Політика «воєнного комунізму» в радянській державі

Розгін більшовиками установчих зборів у січні 1918, які мали визначити майбутній устрій держави, став початком Громадянської війни в Росії між прихильниками радянської влади (більшовики та ліві есери) з одного боку і її противниками (меншовиками, білогвардійцями, анархістами)- з іншого. Головні воєначальники «червоних»: Л. Д. Троцький, М. М. Тухачевський, С. С. Каменєв, С. М. Будьонний, М. В. Фрунзе, В. К. Блюхер, І. П. Уборевич, В. О. Антонов-Овсієнко, С. В. Косіор. Головні воєначальники «білих»: Олександр Васильович Колчак, А. І. Денікін, М. М. Юденіч, Л. Г. Корнілов, П. Н. Врангель, П. Н. Краснов, Е. К. Міллер, М. В. Алєксєєв, Г. М. Семенов.

В умовах Громадянської війни проводилася політика «Військового комунізму» (система тимчасових, надзвичайних, вимушених громадянською війною і воєнною інтервенцією заходів,). Її ввели для безпосереднього та швидкого переходу до комунізму. Основні риси «військового комунізму»: націоналізація всієї великої та середньої промисловості, а також великої частини дрібних підприємств; продовольча диктатура, продрозкладка, прямий продуктообмін між містом і селом; заміна приватної торгівлі державним розподілом продуктів за класовою ознакою (карткова система); натуралізація господарських відносин; загальна трудова повинність; зрівнялівка в оплаті праці; військово-наказова система керівництва всім життям суспільства.

Більшовики поширили своє панування на інші республіки. У Грузії Радянська влада була встановлена після її завоювання 11-ю армією РККА у лютому 1921.

Радянська влада остаточно утвердилася в Україні у серпні 1920 року. Військові частини Української Народної Республіки разом з урядом були вимушені евакуюватись. Поступово УСРР були нав'язані договори про військовий і господарський союз.

Згідно з офіційною радянською історіографією 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді Рад у Москві було урочисто проголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, проте ніяких договорів між Республіками укладено не було.

Однак, як свідчать документи того часу, "сесію ЦВК, яка мала формально започаткувати існування СРСР, спочатку було заплановано на квітень 1923 р. Однак через ряд обставин ця сесія розпочала свою роботу 6 липня 1923 р. І в перший же день її роботи Декларація і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР» були введені в дію. Через тиждень, 13 липня 1923 р., (а не в січні 1923!) Президія ЦВК СРСР прийняла відозву до всіх народів і урядів світу, в якій сповіщала про створення СРСР та про те, що його вищі органи влади та управління почали роботу.

Позиція В. Леніна щодо устрою нової держави переважила сталінський план «автономізації». За пропозицією Леніна, до складу нової держави входили рівноправні республіки: РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР. Проте насправді всі найважливіші рішення приймалися лише в Москві. За Конституцією, кожна з республік мала право на вихід із союзної держави. Проте на практиці ця норма не могла бути втілена в життя. Територія Радянського Союзу швидко зростала, а також ріс формальний статус автономних утворень. Так, на території Туркестанської АСРР 27 жовтня 1924 р. були сформовані Туркменська й Узбецька СРР. 5 грудня 1929 р. утворилася Таджицька СРР. 5 грудня була ліквідована Закавказька СРР і на її базі утворилися Грузинська, Азербайджанська і Вірменська РСР.

На початку 20-х років радянські республіки переживали не найкращі часи. Вони не могли ніяк оговтатися від наслідків Громадянської війни. В Україні та на Поволжі лютував голод викликаний як посухою, так і свідомими діями Радянської влади. В окремих районах відбувалися селянські антирадянські повстання. У березні 1921 р. на Балтійському морі у Кронштадті моряки, незадоволені політикою «воєнного комунізму», підняли антибільшовицьке повстання під гаслами: «Влада Радам, а не комуністам!» Ці обставини не могли не впливати на розвиток всього господарства. Промисловість у республіках залишалась у стані колапсу. Політика «воєнного комунізму» не виправдала себе. У березні Х з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики — НЕПу.