Формалізована структура змісту теми. Основні компоненти темпераменту:

Основні компоненти темпераменту:

загальна психічна активність, моторика, емоційність. Фізіологічне підґрунтя темпераменту:

тип вищої нервової діяльності.

ТЕМПЕРАМЕНТ

Властивості вищої нервової діяльності:

сила процесів
збудження та
гальмування

врівноваженість
процесів збудження
та гальмування

рухливість процесів
збудження та
гальмування

Типи:

сангвінік (нервові процеси
сильні, врівноважені,
рухливі)

холерик (нервові процеси
сильні, неврівноважені)

флегматик (нервові процеси
сильні, врівноважені,
інертні)

меланхолік (нервові процеси
слабкі, малорухливі,
неврівноважені)

Основні властивості:

сензитивність

пластичність

резистентність

реактивність

ригідність

екстравертованість
та інтровертованість

Запитання для самостійної роботи

Якими властивостями перебігу психічної діяльності характеризується
темперамент?

Які поєднання властивостей вищої нервової діяльності І. Павлов зро­
бив засадовими стосовно поділу темпераментів на типи?

У чому виявляються особливості поведінки екстраверта?

У чому виявляються особливості поведінки інтроверта?

Як темперамент позначається на формуванні рис особистості?

У чому полягає вихованість темпераменту?

Яку роль у діяльності фахівця в системі суб'єкт-суб'єктних стосунків
відіграє знання темпераменту людини?

У чому може виявлятися врахування вчителем, лікарем особливостей
темпераменту об'єкта своєї діяльності?

_ Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю ^=^=

Чи є тотожними поняття типу вищої нервової діяльності та темперамен­
ту? Відповідь аргументуйте.

Чи можна стверджувати, що риси темпераменту мають природжену при­
роду?

Чи завжди динаміка поведінки людини адекватно характеризує її тем­
перамент?

Чи є екстравертованість або інтровертованість особистості закономірним
проявом певного типу темпераменту?

Чи може темперамент людини зазнавати істотних змін упродовж життя?

Чи можна стверджувати, що темперамент безпосередньо впливає на фор­
мування рис характеру людини?

У чому полягає вихованість темпераменту?

Завдання та проблемні ситуації

Чи можна зробити висновок про темперамент особистості за яскрави­
ми, але епізодичними проявами її поведінки? В яких життєвих ситуаціях
темперамент розкривається найповніше?

Залежно від станів людини у неї можуть змінюватися темп мовлення,
емоційна збудливість. Чи завжди ці особливості належать до темпера­
менту? Визначіть особливості, які належать до темпераменту і які зу­
мовлені мотиваційним чинником. За якими ознаками це можна встано­
вити?

Чи завжди індивідуально-психологічні властивості людини, що виявля­
ються в ранньому дитинстві, зберігаються в подальшому її житті? Чим це
можна пояснити?

Які поєднання рис типів темпераменту зустрічаються найчастіше? Чим це
можна пояснити психологічно?

Список використаної та рекомендованої літератури ^=^=

Белоус В. В. К исследованию влияния типов темперамента на зффектив-
ность индивидуальной й совместной деятельности // Вопр. психологии. —
1986.—№3.

Белоус В. В. Темперамент й деятельность: Учеб. пособие. — Пятигорск,
1990.

Мерлин В. С. Очерк теории темперамента. — М., 1964.

Небьілицьт В. Д. Основньїе свойства нервной системи человека. — М.:
Просвещение, 1966.

Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,
1977.

Психологія І За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

Психология индивидуальньїх различий: Тексти. — М.: Изд-во МГУ, 1982.

Русалов В. М. О природе темперамента й его месте в структуре индиви­
дуальньїх свойств человека // Вопр. психологии. — 1985. — № 11.

 

Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М., 1982.

Теплов Б. М. Психология индивидуальньїх различий. — М.: Педагогика,
1985.

Хрестоматия по психологии. — М.: Просвещение, 1977.

Розділ 18

ЗДІБНОСТІ

Поняття про здібності

Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у праці вони й виявляються. Здібності як рушійна сила відіграли про­відну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і ду­ховних багатств, суспільному прогресі.

Із розвитком праці та суспільного життя людські здібності розви­валися, змінювалися за змістом і структурою, виникли й розвинулися загальні та спеціальні здібності.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що вияв­ляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяль­ності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати та охарактери­зувати. Тому ми й складаємо думку про здібності людини за її робо­тою та результатами діяльності.

Характеризуючи здібності людини, ми робимо висновки про них з погляду вимог, які висуває до людини навчальна, виробнича, на­укова та будь-яка інша діяльність, оцінюємо її як активного діяча, творця матеріальних і духовних цінностей. Ця характеристика містить і оцінку учня, який готується до майбутньої трудової, творчої діяль­ності, засвоюючи людські надбання в певній галузі знання.

