Проблеми життєдіяльності церкви

В основу більшовицької політики щодо релігії й церкви було покладено декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» від 20 січня 1918 р. Мова йшла про заборону релігійним громадам та церкві володіти власністю, позбавлення їх прав юридичної особи, націоналізацію церковного майна. Документ не залишав жодних вказівок про порядок втілення його у життя. Реалізацію цього закону доручили спеціальному відділу Наркомату юстиції.

Як правило, прийняття закону про свободу совісті, а саме так називався декрет від 20 січня, означало, що держава прагне будувати світське суспільство. Однак у цьому випадку, як і в багатьох інших, більшовики говорили одне, а думали й робили інше. Розпочався процес будівництва «войовничо-атеїстичного» суспільства. Церква, як консервативна за своєю суттю і призначенням організація, виявила ознаки опозиційності до цих соціалістичних перетворень. Цього було досить, аби «войовничий атеїзм» на практиці призвів до витіснення церкви із суспільного життя країни, обмеження її впливу на різні верстви населення, які розглядалися партією більшовиків сферою свого монопольного ідеологічного впливу.

Декрет про свободу совісті в Україні набув чинності лише в 1919 p., але вже незабаром виявився його згубний вплив. Оголошення духовенства «п'ятою колоною контрреволюції», «агентами буржуазно-поміщицьких і націоналістичних сил» змушувало церковне керівництво виявляти свою лояльність радянській владі. На тих, хто відкрито виявляв непокору, чекали репресії, а то й смерть.

Радянська влада чинила всілякі утиски церкві, інколи

просто знущаючись над священнослужителями і представниками релігійних громад. Місцеві власті вимагали укладання договорів на оренду храмових приміщень, хоча культове майно, згідно з декретом, мало переходити до релігійних організацій у безплатне користування. Духовенство обкладалося непосильними податками. Бували випадки заборони на збір пожертвувань у приходах, які йшли на придбання церковно-богослужбових предметів і господарські цілі. Деякі представники влади взагалі забороняли будь-які збори груп віруючих, вбачаючи в них можливість змови, контрреволюції. Окремі ревні чиновники вимагали оформлення спеціальних документів бажаючим відбути культові відправи і обряди, що кваліфікувалося декретом як «незаконне, таке, що підлягає кримінальному покаранню...».

Особливу роль у гоніннях на церкву відігравала Всеукраїнська «надзвичайна комісія». В ході полювання за тими, хто співчував гетьманському режиму або українській визвольній боротьбі, жертвами ставали особи духовного звання. Від них вимагали заявляти, як це зробив архієпископ харківський Антоній (Храповицький): «Тут класова боротьба, поділ за верствами: інтелігенція й народ, пани та мужики. На мою думку, байдуже ставлення церкви до вбитих більшовиків недоречне... Де було більше невіруючих - серед юнаків (молодих офіцерів, які захищали Тимчасовий уряд) чи більшовиків, - ми не знаємо. Молитися треба за тих і за тих... Я готовий служити й у тому, і в другому таборі».

Конституція РСФРР 1918 р. і Основний Закон УСРР 1919 р. позбавили ченців і церковнослужителів активного і пасивного виборчого права, відмовивши їм у тому, щоб бути повноцінними громадянами.

29 липня 1920 р. Народний комісаріат юстиції прийняв рішення про ліквідацію святих мощів «у всеросійському масштабі». Усвідомлюючи, що цими діями вони ображають релігійні почуття значної частини населення, більшовики рекомендували здійснювати експертизу релігійних святинь лише за сприятливих умов та доводити справу до кінця (тобто вивозити мощі до музеїв або ховати їх).

Радянські власті заборонили викладання будь-яких віров-

чень у державних, громадських і приватних навчальних закладах, за винятком спеціальних богословських.

