Вікова і педагогічна психологія. І. Предмет вікової і педагогічної психології

І. Предмет вікової і педагогічної психології

1 5

 

У Русі-Україні великого значення надавали розвитку дитини і зокре­ма її моральному вихованню. Свідченням цьому служать чимало джерел, серед яких і «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (1117). Во­лодимир Мономах (1053 - 1125) - видатний державний і політичний діяч Київської Русі. Його увага була звернута на виховання дітей і підлітків. Звертаючись до дітей і молоді, він писав і "... старших шануй, як батька, а молодих, як братів..."

Іларіон Київський (? - не раніше 1054) - український просвітитель, філософ, відстоював думку про виховання молоді на героїчних традиціях предків, як язичників, так і християн, захищав принцип активної діяль­ності у формуванні особистості².

Феодосій Печерський (бл. 1036 — 1076) - український просвітитель, ігумен Києво-Печерського монастиря, звертав увагу на негативний вплив на молодь розпусних видовищ і особливо гостро засуджував пияків. "П'я­ний - своєю волею страждає і здобуде вічні муки", - зазначав він.

У Русі-Україні зверталась увага на те, у якому віці розпочинати вчити дітей грамоті, рахуванню тощо. Це питання було актуальним і в школах Галицько-Волинської держави. Тут виникла проблема, чи можна віддава­ти дитину до навчання із семи років, чи розпочинати його у більш стар­шому віці. У згадках про життя Іконописця Петра відзначалось, що коли йому було сім років, його «віддали батьки книг учитись», при цьому за­значалось, що хлопчик спочатку вчився погано, і лише згодом випередив дещо старших школярів.

Котермак (Юрій Дрогобич) (бл. 1450 - 1494) - український гуманіст, вчений, педагог, певний час (1481) був ректором Болонського університе­ту. Він вважав, що необхідно розвивати в учнів здатності людського розу­му пізнавати світ шляхом з'ясування причиново-наслідкових зв'язків.

Русин Павло (? - бл. 1517) - представник гуманістичної культури, вва­жав, що людину формує не лише природа, а й цілеспрямоване виховання, в якому важливе місце займають морально-дидактичні вірші.

Гуманістична ідея про те, що спадковість дитини не є визначальною для її навчання, виховання і розвитку, була притаманна українським осві­тянам. Так, ще у кінці XV — на початку XVI ст. в Україні діяло багато шкіл, у яких навчалися хлопчики та дівчатка всіх верств населення, незалежно від заможності батьків. Ця ж гуманістична ідея знайшла своє відобра­ження і у праці «Порядок дітей», написаній К. Острозьким (1526-1608) та викладачами його навчального закладу, а також у «Статуті Львівських братських шкіл» (1586). У «Статуті» було записано, що до навчальних закладів приймаються діти та юнаки як із заможних, так і незаможних родин. Від вчителів вимагалось однакове ставлення до всіх дітей.

Беринда Памво (... 1555-60 - 1632) -український письменник, лекси­кограф і педагог, автор "Лексікона", до якого ввійшло більше як 7000 слів, серед яких значна частина пов'язана з питаннями виховання і навчання. Він намагався дати визначення поняттям "виховання" і навчання, корис­туючись термінами "дітоводець", "пестун", "граматик", "дітоучитель", "пеленчатко", "немовлятко", "дитя", "дітеще", "чадо" тощо.

Смотрицький Максим (бл. 1572 - 1633) - український філософ, розви­нув граматичну термінологію з помітними рисами, притаманними укра­їнській мові, намагався полегшити сприймання лінгвістичного матеріалу, використовуючи деякі народно-літературні форми.

Зизаній (Кукіль-Тустановський) Лаврентій (? - 1634) - український церковний діяч, вперше поставив проблему "самовладдя людини", тобто її активності і свободи у виборі між добром і злом. Він намагався поєднати навчання з вихованням, накресливши ідею виховуючого навчання, яка бу­ла реалізована німецьким психологом Гербартом Йоганом (1776 - 1841).

Український мислитель Касіян Сакович (1578-1647) у «Трактаті про душу» зробив спробу здійснити типологію людей, взявши за основу само­визначення і самовиховання. При цьому він враховував і вікові особливості людини, її розвиток. На його думку, одні люди живуть примітивно серед на­солод, вони не усвідомлюють себе, свою природу, як малі діти. Друга група - це люди, які протягом життя не звертають уваги на самоствердження, але з віком, перед лицем смерті в жалю, сумнівах і каятті залишають світ. Тре­тя група - це люди, котрі протягом свідомого життя перемагають тілесні спокути, тиск навколишнього середовища, намовляння, всілякі пастки. Він стверджував, що з віком відбуваються зміни у розвитку особистості, але ці зміни зумовлені встановленими ним типами людей. Всім людям властивий природжений потяг до вічного життя, почуття власного безсмертя, індиві­дуальної нескінченності. Люди третьої групи, яким притаманне самоствер­дження у похилому віці, позбавляються страху смерті, наближаючись до закономірного фінішу мудро і спокійно. По-іншому ведуть себе люди по­хилого віку, які належать до першої і другої групи за його класифікацією.

Могила Петро (1597 - 1647) - видатний діяч української церкви, осві­ти й культури, вперше чітко обгрунтував проблему виховного впливу школи і сім'ї, пропонуючи практичні рекомендації, наприклад, по неді­лях проводити моральні бесіди, під час яких учням роз'яснювали норми поведінки з використанням творів українських просвітителів.

Кононович-Горобецький Осип (? - 1653) - український культурно-освітній діяч, філософ, намагався з позиції науки вирішити питання про причини індивідуальних особливостей людей, вважав, що у навчанні і вихованні необхідно звертати увагу на формування здібностей.

Великий чеський реформатор школи Ян Амос Коменський (1592 -1670), родинними зв'язками близький до України, обгрунтував принцип «приро-довідповідності» навчання, відстоював потребу вивчати природу дітей і мо­лоді, їхні вікові особливості, на які слід зважати у процесі навчання.