орган≥чно пов'€зуютьс€ з ученн€м про суще (д≥йсне) Ч надприродне бутт€ та ≥снуюче (природ≠не) бутт€, м≥ж космосом, що ос€гаЇтьс€ розумом, та кос≠мосом видимим, м≥ж еталоном ≥ його зразком, м≥ж ун≥вер≠сальною Ђсв≥товою душеюї та ≥ндив≥дуальною.

«алежно в≥д дом≥нанти в ц≥л≥сн≥й ЂтриЇдин≥йї ≥ндив≥ду≠альн≥й душ≥ (розумнаЧафективнаЧпрагнуча) ѕлатон вид≥л€Ї в етиц≥ три в≥дпов≥дн≥ чесноти Ч мудр≥сть, муж≠н≥сть, самовладанн€ (пом≥ркован≥сть, здатн≥сть контролю≠вати своњ пристраст≥, про€снений стан афект≥в), а њх ≥нте≠грованим виразом Ї доброчесн≥сть, €ка вр≥вноважуЇ њх. ¬р≥вноваженн€ людських зд≥бностей Ї головним принци≠пом етики.

ƒержава виникаЇ з необх≥дност≥ забезпеченн€ приро≠джених потреб людей на основ≥ закону, над≥л€Ї громад€н матер≥альними благами, орган≥зовуЇ вихованн€ та розви≠ток душ≥ й т≥ла, згуртовуЇ людей ≥ захищаЇ њх своњми засо≠бами.

ѕроте жодна з ≥снуючих форм державного правл≥нн€ не здатна забезпечити доброчесн≥сть, задоволенн€ потреб громад€н ≥ т. д. Ќавпаки, в сусп≥льств≥ панують багатство ≥ злидн≥, марнотратство ≥ б≥дн≥сть, тиран≥€ ≥ беззаконн€, достойн≥ зневажаютьс€, а нег≥дн≥ правл€ть. ≤ндив≥дуальн≥ чесноти вступають у суперечн≥сть ≥з сусп≥льною справедли≠в≥стю чи у€вленн€ми про нењ. ѕриклад таких суперечно≠стей Ч загибель —ократа, оск≥льки його небажанн€ посту≠питис€ моральними нормами, власними переконанн€ми й необх≥дн≥стю виконанн€ несправедливого закону зумовило виб≥р Ч випити цикуту й п≥ти з житт€.

÷≥ чинники обумовили розробку ѕлатоном своЇњ моде≠л≥ соц≥ального устрою, здатного, на його думку, позбавити сусп≥льство в≥д суперечностей м≥ж ≥ндив≥дом ≥ державою, м≥ж особистою доброчесн≥стю та сусп≥льною справедли≠в≥стю.

÷€ дуже ц≥кава ≥де€ про сп≥вв≥дношенн€ особистого та сусп≥льного ≥нтересу, пошуками вир≥шенн€ €коњ будуть займатис€ мислител≥ впродовж багатьох стол≥ть, ≥ на сьо≠годн≥ ще залишаЇтьс€ в≥дкритою.

” побудов≥ своЇњ ≥деальноњ форми державного устрою ѕлатон виходить з ученн€ про душу й етику. ≤деальна дер-


жава маЇ узгодити особисту доброчесн≥сть ≥з сусп≥льною справедлив≥стю. ј це можливо в тому раз≥, коли соц≥аль≠на структура перебуваЇ у в≥дпов≥дност≥ з типами душ≥. “рьом типам душ≥, зг≥дно з платон≥вською концепц≥Їю, в≥дпов≥даЇ в сусп≥льств≥ розпод≥л. на велик≥ групи людей, що займаютьс€ тими видами д≥€льност≥, котр≥ задовольн€≠ють певну душевну дом≥нанту.

ѕлатон вид≥л€Ї три верстви (класи) такого сусп≥льства, в залежност≥ в≥д того, €кий з трьох елемент≥в душ≥ перева≠жаЇ: дл€ душ, у €ких дом≥нуючим елементом Ї розум, роз≠судлив≥сть, хто здатний спогл€дати ≥стину, керувати на основ≥ справедливост≥ ≥ доброчесност≥, ѕлатон в≥дводить найвищий щабель у соц≥альн≥й ≥Їрарх≥њ. Ќа чол≥ держави мають сто€ти ф≥лософи-правител≥: цар≥ повинн≥ ф≥лософ≠ствувати, а ф≥лософи Ч царювати.  лас ф≥лософ≥в-прави-тел≥в нечисленний, бо лише незначна к≥льк≥сть людей здат≠на на спогл€данн€ ≥стини ≥ мудре кер≥вництво державою.

