Сутність і природа юридичного конфлікту

Юридичний конфлікт є різновидом конфлікту соціального, відтворює всі його головні риси і ознаки, але з особливостями, при­таманними правовій сфері. Згідно з думкою відомого конфліктолога Г. Зіммеля конфлікт — це такий вид соціальної взаємодії, що зберігає свої типові риси незалежно від форм прояву. Отже, якщо класичне визначення конфлікту — це протиборство двох або декількох суб'єктів, обумовлене протилежністю (несумісністю) їх інтересів, потреб, цінностей, норм чи систем знання, то в юридичному конфлікті зіткнення сторін певним чином пов'язане з правовими відносина­ми, їх юридично значущими діями чи станом.

Юридичний конфлікт в його «чистому» вигляді можна пред­ставити як протиборство суб'єктів права з приводу застосуван­ня, порушення або тлумачення правових норм. Тому привід і об'єкт юридичного конфлікту, його суб'єктивна складова, учасники, моти­вація їх поведінки тощо повинні мати правові ознаки, а сам конфлікт, як правило, викликає юридичні наслідки. Можна стверджувати, що це найбільш цивілізована форма соціального протиборства, адже юридичний конфлікт здійснюється в межах певної процедури, його логічною основою є досить чітка і переконлива аргументація, а вирішення юридичного конфлікту, як правило, формалізоване і санкціоноване волею держави або принципами і нормами міжнарод­ного права (якщо йдеться про міжнародно-правові чи міждержавні конфлікти).

Сутність юридичних конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції: виявлення та розв'язання особливо антагоністичних суперечностей; пошук виходу із тупикових конфліктних ситуацій та створення засад для взаємодії на новому рівні. Якщо визнати, що поява конфліктів неминуча в нашому складному і суперечливому соціальному просторі, то слід також погодитися з тим, що в наслідках юридичного конфлікту закладені стимули стосовно утримання соціального балансу політичної врівноваженості та стабільності пра­вової системи, наприклад, удосконалення чинного законодавства, правові процедури розв'язання спірних суперечок, юридизація політичних стосунків, «зв'язування» правовими механізмами невпорядкованих ринкових відносин тощо.

Юридична наука має в своєму розпорядженні чималий поняттєвий інструментарій щодо аналізу і розв'язання конфліктних ситуацій у пра­вовій галузі: поняття правопорушення, делікту, злочинності, відповідаль­ності, юридичного спору, процесуального «змагання» тощо, нарешті, юридичної колізії. Водночас конфліктологічна проблематика дещо зба­гачує категоріальний апарат соціології права. Зокрема юридична колізія має тлумачитися не стільки як статична суперечливість у праві, скільки з діалектичної позиції циклічності її розвитку.

В сутнісній структурі юридичного конфлікту особливе місце на­лежить його предмету і об'єкту.

Предметом конфлікту слід вважати об'єктивно існуючу (або уявлену в думках) проблему, що постає джерелом протистояння між сторонами. В юридичному конфлікті, як і в будь-якому іншому, пред­мет — це, по суті, головна суперечність (колізійна чи соціально-пра­вова), заради розв'язання якої конфліктуючі суб'єкти вступають у бо­ротьбу. В реальності це може бути проблема влади та її правове оформ­лення; проблема володіння чи розподілу тих чи інших цінностей; про­блеми пріоритетності або домінування; навіть проблеми психологічної людської сумісності, що мають юридичні аспекти і наслідки, тощо.

Об'єкт конфлікту в галузі правовідносин, як і в інших соціальних сферах, — це завжди певний дефіцитний ресурс, що яв­ляє собою матеріальну чи духовну цінність, якою прагнуть володіти або користуватися конфліктуючі сторони. Щоб стати об'єктом юри­дичного конфлікту, ця цінність (ресурс) повинна знаходитися в по­зиції перехрещення інтересів різних соціальних суб'єктів права, тоб­то лежати у площин особистих, групових, громадських, державних посягань. Об'єкту юридичного конфлікту не обов'язково мати пра­вові ознаки (як, наприклад, власності), але одержати його закони можливо тільки завдяки юридичній процедурі. Об'єкт юридичного конфлікту часто має неподілений характер (право на будь-що) і ви­магає в такому разі або принципово полярних рішень, або юридич­но закріплених процедур спільного володіння (користування) об'єктом. Нарешті, юридичний конфлікт може і не мати об'єкта, на­приклад, коли склалася ситуація гострого теоретико-правового спо­ру (когнітивний юридичний конфлікт) або йде боротьба за міжособистісне домінування, яка поступово набуває правових ознак.

Типологія і класифікація юридичних конфліктів. Не­обхідність класифікацій виникає, як правило, у межах тих наук, що мають справу з множиною різнобічних об'єктів. В основу класифікації юридичних конфліктів можуть бути покладені, наприклад, систем­ний, структурно-функціоналістський, біхевіорістичний, аксіологічний чи інші підходи.