Незважаючи на те, що віра в Бога визнавалася на законодавчому рівні приватною справою, держава втручалась у справи церкви й віруючих. У партійній програмі, прийнятій VIII з'їздом РКП(б) у 1919 p., наголошувалося: «РКП керується переконаннями, що лише здійснення планомірності та свідомості в усій суспільно-господарській діяльності мас потягне за собою повне відмирання релігійних забобонів». Досягненню цієї стратегічної мети підпорядковувалися всі наступні кроки більшовиків щодо релігії й церкви.

Для України і за радянської влади залишалася актуальною проблема автокефалії православної церкви. Користуючись правом реєструвати статути релігійних громад в органах влади, колишні члени Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) при Миколаївському соборі Києва заснували гурток прихильників автокефалії. На чолі гуртка стояв М.Мороз, а його заступником був В.Липківський. Вони ж очолили другу ВПЦР, засновану у квітні 1919 р. В Ставрополі відбувся південно-східний Російський церковний собор, в якому взяли участь єпархіальні єпископи, клірики й миряни від Ставропольської, Донської, Кубанської, Владикавказької та Сухумсько-Чорноморської єпархій, а також члени Всеросійського помісного собору, які опинилися на півдні. Учасники Собору обрали Вище тимчасове церковне управління на чолі з архієпископом Митрофаном. Згодом його почесним головою став митрополит київський і галицький Антоній (Храповицький). За його вказівкою було відібрано храми в прихильників автокефалії, заборонено богослужіння багатьом українським священикам та дияконам. В.Липківського й архієпископа катеринославського Агапіта заочно було віддано під суд після відновлення радянської влади в Україні. ВПЦР активізувала діяльність у напрямі відкриття нових автокефальних приходів. Але для повнокровного життя автокефальній церкві бракувало власного єпископату. Діячі ВПЦР пішли на повний розрив з Московською патріархією і 5 травня 1920 р. проголосили Українську православну церкву автокефальною та соборноп-равною.

Що керувало більшовиками, коли вони, якщо й не сприя-

ли, то і не ставили перешкод діяльності автокефалістів, достеменно невідомо. Швидше за все у появі самостійної української церковної структури вони вбачали можливість деструктуризації впливової РПЦ, з якою не можна було не рахуватися.

В липні 1919 р. Київський губвиконком передав автоке-фалістам Софійський собор. Швидкими темпами здійснювався переклад богослужбових книг на українську мову, у чому посильну допомогу надавали академік А.Кримський та професор Г.Голоскевич. Було зроблено кроки в справі організації духовної освіти.

Прихильники автокефалії української церкви скористалися особливістю радянського законодавства, згідно з яким факт існування релігійних організацій встановлювався не рішенням вищого духовного центру, а державними органами, які їх реєстрували. Саме це мав на увазі голова президії ВПЦР М.Мороз, коли у червні 1920 р. писав: «Історія Української православної церкви навіки занотує той безперечний факт, що Українська церква мала змогу розпочати своє відродження і оновлення лише під час Радянської влади, яка проголосила закон про відокремлення церкви від держави, а тим самим і про передачу церковної справи виключно самодіяльності віруючого народу».

В жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський православний церковний собор, на якому було обрано першого митрополита УАПЦ В.Липківського. Канонічних підстав для цього не було, оскільки на Собор не вдалося запросити єпископів й архімандритів, які б здійснили рукопокладання. Тому більшість істориків церкви вважали неканонічними й ті висвячення священиків та єпископів, які пізніше здійснював митрополит В.Липківський.

Наступний розвиток подій показав, що більшовики тримали церковне життя під власним контролем і в потрібний момент застосовували найбрутальніші методи, аби дискредитувати церкву й позбавити її вплив на людей.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Вкажіть дату:

Академія наук України була заснована в 1918 p.; 1919 p.; 1920 p.

2. Першим Президентом АНУ був:

О.Богомолець; В.Вернадський; М.Грушевський.

3. Назвіть відомі вам прізвища діячів: а) науки; б) літератури і
мистецтва (1917-1920)

Середній рівень:

4. Розкажіть про мистецьке життя у часи Української держави

5. Складіть план відповіді «Національно-культурне будівництво у часи Центральної Ради»

6. Назвіть головні ознаки культурного процесу в Україні за радянські часи.

Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте духовне життя в Україні у часи Центральної Ради.

8. Порівняйте церковне життя в Україні за часів Центральної Ради

й Української держави

9. Проаналізуйте проблеми життєдіяльності церкви за радянські
часи.

Високий рівень:

10. Використовуючи текст навчальної книги, додаткову літературу, підготуйте та проведіть засідання «круглого столу» з теми «Культура і духовне життя в Україні 1917-1920 років».

11. Складіть розгорнутий план доповіді «Культурний процес в Україні 1917 -1920 років».

12. Підготуйте тези доповіді «Духовне життя в Україні 1917-1920 років».

Хронологія подій

27 січня 1918 р. мирний договір між УНР і державами

німецько-австрійського блоку в Бресті-Ли-товському

7 березня 1918 р. повернення Української Центральної Ради

до Києва

28-29 квітня 1918 р. переворот П.Скоропадського й утвердження гетьманату

5-12 червня 1918 р. І з'їзд комуністичної партії (більшовиків)

України - КП(б)У

Серпень 1918 р. утворення Українського національного со-

юзу (УНС)

1 листопада 1918 р. Українське національне повстання у Львові

9 листопада 1918 р. створення Державного Секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки

1-157

13-14 листопада утворення Директорії

24 листопада 1918 p. 14 грудня 1918 p. 15 грудня 1918 p. 5 лютого 1919 p. Березень 1919 p. 6 квітня 1919 p. Травень 1919 p. I червня 1919 p. Липень 1919 p. Липень-серпень 1919 р Осінь 1919 р. II грудня 1919 р. Грудень 1919 р. - квітень 1920 р. 9 січня 1920 р. 5 лютого 1920 р. 21 квітня 1920 р. 6 травня 1920 р. Серпень 1920 р. Вересень 1920 р. 12 жовтня 1920 р.

урочисте відкриття Української Академії наук

перехід влади до Директорії невдала спроба укладення союзу між Н.Мах-ном і С.Петлюрою вступ радянських військ до Києва Всеукраїнський з'їзд Рад. Прийняття Конституції УСРР евакуація військ Антанти з Одеси заколот М.Григор'єва

схвалення декрету про об'єднання радянських республік

окупація польськими військами Східної Галичини

наступ об'єднаних українських армій на Правобережжі

поразка військ Директорії та УГА утворення Всеукрревкому

«Зимовий похід» військ У HP

оголошення Всеукрревкомом махновців поза

законом

прийняття закону Всеукрревкому про землю

Варшавський договір

вступ польської армії й військ УНР у Київ

переговори делегації УНР з Врангелем в Ялті

угода уряду УСРР з махновцями про спільні

дії у боротьбі з Врангелем

підписання в Ризі договору про перемир'я і

попередніх умов миру між РСФРР й УСРР

та Польщею

7-9 листопада 1920 р. 16 листопада 27 листопада 1920 р. 18 березня 1921 р.

штурм Перекопа

ліквідація Південного фронту

розрив радянським командуванням угоди з

махновцями

Ризький мир

Тематичне оцінювання Початковий рівень:

1. Позначте, яка подія відбулася раніше?

злука УНР та ЗУНР; утворення Директорії; розгром військ Врангеля

2. Чи погоджуєтесь ви з твердженням:

а) Брестський договір було підписано у листопаді 1918 р.
Так, ні

б) Гетьманом України в 1918 р. був П.Скоропадський
Так, ні

в) Першим головою Директорії був В.Винниченко
Так, ні

г) Головним отаманом було обрано С.Петлюру
Так, ні

д) Українська Національна академія була створена у 1918 році.
Так, ні

3. Назвіть, на ваш розсуд, найбільш значні події доби боротьби України за збереження державної незалежності. Розкажіть про одну них.

4. Кого з діячів літератури і мистецтва 1917-1920 pp. ви пам'ятаєте? Назвіть їх.

