Суспільство являє собою найбільш загальну і складну природно-історичну соціальну (чи соціетальну) систему, а її елементами є люди, соціальна діяльність, зв´язки і відносини яких обумовлюються визначеним соціальним положенням (статусом), що вони посідають; соціальними функціями (ролями), що вони виконують; соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній соціальній системі, а також їх індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси і т.д.)
Як соціеальна система суспільство володіє властивістю до самовідтворення, яке здійснюється за допомогою ряду необхідних диференційованих функцій. Диференціація суспільних функцій супроводжується створенням різних безособистісних структур (економічних, соціальних, політичних та інших інститутів і організацій), що виступають як "речові або матеріальні" носії цих функцій. Ці структури заповнюються людьми, що володіють визначеними якостями (психологічними, професійними й ін.), необхідними для виконання тих чи інших функцій (економічних, політичних і ін.). Люди, включені у функціонування тих чи інших соціальних структур, виконують свої функції не ізольовано, а у взаємодії один з одним. Унаслідок цього в межах тих чи інших безособистісних соціальних структур (інститутів або організацій) складається визначена структура міжособистіс-них відносин. Саме за допомогою цих міжособистісних відносин, суб´єктами яких є реальні індивіди, приводяться в дію, або, вірніше, виконуються ті чи інші функції з боку безособистісних структур.
Найважливішими елементами суспільства як соціетальної системи є його економічна, соціальна, політична й ідеологічна (чи духовна) структури, взаємодія елементів яких інституціалізує їх у соціальні системи (економічну, соціальну, політичну, ідеологічну тощо). Кожна з цих соціальних систем посідає визначене місце в суспільстві і виконує у ньому чітко окреслені функції. Наприклад, економічна система виконує функцію виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ, соціальна — функцію соціалізації індивідів, політична — функцію соціального управління і контролю, ідеологічна (чи духовна) — функцію виробництва д уховних цінностей.
Ці елементи суспільства утворюють ієрархічну залежність, у якій економічна система є визначальною, а соціальна, політична й духовна — похідними від неї. Однак це не означає, що між цими системами в суспільстві відсутній зворотний зв´язок, навпаки, кожна наступна система робить істотний зворотний вплив на попередню. У свою чергу, кожна з цих більш загальних соціальних систем включає до своєї структури як елементи нескінченну безліч соціальних систем менш загального порядку: сім´я, трудовий колектив тощо.
Із розвитком суспільства як соціетальної системи в ньому поряд із названими виникають й інші соціальні системи та органи соціального впливу на соціалізацію індивіда (виховання, освіта), на його естетичний (естетичне виховання), моральний (моральне виховання, припинення різних форм деві-антної поведінки), фізичний (охорона здоров´я, фізичне виховання) розвиток.
Кожна зі структур суспільства, будучи її елементом, не тільки виконує визначену функцію, але і додає цій системі в процесі її відносин з іншими її структурами нову (системну) якість, що не зводиться до якостей її елементів. У той же час соціетальна система постійно відтворює соціальну якість своїх структур і відповідно соціальні якості індивідів і груп індивідів, включених до їхнього функціонування, тобто суб´єктів соціальних відносин. Виникає тенденція адаптації до форм і способів функціонування соціетальної системи її структурних і особистісних елементів. Це — один бік проблеми, пов´язаний із функціонуванням соціетальної системи.
Іншими елементами (чи системами) суспільства є класи, етнічні, демографічні, територіальні і професійні групи, сім´я, особистість і т. ін. Кожний з названих елементів також може розглядатися як соціальна система і містити в собі інші підсистеми. У такий спосіб соціальні системи взаємно перегруповуються, одні індивіди можуть бути елементами різних соціальних систем. Однак кожна з них, узята ізольовано чи в зв язку з іншими, може розглядатися як відносно самостійна соціальна система
В основі класифікації соціальних систем може лежати й тип соціальних зв´язків. У цьому випадку за зв ´язками-відносинами виділяються соціальні групи; за зв ´язками-взаємодіями — соціальні спільноти; за інституціональ-ними зв ´язками —соціальні інститути; за зв ´язками контролю — система соціального контролю; за організаційними зв ´язками — соціальні організації.
Соціальні групи як елементи суспільної системи є об´єднанням людей на основі спільності соціально значущої ознаки. Структура і специфіка соціальних груп у кінцевому рахунку пояснюється структурою і специфікою соціально-економічного устрою суспільства, передусім способом виробництва і обумовленою ним класовою структурою суспільства.
Соціальні спільноти (місто, село, трудовий колектив, сім´я тощо) як елементи суспільної системи відрізняються тим, що практично всі соціальні системи утворюються саме на їхній базі.
Наступний тип соціальних систем суспільства твориться на основі спільностей, соціальні зв´язки яких обумовлені об´єднаннями організацій. Такі зв´язки називаються інституціональними, а соціальні системи — соціальними інститутами, що діють від імені суспільства як цілого (економіка, політика, спорт, релігія, мистецтво і т.д.). Інституціональні зв´язки називають ще нормативними, тому що їх характер і зміст установлюється суспільством з метою задоволення найзагальніших потреб його членів. Отже, соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального управління і контролю, що й дає власне можливість суспільству та його системам забезпечувати дотримання нормативних умов, порушення яких шкодить соціальній системі.