Успіх виконання людиною тих чи інших дій залежить, безперечно, не тільки від здібностей, а й від інших якостей. Наприклад, двоє друзів вступають до інституту. Один витримує іспити, інший зазнає невдачі. Чи свідчить це про те, що один з них більш здібний? На це запитання не можна відповісти, якщо не буде з'ясовано, скільки часу витратив на підготовку кожен з них. Таким чином, лише фактом успіху, здобуттям знань здібності не визначаються.

Кожна здібність людини — це її складна властивість, внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність,

І спирається на низку Інших властивостей, до яких насамперед нале­жать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички.

Відомо, що чим багатший життєвий досвід, тим легше людині до­сягати успіху в діяльності. Досвідчена людина, озброєна науковими знаннями, ширше і глибше усвідомлює завдання, які суспільство ста­вить перед нею, і успішніше їх розв'язує, ніж людина, яка не володіє та­кими знаннями.

Істотну роль при цьому відіграє не тільки наявність самих знань, а й уміння користуватися ними, застосовувати їх для розв'язання но­вих навчальних, практичних, наукових та інших завдань. Тому не мож­на розглядати здібності людини як властивості, що існують незалеж­но від її знань, умінь і навичок.

Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та на­вички, на системи тимчасових нервових зв'язків, що є засадовими сто­совно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування лю­диною нових знань, умінь і навичок.

Проте це не означає, що здібності людини зводяться до її вмінь, знань і навичок. Якби це було так, то за відповіддю біля дошки чи за вдало виконаною роботою ми робили б остаточний висновок про здібності людини. А насправді, як свідчать дані спеціальних психо­логічних досліджень, можна помітити, що окремі люди, які спочатку не можуть виконувати якусь роботу, у результаті спеціального на­вчання починають оволодівати певними вміннями та навичками й навіть досягають високого рівня майстерності.

Отже, здібності та знання, вміння та навички не тотожні.

Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких за­лежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться.

Щодо знань, умінь і навичок здібності постають як певна мож­ливість. Подібно до того, як вкинуте в землю зерно ще не є колоском, а тільки має змогу для його розвитку залежно від структури, складу, вологи грунту, погоди тощо, так і здібності людини є лише мож­ливістю для оволодіння знаннями, вміннями, навичками. А те, чи пе­ретворяться ці можливості на дійсність, залежатиме від багатьох чин­ників: форм і методів навчання та виховання, сімейних умов тощо.

Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих ком­понентів діяльності — знань, умінь і навичок, підкреслює їх єдність.

Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Помилкою педагога є оцінювання як нездібних тих учнів, які не мають достатніх знань.

Ігнорування відмінності між здібностями та знаннями в певний мо­мент часто призводило до помилок в оцінюванні можливостей. Так, М. Гоголь — геніальний письменник — був оцінений свого часу як лю­дина з посередніми здібностями. Молодий В. Суріков не був зарахо­ваний до Академії мистецтв, бо був оцінений як людина з посередніми художніми здібностями. Його ще недосконалі малюнки були приводом до цього. За три місяці В. Суріков оволодів технікою малюнка, не­обхідними вміннями й був зарахований до Академії мистецтв.

Таким чином, між здібностями та знаннями існує складний зв'язок. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності швидше виявляються не в їх наявності, а в динаміці ово­лодіння ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння. Тому мож­на зробити більш точне визначення здібностей.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.

І Структура здібностей

Кожна здібність (наприклад, до малювання, музики, техніки, на­уки тощо) — це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні.

Структура синтетичної сукупності психічних якостей, що поста­ють як здібності, визначається конкретною діяльністю і різниться за видами діяльності. Стверджувати, що якась одна якість може постати як "еквівалент" здібностей, неправомірно.

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику здібностей, можна виокремити в них більш загальні (що відповідають не одно­му, а багатьом видам діяльності) та спеціальні (що відповідають більш вузьким вимогам певної діяльності) якості, які не слід протиставляти.

До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності пос­тають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що ха­рактеризують належність людини до одного з трьох типів людей, виз­начених І. Павловим як "художній", "розумовий" та "середній". Ця типологія пов'язана з відносним переважанням першої чи другої сиг­нальної системи. Відносне переважання першої сигнальної системи в

психічній діяльності людини характеризує художній тип, другої — "розумовий". Рівновага обох систем дає "середній" тип.

Для "художнього" типу властиві яскравість образів, жива враз­ливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність ху­дожника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для "розумового" типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями.

