Категорія "соціальні відносини " ще не має чіткого визначення у соціологічній літературі, в якій це поняття нерідко ототожнюють із категорією "суспільні відносини". Однак таке ототожнення на думку марксистських соціологів є правомірним лише тоді, коли соціальні відносини розуміються в широкому контексті, тобто у протиставленні їх природним відносинам.
Зокрема, К. Маркс виокремлював соціальні відносини із системи суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних і т.д.), вважаючи їх специфічним і відносно самостійним видом, що відображає діяльність соціальних суб´єктів з огляду на їх неоднаковий, різний соціальний стан у суспільстві і ту неоднакову роль, яку вони відіграють у суспільному житті [28, с.66].
Складність дослідження соціальних відносин полягає у тому, що вони не є статичними, тобто застиглими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов´язані з іншими видами відносин, інтегрують їх, перетинаються з ними і проявляються через них. Для того, щоб виокремити соціальні відносини у їх вузькому розумінні із системи суспільних відносин, необхідно встановити причини їх утворення. Відомо, що кожний вид суспільних відносин складається і реалізується між соціальними суб´єктами (індивідами і соціальними групами) через той або інший матеріальний чи духовний об´єкт. Якщо відносини складаються на основі засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні, юридичних законів або правових нормативів — юридичні, моральних вчинків — моральні і т.д.
Таким чином, соціальні відносини у вузькому сенсі утворюються внаслідок власне саме соціальної взаємодії, що виникає між індивідами і соціальними групами, які посідають різне положення в суспільстві, чим і визначається їх нерівний реальний доступ до влади, власності, інших життєво важливих благ. Усе це говорить про те, що соціальні відносини органічно пов´язані з усіма іншими видами суспільних відносин, із формами і способами соціальної діяльності людей, їх соціальних спільностей і груп, а також із їхніми соціальними інтересами і потребами.
У принципі взаємодія індивідів і соціальних груп у суспільстві приводить до встановлення соціальних відносин, під якими у сучасному вигляді розуміються відносно стійкі зв´язки між людьми (внаслідок чого вони інституціалізуються в соціальні групи) і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними статусами і ролями у суспільних структурах [31, с 126].
З цього погляду відомий польський соціолог Флоріан Знанецький інтерпретує соціальні відносини як визначену стійку систему, що охоплює двох партнерів (будь то індивіди, групи, спільності чи суспільства) і сполучну ланку (предмет, інтерес, установку, цінність), які стають "платформою" соціального об´єднання людей. Цей зв´язок може базуватися, наприклад, на обов´язках батьків забезпечити соціалізацію дитини, тобто її освіту (навчання і виховання), приучения до виконання визначеного роду обов´язків по відношенню до старших, до братів і сестер, до суспільства іт. ін. [38, с.188].
Інакше кажучи, соціальні відносини — це система уно
рмованих взаємодій між двома (і більше) партнерами на основі визначеної платформи (тобто інтересу). За цим поняттям завжди криється якась ціль (або цілі), якої хочуть досягти люди, що об´єдналися. У такому трактуванні поняття "соціальні відносини" використовується на позначення сталих соціальних систем, обмежених визначеними нормами спілкування, всередині яких установлені стійкі обов´язки індивідів, що складають дану соціальну систему (соціальну групу, інститут, суспільство загалом).
Наявність загальної платформи у соціальних відносинах фіксується й у концепції М. Вебера, що визначає соціальні відносини як поведінку декількох людей, співвіднесену за своїм змістом і яка орієнтується на нього. Отже, соціальні відносини припускають, що соціальна поведінка індивідів носитиме доступний осмисленому спостереженню і визначенню характер. На це орієнтовано і соціальні інститути.
Поряд із соціальним аспектом ця обставина має велике методологічне значення при розробці емпіричних показників у програмах соціологічних досліджень проблем соціальних інститутів, тому що сприяє конкретизації доступних спостереженню соціолога форм поведінки, а значить і соціальній діагностиці типів соціальних відносин. Факт можливості спостереження й оцінки соціальних відносин має значення емпіричного референта (показника) і для індивідів, учасників даних відносин, оскільки дозволяє прогнозувати і свою поведінку, і поведінку інших осіб. Ця обставина вносить визначену впорядкованість у структури різних суспільних відносин, дозволяє кожній людині визначати, в яких рамках і який тип поведінки може заохочуватися чи засуджуватися (каратися) в даному співтоваристві (суспільстві).