ƒругим класом платон≥вськоњ держави мають бути воњ≠ни, дл€ душ €ких притаманна афективн≥сть, мужн≥сть, запал.

“ип прагнучоњ душ≥, дл€ €коњ характерн≥ пом≥ркова≠н≥сть, самовладанн€, здатн≥сть до контролю власних при≠страстей, становить трет≥й клас платон≥вськоњ держави. …ого представниками Ї рем≥сники, землероби, тваринники, буд≥вельники, торговц≥, -перекупщики, тобто той соц≥альний стан, €кий займаЇтьс€ виробництвом необх≥дних матер≥≠альних благ та њх розпод≥лом (обм≥ном). њх доброчинн≥сть пол€гаЇ в забезпеченн≥ життЇвих потреб держави ≥ в по≠слуху та покор≥ ф≥лософам-правител€м ≥ воњнам. Ќа в≥дм≥≠ну в≥д ф≥лософ≥в та воњн≥в сусп≥льне й ≥ндив≥дуальне вихо≠ванн€ на цей клас не поширювалось.  ожна з цих груп мусила строго виконувати закр≥плен≥ за нею функц≥њ ≥ не втручатис€ в справи ≥ншоњ. ÷е були в≥льн≥ люди. " ѕлатон вважав, що в його держав≥ немаЇ м≥сц€ дл€ приватноњ власност≥, держава мала втручатис€ в регулю≠ванн€ шлюбних в≥дносин, оск≥льки д≥ти берутьс€ на" вихо≠ванн€ державою ≥, €к ≥ ж≥нки, Ї сп≥льними дл€ член≥в су≠сп≥льства.

ѕлатон≥вська ф≥лософ≥€ €вл€Ї собою надзвичайно складну систему знанн€, р≥зн≥ сфери €кого лог≥чно пов'€≠зан≥ м≥ж собою в Їдине ц≥ле. јле той факт, що вих≥дним принципом його теоретичноњ побудови Ї поза≥сторична аб≠страктна ≥де€ €к першооснова, першопочаток усього зем≠ного й ≥сторичного, св≥дчить про те, що тут марно шукати т≥ рац≥ональн≥ елементи у п≥знанн≥ соц≥альних €вищ, €к≥ ми бачимо в ≥стор≥ограф≥в та ф≥лософ≥в, котр≥ в≥дштовху-


ютьс€ в≥д соц≥альних реал≥й, в≥д конкретних процес≥в ≥ €вищ людського житт€.

јнал≥з соц≥альних процес≥в п≥дводив до постановки пи≠танн€ про ≥стинн≥сть, достов≥рн≥сть первинних, вих≥дних даних та њх критичного анал≥зу хоч би з точки зору здоро≠вого глузду. “ут проблема ≥стинност≥ соц≥ального знанн€ так чи ≥накше сп≥вв≥дносилас€ з можлив≥стю його практич≠ноњ перев≥рки. Ћог≥чна ≥стинн≥сть тут контролювалас€ чи перев≥р€лас€ практично.

÷ього не можна сказати про абстрактно-теоретичн≥ со≠ц≥ально-ф≥лософськ≥ теор≥њ —тародавнього св≥ту, особливо т≥, що брали за начало абстрактн≥ лог≥чн≥ посилки. јдже в т≥ часи вже було в≥домо, що лог≥чна несуперечлив≥сть умовиводу не означаЇ його ≥стинност≥. ќбмежен≥сть науко≠вого знанн€ давала змогу покладати за першооснову будь-€ку г≥потезу, вс€ку фантастичну вигадку ≥ лог≥чно розвива≠ти њњ через систему умовивод≥в, коли з певних положень (засновк≥в) одержують нов≥ (висновки). јле це вже про≠блема гносеолог≥чноњ оц≥нки висновк≥в з точки зору њх правильност≥ ^та ≥стинност≥, бо правильн≥сть висновку Ч це його в≥дпов≥дн≥сть правилам виводу, тод≥ €к ≥стинн≥сть характеризуЇ в≥дпов≥дн≥сть висновк≥в чи висловлювань ре≠альн≥й д≥йсност≥.

