Місце мотивації в розвитку особистості дошкільника

4. Предмет психології. Психіка, структура психіки.

5. Взаємодія відчуттів. Синестезія, адаптація.

6. Психологічне обстеження дитини раннього та дошкільного віку.

7. Короткий огляд основних методів психології.

8. Властивості сприймання (вибірковість, цілісність, константність, осмислення, структурність, апперцепція).

9. Самосвідомість та самооцінка дошкільників.

10. Спостереження: види, достоїнства та недоліки. Помилки спостерігача.

11. Пам’ять, її види. Індивідуальні особливості пам’яті.

12. Особливості підходу до “трудних” дітей.

13. Методи дитячої психології (спостереження, метод близнят, метод продольних та поперечних зрізів, лонгитюд, експеримент).

14. Характеристика основних процесів пам’яті (запам’ятовування, збереження, відтворення).

15. Адаптація дитини до дошкільного закладу.

16. Значення психологічної науки для практики навчання та виховання.

17. Мислення. Фізіологічні основи мислення.

18. Готовність дошкільників до навчання у школі. Характеристика складових готовності.

19. Особистість. Індивід. Індивідуальність. Співвідношення цих понять.

20. Логічні форми мислення (поняття, судження, висновок).

21. Значення сюжетно-рольової гри в розвитку особистості дошкільника.

22. Спрямованість особистості (інтереси, потреби, переконання, ідеали та ін.).

23. Основні форми мислення. Аналіз та синтез.

24. Діагностика сприймання форми та просторових відношень дітьми четвертого року життя.

25. Особистість, її структура. Основні теорії особистості.

26. Види мислення (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне).

27. Діагностика готовності дітей до навчання у школі за методом Керна-Йерасика.

28. Джерело активності особистості. Потреби, види потреб.

29. Індивідуальні особливості мислення.

30. Діагностика пізнавальних процесів дошкільників.

31. Структура здібностей (за рівнем їх розвитку та якостей).

32. Фактори психічного розвитку.

33. Характеристика періоду “молодший шкільний вік”.

34. Свідомість. Структура свідомості.

35. Рушійні сили психічного розвитку.

36. Молодший шкільний вік. Криза семи років.

37. Здібності. Розвиток здібностей в дитячому віці.

38. Загальні закономірності психічного розвитку.

39. Кризи молодшого шкільного віку. Психогенна шкільна дезадаптація (ПШД).

40. Діагностика здібностей. Використання тестів здібностей в дитячій психології.

41. Поняття “соціальної ситуації розвитку” (за Л.С. Виготським) та “провідної діяльності” (за О.М. Леонтьєвим).

42. Кризи психічного розвитку дітей: новонародження, першого року життя, третього року життя, молодшого шкільного віку, підліткового віку.

43. Темперамент. Фізіологічні основи темпераменту.

44. Уява. Види уяви (репродуктивна, продуктивна, творча).

45. Використання проективних методик для характеристики стосунків дитини з оточуючими.

46. Психологічна характеристика типів темпераменту.

47. Уява та фантазія. Роль уяви та фантазії в життєдіяльності дошкільника.

48. Діагностика положення дитини у групі однолітків.

49. Характер. Структура характеру.

50. Емоції та почуття. Емоційні стани та емоційні властивості особистості.

51. Діагностика розвитку уяви дошкільнят.

52. Темперамент та характер, їх зв’язок.

53. Моральні, духовні та естетичні почуття як результат розвитку особистості.

54. Розвиток спілкування у дітей перших семи років життя (за дослідженнями М.І. Лісіної).

55. Здібності. Загальні та спеціальності здібності.

56. Поняття волі. Структура вольової дії.

57. Діагностика мислення дітей дошкільного віку.

58. Задатки та здібності.

59. Предмет, задачі та принципи дитячої психології.

60. Особливості дитячих малюнків. Психологічні причини своєрідності дитячих малюнків.

61. Відчуття, поріг відчуттів, чуттєвість.

62. Рольова гра-провідна діяльність дошкільника. Їх структура.

63. Провідна діяльність підлітка та особливості його стосунків з оточуючими людьми.

64. Увага. Види уваги (довільна, мимовільна, після довільна).