Звідси випливає висновок, що соціальна поведінка людини в суспільстві значною мірою носить визначений інституціональний характер, тобто регулюється відповідними соціальними нормами, виконання яких підтримується за допомогою санкцій. Саме соціальні норми забезпечують упорядкування і регулярність соціальних відносин у суспільстві. Що стосується неформальної поведінки людей, то тут у вигляді соціальних норм виступають традиції і звичаї, що не завжди збігаються з пануючою в суспільстві офіційною системою соціально-нормативного регулювання.
Таким чином, інституціональне регулювання охоплює тільки частину соціальних відносин, хоча і дуже значну і важливу для функціонування суспільства.
Соціальні відносини за своїми видами можуть бути короткочасними і тривалими, в останньому випадку вони грунтуються на повторюваності поведінки, що відповідає змісту відносин. Ця обставина може також виступати як основа соціальної діагностики існування визначеного роду соціальних відносин.
Для підтвердження висунутого положення можна використати приклад, наведений М. Вебером. Він пише: "Твердження, що "дружба" чи "держава" існує, означає, таким чином, тільки одне: ми (спостерігачі) припускаємо наявність у сьогоденні чи в минулому можливості, яка полягає в тому, що на підставі визначеного виду установок окремих людей, їх поведінка здійснюється в рамках усередненого передбачуваного змісту... "Держава", наприклад, перестає "існувати" у соціологічному змісті, як тільки зникає можливість функціонування визначених типів осмислено орієнтованої соціальної дії. Така можливість може бути великою чи мінімальною. Однак тільки в цьому змісті й у тій мірі, у якій вона дійсно (наближено) існувала чи існує, існувало чи існує й дане соціальне відношення" [З, с.267].
Якщо партнери соціальних відносин вкладають у свою поведінку різний зміст, то такі відносини є об´єктивно однобічними для кожного з членів цього соціального об´єднання. Але навіть у цьому разі їхня поведінка співвіднесена зі змістом, тому що кожний партнер припускає (іноді помилково), що визначена установка стосовно нього властива іншому суб´єкту, і на це очікування він власне й орієнтує свою поведінку.
Соціальні відносини можуть змінюватися також у зв´язку зі зміною цінностей партнерів, їх установок на характер відносин, або розпадатися через невиконання однією із сторін прийнятих норм взаємодії. Звідси — складність вивчення соціальних відносин усередині соціальних груп, спільнот, а також між суспільствами. Однак, вивчаючи соціальні відносини, не можна орієнтуватися тільки на ту поведінку, норми якої були прийняті при укладанні союзу. Це значить, що в процесі будь-яких соціальних відносин можуть виникати нові, нехарактерні типи поведінки, що не завжди свідчать про розпад інституціональних зв´язків.
Існує й ще одна специфіка соціальних систем, а значить і соціальних відносин. На відміну від технічних, соціальні системи можуть зберігати свою цілісність, знаходячись у стані глибокого внутрішнього конфлікту (конфліктні соціуми), оскільки їх розпад може спонукати індивідів до самознищення. Тут вже починають діяти закони біопсихологічного самозбереження.
Однак, якщо соціальні відносини існують тривалий час, то партнери по взаємодії можуть сформулювати максими (поняття усередненого типу поведінки), що створює передумову більш ефективного їхнього функціонування. Такі максими можуть бути представлені у формі соціальних показників, зафіксованих у соціологічних дослідженнях рольової поведінки людей.
На закінчення відзначимо, що в практичній людській життєдіяльності, що здійснюється лише за допомогою соціальних дій, взаємодій і відносин, — сутність усього суспільного життя, його різновидів, меж, рамок і можливостей. Тому розглянуті нами найважливіші соціологічні категорії: "соціальні дії", "соціальні взаємодії" і "соціальні відносини" дають змогу глибше розуміти сенс соціального життя і соціальної діяльності індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому, а також відслідковувати динаміку функціонування і розвитку суспільних систем.