« точки зору правильност≥ ф≥лософська та соц≥ально-ф≥лософська концепц≥€ ѕлатона майже бездоганна, тод≥ €к з точки зору в≥дпов≥дност≥ њњ висновк≥в соц≥альн≥й реаль≠ност≥, тобто через критер≥й ≥стинност≥, вона не витримуЇ критики, бо њњ вих≥дн≥ принципи (засновки) базуютьс€ на постулатах ≥ акс≥омах, €к≥ не Ї простими й очевидними, беззаперечними.

—оц≥олог≥чна, а точн≥ше, протосоц≥олог≥чна система су≠сп≥льства у ѕлатона заслуговуЇ на увагу з точки зору њњ побудови €к системи теоретичного.знанн€ (вих≥дн≥ прин≠ципи, лог≥чно посл≥довна аргументац≥€ ≥ т. п.), але з точки зору над≥йност≥ емп≥ричноњ бази, фактолог≥чного обгрунту≠ванн€ ≥сторичним матер≥алом своњх вих≥дних постулат≥в ≥ висновк≥в вона спекул€тивна, умогл€дна ≥ не несе того еле≠мента ≥стини, €кий Ї в≥дтворенн€м реальноњ лог≥ки ≥сто≠ричного розвитку сусп≥льства^

√ен≥альний учень ѕлатна јр≥стотель п≥шов дал≥ за свого великого вчител€. ≤снують в≥домост≥ про те, що моло≠дий учень јкадем≥њ не завжди под≥л€в погл€ди вчител€, що н≥би породило в≥дчуженн€ м≥ж ними. ћожливо, це переб≥льшенн€, бо јр≥стотель перебував у школ≥ ѕлатона аж до його смерт≥ 347 р. до н. Ї. ѕроте його система дуже мало скидаЇтьс€ на платон≥вське вченн€.


јр≥стотель —таг≥р≥т (384Ч322 р. до н. Ї.) Ч найвидатн≥-ший давньогрецький енциклопедичний учений, творчий до≠робок €кого включаЇ проблеми космолог≥њ, ф≥зики, зооло≠г≥њ, теор≥њ п≥знанн€, бутт€, пол≥тичноњ економ≥њ, педагог≥ки, етики, естетики, риторики. ¬≥н Ч основоположник лог≥ки, психолог≥њ та ≥нших наук. ¬себ≥чно осв≥чена людина з ви≠датними ≥нтелектуальними зд≥бност€ми, талановитий педа≠гог, в≥н був вихователем юного ќлександра ћакедонсько≠го, засновником знаменитоњ школи перипатетик≥в Ч Ћ≥кею (л≥цею). јр≥стотель залишив величезну творчу спадщину ≥ мав численних посл≥довник≥в свого вченн€. ќсновн≥ його прац≥ Ч Ђћетаф≥зикаї, Ђ атегор≥њї, Ђјнал≥тикаї, ЂЌњко-махова етикаї, Ђ¬елика етикаї, Ђѕол≥тикаї, Ђѕро душуї та ≥н.

Ќе вдаючись у детал≥ його ф≥лософськоњ системи, кос≠молог≥чного вченн€, оск≥льки предметом нашого анал≥зу Ї соц≥альн≥ процеси та проблеми соц≥ального п≥знанн€, роз≠гл€немо його загальноф≥лософську концепц≥ю.

јр≥стотель критикуЇ платон≥вськ≥ ≥дењ, оск≥льки вони немовби подвоюють св≥т (≥де€ Ч коп≥€ речей) ≥ не в≥др≥зн€≠ютьс€ за зм≥стом: «ам≥сть цього ф≥лософ розгл€даЇ р≥ч €к Їдн≥сть форми та зм≥сту. „уттЇво сприйн€т≥ реч≥, навколиш≠н≥й св≥т п≥знаютьс€ людиною, ≥ розум не м≥стить н≥чого та≠кого, чого б не було ран≥ше дано органами в≥дчутт€. “ому наукове знанн€ Ч це в≥дтворенн€ бутт€, знанн€ про нього. «нанн€ в≥дтворюЇ загальне в речах, розкриваЇ першопри≠чини њх та складов≥ елементи.