5. Дайте відповідь:

В січні 1919 р. Україна була проголошена Українською Соціалістичною Радянською Республікою а) так; б) ні; в) й так, і ні.

Середній рівень:

1. Співвіднесіть імена історичних діячів з фактами з їхніх біог
рафій:

С. Петлюра а) гетьман; отаман «Війська козацького»;

В.Винниченко б) головний отаман, голова Директорії;

Є.Петрушевич в) голова Раднаркому УСРР;

Х.Раковський г) голова Центральної Ради, голова Директорії

П.Скоропадський д) президент Української Національної Ради.

2. Встановіть послідовність подій:
Відновлення УНР

Ризький мир

Здійснення гетьманського перевороту

3. Позначте тлумачення, яке відповідає терміну: Директорія в перекладі з латинської мови означає: «управління; «керівництво»; «уряд».

4. Використовуючи план відповіді, розкажіть про Українську державу

1) хронологічні рамки та існування.

2) хто очолив Українську державу?

3) внутрішня й зовнішня політика 2) історичне значення

5. Про яку подію йдеться?

а) «Ретельно опрацьований польський сценарій оволодіння Льво
вом був перекреслений. У головному місті Східної Галичини вста
новилася українська влада»

б) назвіть її дату.
Достатній рівень:

1. Встановіть послідовність подій:
зречення П.Скоропадського
утворення Директорії
прийняття Конституції УНР
проголошення злуки УНР і ЗУНР

відновлення УНР поразка врангелівців.

2. Х.Раковський, Є.Петрушевич, В.Винниченко - хто ці історичні особи? Які події в історії України (1917-1920) пов'язані з їхньою діяльністю?

3. Порівняйте державотворчі процеси в УНР та ЗУНР. У чому їх відмінність?

4. Складіть хронологічний ланцюжок головних воєнних подій (1917-1920).

5. Охарактеризуйте основні положення політики «воєнного
комунізму». Відслідкуйте особливості її впровадження в Україні.

Високий рівень: 1. «Національна демократія, загалом сприймаючи й сповідаючи ідею суверенності Української держави, була, як і попередні періоди, поділена на окремі табори, що суперечили один одному в питаннях соціально-економічної орієнтації УНР». Доберіть факти, що підтверджують цей висновок. Спробуйте, виходячи з конкретно-історичної ситуації 1917-1920 pp., створити проект власної програми соціально-економічних перетворень в Україні.

2. Прощаючись, К.Гуйн мовив: «Мені старому, здається, що справа не піде так легко, як почалася. Ваші противники - це завзяті люди...» Про які події йдеться? Наскільки пророчими були слова К.Гуйна. Відповідь обґрунтуйте.

3. В Україні (1917-1920) влада переходить від Центральної Ради до

П.Скоропадського, від гетьмана до Директорії й у кінцевому рахунку до більшовиків. Поміркуйте над цими процесами. Закономірними чи випадковими вони були? Чому саме перемогли більшовики?

ТЕМА 4 Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921—1928)

УКРАЇНА У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

по л/ ь щ а

у і

Карта-схема

«Непмани потрібні, щоб знаходити ринкову змичку у селянськім господарстві; будувати комуністичне суспільство руками комуністів - це дитяча ідея, тому, що комуністи - це капля в народному морі; комунізм треба будувати не комуністичними руками, - підкреслював В.Ленін у березні 1922 р...»

(С. Кульчицький. Комунізм в Україні: нарис десятиріччя (1919-1928).

§18. Україна наприкінці 1920-го - на початку 20-х pp.

«На X з'їзді у березні 1921 р. партія перейшла до нової економічної політики і зробила досить успішну спробу пристосувати завойовані «командні висоти» до ринкової економіки».

(С. Кульчицький. Комунізм в Україні....).

О Як ви вважаєте, чи заперечував НЕП ідеологічним постулатам • більшовизму?

