Як відомо, будь-яка соціальна система (у т.ч. і суспільство) має визначену соціальну структуру, під якою в найзагальнішому вигляді розуміється сукупність взаємозалежних та взаємодіючих соціальних груп, соціальних інститутів і соціальних відносин (зв´язків) між ними.
Соціальна структура суспільства є частиною його як соціальної системи, що поєднує в собі два компонента: перший — соціальний склад, тобто певний набір елементів даної структури, серед яких виділяють різні за типами соціальні спільності і групи людей, а другий — це соціальні зв´язки, тобто певний набір зв´язків цих елементів, що розрізняються як за масштабами розповсюдження їхньої дії, так і за їхнім значенням у характеристиці соціальної структури суспільства на визначеному ступені його функціонування й розвитку.
Отже, соціальна структура суспільства — це стійкий зв´язок елементів у суспільній системі, який передбачає об´єктивний (реальний) розподіл суспільства на окремі соціальні спільності (класи, шари, прошарки, верстви і групи) і в той же час вказує на різне положення людей по відношенню один од одного, виходячи з численних критеріїв. Більше того, соціальна структура притаманна всьому, що існує в суспільстві, в усіх формах соціальної поведінки, в соціальних інституціях, об´єднаннях, групах, рухах тощо.
При цьому соціальна структура має певні властивості, а саме: а) стійкі зв´язки між будь-якими елементами суспільства, тобто стійкі взаємозалежності, кореляції; б) регулярність, сталість та повторюваність цих взаємодій; в) наявність рівнів або "поверхів" відповідно значущості елементів, що входять до її структури; г) регулюючий, ініціюючий та динамічний контроль за поведінкою елементів.
Кожний з елементів соціальної структури суспільства є, у свою чергу, складною соціальною системою зі своїми численними підсистемами і зв´язками. Основними елементами соціальної структури є індивіди (люди) та їх групи, що посідають визначені соціальні позиції (статуси) у суспільстві та виконують в ньому визначені соціальні функції (ролі). На основі ста-тусно-рольових ознак і відбувається об´єднання індивідів у соціальні групи, інші соціальні спільноти. Тому соціальну структуру суспільства визначають ще і як сукупність соціальних статусів і ролей, що подібна переплетенням незліченних гілок і гілляк, які власне і складають крону дерева [16, с 98]. У свою чергу, соціальні статуси і ролі — це похідні суспільного розподілу праці, які засвоюються індивідами в процесі їхньої соціалізації.
Таким чином, соціальна структура — це анатомічний "кістяк" суспільства, де "плоттю", що оточує даний "кіс
тяк", є культура суспільства, а цементуючим чинником виступає соціальний контроль, що включає різні норми і санкції, прийняті в даному суспільстві. Крім того варто підкреслити, що будівельними "цеглинками" соціальної структури суспільства слугують саме соціальні статуси іролі, що поєднуються між собою функціональними відносинами. Вони ідеально пасують до цього, оскільки ні індивіди, ні соціальні групи, ні соціальні норми або цінності такими компонентами суспільного "будинку" бути не можуть.
У "суспільному будинку" повинні бути основні елементи, функціональний взаємозв´язок яких утворює каркас суспільства. Це — соціальні статуси і ролі, функціонально пов´язані завдяки суспільному розподілу праці. Наприклад, соціальні статуси — "будівельник", "батько", "президент", "водій", "чоловік", "спортсмен" і т.п. — це всього лише порожні осередки. Кожен з них заповнюється визначеною кількістю людей, але вони постійно змінюються: хтось помирає, хтось звільняється і переходить на інше місце роботи і т.д. Однак осередки залишаються, оскільки вони необхідні суспільству. Без них воно не зможе нормально функціонувати: лікар потрібний, щоб лікувати, учитель, щоб учити, і так до нескінченності. Кожен осередок — на своєму місці і виконує цілком визначену і важливу суспільну функцію.
Уявимо собі суспільство, де одна людина виконує всі функції: він — і президент, і воєначальник, і лікар, і будівельник, і кравець. Чи зможе таке суспільство нормально функціонувати та розвиватися? Зрозуміло, що ні. Адже кожну функцію "майстер на всі руки" буде виконувати абияк, йому не вистачить на це ні часу, ні знань, ні вмінь. У такому суспільстві є відсутнім поділ праці. А останнє (тобто суспільство) виникає лише тоді, коли різні функції закріплюються за різними групами спеціально підготовлених людей. Це називається спеціалізацією. Сучасне суспільство — це суспільство фахівців, а не дилетантів. Фахівцям доводиться кооперуватися між собою, адже вони не можуть обійтися однин без одного: пекарю потрібні чоботи, будинок, міцне здоров´я і навчання дітей. Тому він обмінює результати (продукти) своєї праці на товари і послуги шевця, будівельника, лікаря і вчителя. А ті, у свою чергу, роблять так само. У такий спосіб на основі спеціалізації і кооперації праці формується функціональний зв´язок статусів і ролей, що й утворюють суспільний розподіл праці.