јр≥стотель розробл€Ї лог≥ку €к науку про форми мис≠ленн€, без €ких неможливий сам процес п≥знанн€. ѕри цьому в≥н ро«гл€даЇ лог≥ку не €к самост≥йну науку, а €к неодм≥нний зас≥б (ог^апоп) кожноњ науковоњ дисципл≥ни. јр≥стотель розр≥зн€Ї п≥знанн€ д≥алектичне, що даЇ ймов≥р≠не знанн€, й Ђаподейктичнеї, що даЇ ≥стинне, достов≥рне знанн€. јнал≥зуючи методи достов≥рного п≥знанн€, в≥н роз≠криваЇ сутн≥сть дедуктивного методу в дос€гненн≥ ≥стин≠ного знанн€ ≥ розробл€Ї теор≥ю силог≥зму Ч дедуктивного умовиводу, в €кому з двох засновк≥в одержують третЇ судженн€ Ч висновок.

÷е вже була справжн€ наука, що озброювала п≥знанн€ над≥йними засобами дос€гненн€ ≥стинного знанн€, в тому числ≥ й соц≥ального.

¬изнаючи в≥чн≥сть ≥снуванн€ св≥ту у в≥чному рус≥, јр≥с≠тотель приходить до висновку про ≥снуванн€ в≥чноњ причи≠ни св≥ту ≥ в≥чного руш≥€ св≥ту. ÷е Ч Ѕог, €кий Ї спогл€даю≠чим розумом, найвищою д≥йсн≥стю.


 ожен предмет матер≥ального св≥ту €вл€Ї собою Їд≠н≥сть'матер≥њ та форми, котр≥й приписуЇтьс€ активне нача≠ло. Ћюдина Ї вищою ≥стотою матер≥ального св≥ту, €ку ут≠ворюЇ матер≥€ в орган≥чному поЇднанн≥ з Ђформоюї Ч ду≠шею. ƒуша м≥стить у соб≥ рослинн≥, тваринн≥ та розумов≥ елементи. –озум €к частина душ≥, на в≥дм≥ну в≥д ≥нших њњ складових елемент≥в, потрапл€Ї ззовн≥ ≥ не гине при смерт≥ т≥ла. –озумна частина душ≥ здатна спогл€дати незм≥нн≥ принципи бутт€ та принципи, що здатн≥ до зм≥ни, оск≥льки сама розумна частина душ≥ теж складаЇтьс€ з двох час≠тин.

“ака складна диференц≥ац≥€ душевного устрою людини потр≥бна јр≥стотелю дл€ анал≥зу життЇд≥€льност≥ сусп≥ль≠ства на р≥вн≥ ≥ндив≥да й держави та њх взаЇмов≥дносин.

—енс житт€ людини Ч дос€гненн€ вищого блага через д≥€льн≥сть. Ќе сам≥ по соб≥ €кост≥ ≥ характеристики люди≠ни робл€ть њњ кращою; це дос€гаЇтьс€ через розумну д≥€ль≠н≥сть, у процес≥ €коњ вони розкриваютьс€. Ќа ол≥мп≥йських ≥грах перемагаЇ не той, хто найсильн≥ший, а той, хто пере≠м≥г у змаганн€х, зум≥в цього дос€гти.

”мовою дос€гненн€ блага Ї доброчесц≥сть, €ка пол€гаЇ в ум≥нн≥ визначитись у вибор≥ доброго вчинку, потенц≥йну можлив≥сть реал≥зувати через, свою д≥€льн≥сть поставлену ц≥ль. ÷≥ проблеми розгл€даютьс€ в його етичному вченн≥ у безпосередньому зв'€зку з проблемами ф≥лософ≥њ (прац≥ Ђ≈тика Ќ≥комахаї, Ђ≈тика ≈вдемаї, Ђ¬елика етикаї).

≈тика, на думку јр≥стотел€, забезпечуЇ правильн≥ нор≠ми повед≥нки з метою дос€гненн€ щаст€ та доброчесност≥. ‘≥лософ вид≥л€Ї два види доброчесност≥ (арете): Ђетичн≥ аретеї, що поход€ть в≥д звичок, характеру ≥ Ї Ђсерединою м≥ж двома порокамиї (наприклад, мужн≥сть Ї серединою м≥ж бо€гузтвом ≥ в≥дчайдушн≥стю), ≥ Ђд≥аноетичн≥ аретеї Ч ≥нтелектуальн≥ доброчесност≥, €к≥ пол€гають в д≥€льност≥ розуму, теоретичного ≥нтелекту у в≥дшукуванн≥ ≥стини за≠ради самого п≥знавального процесу чи дл€ практичноњ д≥≠€льност≥ й повед≥нки людини. „им вищий р≥вень дос€га≠Їтьс€ в доброчесност≥, тим б≥льше щаст€ в≥д усп≥ху.