1. Внутрішнє й міжнародне становище України на початку 20-х років

Понад шість років війн та революцій, насадження методів «воєнного комунізму» вщент зруйнували економіку України.

Факт: Промислове виробництво скоротилося у 9 разів. Залізорудна промисловість була зруйнована. В металургії з 57 доменних печей працювала лише одна. Наполовину були зруйновані залізниці, не працювали чорноморські порти. Вартість карбованця порівняно з 1913 р. зменшилася у 13 тис. разів.

Чисельність промислових робітників невпинно скорочувалася. Рятуючись від голоду й епідемій, вони залишали свої робочі місця і йшли в села.

Після припинення воєнних дій селянство ще більш активно почало виступати проти реквізицій продовольства та заборони торгівлі. Навесні 1921 р. розкладку з урожаю попереднього року в Україні було виконано лише на 40%. Центр вимагав від республіканського керівництва посилити вилучення хліба у селян. ЦК КП(б)У залучив для цього армійські з'єднання. Незважаючи на те, що в Україні знаходився майже мільйон червоноармійців, тут з новою силою розгорнулися повстання проти радянської влади. Активно діяли селянські повстанські загони Мордалевича, Махна, Орлика, Левченка, Каленика. Аналогічні процеси одночасно відбувалися і в Росії («антоновщина», Кронштадське повстання). В офіційній пропаганді причиною труднощів називали куркульський саботаж продовольчої політики радянської влади.

Селянський повстанський рух розглядався як політичний бандитизм.

У 1921 р. на території колишньої Російської імперії виникло 13 держав. П'ять з них (Литва, Латвія, Естонія, Польща, Фінляндія) стали самостійними. В усіх інших, у тому числі в Україні, утвердилася радянська форма державності з тоталітарними режимами.

Проблемою першорядної ваги стало дипломатичне визнання радянських республік великими державами. Скориставшись формальною незалежністю України, її уряд на чолі з Х.Раковським розгорнув активну діяльність на міжнародній арені. 14 лютого 1921 р. представники УСРР Ф.Кон і Ю.Коцюбинський підписали перший мирний договір радянської України з Литвою. 18 березня 1921 р. було укладено Ризький мирний договір з Польщею. Незабаром УСРР встановила дипломатичні відносини з Латвією й Естонією. 2 січня 1922 р. делегація України на чолі з М.Фрунзе уклала договір про дружбу з Туреччиною.

Незважаючи на підписання Ризького договору, відносини з Польщею залишалися напруженими. У Тарнові, біля Кракова, перебував у вигнанні уряд УНР, який користувався підтримкою Ю.Пілсудського. С.Петлюра продовжував вести боротьбу, хоч і безнадійну, з більшовиками - з території Польщі здійснювалися партизанські рейди на Правобережжя України. Але після неодноразових протестів Х.Раковського польський уряд наприкінці 1921 р. припинив їх. До 1923 р. УСРР мала дипломатичні відносини також з Німеччиною та Австрією. Представники України були учасниками більш 60 міжнародних договорів, конвенцій, угод. Після утворення СРСР керівництво зовнішньою політикою перейшло до його верховних органів. Таким чином на початку 1923 р. дипломатичні й зарубіжні представництва УСРР були ліквідовані.

2. НЕП і особливості її впровадження в Україні

Ще на початку 1921 р. більшовицьке керівництво вважало недоцільним відмовлятися від політики «воєнного комунізму», насамперед заміни продрозкладки продподатком. «Воєнний комунізм» був спробою безпосереднього переходу

до виробництва та розподілу на комуністичних засадах без приватної власності, ринку й товарно-грошових відносин. Така політика повністю провалилася, спричинивши цілковиту руїну промисловості та сільського господарства, підірвала матеріальну зацікавленість виробників у результатах своєї праці. Як визнавала резолюція V конференції КП(б)У в листопаді 1921 p., «господарський розпад ніде не досягав такого величезного розміру, як на Україні». Вождь російських більшовиків В.Ленін усвідомлював, що подальша реалізація комуністичної доктрини може привести до селянської війни і поставить під сумнів взагалі існування радянської влади.

