Розвиток соціології наприкінці XIX — на початку XX ст

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку соціологічної науки. Заглибившись у тенета натуралізму, соціологи попереднього покоління загальмували розвиток науки на певний час. Але цей час був необхідним для переосмислення суті соціології, що повинна була абстрагуватись від природного, скинути цей зайвий баласт, не пов'язаний з її предметом. Учені нової доби уловили цю тенденцію, і шлях природознавства та соціології розійшлися назавжди.

Л. Уорд розвивав ідею про те, що основоположними громадськими запитами є збільшення насолоди і зменшення страждання, вважав, що суспільні сили є сили психічні і тому соціологія повинна мати психічний базис.

На думку Ф.Гіддінгса, соціологія - це наука, що вивчає психічні явища в їх більш високої складності та протидію. Його центральна теоретична ідея виражалася поняттям " себеподобних свідомості" ("свідомості роду ", " родового свідомості"), під яким малося на увазі почуття тотожності, випробовуване одними людьми по відношенню до інших.

У.Мак - Дугалл вважав, що основною рушійною силою поведінки людини є інстинкти, які він визначав як спадково певні канали розрядки нервової енергії. Багато в чому примітивізуючи соціальні процеси та явища, вчений зводив будь-які громадські зміни до дії одного або декількох інстинктів.

Г.Тард вважав, що основу суспільного розвитку і всіх соціальних процесів становлять міжіндивідуальні відносини людей, пізнання яких і є основним завданням соціології.

Г.Лебон вважав, що кожен народ має стійким душевним ладом, від якого походять його почуття, думки, установи, вірування, мистецтва. Важливе місце в роботах вченого займали проблеми " натовпу" і " раси ".

Провідні соціологічні концепції кінця XIX — початку XX ст., що остаточно окреслили предмет науки, пов'язані з іменами видатних вчених — Е. Дюркгейма та М. Вебера.

Проти натуралізму і психологізму в соціології виступив французький вчений Еміль Дюркгейм (1858-1917). Він доводив, що суспільство - це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої іншої. Е.Дюркгейм прагнув до автономії соціології, відділенню її предмета від предмета інших наук про суспільство. Суспільство Е.Дюркгейм трактував як надіндивідуальних буття, існування та закономірності розвитку якого не залежать від дій окремих індивідів. Об'єднуючись в групи, люди відразу починають підкорятися правилам і нормам, які він назвав " колективною свідомістю ". Соціологія, по Дюркгейму, є наука про соціальні факти - ідеях, нормах, цінностях, вироблюваних колективною свідомістю. Головними ознаками соціального факту є його незалежне, об'єктивне існування і його примусовий характер (здатність чинити на індивіда зовнішній тиск).

Центральною в творчості Е. Дюркгейма була ідея соціальної солідарності. Він прагнув знайти відповідь на питання, які зв'язку об'єднують людей в суспільство. До класиків соціології слід віднести і італійського вченого Вільфредо Парето (1848-1923). Він прагнув покласти край метафізичним і спекулятивних міркувань про суспільство і розробити такі принципи побудови соціологічного знання, які забезпечили б його достовірність, надійність і обгрунтованість.

Однією з центральних ідей В. Парето був розгляд суспільства як системи, що перебуває в стані постійно порушуваної і відновлюваного рівноваги. Прагнучи знайти джерело руху системи, В.Парето переходив на позиції біологізму і психологізму і шукав джерело соціального життя в психічних схильностях і схильність людей.

З основоположної ролі чуттєвих сфер людської психіки він виводив свої теорії ідеології, соціальної стратифікації та зміни правлячих еліт. Теорія еліт стала найбільш значною частиною паретовской соціологічної системи і послужила відправним пунктом для численних досліджень механізмів влади з самих різних теоретичних позицій.

Важливу роль у становленні та розвитку класичної соціології зіграла так звана формальна соціологія. До неї ставилися Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918), Фердинанд Теніс (1855-1936) і Леопольд фон Візе (1876-1969). Формальна школа в соціології являла собою антипозитивістських напрям, який на противагу природничонауковому " поясненню " культурно -історичної реальності запропонувала "розуміння " історичних явищ у суспільстві. На думку цих дослідників, соціологія повинна була займати проміжне місце між природними і гуманітарними науками. Як і науки про природу, соціологія повинна зберігати прихильність до точних фактів і причинному поясненню соціальних явищ. У той же час вона не повинна уникати і прийомів методу розуміння.

Величезний внесок у розвиток класичної соціології вніс німецький вчений, економіст, історик і соціолог Макс Вебер (1864-1920). Для його творчості характерні глибоке проникнення в предмет дослідження, пошук вихідних, базових елементів, за допомогою яких можна було б прийти до розуміння закономірностей суспільного розвитку. М.Вебер розробив власну соціологічну теорію, яка в даний час надає вирішальний вплив на всі наукові соціологічні школи.

Основу соціологічної теорії М. Вебера становить концепція соціальної дії. На його думку, соціальним є тільки така дія, здійснюване індивідом, яке осмислено і направлено на інших людей. М.Вебер вважав, що найбільш важливим в соціології є логічне розуміння соціальних процесів та їх наукове осмислення. За Вебером, соціологія повинна бути "розуміє ", тобто дати інтерпретацію суб'єктивних мотивів індивідуальної дії, зрозуміти їх і пояснити. Вчений запропонував підхід, за допомогою якого можна пояснити соціальну дію. Для цього необхідно зрозуміти значення, яке надає дійова особа (актор) здійснюваному їм акту.

Важливою складовою теорії соціальної дії була веберовская соціальним є тільки така дія, здійснюване індивідом, яке осмислено і направлено на інших людей. М.Вебер вважав, що найбільш важливим в соціології є логічне розуміння соціальних процесів та їх наукове осмислення. За Вебером, соціологія повинна бути "розуміє ", тобто дати інтерпретацію суб'єктивних мотивів індивідуальної дії, зрозуміти їх і пояснити. Вчений запропонував підхід, за допомогою якого можна пояснити соціальну дію. Для цього необхідно зрозуміти значення, яке надає дійова особа (актор) здійснюваному їм акту. Важливою складовою теорії соціальної дії була веберовская соціальним є тільки така дія, здійснюване індивідом, яке осмислено і направлено на інших людей. М.Вебер вважав, що найбільш важливим в соціології є логічне розуміння соціальних процесів та їх наукове осмислення. За Вебером, соціологія повинна бути "розуміє ", тобто дати інтерпретацію суб'єктивних мотивів індивідуальної дії, зрозуміти їх і пояснити. Вчений запропонував підхід, за допомогою якого можна пояснити соціальну дію. Для цього необхідно зрозуміти значення, яке надає дійова особа (актор) здійснюваному їм акту. Важливою складовою теорії соціальної дії була веберовская