Взаємини Росії з європейськими державами у 80-ті - на початку 90-х років XIX ст

Після Берлінського конгресу відбулося подальше зближення централь­них держав. У жовтні 1879 р. у Відні було підписано союзний договір між Австро-Угорщиною та Німецькою імперією. Передбачалося, що у разі напа­ду третьої країни на одну із сторін друга надасть допомогу всіма збройними силами і сторони не підписуватимуть сепаратного миру.

Водночас від кінця 1879 р. почалися переговори Росії з Німеччиною про зміцнення їхніх взаємин. За активної участі досвідченого дипломата Ми­коли Гірса, тоді ще заступника О. Горчакова (міністром закордонних справ Гірс стане 1882 р.), було складено текст договору з Німеччиною, в основі якого лежало прагнення зберегти статус-кво на Балканах і в районі чорно­морських проток. Бісмарк вимагав участі в цих переговорах й Австро-Угор­щини. У червні 1881 р. Олександр II, Вільгельм І і Франц Йосиф підписали новий договір, який назвали другим. "Союзом трьох імператорів". Договір передбачав взаємні зобов'язання сторін зберігати нейтралітет у разі війни однієї з них із "четвертою великою державою". Попри вигоди для сторін (на­самперед йшлося про збереження статусу-кво на Балканах), Союз мав і враз­ливі місця, головне з яких полягало в тому, що він не усував, а лише по­м'якшував австро-російські суперечності на Балканах.

У травні 1882 р. до австро-німецького договору 1879 р. приєдналась Італія, і він одержав назву Троїстого союзу. Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли Італії військову підтримку в разі війни з Францією, відповідно цьо­го ж вимагали від Італії при нападі Франції на Німеччину. У березні 1884 р. правителі Росії, Німеччини і Австро-Угорщини подовжили договір трьох

Зовнішня політика

імператорів ще на три роки. Тепер Німеччина перебувала в центрі трьох союзів - австро-німецького, австро-німецько-італійського і австро-російсько-німецького, що дозволяло їй посилити свій вплив на європейську політику.

Вразливе місце "Союзу трьох імператорів" - непримиренне австро-російське суперництво - вийшло на перший план у середині 1880-х років під час нової балканської кризи. Прозахідний курс болгарського князя Алек-сандра Баттенберґа став причиною загострення російсько-болгарських від­носин. І коли у вересні 1885 р. було проголошено об'єднання Болгарського князівства і Східної Румелії, Петербург відмовився визнати законність цього акта. Боротьба проти князя Александра Баттенберґа закінчилася в листопаді 1886 р. розривом російсько-болгарських відносин. У липні 1887 р. Великі народні збори обрали болгарським князем Фердинанда Кобурґа, ставленика Австро-Угорщини, який у серпні сформував новий уряд на чолі з С. Стам-боловим. У результаті складних дипломатичних переговорів у Берліні та Константинополі Росія домоглася скерування болгарському урядові ноти великого візира (1888) з повідомленням, що обрання Кобурга не одержало згоди держав і його перебування в Болгарії незаконне та суперечить Берлін­ському договорові. Однак ця нота нікого і ні до чого не зобов'язувала. Дип­ломатичні відносини Росії і Болгарії буде відновлено тільки 1896 р., після смерті двох непримиренних ворогів - Олександра III і Стамболова.

Загострення суперечностей між Росією й Австро-Угорщиною на Балка­нах зробило неможливим продовження "Союзу трьох імператорів", який забезпечував нейтралітет Росії у разі виникнення війни між Німеччиною і Францією. Тоді в Бісмарка, який найбільше остерігався війни Німеччини на два фронти, виникла ідея підписати з Петербургом особливу угоду, щоб за­побігти можливому зближенню Росії з Францією. 6 (18) червня 1887 р. в Берліні було підписано таємний російсько-німецький договір, який одержав неофіційну назву "Перестрахувального ". За цим трактатом, обидві сторони зобов'язувалися зберігати сприятливий нейтралітет у разі війни однієї з них із третьою державою. Ці зобов'язання не стосувалися війни проти Австро-Угорщини або Франції, "якщо би така виникла внаслідок нападу на одну з останніх держав однієї з високих сторін, які домовляються".