В березні 1921 р. на X з'їзді РКП(б) він переконав делегатів прийняти постанову «Про заміну розкладки натуральним податком», що поклало початок системи заходів, яку, за тодішньою пристрастю до скорочень, назвали спочатку «НЕПО», а згодом -«НЕП» (нова економічна політика). Це була політика компромісу, вимушеного відступу від негайного будівництва соціалізму. Ленін не мав чіткої, заздалегідь розробленої програми цього відступу й без вагань залишив у державній власності так звані «командні висоти» економіки: важку промисловість, банки, транспорт, зовнішню торгівлю. Вождь більшовиків сподівався, що при збереженні диктатури партії НЕП забезпечить перемогу соціалістичних елементів над капіталістичними.

Керуючись рішенням Москви, 27 березня 1921 р. ВУЦВК затвердив закон про заміну продрозкладки продподатком. Розмір його з урожаю 1921 р. визначався в 117 млн. пудів зерна замість запланованих раніше продрозкладкою 160 млн. пудів. Але і цього було забагато для зубожілого українського села. Економічний вплив нового закону позначився не відразу. Однак сама заява властей про скасування реквізиційного принципу у хлібозаготівлях та дозвіл на торгівлю мала важливе значення.

Крім заміни продрозкладки натуральним, а згодом і грошовим податком, що давало можливість селянам продавати надлишки своєї продукції на ринку, на порядок денний було поставлено питання про створення державної торгівлі, насамперед оптової, регулювання приватної торгівлі через банки, податкові й кредитні установи, оздоровлення на цій основі грошового обігу, запровадження господарського розрахунку

на фабриках та заводах, передачу дрібних підприємств в оренду і приватну власність, організацію іноземних концесій, відновлення матеріальних стимулів виробництва. Протягом 1922-1924 pp. було проведено грошову реформу: в обіг надійшли забезпечені золотом радянські гроші-червінці. У промисловості 5200 дрібних підприємств уже в 1922 р. орендувалися кооперативами, комнезамами, артілями й приватними особами, у тому числі колишніми власниками. З'явилася так звана «нова буржуазія», представників якої стали називати непманами. їх діяльність допомагала швидкому виходу країни з економічного хаосу та розрухи.

На госпрозрахунок переводилися не окремі фабрики і заводи, а їх певна сукупність, утворена за галузевою, територіальною або галузево-територіальними ознаками. Ця сукупність була названа трестом. На Україні вони почали організовуватися з осені 1921 р. Серед них - «Донвугілля», «Машинотрест», «Хімвугілля», «Цукротрест», «Південноруд-ний трест». Усього на діючих промислових підприємствах, охоплених трестами, працювали близько 220 тис. робітників.

У 1927 р. виробництво предметів споживання досягло довоєнного рівня, а у цілому випуск промислової продукції зріс майже в 2 рази порівняно з 1913 р. Розпочалася реконструкція старих та будівництво нових підприємств.

Хоча земля залишалася державною власністю, згідно із земельним законом УСРР від 22 листопада 1922 p., вона передавалася у приватне користування або в оренду селянам. Звільнившись від страху реквізицій, селянські господарства за короткий час відновили свою продуктивність. У 1926 р. виробництво зерна в Україні досягло майже довоєнного рівня (17 млн. т), активно формувалася єдина кооперативна система, до якої було залучено 85% селян.

НЕП викликав політичні зрушення й у внутрішній політиці. Припинилися масові розстріли противників радянської влади, було проголошено амністію решткам повстанців і членам не комуністичних партій. Українським політичним емігрантам гарантувалося вільне повернення в Україну. Однак не слід ідеалізувати неп та перебільшувати його значення. Він не означав повного повернення до ринкової економіки.

Незважаючи на ослаблення партійно-державного контролю, система управління залишалася по суті командно-адміністративною. Тривали, хоча й у набагато менших масштабах, політичні репресії. Обмеженість і непослідовність непу згодом полегшили Сталіну повернення до «воєнно-комуністичних» методів управління економікою.

