За давньою усталеною традицією людство виділяє два основні джерела знання та пізнавального процесу: відчуття (або чуття) та мислення. Але їхня взаємодія у процесі пізнання виявляється досить складною. Зокрема, визнано, що людські чуття ніколи не бувають «чистим чуттям», бо їх неодмінно, в певній мірі, «завантажують» ро-зум, мислення, міркування, тобто у людини не існує простого біопси-хічного чуття, воно визначене предметно, ціннісно, інтелектуально.
Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе фор-мування знання, є чуттєве пізнання: це фіксація окремих властивос-тей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутріш-ніх можливостей.
Чуттєвий рівень пізнання ще не творить знання (наприклад, по-бачити річ — ще не значить її пізнати або зрозуміти), але дає пізнан-ню такий його компонент, поза яким пізнання неможливе. Навіть у занадто раціоналізованих концепціях гносеології чуттєвий рівень розглядають принаймні як імпульс до пізнання. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах:
відчуття /фіксують окремі властивості речей (холодне, світ-ле, гладке та ін.)/;
сприйняття / постають поєднанням відчуттів та створеннямпевного образу або певної проекції речей/;
уявлення /постають відтворенням образу без безпосередньо-го контакту з річчю/.
Слід наголосити, що, вже на рівні відчуття, у діяльність чуття втручаються розумові операції, бо з’єднувати елементи відчуття у сприйнятті можна по-різному. Основне ж полягає у тому, що чуттєве
— 263 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
пізнання не може задовольнити людину, бо воно має цілу низку оче-видних недоліків: відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати й т.ін.; відчуття мінливі, нестійкі, віднос-ні; самі відчуття не дають нам надійного критерію для розмежування суттєвого та несуттєвого. Уявлення завжди одиничне й конкретне, це так би мовити, «мислення у картинках», але щоб від нього перейти до справжнього мислення, потрібно вживати поняття, які вже є певним ступенем абстрактності.
Отже, названі недоліки надолужуються подальшим рівнем піз-нання: раціонально-логічним (або абстрактним) мисленням. Фор-ми абстрактного мислення досить чітко виражають його особливості:
поняття — це слова (терміни), що фіксують суттєві характе-ристики класу предметів (але інколи — і окремих унікальних предметів);
судження — це речення, які зв’язують між собою поняття так,що хід мислення у суттєвих моментах збігається з процесами реальності;
умовиводи — сукупність речень (суджень), пов’язаних міжсобою законами логічного виведення.
Зауважимо, перш за все, що при переході до абстрактного мис-лення (раціонального пізнання) відбувається зміна об’єкту пізнання: якщо чуттєве пізнання фіксує окремі ознаки та властивості предме-тів, то абстрактне мислення постає спрямованим на виявлення та до-слідження зв’язків, функцій та відношень між речами (або всередині окремих речей). Завдяки тому, що абстрактне мислення відокремлює певні прояви речей від самих речей і розглядає їх окремо, завдяки тому, що на перший план виходить дослідження зв’язків, функцій та відношень, абстрактне мислення фіксує суттєві (стійкі, сталі) харак-теристики та ознаки цілих класів предметів.
Тому абстрактне мислення виходить за межі як окремих пред-метів, так і певних органів чуття. Воно, рухаючись з усвідомленням власних актів, є стабільним, упорядкованим, отже, таким, що здатне відділяти суттєве від несуттєвого. Але водночас воно також має пев-ні недоліки. В основі їх лежить те, що надає абстрактному мисленню переваги: дистанціювання від наявної реальності. Через це положен-ня абстрактного мислення не можуть бути безпосередньо застосовані до реальних речей, подій, явищ. Коли ми, наприклад, кажемо «стіл», «дерево», то вказуємо не на якісь конкретні столи або дерева, а на
— 264 —
МОДУЛЬ ІІІ. ЛОГІКА
«столи» та «дерева» як такі; тобто ці поняття фіксують дещо суттєве, притаманне будь-яким столам та деревам (зокрема й таким, яких ми ще ніколи не бачили).
Поняття — одна з форм раціонального мислення, у якій узагаль-нюється зміст предмета або явища. Елементами змісту поняття ви-ступають істотні для того чи іншого класу предметів чи явищ їх за-гальні риси, властивості, перетворені в голові людини, тобто такі, які одержали ідеальну мислену форму існування.
Риси, що виражають подібність або відмінність предметів, нази-ваються їхніми ознаками.
Ознаки, що належать багатьом предметам (класові предмети), називаються загальними. Ознаки, притаманні тільки окремому пред-метові, називаються відмітними.
У загальних і відмітних ознаках можуть фіксуватись як істотні, так і неістотні властивості предметів.
Існування предмета як предмета першого роду неможливе, коли відсутня хоча б одна з таких істотних ознак. Істотні ознаки другого роду, якщо вони беруться у сукупності, достатні для вираження суті предмета, а кожен з них окремо є необхідним для неї.
Ознаки предметів поділяють на основні і похідні, необхідні і ви-падкові.
Основні ознаки — це ті істотні ознаки, в яких виводяться як не-обхідний наслідок інші істотні ознаки. Похідні ознаки — це ознаки, що виводяться з основних. Наприклад, у понятті «рівносторонній трикутник» рівність сторін є основною ознакою, а рівність кутів — вже похідною. Необхідні ознаки — це ті самі істотні ознаки, але взяті у відношенні до тих ознак, які не є ані основними, ані необхідними висновками з них. Поняття «необхідні ознаки» означає, що без них не може існувати жоден індивідуум даного класу предметів. У са-мих предметів можуть існувати і випадкові ознаки, тобто такі, що належать або тільки деяким представникам класу, або усім предста-вникам, але які не є необхідним наслідком основних ознак. Наприк-лад, світле волосся, високий зріст, знання кількох іноземних мов і тощо — це випадкові ознаки першого роду. Як приклад другого роду випадкових ознак, що характеризують весь клас предметів, можна на-звати чорний колір пір’я у ворон.
Змістом будь-якого складного поняття є синтез елементів, їх єд-ність. Особливість цієї єдності характеризує структуру поняття, у якій
— 265 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
істотним є різниця між родовою ознакою (головною частиною) зміс-ту поняття і видовою ознакою (побічною частиною змісту поняття).
Головна частина відповідає на запитання: «хто?» або «що?», апобічна частина — «який?». Побічна частина може бути близькою або віддаленою, залежно від того, як приєднуються відповідні ознаки до головної частини змісту поняття — безпосередньо чи за допомо-гою інших ознак.
Наведене вище визначення передбачає, що утворення понять пов’язане з певними діями в мисленні, які дозволяють встановлюва-ти загальні ознаки у предметів, виділяючи в них істотні та неістотні ознаки, утворювати з виділених істотних ознак певну єдність.
До таких дій належать:
1) аналіз — уявне розчленування змісту предмета та його скла-дових властивостей, ознак;
2) порівняння — встановлення подібності і відмінності між пре-дметами, що розглядаються;
3) синтез — уявне поєднання ознак та властивостей предмета,які відображаються у змісті поняття;
4) абстрагування — виділення з усієї сукупності ознак пред-метів єдності найбільш істотних ознак, що становлять зміст поняття;
5) узагальнення — дія, подібна до абстрагування і пов’язана зним. Виділення ознак певного роду фактично є абстрагуван-ням стосовно цих виділених ознак. Водночас воно є і уза-гальненням, якщо мається на увазі більш широка сукупність ознак, що їх мають різні види предметів, які відповідають утворюваному поняттю.