65. Розвиток пізнавальних процесів у ранньому дитинстві (1-3 роки).

66. Розвиток особистості підлітка. Підліткові конфлікти.

67. Відчуття. Сенсорна організація особистості.

68. Мовленнєвий розвиток дитини раннього віку.

69. Акцентуації характеру підлітка.

70. Фізіологічні основи відчуттів. Аналізатори та їх структура.

71. Симптоматика та сутність кризи 3-х років.

72. Новоутворення підліткового віку.

73. Види відчуттів. Властивості відчуттів (тривалість, якість, інерція, контрастність та ін.).

74. Соціальна ситуація розвитку особистості дошкільника.

75. Взаємовідношення підлітків з дорослими та однолітками.

76. Поняття групи. Міжособистісні відносини в дитячому колективі.

77. Вчення Л.С. Виготського про зони /рівні/ найближчого та актуального розвитку.

78. Новоутворення молодшого шкільного віку.

79. Поняття діяльності. Види діяльності. Структура діяльності.

80. Період новонародженості. Комплекс “пожвавлення”. Особливості спілкування дорослого з новонародженим.

81. Розвиток пізнавальних процесів в молодшому шкільному віці.

82. Увага. Фізіологічні основи уваги.

83. Дитинство. Розвиток рецепторної та рушійної активності дитини.

84. Психічний розвиток молодшого школяра.

85. Особливості уваги (концентрація, розподіл, переключення, коливання, обсяг).

86. Розвиток форм спілкування в дитинстві. Перші слова. Розуміння мови.

87. Типи ВНД та їх урахування в навчально-виховній роботі з дітьми дошкільного та молодшого віку.

88. Соціометрія та референтометрія. Використання соціометрії для вивчення міжособистісних відносин в дитячому колективі.

89. Вікова періодизація психічного розвитку (за Д.Б. Ельконіним).

90. Діагностика психічного розвитку дитини раннього віку.

1. ПСИХОЛОГІЯ (від грец. Psyche душа, logos вчення) – наука про закономірності функціонування і розвитку психіки, заснована на представленості в самоспостереженні особливих переживань, не віднесених до зовнішнього світу. З 2-ї половини ХIХ століття відбулося відділення психології від філософії, що стало можливим у силу розвитку об’єктивних експериментальних методів, що прийшли на зміну інтроспекції, і формування особливого предмета психології людини, основними ознаками якого стали діяльнісна активність і привласнення суспільно історичного досвіду. [1] Предмет психології – це психіка як вища форма взаємозв’язку живих істот з предметним світом, виражена в їх здатності реалізовувати свої спонукання і діяти на основі інформації про нього.

Об’єкт психології – це закономірності психіки як особливої ​​форми життєдіяльності людини і поведінки тварин. Ця форма життєдіяльності у зв’язку з її багатоплановістю може вивчатися в найрізноманітніших аспектах, які досліджуються різними галузями психологічної науки. [2]