3. Голод 1921-1923 років в Україні

Офіційна версія причин голоду була одна - посуха 1921 р. Але ж до революції також траплялися посухи, навіть більшої інтенсивності. Однак жодна з них не призводила до таких жертв. Як свідчать факти, голод 1921-1923 pp. був наслідком політики правлячої більшовицької партії, яка обкладала селян нереальними планами хлібозаготівель та добивалась їх виконання примусовими методами, незважаючи на неврожай, що у 1921 р. охопив південні райони України, а також Поволжя й Північний Кавказ.

«Ця трирічна сторінка в історії, українського народу безпосередньо пов'язана, по-перше, з економічною політикою державної партії... і, по-друге, з підлеглим становищем формально незалежної республіки щодо московського центру...»

(С.Кульчицький. Комунізм в Україні...).

Запровадження нової економічної політики обумовлювало заміну продрозкладки. Але реалії були іншими. Формування державного хлібного фонду продовжувало здійснюватися шляхом позаекономічного примусу. Розкладка зберігалася, щоб забезпечити постачання українського хліба до Російської Федерації. Не звертаючи уваги на реальне становище, центр вимагав збільшити вивіз хліба, в тому числі з уражених посухою південних губерній. У травні 1921 р. голова Раднаркому Х.Раковський отримав догану по партійній лінії «за недостатньо енергійну профроботу». Мірилом енергійності виступала кількість залізничних ешелонів з хлібом, що відправлялися до радянської Росії.

«Надзвичайно важкий продовольчий стан пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви і Пітера,... зобов'язують Радянську Україну прийти на допомогу, урізаючи до останнього ступеня власні потреби».

(В.Ленін. Повне зібр. тв. - Т. 44).

Тільки в червні 1921 р. з України було вивезено до Росії 728 тис. пудів хліба, хоча перспектива голоду вже цілком окреслилася. Нереальність хлібозаготівельних планів призвело до жахливого стану.

Факт: У 21 повіті п'яти південних губерній (Одеської, Миколаївської, Донецької, Катеринославської та Запорізької) селяни не зібрали посіяного насіння. У 10 інших повітах вказаних губерній чистий збір хлібів не перебільшував 5 пудів на душу населення. Цієї кількості вистачало тільки на те, щоб не вмерти голодною смертю. Таким чином, третина території радянської України була голодуючим регіоном.

Вищі партійні й радянські органи республіки довгий час приховували інформацію про голод. Лише в грудні 1921 р. цю трагедію констатувала VI Всеукраїнська конференція КП(б)У. Член політбюро ЦК КП(б)У Д.Мануїльськии у своїй доповіді «Голод та посівна кампанія» зазначав:

«... У нас, товариші, в деяких губерніях, - мабуть, ніхто цьому не повірить, - вже почалися смертельні випадки від голоду. За кілька днів в Олександрійській (Запорізькій) губернії померло до 165 чоловік... В Одеській губернії зареєстровано протягом тижня до ста смертельних випадків. Ознакою стихійного лиха, яке насувається, є масове залишення населенням насаджених місць...».

Спираючись у боротьбі з голодом у Поволжі насамперед на внутрішні ресурси, уряд РСФРР робив усе можливе для залучення коштів на цю справу з-за кордону. Проте українські урядовці майже до початку 1922 р. не зверталися за допомогою ні до уряду РСФРР, ні до закордонних держав.

Як відзначалося у доповідній записці Х.Раковського Леніну про збір хліба в Україні, «різні міжнародні комітети допомоги голодуючим були допущені на Україну лише у січні 1922 р. і лише після того, як вони самі полізли туди за згодою РСФРР». Тому тільки з середини 1922 р. вони змогли розгорнути активну діяльність в УСРР. Разом іноземні організації лише того року направили в Україну близько 2,3 млн. пудів продовольства, з них переважну його частину забезпечила Американська адміністрація допомоги (АРА).

