Складність дослідження вітчизняної соціології права пов'язана передусім із проблемою ідентифікації належності ряду вчених до національної історії, культури і науки. Хрестоматійним став приклад життя і творчості М. В. Гоголя (народився в Україні, жив у Росії, писав твори російською мовою). Стосовно ж ідентифікації в історії соціології, то тут, на думку авторів навчального посібника «Соціологічна думка України», гостро відчувається проблема об'єктивних критеріїв. Адже однозначно не можна стверджувати належність мислителя до тієї чи іншої культури, взявши за основу лише місце творчої діяльності, мову та місце народження. Іому доцільнішим було б у плані ідентифікації творчості видатних мислителів розглядати їх творчу спадщину в історії кількох народів. В історії вітчизняної соціології права такими прикладами є творчість Є. Ерліха, Б. О. Кістяківського та багатьох інших.
Методологічні проблеми, як предмет наукового інтересу, для Б. Кістяківського стали актуальними внаслідок глибокої кризи соціальних наук, яку вони, на його думку, переживали. До основних показників кризового стану соціальних наук дослідник відносить, по-перше, залежність соціальної науки від соціальної філософії, по-друге, панування психологізму (В. Зомбарт, Л. Петражицький). Утвердженню соціальних наук як самостійних сфер досліджень мусить сприяти розв'язання трьох основних проблем: 1) питання утворення соціально-наукових понять; 2) правильне застосування причинного пояснення соціальних явищ; 3) з'ясування ролі та значення норм у соціальному житті. Б. Кістяківський наслідує ідею В. Вільденбанда про методологію соціальних наук як самостійну галузь філософського знання та відстоює комплексний характер єдності соціологічних теорій, кожна з яких окремо не може дати вичерпного пояснення суспільних явищ.
Але поступово проблема статусу та легітимності соціальних наук конкретизується в проблемах предмета соціології та визначення специфічності соціальних явищ, зокрема права, влади тощо. Б. Кістяківський як соціальний мислитель сформувався під впливом викладача соціології, доцента Берлінського університету Г. Зіммеля, автора відомих праць «Про соціальну диференціацію» (1890) та «Вступ у науку про мораль» (1893). Філософські погляди Г. Зіммеля репрезентували один із варіантів соціофілософського усвідомлення лібералізму кінця XIX ст., який заперечував одну з основних настанов лібералізму XVII-XVIII ст., відмовляючися від визнання за волею особи та суверенітетом народу їх природного походження. Відтепер волю визнають соціальною сутністю людини, воля є переживанням, яке в своїй основі має культурні цінності. Коло проблем, викладених у праці «Про соціальну диференціацію», багато в чому зумовило сферу інтересів Б. Кістяківського. Основні ідеї цієї праці Г. Зіммеля охоплювали кілька рівнів соціологічних проблем: загальні - спосіб утворення предмета соціології, визначення предмета соціології через спілкування; конкретні, наприклад, проблема можливості застосування принципу економії сили для встановлення оптимальної диференціації соціальних форм. Спілкування, на думку Г. Зіммеля, є основним чинником утворення суспільства. Саме завдяки спілкуванню виникає право, мораль, релігія та мова.
31. В чому полягає сутність поняття «соціальна роль» та «соціальний статус»
Необхідним елементом соціальної структури, що закріплює соціальну ієрархію суспільства виступає соціальний статус.
Соціальний статус — це положення соціального суб'єкта в суспільстві, що передбачає для нього певні специфічні права і обов'язки, правила поведінки.
Т аким чином, соціальний статус визначає становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів і груп, яке визначається за соціально значущими для даної соціальної системи критеріями (економічними, політичними, соціально-правовими, професійно-кваліфікаційними тощо).
Соціальний статус не є поняттям статичним, оскільки виступає як елемент співвідношення з іншими соціальними суб'єктами. Тобто позиція керівника виробничого підрозділу проявляється лише у співвідношенні його статусу з позиціями робітників даного підприємства або його директора. Отже як бачимо, конкретний статус охоплює визначену систему відносин і відноситься лише до неї
Суб'єктами соціальних статусів (тобто їх одержувачами та утримувачами) можуть бути окремий індивід або соціальна група, звідти статус буває індивідуальний (батько або матір конкретної дитини) або груповий (батьки взагалі).