Проте слід зазначити, що навіть наявність розподілу на "художній" та "розумовий" типи не означає слабкості інтелектуальної діяльності у "художнього" типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у "розумового". Ідеться про відносне переважання.

Як відомо, у людини друга сигнальна система є провідною, тобто абсолютно переважає над першою.

До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному поєднанні, входять до структури здібностей, належать:

уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на
завданні, об'єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зо­
середженості воно потребує);

чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Так, у здібності до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, світлових відношень, відтінків, здатність охоплювати й передавати пропорції.

У структурі музичних здібностей необхідним компонентом є му­зичний слух, передусім його чутливість до звуковисотних відношень. Психолог Б. Теплов, який спеціально досліджував музичні здібності, встановив, що важливими складовими музичних здібностей є такі:

• чутливість до ритму;

мелодійний слух (що виявляється в особливому сприйманні ме­
лодії);

чутливість до точності інтонацій;

• гармонійний слух (що виявляється у сприйманні акордів).
Кожна здібність охоплює певні якості пам'яті людини: швидкість,

міру, повноту запам'ятовування та відтворення.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв'язки та відно­шення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість. Наприклад, В. Крутецький, досліджуючи здібності школярів до мате­матики, виявив важливу роль таких компонентів:

швидко й широко узагальнювати математичний матеріал (уза­
гальнення без спеціального тренування);

швидко згортати, скорочувати процес міркування при розв'язу­
ванні математичних завдань;

швидко переключатися з прямого на зворотний хід думки у про­
цесі вивчення математичного матеріалу.

Якості мислення та пов'язаної з ним мови посідають важливе місце у структурі здібностей.

Здібності охоплюють не тільки пізнавальні, а й емоційні власти­вості. Музичні здібності грунтуються на емоційній реакції, музично­му враженні (Б. Теплов); у здібностях до наукової діяльності важливу роль відіграють також емоції. І. Павлов говорив: "Будьте пристрасні у вашій роботі, у ваших шуканнях".

Існує тісний взаємозв'язок здібностей і вольових якостей — ініціа­тивності, рішучості, наполегливості, вміння володіти собою, перебо­рювати труднощі. П. Чайковський писав: "Весь секрет у тому, що я працюю щоденно й акуратно. Стосовно цього я маю залізну волю над собою, і коли немає особливої наснаги до занять, то завжди вмію змусити себе перебороти несхильність і захопитися".

Отже, здібності не можна розглядати просто як властивість. Це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей люди­ни, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяль­ності. Недостатнє розвинення окремих властивостей може компенсу­ватися. Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою, вібраційною чутливістю.

Різновиди здібностей

Здібності виявляються в усіх сферах діяльності людини. Вони поділяються на певні види за змістом і характером діяльності. Так, ви­окремлюють здібності до навчання, малювання, музики, спорту, на­уки, організаційні, артистичні, конструкторські, педагогічні тощо.

В усіх без винятку галузях діяльності здібності мають багато спіль­ного і разом з тим різняться. Залежно від цього розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляють­ся в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяль­ності тощо. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодіва­ють різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності

до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному за­своєнні різних навчальних дисциплін.

Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух — підґрунтя музичних здібностей.

Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані й доповнюють одні одних. Серед видатних діячів було багато людей, у діяльності яких поєднувався високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібнос­тей (М. Ломоносов, Т. Шевченко, М. Бородін та ін.).

Здібності людей — продукт їхнього суспільно-історичного розвит­ку. Вони виникають і розвиваються у процесі історичного розвитку і життя людей під впливом його вимог.

У праці виявлялися здібності людей, у праці вони розвивалися й формувалися. Здібності є умовою і продуктом праці.

Кожному історичному етапу розвитку людства відповідає певний рівень розвитку здібностей.

У процесі діяльності люди здобувають знання, оволодівають умін­нями, навичками, необхідними для розвитку здібностей. В умовах науково-технічного прогресу здібності змінюються, з'являються нові їх різновиди.

Формування здібностей залежить від культурного рівня суспіль­ства. Розподіл праці зумовлює диференціацію, спеціалізацію здіб­ностей. Розвиток здібностей особистості цілком залежить від попиту, на який, у свою чергу, впливають розподіл праці й породжені ним умови освіти людей.

Індивідуальні відмінності

У здібностях людей

Та їх природні передумови

Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібнос­тях є певні відмінності. Здібності — це загальнолюдські властивості. Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Ра­зом із тим у здібностях виявляється й індивідуальна своєрідність кож­ної людини.

Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є неза­перечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна

певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може ви­явитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини. Так, одна людина здібна до музики, інша — до техніки, третя — до наукової роботи, четверта — до малювання тощо.