Утім договір 1887 р. не міг ліквідувати суперечностей між двома кра­їнами. Російсько-німецькі відносини загострилися в листопаді 1887 р. через негласну підтримку Німеччиною позиції Австро-Угорщини в болгарському питанні, з одного боку, і митною війною між ними через підвищення Росією мита на німецькі промислові товари, а Німеччиною - на російський хліб. Тоді в Німеччині відбулися політичні зміни, які вплинули на відносини з Ро­сією. Новий імператор Вільгельм II усунув канцлера Бісмарка від справ, а наступник останнього генерал Г. Каприві підтримував курс на зближення з Лондоном. Ці обставини привели до того, що країни 1890 р. відмовилися по­довжити "перестрахувальний договір". Олександр III заявив: "Я дуже радий,

Росія в другій половині XIX ст.

що Німеччина першою не бажає відновлення трактату, і не особливо шко­дую, що його більше не буде".

Паралельно із загостренням російсько-німецьких відносин відбувався процес зближення Росії з Францією. Підтримка позиції Росії у болгарсько­му питанні восени 1887 р. стала однією з головних політичних передумов такого зближення. З середини 80-х років активізовуються й фінансові кон­такти Парижа з Петербургом. У 1888-1891 роках французькі банкіри надали російському урядові дуже вигідні позики, внаслідок цього основним ринком російських цінних паперів став Париж, а не Берлін: 1893 р. французькі капі­таловкладення в російські фонди досягли 6 млрд франків.

Відновлення Троїстого союзу в травні 1891 р., чутки про можливе при­єднання до нього Великої Британії змусили російських дипломатів зробити кроки до тіснішого зближення з Францією. Таємні переговори, які розпоча­лися в липні 1891 р., закінчилися політичною угодою в серпні 1891 р., за якою сторони зобов'язувалися застосувати всі сили для підтримки миру і для цього проводити консультації з усіх гострих міжнародних питань. Хоча пе­реговори велися конфіденційно, офіційне й урочисте прийняття французь­кої ескадри в Кронштадті (відбувалося майже одночасно з переговорами) робило очевидним політичне зближення двох держав.

5 (17) серпня 1892 р. політичну угоду було доповнено військовою кон­венцією, в якій конкретизували дії обох сторін. її основний зміст містила перша стаття: "Якщо Франція зазнає нападу з боку Німеччини або Італії, яку підтримає Німеччина, Росія використає всі війська, що має у своєму розпо­рядженні, для нападу на Німеччину. Якщо Росія зазнає нападу Німеччини чи Австрії, яку підтримає Німеччина, Франція використає всі війська, якими володіє, для нападу на Німеччину". У конвенції наголошувалося, що Фран­ція має виставити проти Німеччини армію - 1 300 тис. осіб, Росія - від 700 до 800 тис. Обидві сторони зобов'язувалися залучити ці сили "повністю і зі всією швидкістю", щоб Німеччині довелося вести воєнні дії на заході та сході одночасно. Зазначалося також, що конвенція зберігає свою силу доти, поки існуватиме Троїстий союз. Обидві сторони ратифікували конвенцію на­прикінці грудня 1893 р. - на початку січня 1894 р. А 29 січня (10 лютого) 1894 р. було підписано договір між Росією і Німеччиною про торгівлю і море­плавання. Початок роботи російської та німецької делегацій практично збіг­ся з прибуттям російської військово-морської ескадри до Тулону. Сам факт існування союзу між Росією і Францією не викликав у сучасників сумнівів, хоча домовленості між ними були таємними.

Підписання російсько-французького союзу стало наступним (після утво­рення Троїстого союзу) у системі міжнародних відносин рубежем, який, від­новивши на деякий період рівновагу сил у Європі, заклав основи нової системи світової політики - протистояння блоків держав. Посилення суперечностей з Німеччиною на початку XX ст. змусило й Велику Британію приєднатися до російсько-французької угоди.

ст.

ктату, і не особливо шко-

іьких відносин відбувався озиції Росії у болгарськ­их політичних передумов вуються й фінансові кон-[зранцузькі банкіри надали к цього основним ринком:: 1893 р. французькі капі-ранків.

., чутки про можливе при-:ьких дипломатів зробити переговори, які розпоча­тою в серпні 1891 р., за для підтримки миру і для фодних питань. Хоча пе-сте прийняття французь-ночасно з переговорами) ав. оповнено військовою кон-

основний зміст містила Німеччини або Італії, яку. що має у своєму розпо-азнає нападу Німеччини ристає всі війська, якими голошувалося, що Фран-гис. осіб, Росія - від 700 ти ці сили "повністю і зі: воєнні дії на заході та зберігає свою силу доти, ифікували конвенцію на-

А 29 січня (10 лютого) ною про торгівлю і море-елегацій практично збіг-ри до Тулону. Сам факт в у сучасників сумнівів,