Місце психології в системі наук. Згідно Кедрову, класифікація наук має нелінійний характер. Кедров виділяє три групи наукових дисциплін: природні, соціальні і філософські. Схематично це можна представити у вигляді трикутника, вершини якого відповідають природним (верхня), соціальним (ліва) і філософським (права) дисциплінам. Психологія має тісні зв’язки з усіма трьома групами наук, тому розташовується всередині трикутника, так як людське мислення (один з істотних розділів психології) вивчається не тільки психологією, а й філософією і логікою.Психологія, таким чином, має зв’язки з усіма науковими дисциплінами, але найбільш тісні з філософією. Ломов зазначає, що взаємодія психології з іншими науками здійснюється через галузі психологічної науки: з громадськими науками через соціальну психологію, з природними - через психофізику, психофізіологію, порівняльну психологію, з медичними науками - через медичну психологію, патопсихологія, нейропсихологію тощо, з педагогічними - через психологію розвитку, педагогічну психологію тощо, з технічними - через інженерну психологію, і так далі. Важливим фактором диференціації психології є саме відносини з іншими науками. Від того, яке місце відводиться психології в системі наук, багато в чому залежить розуміння можливостей використання психологічних даних в інших науках. Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тому, що вона, синтезуючи в певному відношенні досягнення ряду інших областей наукового знання є, за висловом Б.Ф. Ломова, інтегратором всіх (у всякому разі, більшості) наукових дисциплін, об’єктом дослідження є людина. Відомий вітчизняний психолог Б.Г.Ананьєв найбільш повно розробив це питання, показавши, що психологія покликана інтегрувати дані про людину на рівні конкретно-наукового знання. Перетворенню психології в самостійну науку сприяв її союз з усім природознавством, початок якому було покладено в другій половині XIX століття. До цього ж періоду відноситься і впровадження в психологію експериментального методу (Г.Фехтнер). Як вже зазначалося вище, природничу теорію психологічних знань склала рефлекторна теорія (І.М.Сєченов, І.П.Павлов, а також роботи найбільших радянських фізіологів: Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, К.М.Бикова, Н.І.Красногорського, А.А.Ухтомського, Н.А.Бернштейна, І.С.Беріташвілі). Величезний вплив на розробку основних проблем сучасної психології зробили еволюційні ідеї Ч.Дарвіна. Вони дозволили виявити роль психіки в пристосуванні живих істот до умов середовища, зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих. Вирішальне значення для психології має її зв’язок з суспільними науками. Дослідження процесів і явищ, що вивчаються історією, економікою, етнографією, соціологією, мистецтвознавством, юридичної й іншими суспільними науками, приводить до постановки проблем по суті психологічних.

Нерідко соціальні процеси і явища не можуть бути досить повно розкриті без залучення знань про механізми індивідуальної та групової поведінки людей, закономірності формування стереотипів поведінки, звичок, соціальних установок і орієнтації, без вивчення настроїв, почуттів, психологічного клімату, без дослідження психологічних властивостей і особливостей особистості, її здібностей, мотивів, характеру, міжособистісних відносин тощо. Сказане вище робить ясним, яке величезне значення для психології має її зв’язок з суспільними науками. Якщо вирішальну роль у формуванні поводження тварини грають біологічні умови існування, то таку ж роль у формуванні поведінки людини грають умови суспільної історії. Сучасна психологічна наука, що вивчає, насамперед, специфічно людські форми психічної діяльності, не може зробити жодного кроку без урахування даних, отриманих від суспільних наук - історичного матеріалізму, узагальнюючого основні закони розвитку суспільства. Тільки ретельний облік суспільних умов, що формують психічну діяльність людини, дозволяє психології знайти міцну наукову основу. Особливого місця в розгляді даного питання заслуговує зв’язок психології з педагогікою. Зрозуміло, цей зв’язок існувала завжди. Ще К.Д.Ушинський говорив: «Щоб всебічно виховати людину, його треба всебічно вивчити». Тут особливо наочно проглядається практичне значення психології. У тому випадку, якщо педагогіка не спирається на знання про природу психологічних явищ, вона перетворюється на простий набір педагогічних порад і рецептів і перестає бути справжньою наукою, здатної надати ефективну та дієву допомогу сучасному керівникові будь-якого рівня і рангу.

ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЇ

Сучасна психологія є досить розгалуженою системою знань, вона включає систему дисциплін (або галузей), пов'язаних з різними сферами практики. Головним принципом класифікації галузей психології є принцип розвитку психіки в діяльності, згідно з яким виокремлюються різні галузі психології залежно від видів людської діяльності.

Загальна психологія займає особливе місце серед інших галузей психології. Вона досліджує найбільш загальні закономірності психічної діяльності дорослої нормальної людини. Змістом загальної психології є головні принципи науки, її методи, система понять, узагальнення і абстрагування результатів досліджень, одержаних у різних галузях психології.

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, становлення різних психічних процесів і психічних властивостей особистості. У віковій психології виокремлюються розділи: дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку, психологія дорослої людини, психологія старості. Завданням вікової психології є розкриття вікових особливостей, встановлення закономірностей переходу від одного вікового періоду до іншого, знаходження сензитивних (найбільш сприятливих) періодів формування різних психічних властивостей особистості.

Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання і виховання, безпосередньо пов'язана з віковою психологією, оскільки психологічні закономірності навчання і виховання не можуть бути розкриті без урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей. Завданням педагогічної психології є визначення змісту навчання та виховання, виявлення вимог до підручників, пошук та обгрунтування раціональних методів навчання і виховання, які забезпечують керівництво розумовою діяльністю та поведінкою школярів, сприяють їхньому психічному розвитку. Крім цього, педагогічна психологія вивчає взаємовідносини вчителя та учнів, вимоги, які ставляться до особистості вчителя, розкриває зміст та структуру педагогічних здібностей.

Соціальна психологія вивчає явища, які виникають у взаємодії людей у різних суспільних групах (організованих чи неорганізованих), особливості цих груп, положення особистості в них, процеси, пов'язані з функціонуванням групи.

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці, професійно важливі якості особистості стосовно тієї чи іншої спеціальності, проблеми профорієнтації та профвідбору і має низку розділів, які є разом з тим самостійними галузями психологічної науки: інженерна психологія, авіаційна психологія, космічна психологія.

Психологія мистецтва розглядає психологічні компоненти діяльності, спрямованої на створення творів мистецтва, розкриває закономірності сприймання людиною цих творів, вивчає особливості виникнення та перебігу почуттів, викликаних художнім твором.

Юридична психологія вивчає проблеми, пов'язані з психологічними аспектами слідства, аналізом показань свідків, вимог до допиту, а також психологічні особливості особистості злочинця, мотиви злочину, психологію ув'язненого та засади його перевиховання.

Медична психологія займається питаннями психотерапії, психогігієни, проблемами спілкування лікаря та хворого.

Патопсихологія досліджує різні форми порушень нормальної психічної діяльності людей, різні порушення нормального психічного розвитку.

Порівняльна психологія займається вивченням психіки тварин, що дає змогу розкрити передісторію свідомості людини.

Існування великої кількості різноманітних галузей психології є свідченням широкого практичного спектра її використання.

Проблеми, що вивчаються психологією, охоплюють широку гаму проблем, починаючи від досліджень відчуттів та сприймань до вивчення масових психічних явищ. І це природно, оскільки розв'язання проблем, які так чи інакше стосуються людини, вимагає в першу чергу вивчення її психіки.

2. Сприйняття - це відображення предметів і явищ у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому впливі їх на органи чуття. Воно включає в себе минулий досвід людини у вигляді уявлень та знань. 1 Фізіологічні основи сприйняття В основі сприйняття лежить більш складна, ніж при відчутті, аналітико-синтетична робота центральних відділів аналізаторів і їх комплексну взаємодію. У випадку дії складного, але одномодальний подразника нервові зв'язки виникають в межах одного аналізатора. Прикладом такого подразника може служити мелодія, що представляє собою поєднання окремих звуків. Нервові зв'язки при цьому виникають не тільки на самі окремі звуки, але і на їх співвідношення. Пісня або арія сприймається як знайомі не залежно від вокальних особливостей виконавця, якщо вірно збережені гармонійні відносини між звуками. При дії багатомодальну подразника тимчасові нервові зв'язки утворюються між різними аналізаторами. Наприклад, образ котлети формується через взаємодію смакових, зорових, нюхових і кинестетических аналізаторів. І.М. Сєченов писав: «У людини до таких асоціаціям відчуттів дуже часто приєднується і слуховий образ слова, яким позначається даний предмет».

Особливе значення при сприйнятті мають рухові відчуття (кінестезії). Вони супроводжують практично всіма видами сприйняття. З їхньою допомогою відбувається виділення спостережуваного об'єкта з навколишнього середовища. Так, зорове сприйняття завжди супроводжується макро-і микродвижениями очей.

Численні дослідження показали, що якщо б очі були абсолютно нерухомі, то світ сприймався б як якесь розпливчасте світлове пляма, а не різноманітна сукупність предметів. Слухове і нюхові сприйняття супроводжуються локалізацією подразника шляхом найвигіднішого повороту відповідного аналізатора до джерела звуку або запаху. Дотик визначається злагодженістю роботи тактильних, температурних і рухових (а іноді і больових) аналізаторів, формування смакового образу немислимо без рухів мови. Як зазначав І.М. Сєченов, в процесі набуття досвіду сенсорний і руховий апарати з'єднується в єдину сприймаючу систему. 2