Завдання та проблемні ситуації. У житті трапляється так, що, прийнявши рішення, людина починає сумніватися в його правильності й не виконує його

У житті трапляється так, що, прийнявши рішення, людина починає
сумніватися в його правильності й не виконує його. Чим пояснити
виникнення таких суперечностей? Про які особливості волі особистості
це свідчить?

Добре відомо, що коли тому, хто тільки навчається їздити на велосипеді,
сказати, що зараз він упаде, то він справді падає. Які механізми волі ви­
являються при цьому?

Іноді дорослі, спілкуючись із дітьми, вживають такі висловлювання:
"У тебе, як завжди, в голові самі тільки дурниці", "Я нічого кращого
від тебе і не чекав". Чи завжди подібні зауваження можуть дати позитив­
ний ефект? На формування яких якостей дитини це впливає?

В яких випадках оцінка вчинків людини може стимулювати її волю?

Які прийоми роботи над собою можуть сприяти формуванню вольових
якостей?

Список використаної та рекомендованої літератури ^=^=

Вькоцкий А. Й. Волевая активность школьников й методи ее изучения:
Учеб. пособие. — Челябинск, 1979.

Ковалев А. Г. Личность воспитьівает себя. — М.: Знание, 1983.

Котирло В. К. Развитие волевого поведения дошкольников. — К.: Рад.
шк., 1971.

Ладанов Й. Д. Управление стрессом. — М., 1989.

Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,
1977.

Прохоров А. О. Саморегуляцій психических состояний в учебной й педа-
гогической деятельности // Вопр. психологии. — 1991. — № 4.

Психологія І За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

Селиванов В. П. Воля й ее воспитание. — М.: Знание, 1976.

 

Сеченов Й. М. Рефлекси головного мозга. — СПб., 1863.

Зкспериментальньїе исследования волевой активности. — Рязань, 1986.

ЧАСТИНА VI

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Розділ 17

ТЕМПЕРАМЕНТ

Поняття про темперамент

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кож­ної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості — це конституція організму, його фізіологічні процеси — гуморальні, ендокринні, нервові. У кож­ному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогене­зом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спосте­режливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями — музичними, образотворчи­ми, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на грунті яких за життя за­лежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.

Проте природжені біологічні особливості не визначають фатально індивідуальних якостей особистості. Багатьма спеціальними психо­логічними та фізіологічними дослідженнями доведено, що природже­не змінюється залежно від умов життя і виховання. І. Павлов у відомій "Відповіді фізіолога психологам" зауважував, що завдяки надзвичай­но великій пластичності вищої нервової діяльності ніщо в ній не зали­шається нерухомим, непіддатливим, а все завжди може бути досягну­те, змінюватися на краще, аби тільки були створені відповідні умови.

Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразли­вою чи "товстошкірою", вольовою чи безвільною, сміливою чи бо­язливою. На деяких вікових етапах розвитку людини, наприклад у підлітковому віці, вікові та індивідуальні особливості важко диферен­ціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як прояв індивідуальних рис і вікових особливостей. А в навчально-ви­ховній роботі важливо відрізняти вікове від індивідуального, щоб правильно визначити необхідні виховні заходи.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву за­лежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.

У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуаль­ний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям завжди пам'ятати, що люди — дуже різноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в за­гальні для всіх рамки.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна пси­хологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, засто­сування психологічних закономірностей завжди мають опосередко­вуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії.

Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальни­ми умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізич­ної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент (від лат. Іетрегаге — змішувати в належних співвідно­шеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) харак­теризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реа­гують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективне реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній враз­ливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини да­ли підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньо­грецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. пшпог — рідина, соки організму — кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погля­ду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. зап§иіз — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. рп!е§та — слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. споіе — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. теїаз — чорний, похмурий та споіе — жовч, перевага в ор­ганізмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту до­сить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини — Гіппократ — у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.

Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темпе­рамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну пси­хологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам

бракує моральних почуттів, меланхоліки — справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків — почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темпе­рамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, неве­ликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а вели­кому діаметру та товстим стінкам його судин — меланхолійний; флег­матичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічно­го складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропону­вав власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, ат­летичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чин­никами, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнору­вати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні пси­хози, невмотивовані настрої, психостенії та ін.

Типи темпераментів

У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кож­ному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостат­ню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.

Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врів­новаженість холерика може виявитися за відсутності належного вихо­вання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегма­тика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної актив­ності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка мо­жуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобли­вості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.

Зв'язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності стисло наведено в таблиці.