Під соціальною взаємодією в соціології розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонайменше двох осіб чи соціальних спільнот, або індивіда і соціальної спільноти. Більше того, соціальна взаємодія — це будь-яка поведінка індивіда чи групи індивідів, що має значення для інших індивідів і груп індивідів чи суспільства в цілому в даний момент і в майбутньому.
Категорія "соціальна взаємодія " виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними позиціями (статусами) і соціальними ролями (функціями). Незалежно від того, в якій сфері життєдіяльності суспільства (економічній, політичній, духовній тощо) має місце взаємодія, вона завжди є соціальною за своїм характером, оскільки виражає зв´язки між індивідами і групами індивідів, тобто зв´язки, що опосередковувані цілями, які кожна із взаємодіючих сторін переслідує.
Соціальні взаємодії мають також об´єктивну і суб´єктивну сторони. Об´єктивна сторона соціальної взаємодії — це зв´язки, незалежні від окремих особистостей, але які опосередковують і контролюють зміст і характер їх взаємодії. Суб´єктивна сторона соціальної взаємодії — це свідоме ставлення індивідів одне до одного, засноване на взаємних екс-пектаціях (очікуваннях) відповідної поведінки. Це міжособистісні (або ширше, соціально-психологічні) відносини, що являють собою безпосередні зв´язки і відносини між індивідами, що складаються в конкретних умовах визначеного місця і часу.
У цьому зв´язку особливу роль відіграє механізм соціальної взаємодії, що включає: а) індивідів, що здійснюють ті чи інші дії; б) зміни в зовнішньому світі, що викликані цими діями; в) вплив цих змін на інших індивідів; г) зворотну реакцію індивідів, на яких був здійснений вплив (див. рис.8.2).
Основоположником теорії соціальної взаємодії вважають видного американського соціолога Джорджа Хоманса, автора теорії соціального обміну. Суть механізму соціальної взаємодії він вбачає у прагненні людей до одержання винагород, вигод і взаємному обміну ними. Найважливіші принципи концепції соціального обміну (взаємодії) Док. Хоманс зводяться до наступного:
1) чим більше винагороджується визначений тип соціальної взаємодії, тим частіше він буде повторюватися;
2) якщо винагорода за визначені типи соціальної взаємодії залежить від якихось умов, то індивід (чи спільність) прагне відтворити ці умови;
3) якщо винагорода велика, то людина (спільність) готова витратити більше зусиль заради її отримання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, то вона у меншому ступені готова до взаємодій заради їхнього задоволення. Теорія соціального обміну Дж. Хоманса поклала початок розвитку безлічі теорій соціальної взаємодії, які видатний американський соціолог Н. Смелзер систематизував у такий спосіб
1.Теорія соціального обміну (Дж. Хоманс). Основна ідея цієї теорії полягає в тому, що люди взаємодіють між собою на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати.
2. .Теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер). Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що поведінка людей по відношенню одне до одного і предметів навколишнього світу визначається тими значеннями, які вони їм надають.
3.Теорія управління враженнями (Е. Гоффман). Центральна ідея даної теорії — у розумінні соціальних ситуацій, схожих на драматичні спектаклі, в яких люди-актори своїми взаємодіями прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження.
4.Психоаналітична теорія (3. Фрейд). Заснована на ідеї, що міжосо-бистісна взаємодія знаходиться під глибоким впливом понять, засвоєних у ранньому дитинстві, і конфліктів, пережитих у цей період.
П. Сорокін розробив свою власну теорію соціального життя, в основу якої за найпростішу модель соціального явища (а отже, і суспільства) узяв взаємодію двох індивідів [27, с 16-29].
За П. Сорокіним, соціальна взаємодія будується на трьох складових частинах-елементах: 1) індивіди (щонайменше два); 2) їхні дії-акти; 3) провідники взаємодії.
