Визначення прибутку підприємств місцевого господарства. Управління використанням прибутку

Абсолютну ефективність діяльності будь-якого суб'єкта господарю­вання характеризує прибуток. В умовах ринкової економіки прибуток є важливим фактором стимулювання виробничої та комерційної діяль­ності підприємства й утворює фінансову основу для її розширення, за­доволення матеріальних і соціальних потреб трудового колективу.

Таким чином, прибуток підприємства комунальної форми власності є грошовим вираженням частини грошових надходжень, утворюваних підприємством. Він створюється в результаті як основної діяльності (во­допостачання, водовідведення, теплопостачання, перевезення пасажи­рів тощо), так і інших видів господарської діяльності (виконання різ­них робіт і надання господарських послуг), проте значну частку в його обсязі займає прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Прибуток є частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксу­ється регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за пев­ний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Аналогічно будь-якому суб'єкту господарювання виробничої сфери прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємств комунальної форми власності безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції (товарів, робіт, полуг) та її собі­вартості.

Оборотні кошти підприємств місцевого господарства та методи визначення їх потреби.

Оборотні кошти — це авансована в оборотні виробничі фонди і фон­ди обігу сукупність коштів, яка опосередковує їх рух у процесі круго­обігу.

Для здійснення господарської діяльності комунальні підпри­ємства мають у своєму розпорядженні власні оборотні кошти, які поді­ляються на нормовані та ненормовані.

На відміну від промислових підприємств, де власні оборотні кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у підприємств комунальної форми власності частка оборотних коштів у загальному ка­піталі підприємства неістотна.

До джерел формування оборотних коштів належать власні кошти підприємства (прибуток підвідомчих підприємств, прибуток від комер­ційної діяльності), стійкі пасиви, асигнування з бюджету, короткотер­мінові позики банків.

Слід знати, як розрахувати потребу в обігових коштах, яка за­лежить від обсягів виробництва, кількості матеріалів, необхідних для виробництва товарів та надання послуг, їх ціни, періоду ви­робництва і обертання та інших чинників. У практиці використо­вуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий та економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розроблення обґрунто­ваних норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох чинників, пов'язаних з особливостями постачання, ви­робництва та реалізації Продукції. Нормування обігових кош­тів сприяє створенню необхідних умов для скорочення запасів товарно-матеріальних цінностей, прискорює оборот коштів. Нор­мування повинно забезпечити оптимальну потребу в обігових коштах, тому що їх заниження призводить до фінансових усклад­нень, а надлишок коштів послаблює режим їх економного вико­ристання і дозволяє використовувати фінансові ресурси не за призначенням.

Сутність економічного методу полягає в тому, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи обігових коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу ви­трат на виробництво. До другої частини включають ті етапі нор­мованих обігових коштів, розмір яких прямо не залежить від змі­ни витрат на виробництво.