Державні Думи Російської імперії початку 20 ст.: склад і політика

Під час революції 1905-1907 рр. Росія перетворюється на обмежену монархію. Створюється Державна дума – законодавчий орган влади, що обмежував владу монарха. Вона стає другою парламентською палатою. 6 серпня 1905 р. було проголошено маніфест “Про встановлення Державної думи” та прийнято “Положення про вибори до Державної думи”. Згідно з ними Державна дума – представницький орган, який обирався на 5 років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Дума займалася попередньою підготовкою й обґрунтуванням законопроектів, обговоренням бюджету, мала право законодавчої ініціативи.

Дума працювала постійно. її очолювали обраний на першій сесії строком на один рік голова та два товариші голови. Секретар Думи обирався на п'ять років, який теж мав товаришів та підпорядковану канцелярію. Дума створювала комісії, працювала відкрито, засідання були публічні. Прийнятий законопроект надходив до Державної ради і, якщо вона його не відхилила, набирав чинності після підписання царем.

19 жовтня 1905 р. цар оголосив маніфест “Про перетворення Ради міністрів”, згідно з яким цей орган з дорадчого перетворювався на орган державного правління. 11 грудня 1905 р. був затверджений виборчий закон, за яким створювалася ще і 4-та курія – робітнича. Врешті-решт 23 квітня 1906 р. імператор затвердив нову редакцію Основних державних законів Російської імперії як частини Зводу законів. В ній були підтверджені створення Державної думи і уряду (Ради міністрів), реорганізація Державної ради у верхню палату російського парламенту, її склад з 102 членів на половину призначався царем, а наполовину обирався від Синоду, земських установ та землевласників губерній, Академії наук тощо. Вибори були багатоступеневими, відбувалися шляхом закритого голосування, засідання проходили публічно, відкрито, рішення приймалося простою більшістю голосів. Державна рада розглядала законопроекти, подані Думою, схвалювала їх і подавала на підпис імператору або відхиляла їх. Цар схвалював акт словами: "Быть сему!". Функціонування Державної ради, Державної думи та проведення виборів вносили зміни у діяльність губернських правлінь, земське, міське та дворянське самоврядування.

До 1917 р. діяли чотири Державні думи: перша (27 квітня – 8 липня 1906 р.), друга (20 лютого – 2 червня 1907 р.), третя (1 листопада 1907 р. – 9 липня 1912 р.), четверта (15 листопада 1912 р. – 19 жовтня 1917 р.). В кожній з них було понад 100 гласних (депутатів) з України. У перших двох думах існувала Українська думська громада (понад 40 депутатів).

Система державного управління відповідала соціально-економічній політиці царського уряду щодо національних окраїн. Вона передбачала нівелювання національних особливостей регіону і жорстку централізацію управління.

89. Реформи Марії-Терезії та Йосипа ІІ в Австрії. («Реформи освіченого абсолютизму»)

Одразу після війни за австрійську спадщину Марія Терезія взялася за справу проведення реформ, покликаних перетворити роз’єднану державу, що знаходилася в стані фінансової кризи в єдиний організм, здатний функціонувати за нових економічних умов при становленні капіталістичних відносин.

Реформаторська діяльність охопила практично всі сторони державного життя. Вимушена одразу при вступі на престол вести війну за австрійську спадщину, імператриця стала перед необхідністю проведення військової реформи, яку й було проведено в першу чергу. Паралельно втілювалися зміни в сфері адміністративного управління та фінансів. Законом про загальний податок на прибуток було покладено кінець привілеям дворянства та духовенства й збільшено надходження до державної скарбниці. Адміністративна реформа була спрямована на зміцнення абсолютизму в Австрійській монархії та ліквідацію залишків станової системи.

У 1776 р. був оприлюднений імперський статут охорони здоров'я: всі органи охорони здоров'я підпорядковувалися центральної імперської комісії, що володіла широкими повноваженнями.

Певних змін зазнав і стиль правління в державі. Було значною мірою спрощено придворний етикет.

Для Марії Терезії авторитет династії та міцність держави були на першому місці. В Марії Терезії та Франца Стефана Лотарингського було 16 дітей, яких одружували з представниками інших європейських правлячих династій, завдяки чому зміцнювався авторитет Австрії на міжнародній арені.

Їх сини Йосиф ІІ та Леопольд виховувались в дусі ідей Просвітництва, прониклись ідеями раціоналізму й усвідомлювали необхідність служіння державі та працювати для загального блага своїх підданих.

Йосиф ІІ (1741-1790 рр.), який був співправителем Марії, а з 1780 р. самостійно правив країною продовжив реформи матері. Він прагнув перетворити Австрію в організовану, міцну державу, причому імператор розумів необхідність усунення ключових суперечностей, які існували в суспільстві. Саме тому було ліквідовано особисту залежність селян, прийнято едикт про віротерпимість, здійснювалися реформи в сфері права, соціальної політики та охорони здоров’я. Важливою реформою Йосипа II стало перетворення шкільного навчання, в 1775 р. був створений шкільний статут, наказував обов'язкове навчання всіх дітей від 6 до 12 років.

Важливу роль у всій системі розбудови держави грала армія. Йосип II насамперед очистив її від нездатних воєначальників, ввів єдине і цілеспрямоване військове навчання. У 1786 р. була заснована Медико-хірургічна військова академія. Йосип II порушив аристократичну винятковість офіцерського корпусу. Потім був побудований ряд прикордонних фортець, особливо в Чехії, на кордоні з Пруссією. Армія перейшла з населених пунктів в казарми і стала дислокуватися в стратегічно важливих пунктах. Було зроблено технічне удосконалення артилерії. У квітні 1781 р. введена військова повинність. В армію призивалися чоловіки у віці від 17 до 40 років.

Справжнім переворотом в житті суспільства стала реформа Йосипа II, що скасовує особисту залежність селян від феодалів. Це була «революція зверху», оскільки сільське населення становило переважну більшість всіх жителів монархії. Спочатку був виданий патент про заборону тілесних покарань і стягнення з селян грошових штрафів (1 вересня 1781 р.), потім - патент, який дозволяє подачу селянами скарг на феодалів в державні установи. Головний же патент - про скасування особистої залежності - був оприлюднений 1 листопада 1781. Тепер селянин міг вільно вступати в шлюб, йти з маєтку, віддавати дітей вчитися ремеслу. Але в заключній частині патенту говорилося, що селянські повинності і обов'язок послуху пану залишаються в силі. Другим етапом аграрної реформи було вироблення кадастру, тобто перепису селянської та поміщицької землі. В 1785-1789 рр. була заміряна вся земля і на цій підставі проведено обкладання податками. Податки і повинності не повинні були перевищувати половини податкового доходу з ділянки землі. Перш за все селянин зобов'язувався розрахуватися з державними податками, і тільки решта переходила на користь феодалів.

Велике місце в заходах Марії-Терезії і Йосифа II займали судові реформи. Вони обмежили сеньйоральну сваволю відносно селян. Судові функції були оголошені винятковою прерогативою держави. Були розроблені нові карний і цивільний кодекси (1768 р.), скасовані судові катування (1776р.), обмежене застосування страти. Частково ще за правління Марії-Терезії, і особливо за правління Йосифа II, в імперії був проведений ряд заходів, що значно обмежили привілеї католицької церкви: закриті численні монастирі, проведена часткова секуляризація церковних земель, єзуїти вигнані з австрійських володінь.

Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ дали значний поштовх для розвитку держави та сприяли її становленню в умовах стрімкого розвитку капіталістичних відносин.