Внаслідок безмежного панування командно-адміністратив-

них методів господарювання в умовах відсутності суверенітету радянських республік кошти на підтримку голодуючих розподілялися винятково за розпорядженням уряду Росії, який тривалий час ігнорував масштаби неврожаю в Україні.

Після запізнілого клопотання ЦК КП(б)У й VI Всеукраїнського з'їзду рад уряд радянської Росії почав поступове коригування планів хлібозаготівель та допомоги громадськості голодуючим Поволжя відповідно до реальних можливостей УСРР. У грудні 1921 р. більш як наполовину - з 57 до 27 млн. пудів - було зменшено продподаток щодо вивозу хліба до РСФРР, але жодна з голодуючих губерній не була звільнена від продподатку. Всеукраїнська комісія допомоги голодуючим одержала право залишати в республіці лише третину її ресурсів. При такій мобілізації зруйнована економіка була неспроможна забезпечити підтримку й половині голодуючих.

Факт: Якщо на початку 1922 р. голодувало 12% населення неврожайних губерній, то у травні того ж року - вже близько 40% (3,8 млн. чол.). Лише врожай 1922 р. і розгортання харчувальних пунктів АРА й інших доброчинних організацій дещо призупинили масову смертність населення.

В спустошених голодом південних губерніях України 1922 р. було зібрано лише на третину більше зерна порівняно з урожаєм минулого року. Таким чином, населення півдня УСРР продовжувало і надалі потребувати відчутної допомоги. Крім цього, за вимогою Москви, 13,5 млн. пудів українського зерна урожаю 1922 р. було продано за кордон. Одночасно у сусідні республіки з України вивезли ще 9 млн. пудів хліба. Тому голодування населення на півдні України продовжувалося також у першій половині 1923 р.

Під час боротьби з голодом більшовики розгорнули широку кампанію по вилученню коштовностей з храмів, за рахунок яких планувалося закупити зерно. Все це призводило до конфліктів, які супроводжувалися арештами та розстрілами священиків і віруючих.

«Абсолютний диктат адміністративно-командної системи,... орієнтація суспільного виробництва не на потреби людини, а на інтереси абстрактної соціалістичної держави... неминуче супроводжувалися нечуваним насильством над мільйонами безпосередніх виробників, знищенням їх частини».

(В.Даниленко, С.Кульчицький, Г.Касьянов. Соціалізм на Україні: 20-30-ті роки).

Перевір себе Початковий рівень:

1. Доповніть речення:

Перший мирний договір радянська Україна підписала з (Латвією; Литвою; Естонією), а Ризький мирний договір - з (Латвією; Туреччиною; Польщею).

2. Дайте відповідь: ТАК або НІ.

НЕП розпочався із заміни продподатку продрозкладкою.

3. Вкажіть дату голоду в Україні:

1921; 1921-1922; 1921-1923 pp. Середній рівень:

4. Назвіть країни, з якими на початку 20-х років радянська Украї-

на встановила дипломатичні відносини.

5. Розкажіть про впровадження НЕПу в Українській СРР.

6. Що ви знаєте про голод у 20-х роках в Україні. Які його причини?

Достатній рівень:

7. Схарактеризуйте внутрішнє становище Української СРР на початку 20-х pp.

8. Доберіть факти, що свідчать про економічну ефективність НЕПу

у порівнянні з політикою «воєнного комунізму».

9. «1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом», -
зауважує український історик С.Кульчицький. Використовуючи
факти, доведіть або спростуйте цей висновок.

Високий рівень:

10. Уявіть, що ви науковець і вам треба зробити наукову доповідь «НЕП та особливості його здійснення в Україні». Складіть розгорнутий план доповіді й підготуйте тези.

11. Як ви вважаєте, чому тривалий проміжок часу офіційною версією причин голоду, який призвів до мільйонних жертв у південних губерніях України, завжди була одна - тяжка посуха 1921 p.? Відповідь аргументуйте.