Лекція 4. Динаміка конфлікту

Будь-який конфлікт проходить декілька стадій. Як правило, йо­му передує конфліктна ситуація, потім ескалація конфлікту і його завершення.

Поняття конфліктної ситуації. Під конфліктною ситуацією слід розуміти таке сполучення обставин, людських інтересів, котре об'єктивно складає підґрунтя для реального протиборства між соціальними суб'єктами. Головна риса ситуації — виникнення пред­мета конфлікту. Оскільки конфліктна ситуація передує безпосеред­ньо конфлікту, вона може бути ще не використана сторонами і навіть повною мірою не осмислена.

Сприйняття конфліктної ситуації. Конфліктна ситуація мо­же скластися об'єктивно, поза волею і бажанням майбутніх про­тидіючих сторін (наприклад, скорочення штатів в установі), а може бути створена однією із сторін або двома.

Суб'єктивне відображення конфліктної ситуації не обов'язково відповідає дійсному стану справ. Усвідомлення конфлікту завжди містить у собі елементи суб’єктивізму і вже тому є певною мірою викривленням.

Викривлення у сприйнятті ситуації здатні досягти значних мас­штабів. Причиною конфлікту може бути найпростіше непорозуміння, невірне сприйняття іншого суб'єкта.

Розвиток конфлікту. Етапи конфлікту. Особливості конфлікту як соціального і соціально-психологічного феномена, а також ме­ханізм його виникнення і вирішення, обумовлюють те, що конфлікт завжди виступає не як миттєве явище, а як процес, що зароджується, і перш ніж якимось чином бути розв'язаним, проходить певні стадії розвитку.

Конфлікту в його реальній формі передує прихована (латент­на) стадія. На цій стадії вже є всі елементи конфлікту, за винятком зовнішніх дій. Ця стадія не є чимось одномірним і завжди виступає як певна послідовність подій, або етапів, латентної стадії розвитку.

Перший етап — це виникнення об'єктивної проблемної ситуації як основи майбутнього конфлікту.

Другий етап — це усвідомлення суб'єктом об'єктивної проблемної ситуації і своїх інтересів у ній. З точки зору назрівання конфлікту і можливостей запобігання йому на латентній стадії він є ключовим і вбирає в себе принаймні три аспекти розвитку подій.

Перший аспект — це усвідомлення хоча б одним із суб'єктів своїх інтересів в проблемній, тобто потенційно конфліктній, ситу­ації. Ці інтереси можуть бути реальними або невірно усвідомлени­ми, але без процесу їх усвідомлення конфлікт не виникне.

Другий аспект являє собою розуміння суб'єктом перешкод що­до задоволення своїх інтересів. Ці перешкоди можуть бути трьох типів:

1) перешкоди, що випливають із об'єктивної ситуації незалеж­но від позицій інших суб'єктів, яких можна було б розглядати як по­тенційних учасників майбутнього конфлікту. Ця об'єктивна конфліктна ситуація ще не є конфліктом. Наприклад, орган місцевого самовряду­вання у зв'язку з об'єктивним спадом виробництва не зміг забезпечи­ти згідно з місцевим бюджетом усіх виплат працівникам соціальної сфери. Працівники зацікавлені в одержанні заробітної плати, а орган місцевого самоврядування, у свою чергу, зацікавлений в зміні ситу­ації, яка потенційно в соціальному відношенні є загрозливою;

2) перешкоди, які випливають із якостей самого учасника конфлікту, що назріває. В наведеному вище прикладі місцевий орган влади міг би сам вжити заходів, які б попередили спад виробництва, але не проявив належної ініціативи;

3) зовнішні перешкоди, що виступають у персоніфікованій формі, наприклад, у вигляді вищестоящої посадової особи, котра во­льовим рішенням відібрала додаткові прибутки, одержані у сфері торгівлі, що могли б перекрити надходження, які не надійшли до бю­джету від промисловості. Тут перешкода має певний, виявлений і усвідомлений характер, що є важливою передумовою подальшого

розвитку конфлікту.

Третій аспект полягає в усвідомленні інтересів і перешкод, що існують стосовно іншої сторони. Ці перешкоди можуть бути кла­сифіковані за градацією і принципами, що застосовані при розгляді

другого аспекту.

Третій етап можна характеризувати як спробу розв'язати потенційно конфліктну ситуацію неконфліктними способами. Вони полягають в тому, що одна із сторін з метою захисту своїх інтересів здійснює певні конкретні дії, але в такій формі, що не передбачає конфлікту з іншою стороною. Часто конкретні дії здійснюються в та­кий спосіб, щоб не втягувати до цього процесу потенційних суб'єктів конфлікту, що об'єктивно назріває. При взаємному розумінні інте­ресів обох сторін і відповідних практичних дій саме на цьому етапі виникає реальна можливість не дати проблемній ситуації перерости в реальний конфлікт.

Негативні наслідки конкретних дій, що були спрямовані на ре­алізацію інтересів обох сторін, ведуть до четвертого етапу латентної стадії. Зміст цього етапу полягає в тому, що тут чітко виз­начаються позиції обох сторін у запланованій взаємній боротьбі і проводяться підготовчі практичні дії до неї. Формально цей етап ви­ступає як передконфліктна ситуація, але фактично конфлікт уже роз­почався.

