Радянсько-польські відносини у роки Другої світової війни

Дії радянського уряду у вересні 1939 р. польське керівництво розцінило як агресію і до липня 1941 р. не мало з нею дипломатичних відносин. Згідно вересневого договору 1939 р. з Німеччиною радянська сторона зобов'язалася протидіяти будь-яким проявам національно-визвольних устремлінь поляків. Але вже з кінця 1940 р. вона почала негласно відходити від своїх зобов'язань.Ослабли репресії проти польського населення знову приєднаних західних областей України та Білорусі, стали поліпшуватися умови життя. Групі інтернованих польських офіцерів, які висловили готовність залишитися у СРСР, запропонували розпочати підготовчу роботу з формування польських частин у складі Червоної Армії.

Поворот в польсько-радянських відносинах намітився після нападу Німеччини на СРСР. У. Сікорський, спираючись на підтримку Англії, домігся згоди уряду та більшості впливових польських політичних сил на взаємодію з СРСР на період війни. Укладений 30 липня 1941 р. польсько-радянський договір передбачав відновлення дипломатичних відносин, амністію полякам, засудженим у СРСР, анулювання всіх договорів із Німеччиною, що торкалися територіальних змін у Польщі, і навіть створення у Радянському Союзі польської армії, яка воювала на радянсько-німецькому фронті й у оперативному відношенні підпорядковувалася радянському командуванню. Каменем спотикання в переговорах сторін виявилося питання польсько-радянського кордону. СРСР наполягав на остаточному характері його зміни, зроблений у вересні-жовтні 1939 р., поляки з цим не погоджувалися. У зв'язку з повною розбіжністю позицій сторін і життєво важливою необхідністю об'єднати зусилля у межах антигітлерівської коаліції по обопільній згоді було вирішено відкласти розв'язання цієї проблеми.

Польська армія у СРСР складалася у основному з військовослужбовців довоєнної польської армії, котрі мали певний бойовий досвід. Але участі у бойових діях на радянсько-німецькому фронті вона прийняла. Поляки не вірили, що Радянський Союз вистоїть у війні з Німеччиною. З СРСР 1941-1942 рр. виїхало 113 тис. військових і більш 35 тис. членів їхніх родин. Згодом Польська армія дислокувалася на Близькому Сході, брала участь у боях Італії, Франції, Голландії, Бельгії.

У 1943 р. німці оповістили світ про те, що у Катині виявлено поховання розстріляних НКВС польських офіцерів. Радянське керівництво відкинуло ці звинувачення й приписувало злодіяння гітлерівцям. Уряд Сікорського звернулося до організації «Міжнародний Червоний Хрест» з проханням розслідувати справу. Це ж зробила Німеччина. Радянська сторона звинуватила польський уряд у прагненні підірвати єдність антигітлерівської коаліції, змовившись із Гітлером, і 25 квітня 1943 р. в односторонньому порядку перервала відносини з польським урядом в еміграції.

Коли у війні намітився перелом на користь антигітлерівської коаліції і реальних обрисів стало набувати швидке звільнення Польщі від окупації, партнером СРСР стали польські ліві сили. У Польщі на межі 1943-1944 рр. створено підпільний парламент і водночас орган виконавчої влади Крайова Рада Народова (КРН), до якої ввійшли також і дрібні ліві групи (ліві соціалісти, ліві селянські діячі, члени довоєнних демократичних клубів, підпільних профспілок тощо.), і навіть Армія Людова. На своєму засіданні у новорічну ніч 1944 р. КРН висунула програму боротьби за демократичну незалежну Польщу, пов'язану тісною союзом з СРСР та інші державами антигітлерівської коаліції.

Створення КРН означало завершення розколу в польському Русі Опору на два протиборчі угруповання. Польський уряд у еміграції виступав за відновлення буржуазно-демократичного ладу, націоналізацію окремих галузей промисловості, впровадження заходів аграрної реформи, у інтересах селянства, за довоєнний східний кордон, збільшення країни з допомогою Німеччини. У зовнішній політиці вони орієнтувалися на західні держави. Підпільний парламент і його союзники поділяли концепцію народно-демократичної держави, у якій політична влада належала б робітничому класу і непролетарським верствам трудящих (селянству, дрібної міської буржуазії), за збереження провідної ролі за пролетаріатом. Як головного союзника вбачали СРСР, кордон зі яким встановлювався б з етнічного принципу.