ю наступним (після утво-зсин рубежем, який, від-тав основи нової системи лиення суперечностей з ританію приєднатися до

Павло І. Художник С. Щукін

Михайло Сперанськии Художник О. Варнек

Олександр І. Літографія

Павло Пестель. Художник О. Корін

Микола І. Художник Ф. Крюгер

Павло Кисельов. Художник Ф. Крюгер

 

Олексій Хом'яков. Автопортрет Олександр Герцен. Художник М. Ге

Імам Шам Художник неї

;ельов. '. Крюгер

Військово-Грузинська дорога. Фотографія

 

удожник М. Ге

 

■

В? Яв-

Імам Шаміль. Художник невідомий

Тарас Шевченко. Автопортрет

 

Микола Карамзін. Художник О. Варнек

Олександр Пушкін. Художник В. Тропінін

З'явл<

 

Микола Гоголь. Художник Ф. Моллер

Михайло Глінка. Фотографія. 1856 р.

др Пушкін. и В. Тропінін

^^^^^^исганародові. Художник О. Іванов

 

-

їло Глінка. <афія. 1856 р.

Казанський кафедральний собор у Петербурзі. Архітектор А. Вороніхін. Фотографія

 

-:ї;ЇҐ ^

■■::'

Олександр И

Петро Валуєв. Художник І. Крамськой

Софія Гк Фотографія

 

Олександр III. Художник І. Крамськой

 

Костянтин Побєдоносцев. Фотографія початку XX ст.

Кастусь К; Фотографія по

Залуєв. Крамськой

Софія Перовська Фотографія 1870-х років

Іван Аксаков. Художник І. Рєпін

 

оєдоносцев. чашку XXст.

■Р**^

І

%.'

 

- Кастусь Калиновськии.

Фотографія початку 1860-х років

Михайло Драгоманов. Фотографія. 1875 р.

Ц&?",":,;'':

■. ■■■. ■'■

• ■■••■■•••.

Обухівський сталеливарний завод. Фотографія початку XX ст.

 

■■... т.........

■ *■

.! /** •* - "

'ф і: ■:;: /

Голод 189

ЩїЯ№::::::;

-,„

 

І #11

 

Головна будівля Нижньогородського ярмарку. Фотографія початку XXст.

 

 

і

 

ючатку XX ст.

Голод 1891-1892 р. Сільський обід. Фотографія

 

. ■ 1 Ш1 і

--•

і>"

■ч

:§:§і

афія початку XXст.

Старовіри. Фотографія кінця XIX ст

І ■-

■

Її І

Заняття у земській школі. Фотографія початку XX ст.

Федір Досто* Художник В

 

аШіІШії:

■ ■■■

ШІ'І ■'■"■ ■' '- -"■: - '■: ■■:, ■ ■ '" ■ ■ ':■■■■■'■ --ї-'

■

Лікарі і службовці земської лікарні у Дмитрові. Фотографія початку XX ст.

 

Петро Чай Художник Ь

атку XX ст.

ГИТрОВІ.

 

Федір Достоєвськии. Художник В. Перов

Петро Чайковськии. Художник Н. Кузнецов

Лев Толстой. Художник І. Крамськой

Федір Шаляпін. Фотографія початку XXст.

Ілля Мечников. Фотографія початку XX ст.

Володимир Вернадський. Фотографія початку XX ст.

Микола II- Худо;

 

і§«ж:4й

Максим Горькии. фотографія кінця XIX ст

Анна Ахматова. Фотографія 1922 р.

Піс;

Ахматова. юфія 1922 р.

 

шона жінок-демонстрантів на Невському проспекті. Петроград. 23 лютого 1917 р. Фотографія

Г. Гапон і петеї градоначальник І.

членів "Зборів р

фабрично-заводськ

Санкт-Петербурга'". <ї

Тронна промс;

Г. Львов, М. Алексєєв, О. керенськии. ^ у ч

Г. Гапон і петербурзький градоначальник І. Фулон серед

членів "Зборів російських фабрично-заводських робітників Санкт-Петербурга". Фотографія. 1904 р.

ууууу;й:уу-уу»

Щг\ Ж?

Петро Столипін. Фотографія. 1907 р.

'/.■:■, / " 'У.. Уім.»«»фч«У,

уу ^">я№'..у «:.,«»?«: 1-ууу ї'.у»^!.

" ^:"УвУ в: ■:і '"ІІЯІ'У"^: *^;,'8<*У««?"*::

 

Тронна промова

іаш——....... в і

Миколи II у Державній думі. Фотографія. 1906р.

Зовнішня політика