Предметне коло філософії історії

 

Між безмежною доісторією і невимірністю майбутнього лежить 5000 років відомої нам історії. Вона відкрита в минуле і в майбутнє. Її неможливо обмежити ні з того, ні з іншого боку, щоб отримати за-мкнуту і завершену картину існування людства. Філософія історії є розділом філософії, у якому інтерпретується історичний процес та історичне пізнання. Філософія історії розвивається переважно в кон-тексті соціальної філософії.

 

Термін «філософія історії» вперше використав Вольтер для пояснення універсального історичного огляду людської культури. Гердер вперше розглядав філософію історії як соціальну дисципліну про загальні проблеми історії, його цікавила наявність незмінних за-конів розвитку суспільства.

 

Предметна сфера філософії історії надзвичайно широка. Не ак-центуючи увагу на хронології подій, на суб’єктивних позиціях окре-мих історичних діячів і конкретно-історичних фактах, філософи за одиничним намагаються з’ясувати загальну основу (якщо така є) історичного розвитку та його логіку. Проблема єдності історичного процесу і різноманітність його форм, теорія соціального прогресу, сенсу історії теж залишається у полі досліджень філософії історії. Для вивчення минувшини і сьогодення бажано знати схеми всесвітньо-історичного розвитку, але впорядкування історичного матеріалу не завжди вкладається в раціоналізовані концепти. Тому ще однією проблемою філософії історії стає логіка і методологія історичного пізнання. Наприклад, «аналітична» філософія історії, що тяжіє до позитивістської традиції, аналізує дослідницькі процедури і прийо-ми історика. Дільтей, будучи представником «філософії життя», на-зиває історичне пізнання співпереживанням. Щоб зрозуміти історію, треба, на його думку, проникнути в переживання минулих поколінь. Історик не просто описує, він переживає хід історії, виносячи вирок

 

— 233 —

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

з позиції тих фактів, які він відчув і пропустив «через себе». Не раці-ональний скептик, а чуттєва сентиментальна людина краще зрозуміє історію. Об’єктивне історичне знання завжди суб’єктивне, стверджує засновник описової психології. Головним критерієм істинності істо-ричного пізнання є думка історика, а не історичний факт.

 

Ставить під сумнів можливість наукового знання в історичній царині і постпозитивіст Поппер. На його думку, історизм нав’язує на-думані закони і закономірності історичного розвитку, що є абсолютно безпідставним. У плині історичних подій він не вбачає чіткого детер-мінізму, відводячи значну роль випадковостям, спонтанним явищам, які роблять неможливим прогнозування ходу історії і майбутнього. За Поппером, сувора логічна теорія історичного розвитку неможли-ва, єдиним можливим результатом історичного пізнання залишаєть-ся функціонування суспільних тенденцій, вірогідних можливостей розвитку соціокультурних процесів, які можуть стати реальністю у майбутньому, а можуть і не реалізуватися.

 

Отже, філософія історії вивчає суспільство у часових трансфор-маціях і методи та способи історичного пізнання.

 

Грецьке слово «історія» означає розповідь про минуле, про те, що було колись, мало місце. Минуле оцінюється тепер, зараз, тут, у сьо-годенні. Сьогодення готує майбутнє. Минуле — теперішнє — майбут-нє — це характеристики часу. Розуміння історії завжди ґрунтувалося на усвідомленні часу.

 

Доцільно виокремити три парадигми в осмисленні феномену часу, що є основою історичності. Першій відповідає графічний образ кола (мал. 1), в якому початок і кінець як такі відсутні, все було, є і ще колись, у майбутньому, повториться. Ця парадигма репрезентує філософські системи стародавнього світу. Другу парадигму витлума-чення часу представляє графічний образ прогресивно спрямованого лінійного розвитку (мал. 2). Минуле визначає теперішнє, теперішнє визначає майбутнє. Розвиток суспільства від сивої давнини до нео-сяжного майбутнього можна прорахувати, передбачити і вкласти в систему заданих координат, час був об’єктивною реальністю, а лю-дина не могла на нього вплинути, могла тільки перебувати в ньому. Світоглядною і методологічною базою даної моделі були монотеїс-тичні релігії і класична механіка Ньютона. Європейська філософія

 

з часів раннього середньовіччя до ХІХ століття, пояснюючи історію, спиралася саме на цю основу.

 

— 234 —

МОДУЛЬ ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СВІТУ, ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

 

 

Мал. 1 Мал. 2 Мал. 3

 

Некласична наука кінця ХІХ–ХХ століття революційно змінила уявлення про час. Теорія відносності, теорія термодинаміки спросту-вали класичну картину світу, побачивши час нелінійним, дискретним, залежним від позиції спостерігача. Графічною моделлю нового бачен-ня часу може бути гілчаста графіка або зображення різноспрямованих локальних утворень (мал. 3). Майбутнє завжди залишається невизна-ченим, воно може визначатися долею випадку, незначним фактом, чітка детермінація відсутня. Минуле не перейняте для сучасників.

 

Інтерпретація часу в певну добу певною філософською системою була фундаментальною основою для пояснення і розуміння історії. Ця взаємообумовленість прослідковується у вирішенні ключової проблеми філософії історії — проблеми єдності і багатоманітності іс-торичного процесу.

 

У філософії представлені три основні традиції дослідження спря-мованості, єдності і багатоманітності історії: циклічна, лінійна і куль-турно-цивілізаційна. Дамо коротку характеристику кожній з них.