Юридичні конфлікти В. Кудрявцев класифікує в такий спосіб:

а) конфлікт, породжений суперечностями між двома або декількома нормативними актами. Якщо різні закони містять супе­речливі або взаємовиключні норми, то конфліктні відносини між державними органами і правозастосовними інстанціями стають не­минучими, особливо між тими, що здійснюють правонагляд;

б) конфлікт, спричинений суперечностями між нормою права і правозастосовною практикою. Він найчастіше виникає тоді, коли за­кон порушують безпосередньо носії виконавчої влади;

в) конфлікт, який виникає внаслідок суперечності між двома або декількома правозастосовними актами. Типовий випадок тако­го конфлікту — протилежні або суперечливі рішення судів першої і другої інстанцій, що породжують новий або посилюють попередній конфлікт між сторонами процесуальної дії;

г) нарешті, юридичний конфлікт може виникнути і у зв'язку з одним актом права в разі взаємовиключного його розуміння, тлумачення, застосування або виконання тими чи іншими суб'єктами права.

Змішані, або перехідні, юридичні конфлікти розпочинаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідни­ми ознаками і рисами. Так, більшість економічних конфліктів набу­ває правового характеру, якщо їх об'єкт (власність, майно чи пред­мет спадкування, купівля-продаж, відчуження) потребують юридич­ного вирішення або мають правові ознаки. Політичні та міжнаціональні конфлікти також часто переростають у політико-пра-вові, адже їх учасники зберігають статус суб'єктів права, а конфліктна ситуація часто має шанси бути розв'язаною завдяки юридичним, зо­крема конституційним, механізмам і процедурам. Це ж стосується виробничих, трудових, адміністративних і навіть сімейно-побуто­вих конфліктів. Отже, ті конфлікти, що містять як правові, так і не-правові елементи, можуть або скінчитися юридичною процедурою, або їх слід кваліфікувати змішаними (перехідними) юридичними конфліктами.

Мотивація змішаних юридичних конфліктів на початковому етапі далека від правової матерії, скоріше вона пов'язана з особли­вими громадськими чи груповими інтересами, потребами і ціннос­тями. Але предметна проблема такого конфлікту неминуче викли­кає появу на його певних стадіях правових елементів різної інтен­сивності, і в такий спосіб здійснюється юридизація (набрання юри­дичних аспектів, ознак, елементів, механізмів) соціальних конфліктів. З огляду на це юридичним можна визнати будь-який конфлікт, в яко­му спори певним чином пов'язані з правовідносинами сторін (їх юридичним статусом і діями), об'єкт і мотивація конфліктної по­ведінки суб'єктів та її наслідки мають правові ознаки.

Слід відмітити, що найменш сприйнятливим для юридичних механізмів і рішень є конфлікти духовно-культурної сфери, інтелек­туальні, релігійні, емоційно-міжособистісні, психологічні — внаслідок особливо мінливої та тонкої природи цих відносин. Загасити такий конфлікт раціональними юридичними засобами нелегко, а частіше — неможливо.

Виключна специфіка юридичних конфліктів полягає в тому, що вони мають особливі критерії, на підставі яких їх доцільно типо-логізувати. До цих критеріальних підстав належать:

- галузь права, у межах якої виник конфлікт;

- конфлікти нормотворчості та правозастосування;

- природа і структура норми, що полягають у мотивації конфлікту;

- різновид правозастосовної установи (інститут, орган), з якою пов'язана конфліктна ситуація.

Професійно-юридичні конфлікти можна представити так:

- конфлікт між особою юриста-фахівця і суспільством (наро­дом), правове волевиявлення якого є порушеним;

- конфлікт між юристом і його професійним колективом;

- конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій;

- внутрішній морально-правовий конфлікт (усередині особис­тості), пов’язаний з суперечностями в розумінні та застосуванні нор­ми права.

Використовуючи методику Д.Волкогонова, спробуємо, зреш­тою, здійснити найбільш плідну, за нашою думкою, класифікацію професійно-юридичних конфліктів за їх змістом, мотивацією і ви­явленням конкретних суперечностей в акті відтворення свободи про­фесійного вибору:

- між глибиною професійного знання і рівнем правозастосування (якість юридичного акта, рішення);

- між моральною метою правозастосовника як фахівця і засо­бами її досягнення (коли засоби неправомірні);

- між зростаючими потребами та інтересами юриста і можли­востями суспільства, держави їх вдовольнити (конфлікт депривації);

- між мотивами і результатами (наслідками) певного професійно­го вчинку юриста;

- між потребою, запитом суспільства (громадськості) і здатністю правозастосовника їх реалізувати;

- між застарілими професійними навичками та новими умовами і вимогами — інноваційний конфлікт (за умов змін у законодавстві).

Учасники юридичного конфлікту. Учасники юридичного; конфлікту — це його суб'єкти, масштаб яких залежить від рівня самого конфлікту. В міжособистісному конфлікті рівень суб'єктів — конкретні особи; рівень групового, класового, соціально-професійно­го чи загальносоціального конфлікту (кризи) передбачає як учас­ників соціальні групи, верстви, класи, населення регіону, етноси, соціум у цілому. Суб'єктом масштабних соціально-правових конфліктів може виступати і держава через уособлюючі її інститути влади, органи та установи, через державних посадових осіб чи влад­ну еліту (політичну, адміністративну) в цілому. У міжнародних, міждержавних конфліктах суб'єктами є, як правило, суверенні дер­жави, що представляють і захищають інтереси своїх народів.