Поняття соціальний статус може розглядатись у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні статус означає місце особи у певній соціальній групі (сім'ї, студентському колективі тощо), у широкому розумінні означає позицію соціального суб'єкта у суспільстві.
Соціальні статуси поділяються на природжені, приписувані та набуті.
До природжених статусів відносяться стать, раса, а також статус доньки чи сина по відношенню до своїх батьків.
Набутими є статуси, котрі соціальний суб'єкт може отримувати в результаті входження їх до тієї чи іншої соціальної групи або спільності. Набутих статусів є незрівнянно більше у порівнянні з природженими.
Соціальний статус є поняттям родовим. Тобто статус студента або робітника має не одна особа, а мільйони одночасно. Тож соціальні статуси зумовлюють формування великих соціальних груп, сукупність яких становить соціальний склад населення.
За своїми функціональними особливостями статуси поділяються на політичні (громадянин, депутат), економічні (власник, підприємець, робітник, службовець), демографічні (чоловік, жінка, дитина), родинні (дружина, чоловік, донька, син), науково-освітні (вчений, професор, викладач, студент) та багато інших груп статусів.
З поняттям соціального статусу нерозривно пов'язане поняття соціальної ролі. Теорія соціальних ролей була розроблена Я. Морено, Дж. Мідом, Р. Дарецдорфом. Особистість одночасно включена до різних соціальних систем. Звичайно, в кожній з них вона має різні права і обов'язки. Наприклад, одна і та ж особа в різних соціальних системах має права і обов'язки члена трудового колективу, чоловіка та батька, громадянина держави тощо. Отже, особа володіє різними соціальними статусами.
Соціальна роль — це певна модель, зразок поведінки соціального суб'єкта відповідно до його соціального статусу.
Справді, коли поведінка соціального суб'єкта не виходить за рамки прав і обов'язків, які для нього надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує цей соціальний суб'єкт. Інша справа, коли він нехтує власними обов'язками і зловживає правами. Рано чи пізно така ситуація призведе до конфлікту соціального суб'єкта з людьми, що її оточують. Тому, коли поведінка особи виходить за межі її соціального статусу, не відповідає йому, таке явище називають рольовим конфліктом. Як правило, рольові конфлікти виникають тоді, коли інтереси члена соціальної групи не відповідають загальним груповим інтересам, що призводить до протиборства між членом групи і всією групою.
Слід сказати, що соціальні статуси - явище, що формується в процесі історичного розвитку і не залежить від волі індивідів. Більше того, вони є в суспільстві й за відсутності конкретних індивідів. Проте дія соціальних статусів настає лише після заповнення порожніх "ніш" індивідами, що виконують соціальні ролі. Поведінка ж в межах соціальної ролі визначена заздалегідь соціальними нормами. Таким чином соціальна роль є очікуваною іншими соціальними суб'єктами заздалегідь. Так, викладач, що приходить на пару, очікує того, що студенти встануть і привітаються з ним
Таким чином, соціальні статуси є необхідними елементами соціальної структури суспільства, що відбивають сутність її побудови. Соціальні відносини в межах соціальної структури зумовлюються виконанням соціальними суб'єктами їхніх ролей.
Соціальна мобільність.
Соціальна мобільність — це процес руху індивідів між ієрархічно організованими елементами соціальної структури.
П.Сорокін визначає соціальну мобільність як будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта, тобто всього того, що створено або модифіковано людською діяльністю, із однієї соціальної позиції в іншу.
Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.
Горизонтальна мобільність
Під горизонтальною соціальною мобільністю, або переміщенням, розуміють перехід індивіда або соціального об'єкта із однієї соціальної групи в іншу, що знаходиться на тому ж рівні.
Вертикальна мобільність
Під вертикальною соціальною мобільністю розуміють ті відносини, які виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального пласта в інший. В залежності від напрямку переміщення існує два типи вертикальної мобільності: висхідна і низхідна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск.
В соціології, в основному, науковому аналізу підлягає саме вертикальна соціальна мобільність.