У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень здібностей — низький, посередній, високий. Чим зумовлюються такі відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад, що "ця дитина здібна" чи "не здібна" від природи.

Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення ролі спадкового у здібностях людей.

Так, ще Платон стверджував, що здібності є природженими, і всі знання, якими користується людина, — це її спомини про перебуван­ня в ідеальному світі "абсолютних знань". У Р. Декарта є вчення про природженість здібностей, відоме як вчення про природжені ідеї.

На думку Ф. Галля, рівень розвитку психічних якостей пов'язаний з розміром окремих частин мозку, і якщо кістки черепа повністю від­повідають вигинам та западинам у мозку, то за черепом людини мож­на визначити її здібності. Ф. Галль склав навіть так звану френологічну карту (від грецьк. рпгеп — розум), де поверхня черепа була поділена на 27 частин, і кожна з цих частин відповідала певним психічним здіб­ностям.

Неправомірною виявилася гіпотеза про залежність здібностей від маси мозку. Відомо, що маса мозку дорослої людини становить при­близно 1400-1600 г. Мозок І. Тургенєва важив 2012 г, А. Франса — 1017 г. Але всі вони були видатними людьми з високим рівнем ро­звитку здібностей.

Найбільш правомірною є гіпотеза про зв'язок задатків з мікро­структурою мозку та органів чуття, залежно від якої і відбувається функціонування клітин, а також з диференційними особливостями не­рвових процесів (сила, врівноваженість, рухливість нервової системи, а також її тип). Розвитку здібностей сприяє спадковість соціальних умов життя. Так, у родині Й. Баха було 57 музикантів, з яких 20 — видатних.

Свого часу гостро критикували теорію педологів про фатальну зу­мовленість здібностей людей природженими задатками. Заперечуючи фатальну природженість здібностей, сучасні психологи не заперечують природжені диференційні особливості, що закладені в мозку й мо­жуть стати передумовою успішного виконання будь-якої діяльності.

Природжені передумови до розвитку здібностей називаються за­датками. Під задатками розуміють природні можливості розвитку здібностей. Матеріальним їх підґрунтям є передусім будова мозку, кори його великих півкуль та її функціональні властивості. Ці відмін­ності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утроб­ним і позаутробним розвитком.

Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Всі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі оволодівають однаковою кількістю мов і не однаково во­лодіють рідною мовою, натомість тварина, не маючи задатків до мов­ного спілкування, ніколи не навчається говорити.

Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не одна­кові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а та­кож тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх ре­алізації.

Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умо­ви життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і за­датками існує не однозначний, а багатозначний зв'язок. Задатки є ба­гатозначними. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Не всі задатки, з якими народжується людина, обов'язково перетво­рюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від за­датків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кож­ної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом.

Одним з показників наявності природних даних, сприятливих для розвитку здібностей, є їх раннє виявлення. Біографічні дані відомих особистостей свідчать, наприклад, про раннє виявлення в них здібно­стей до музики, літератури, поезії. У М. Римського-Корсакова нахил до музики виявився вже у дворічному віці, у В. Моцарта — в три ро­ки, О. Пушкін перший твір написав у дев'ять років, М. Лєрмонтов — у десять, Леся Українка — у тринадцять.

Іноді умови не сприяють ранньому виявленню здібностей. Але за появи таких умов здібності можуть виявитися й пізніше. С. Аксаков опублікував свою першу книгу в 56 років, І. Крилов першу байку — у 40 років.

У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями, вміннями, досвідом. Видатні індивідуальні здібності людей в одній

чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей — талановитими. Такі здібності виявляються у творчій діяльності, твор­чому розв'язанні складних практичних, теоретичних і художніх за­вдань.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспіль­ства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

Геніальність відрізняється від талановитості суспільною значущістю тих завдань, які людина розв'язує. Геній виражає найпередовіші тен­денції свого часу.

Індивідуальні особливості здібностей виявляються в різнобічності чи однобічності їх розвитку. Різнобічні здібності мали М. Ломоно-сов, Д. Менделєєв, М. Бородін, Т. Шевченко та ін.

Індивідуальні особливості здібностей кожної людини є результатом її розвитку. Тому для розвитку здібностей потрібні відповідні соціальні умови, активність особистості в діяльності.

Велику роль у розвитку здібностей відіграє праця. П. Чайковсь-кий писав, що натхнення не любить... лінькуватих. По 16 годин на добу працював Т. Едісон, який на запитання про причину його геніаль­ності відповідав, що вона є результатом 99 відсотків поту та 1 відсот­ка таланту.

Ключові поняття теми