За латентною йде відкрита фаза в динаміці конфлікту. Пере­ростання латентної фази у відкриту визначається принаймні трьома обставинами. По-перше, для всіх учасників стає очевидною наявність конфлікту, оскільки кожна із сторін намагається переграти іншу. По-друге, дії учасників конфлікту, що назріває, стають практичними і набувають певної зовнішньої форми, наприклад використання за­собів масової інформації, застосування насильства, погрози, дій по захопленню спірного об'єкта тощо. По-третє, про конфлікт, що вий­шов із латентної фази, дізнаються сторонні треті особи. Конфлікт починає практично відчувати їх вплив. Слід зазначити, що цей вплив не є однозначним. Наприклад, громадськість може погасити конфлікт, але може і сприяти його розвитку, підігріваючи агресивні настрої однієї чи обох сторін Яскравим прикладом такого розвитку подій є міжнаціональні, міжетнічні конфлікти.

Розвиток конфлікту на його відкритій фазі вимагає чіткого виз­начення змісту цієї фази, яка включає в себе перш за все зовнішні дії, наступальні дії та погрози.

Конфлікт являє собою відносини між людьми, групами та соціальними спільнотами різного рівня і складається з чотирьох еле­ментів, добре вивчених в юриспруденції стосовно юридично значу­щої поведінки. Такими елементами є суб'єкти конфлікту, предмети конфлікту, внутрішній (суб'єктивний) процес протиборства, зовнішня (об'єктивна) сторона протиборства. Зовнішні дії становлять проти­лежно спрямовані дії учасників конфлікту в процесі їх конфліктної поведінки.

Особливості погрози як способу впливу на супротивника. Поряд з виділеними вище типами дій під час конфлікту дуже часто використовується такий спосіб впливу на супротивника, як погроза. Погроза — це адресований іншій стороні вираз наміру вчинити в разі загрози власним інтересам щось таке, що спричинить шкоду її інте­ресам. Особливість погрози полягає в тому, що вона не просто вира­жає певні наміри, а й орієнтована на те, щоб примусити супротивни­ка сприяти своїм намірам.

Погрози застосовуються як у процесі боротьби, так і під час пе­реговорів, що нерідко перетворює їх на самостійну стадію конфлікту. Особливість погроз в цьому разі полягає в тому, що вони тією чи іншою мірою виходять від обох сторін.

Погроза, що не містить ніяких зустрічних передумов, називається ультиматумом. У цьому разі во­на висловлюється за допомогою парламентерів (делегатів), повно­важення яких обмежені тим, щоб передати ультиматум і конкрети­зувати умови його виконання, а також наслідки невиконання.

Оскільки погроза передбачає не тільки виконання супротивною стороною певних умов, а й можливість заподіяння їй шкоди, то во­на є, з одного боку, фазою переходу в більш гостру форму боротьби, а з іншого — показником ворожнечі.

Форми завершення конфлікту. Отже, завершення конфлікту — поняття більш широке, ніж його вирішення (розв'язання). Завершен­ня конфлікту — це його закінчення, припинення з будь-яких при­чин. Формами завершення конфлікту можуть бути:

- припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін;

припинення конфлікту шляхом його симетричного розв'язан­ня, коли виграють або програють обидві сторони;

припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв'язан­ня, коли виграє одна сторона; переростання конфлікту в інше протиборство; поступове загасання конфлікту.

Іноді завершення конфлікту виступає як завершен­ня фази відкритого конфлікту, за якою слідує латентна постконфліктна (на відміну від латентної доконфліктної) фаза. її зміст полягає в то­му, що при збереженні фактичного неявного протиборства сторін це протиборство обертається навколо проблеми нормалізації відносин і створення умов для повного припинення ситуації, яка призвела до виникнення конфлікту.

Особливості динаміки конфлікту. Динаміка конфлікту в своїй основі є динамікою інте­ресів конфліктуючих сторін. Розвиток інтересів може бути поділений на два періоди. Перший — виділення диференціації інтересів, що ма­ють протиборчий характер, а також загострення цих інтересів. Кульмінацією цього є вища точка ескалації конфлікту. Потім починається процес інтеграції інтересів і дій, спрямованих на його подолання.

Динаміка конфлікту, крім його відкритої фази, завжди передбачає фази латентні, тобто приховані. Найбільш протяжною є латентна передконфліктна фаза.

Протяжність ла­тентної передконфліктної фази іноді веде до недооцінки конфлікту, що назріває, оскільки люди звикають до існування об'єктивної проб­лемної ситуації. Така недооцінка є надзвичайно небезпечною, оскільки чим довше ігноруватиметься назріла проблема, тим гострішою бу­де фаза відкритого конфлікту, особливо етап його ескалації. Не менш небезпечною може бути латентна післяконфліктна фаза; особливо це стосується тих випадків, коли конфлікт завершується перемогою однієї із сторін. Нехтування інтересами переможених насправді оз­начає не завершення конфлікту, а назрівання його в новій формі з новими вимогами і наслідками.

Фази і етапи розвитку конфлікту відображують логіку його розвитку, в основі якої лежить рух інтересів, і тому є об'єктив­но неминучими.

Динаміка конфлікту одночасно є й динамікою зро­стання, а потім зниження напруження відносин сторін у процесі конфлікту. Кожний етап пов'язаний з відносно більшим чи меншим рівнем напруження. Внаслідок цього на практиці ставлення до конфліктної проблеми іноді визначається лише рівнем напруження в її зовнішньому прояві. Це глибока помилка. Оскільки конфлікт — це динамічна система, то стосовно кожного етапу її динаміки слід виходити не із рівня усвідомленого напруження на цьому етапі, а із того, наскільки проблеми, зафіксовані на ньому, можуть в подаль­шому сприяти зростанню конфлікту (це стосується етапів латентної передконфліктної фази) або підштовхнути повернення до конфлікту, що здавався вже розв'язаним (а це стосується етапів латентної після-конфліктної фази).