Лекція 13. Соціально-правові технології попередження конфліктів

Розглянемо операційні технології у сфері політичних відносин (на рівні держави і міждержавних стосунків). Сучасні дослідження показують, що найбільш ефективними є такі технології: а) раннє по­передження, або рання відповідь; б) превентивна дипломатія; в) еко­номічні заходи, наприклад, санкції, блокади та ін.; г) використання збройних сил.

Раннє попередження (відповідь). Політичні конфлікти на стадії визрівання супроводжуються певними проявами, що при аналізі мо­жуть тлумачитись як ознаки конфлікту. Події 80-х років XX ст. у Ру­анді (Африка) та Сербії свідчать про те, що передконфліктна ситу­ація в них проявлялась у боротьбі з політичною опозицією, пору­шеннях прав людини, придушенні вільної преси, зміцненні армії, іноді — в зростанні вбивств на замовлення тощо. За таких умов мо­же бути реалізована технологія ранньої відповіді, яку проводити­муть міжнародні організації, політичні партії, неурядові організації, засоби масової інформації, релігійні організації і т. ін. Найбільш опе­ративними є дії громадськості, оскільки держави та міждержавні об'єднання діють згідно з процедурами міжнародно-правових домо­вленостей (наприклад, Статут ООН, конвенції, двосторонні та бага­тосторонні угоди тощо) і об'єктивно обмежені принципом сувереніте­ту. Наприклад, неурядові організації в Руанді ще за рік до початку збройного конфлікту оприлюднили список тих, кого політичні екс­тремісти планують фізично знищити. Така інформація є дуже важ­ливою, оскільки вона дає реальне уявлення про ситуацію в країні і дозволяє адекватно на неї реагувати. Невипадково у звіті ООН за 1997 р. ефективність превентивних дій цієї організації пов'язувала­ся саме з наявністю раннього попередження з боку громадськості тих країн, де визрівали політичні конфлікти.

Превентивна дипломатія. Цей термін почав використовувати­ся порівняно недавно, фіксуючи одну із легітимних форм впливу на визріваючі конфлікти. В цьому разі традиційна дипломатія набуває ознак нової функції, яка відображує взаємозалежність сучасного світу. Завдання превентивної дипломатії вирішуються на державно­му і міждержавному рівні. У разі визрівання конфлікту всередині держави існує необхідність на основі нейтрального статусу дипло­матії: а) забезпечити можливість конструктивного діалогу з усіма сторонами можливого конфлікту; б) встановити контакт з тими внутрішньополітичними інститутами, які об'єктивно мають висту­пати проти конфлікту; в) проаналізувати ситуацію та чітко уявити можливі варіанти її розвитку. В період після Другої світової війни основною сферою існування превентивної дипломатії стає діяльність міжнародних організацій, які досить часто визначають превентивні функції як своє основне завдання. В останні роки превентивна дип­ломатія тісно взаємодіє з активністю приватного сектору, перш за все з неурядовими організаціями, що створюються спеціально для по­передження конфліктів. Зокрема, саме неурядові організації Євро­пи та США, що виражають інтереси приватного сектору, проводять стратегію так званої «багаторядної дипломатії», яка пе­редбачає комбінування зусиль офіційної дипломатії та активності інститутів громадянського суспільства («народної дипломатії»).

Економічні заходи. Головним завданням цих заходів є обмежен­ня ресурсної бази визрівання конфліктів. Досить часто вони пов'язу­ються лише з уведенням певних економічних санкцій, але це лише один з заходів. Серед інших слід відзначити: економічні бойкоти (відмова від поставок, перегляд економічних умов тощо); встановлен­ня квот і обмежень, митну політику (встановлення високих тарифів, податків, мит та ін.). Важливою умовою ефективності таких заходів є додержання двох базових принципів: а) вони не можуть виходити за межі правового поля, що утворюється не тільки міжнародним пра­вом, айв певній частині національним (внутрішньодержавним) пра­вом; б) ці заходи не повинні мати негативних наслідків для пересічних громадян, якщо ж цього уникнути неможливо, то мають бути засто­совані компенсуючі заходи (гуманітарна допомога тощо). Останнім часом почали застосовуватися так звані цільові заходи, які намага­ються уникати широких негативних наслідків. Наприклад, для по­передження конфлікту в одній із південноафриканських країн на­прикінці 90-х років XX ст. виявилось достатнім «заморозити» банківські рахунки лідерів надто войовничої опозиції, через які фінан­сувалась підготовка заколоту.

Використання збройних сил. Необхідність застосування цього заходу виникає за умов, коли наведені вище заходи блокуються чин­никами визріваючого конфлікту або існує загроза різкої ескалації процесу визрівання конфлікту. Мають бути створені такі умови, ко­ли може бути реалізована стратегія широкого попередження конфлікту. Це забезпечується використанням збройних сил або загрозою таких дій. Слід зазначити, що воєнні доктрини демократичних країн виз­нають превентивні функції збройних сил як провідні за сучасних умов. Застосування сили або погроза такого застосування обмежена трьома важливими принципами: а) має існувати міжнародно-право­ва процедура таких дій або їх санкціонування на рівні міжнародних чи регіональних організацій (перш за все, на рівні ООН); б) такий захід не може розглядатись як «остання надія», він має залишати простір для ненасильницьких дій; в) у зв'язку з цим превентивне використан­ня збройних сил має бути одним із елементів комплексної стратегії попередження. Серед варіантів застосування такого заходу в останні роки набула поширення так звана «миротворча місія», особливо на стадії післяконфліктного розвитку, коли підтримання миру і грома­дянського порядку є умовою попередження конфлікту. Разом з тим зараз активно обговорюється ідея створення миротворчих сил «швид­кого реагування», але під їх діяльність має бути підведена належна міжнародно-правова процедура, яка б забезпечувала як легітимність їх дій, так і оперативність реагування світового співтовариства.

Отже, огляд деяких проблем попередження конфліктів засвідчує необхідність розглядати цю діяльність як важливу складову будь-яких стратегій управління, реформування тощо. Очевидно, превенціина діяльність за деяких умов може бути навіть більш складною ніж розв’язання конфлікту, але ці витрати (і матеріальні, й інтелек­туальні) не йдуть ні в яке порівняння з тими втратами, що їх може принести конфлікт, якому дали можливість визріти.