ƒ≥€льн≥сть у поЇднанн≥ з доброчесн≥стю Ї блаженством ≥ становить мету людського житт€. јле блаженство €к ≥де≠ал спогл€данн€ ≥стини можливе лише дл€ божества. ќс≠к≥льки ж у людин≥ Ї момент божественного, то вона теж мусить прагнути до блаженства, але оск≥льки вона Ч не божество, а земне твор≥нн€, то потребуЇ земних благ, та≠ких €к ф≥зичне здоров'€, њжа, житло, розваги, всього того, що потр≥бно дл€ житт€ й сп≥лкуванн€, що становить смисл щаст€ та доброчесност≥ (арете) на земл≥.


ƒос€гненн€ Ђаретеї забезпечуЇтьс€ не лише через ≥нди≠в≥дуальну д≥€льн≥сть, а й через пол≥тичний устр≥й сусп≥ль≠ства Ч державу-пол≥с.

ƒержава-пол≥с виникаЇ природно, €к ≥ вс≥ жив≥ орга≠н≥зми. Ћише в держав≥ людина стаЇ повноц≥нною, бо вона Ђза природою своЇю Ї ≥стота пол≥тичнаї, Ђ≥стота соц≥аль≠наї. “ой, хто живе поза державою, Ї або недорозвиненою в моральному план≥ ≥стотою, або надлюдиною.

—в≥й трактат Ђѕол≥тикаї. јр≥стотель розпочинаЇ з ви≠значенн€ держави €к свого роду сп≥лкуванн€ заради €ко≠гось блага. ¬≥н пише: Ђ...вс≥ сп≥лкуванн€ прагнуть (з≥ок-№ас≥гоп≥а≥) до того чи ≥ншого блага, причому б≥льше в≥д ≥нших ≥ до вищого з ус≥х благ простуЇ те сп≥лкуванн€, €ке най≥стотн≥ше з ус≥х ≥ охоплюЇ собою всю решту сп≥лку≠вань. “аке сп≥лкуванн€ ≥ називаЇтьс€ державою чи сп≥лку≠ванн€м пол≥тичнимї.

–озгл€даючи питанн€ про походженн€ держави, јр≥с≠тотель п≥дкреслюЇ необх≥дн≥сть використанн€ методу роз≠членуванн€ складного (предмета анал≥зу. Ч јвт.) на його прост≥ елементи. ÷ей метод даЇ јр≥стотелю можлив≥сть показати, що ≥сторично першими формами, котр≥ забезпе≠чують сп≥лкуванн€, були с≥м'€, поселенн€, що складалос€ з к≥лькох с≥мей,Ч колон≥њ, в €ких дехто називаЇ член≥в то≠го самого поселенн€ Ђмолочними братамиї, Ђсинамиї, Ђвнукамиї. “ут, мабуть, маЇтьс€ на уваз≥ родова с≥льська община, з €коњ виникаЇ держава-пол≥с.

¬она маЇ перевагу й дом≥нуЇ над ≥ндив≥дом, с≥м'Їю та родом, оск≥льки покликана забезпечити своЇ власне Ђаре≠теї й Ђаретеї вс≥м громад€нам.

ƒержава Ч Ђпродукт природного виникненн€ї; вона Ђ≥снуЇ за природою ≥ за природою передуЇ кожн≥й люди≠н≥ї, тобто Ї первинною Ђу пор≥вн€нн≥ ≥з с≥м'Їю ≥ кожним з насї. ”с≥м своњм громад€нам держава забезпечуЇ спра≠ведлив≥сть, оск≥льки Ђ...право, €ке служить м≥рилом спра≠ведливост≥, Ї регулюючою нормою пол≥тичного сп≥лку≠ванн€ї.

ƒержава п≥клуЇтьс€ про вс≥х член≥в, але не вс≥ Ї гро≠мад€нами. јр≥стотель пише про д≥тей, €к≥ не дос€гли пов≠нол≥тт€ ≥ не внесен≥ до в≥домих уже громад€нських спис≠к≥в, та про людей похилого в≥ку, зв≥льнених в≥д виконанн€ громад€нських обов'€зк≥в €к про Ђгромад€н лише у в≥д≠носному смисл≥ї, оск≥льки Ђпон€тт€ громад€нина може бу≠ти визначене через участь у суд≥ та влад≥ї. ѕри цьому, зауважуЇ ф≥лософ, це пон€тт€ в р≥зних системах держав≠ного устрою може доповнюватись.