Ще одним типом соціальних систем суспільства є соціальні організації, що являють собою складну, ієрархічно взаємопов´язану систему соціальних позицій і ролей, котрі повинні виконуватися індивідами, які внаслідок цього стають її членами. Соціальні організації — це ієрархічні цільові системи (де їх елементи — люди — ієрархічно об´єднані для досягнення спільних цілей). Усе це змушує індивідів розподілятися за ролями (за цілями) — "горизонтально" — і за керівництвом, підпорядкуванням (за статусами) — "вертикально". Суспільство розглядає соціальну організацію як найважливіший інструмент вирішення економічних, соціальних, політичних, духовних та інших завдань. Соціальна організація дає можливість людині реалізувати свої потреби й інтереси, але в межах, визначених соціальним статусом людини і соціальною роллю, а також соціальними нормами і цінностями організації та суспільства в цілому. Соціальні організації створюються в суспільстві для досягнення визначених цілей і вирішення певних специфічних завдань, вони — головні інструменти функціонування і розвитку суспільства.
Таким чином, різні соціальні об´єкти, розташовані на макро- і мікро-рівнях, а також на об´єктивно-суб´єктивних континуумах, утворюють складну систему соціальних зв ´язків, що управляє потребами, інтересами і цінностями людей. її можна позначити як систему соціетальних зв´язків. Вона упорядковується в кожній конкретній соціальній системі таким чином, щоб забезпечити її ефективне функціонування і розвиток.
Типологізація суспільств.
Суспільство - соціальна організація певної країни, основою якої є соціальна структура.
Поняття "суспільство" можна віднести до будь-якого періоду в історії людства. Воно з'явилось в епоху, коли ще не було ні країн, ні держав. Водночас поняття "суспільство" набуває зовсім іншого значення, коли йде мова, наприклад, про "українське суспільство", що має територіальні кордони, законодавчу систему, державну мову. Співвідношення між поняттями "суспільство", "країна" та "держава" визначає типологізацію суспільств.
Типологізація суспільств - це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.
Як правило, за основні критерії типології суспільства приймаються соціальні індикатори. Вони дають можливість з`ясувати роль домінуючих зв`язків і відносин, які є чинниками сталого, стабільного та ефективного розвитку.
Такими індикаторами є: співвідношення форм власності (приватна, державна, асоційована тощо); співвідношення планових і ринкових регуляторів економіки; форми і технології влади; співвідношення виробництва, розподілу і споживання; якість і рівень життя громадян; соціальна захищеність особистості, її права і свободи, їх реальні гарантії.
На основі цих критеріїв суспільства поділяються на два типи: стійкі і нестійкі. Перші характеризуються стабільністю, їм властиве різноманіття форм власності, розвинена демократія. Другі ознаменовані перехідним характером (прикладом може служити більшість країн, що розвиваються).
За специфікою взаємодії з іншими системами суспільства поділяються на «відкриті» і «закриті». Для «закритих» суспільств характерна самоізоляція, зовнішні зв`язки його нерозвинені. «Відкриті» суспільства активно взаємодіють з навколишнім світом, вони включені у всесвітньо-історичні процеси, що динамічно освоюють передовий досвід інших товариств.
У 1950-1960-і рр.. в зарубіжній соціології сформувалися нові принципи типології товариств (позиція технологічного детермінізму). Вони розроблялися в рамках теорії стадій економічного зростання індустріального та постіндустріального суспільства (Д. Белл, Р. Арон). Уолт Уітмен Ростоу виділяє п`ять стадій у розвитку суспільства: традиційне суспільство; стадія створення передумов для підйому; стадія зсуву; стадія росту; період високого рівня масового споживання.
Критерії типології товариств в теорії технологічного детермінізму обумовлені розвитком науки, техніки і технологій, їх доповнюють соціокультурними і політичним критеріями. На основі цих критеріїв виділяють три типи суспільств: традиційне, індустріальне і постіндустріальне.
Традиційне суспільство - це, наприклад, селянська община.
Індустріальне суспільство засноване на машинній техніці, широкому розвитку науки, ринкових відносинах, високому рівні професійної культури в усіх її формах.
Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального обумовлений зміною ролі науки в розвитку соціуму. Знання перетворюються в головну соціальну цінність; пріоритетними стають фундаментальні дослідження, складають теоретичну основу науково-технічного та соціального розвитку.
Особливості постіндустріального суспільства: поліпшення соціально-економічного добробуту громадян, підвищення ролі таких напрямків соціальної політики, як охорона навколишнього середовища, освіта та охорона здоров`я; підвищення ролі освіти, яка стає визначальною ознакою соціального статусу, знань, інформації, творчого потенціалу.
Таке суспільство соціологи називають також інформаційним.