ѕрихильник Ђсерединиї, јр≥стотель залишаЇтьс€ в≥р-


ним соб≥ ≥ в розум≥нн≥ держави; тут в≥н ви€вл€Ї себе €к пом≥ркований пол≥тик. ƒержавний устр≥й може бути пра≠вильним, справедливим, або Ч навпаки, оск≥льки держава Ї сп≥лкуванн€м в≥льних людей.

. ƒл€ јр≥стотел€ державний устр≥й ≥ Ђформи (пор€док) державного правл≥нн€ї тотожн≥, хоч це не зовс≥м так, ос≠к≥льки перший характеризуЇ принципи побудови держави, а другий Ч форми ≥ засоби зд≥йсненн€ суб'Їктами влади. “а це детал≥.

ѕравильн≥ форми державного правл≥нн€ Ч монарх≥€ (царська влада), аристократ≥€ (влада небагатьох), пол≥-т≥€ (правл≥нн€ б≥льшост≥). ÷е Ч нормальн≥ форми, що за≠безпечують загальне благо ≥ користь.

Ќеправильн≥, ненормальн≥ Ч тиран≥€ (монарх≥чна вла≠да заради вигоди одного правител€), ол≥гарх≥€ (влада, що п≥клуЇтьс€ про вигоди заможних громад€н), демократ≥€ (вигода не≥мущих). ÷≥ форми заснован≥ на засадах пану≠ванн€ ≥ не спр€мован≥ на загальне благо.

Ќа питанн€, €кий вид державного устрою найл≥пший,
јр≥стотель посилаЇтьс€ на свою Ђ≈тикуї ≥ в≥дпов≥даЇ, що
те житт€ блаженне, в €кому немаЇ перешкод дл€ добро≠
чесност≥, €ка Ї серединою, отже, найкращим житт€м може
бути саме середнЇ (пом≥рковане) житт€. ќск≥льки в кож≠
н≥й держав≥ Ї дуже багат≥ ≥ дуже б≥дн≥, ≥ так≥, що сто€ть
м≥ж ними, то, визнаючи, що пом≥ркован≥сть ≥ середина Ч
найл≥пше, сл≥д визнати, що й середн≥й достаток з ус≥х благ
кращий над усе, а держава, що складаЇтьс€ ≥з середн≥х
людей, матиме найкращий державний лад, що забезпечить
справедлив≥сть. >

јр≥стотель виступаЇ апологетом середн≥х верств рабо≠власницького сусп≥льства.

¬≥н не виступаЇ проти рабства, а намагаЇтьс€ теоретич≠но обгрунтувати його природн≥сть посиланн€м Ђна фактич≠н≥ дан≥ї. Ћог≥ка така: пануванн€ ≥ п≥дкоренн€ необх≥дн≥ й корисн≥, ≥ жив≥ ≥стоти в≥д народженн€ р≥зн€тьс€ м≥ж собою тим, що одним призначено п≥дкор€тьс€, ≥ншим Ч волода≠рювати. ÷е властиво ≥ тваринам, ≥ люд€м. “ому, хто Ђза природою належить не самому соб≥, а ≥ншому ≥ при цьому все-таки людина, той за своЇю природою рабї, бо в≥н Ї власн≥стю ≥ншоњ людини. –аб €к власн≥сть Ч це знар€дд€ активне й окремо ≥снуюче, проте рабство ≥ раба јр≥стотель трактуЇ не так прим≥тивно, €к йому це приписувалос€ в ≥деолог≥чних прац€х «ќЧ50-х рок≥в. ѕрикладом такоњ па≠тетики Ї звинуваченн€ в тому, що пол≥тичн≥ Ђ≥ соц≥олог≥чн≥ погл€ди јр≥стотел€ проникнут≥ думкою про необх≥дн≥сть


зм≥цненн€ рабовласницькоњ державиї ', јдже ≥нших дер≠жавних форм тод≥ просто не ≥снувало, а €кщо у€вити соб≥, що јр≥стотель знав би ≥ державу диктатури пролетар≥ату, то навр€д чи в≥н в≥дн≥с би њњ до групи нормальних форм, попри вс≥ своњ глибок≥ рабовласницьк≥ переконанн€.

ƒл€ јр≥стотел€ держава була в ≥деал≥ системою, здат≠ною забезпечити'благо дл€ найчисленн≥шоњ групи середн≥х верств сусп≥льства, до €кого раби не належали €к грома≠д€ни. ѕроте не сл≥д ≥ перекру





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 767 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

1513 - | 1329 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.155 с.