Політика на Далекому Сході й у Тихому океані 2 страница

Однією з найважливіших ознак пореформеного російського села бу­ло малоземелля, спричинене насамперед швидким зростанням населення: за 40 років сільське населення в Європейській Росії збільшилося з 48,9 до 80 млн осіб. На зростання малоземелля впливали умови селянської реформи, зокре­ма "відрізки" землі на користь поміщиків, що були особливо значними у чорноземних губерніях. Переселення до Сибіру стримувала влада, яка побо­ювалася, що поміщики будуть позбавлені потрібної кількості робочих рук. Зменшення душового наділу майже вдвічі (з 5,1 до 2,6 десятин) змушувало орендувати землю у поміщиків, ціни на яку невпинно зростали: за 40 поре-формених років у чорноземних губерніях ціни на землю зросли в 10 разів.

У нечорноземних губерніях аграрне перенаселення дещо пом'якшував відхід селян у місто, на заробітки. У деяких селах Калузької, Костромської, Ярославської, Тверської та інших нечорноземних губерній все доросле чоло-

Економіка та соціальні відносини

перехідні

;ного права,

Виявом та-

капіталістичної

ітки, що їх

замінюва-

швентарем

поміщицького

до відро-

Водночас

Відробіт-

прийоми ве-

продуктивність

відробіт-

ська, Яро-

промисловість,

зменшити

значних про-

одарства.

Росії - у Бал-

новоросійсь-

господа-

; о менше,

господарства із

значення

вах - роз-

сшьськогос-

села бу-

населення: за

до 80 млн

зрми, зокре-

значними у

яка побо-

очих рук.

змушувало

40 поре-

разів.

якшував

омської,

ле чоло-

віче населення працювало на промислових підприємствах, забезпечуючи фаб­рики і заводи найманою робочою силою.

На розвиток сільського господарства Росії вагомий вплив мала світо­ва аграрна криза, що почалася наприкінці 70-х і тривала до середини 90-х ро­ків XIX ст. Втягуванню Росії у світову аграрну кризу сприяла її частка у світовій торгівлі зерновими: 35,8% світового вивозу зерна в 1883-1887 ро­ках (перше місце серед країн-експортерів), серед них 88,4% загального ви­возу жита і 67% ячменю. Головним виявом аграрної кризи стало падіння цін на зерно, яке зробило до 1887 р. майже повсюди збитковим виробниц­тво найбільш масової (до 2/5 посівів) культури - жита, а також вівса. Особ­ливо значними були збитки у центральних і східних частинах Центрально-Чорноземного району, Середнього Поволжя, де ціна на жито впала в 5 і біль­ше разів. Виняток становили південні степові губернії, де жито й особливо пшениця давали прибуток, і в 1890-ті роки тут перейшли до переважного вирощування пшениці.

У період аграрної кризи скоротилася площа зернових посівів (за 1881-1895 роки більше ніж на 2,5 млн га у 50 губерніях Європейської Росії). Вод­ночас швидко зростали площі під картоплею (за 1881-1895 роки - майже на 60% у 50 губерніях Європейської Росії), збільшилось поголів'я худоби. На тлі аграрної кризи 1891 р. велику територію Росії охопив неврожай. За ним на село прийшов голод, який поширився на 29 губерній, 35 млн людей голоду­вали, близько 600 тис. померли. Голод 1891-1892 р. привернув і владу, і гро­мадськість до глибинних проблем російського села.

Промисловість. Промисловий переворот, який розпочався на зламі 30^10-х років XIX ст., у пореформений період пришвидшився і в основних сферах промислового виробництва машинна техніка поступово заміняла руч­ну працю. Однак лише в результаті промислового піднесення 90-х років па­рові машини і механічні верстати завоювали панівне становище в гірничо-видобувній, металообробній і текстильній галузях промисловості.

Індустріальний розвиток країни в перші пореформені десятиліття ви­значала легка промисловість, насамперед текстильна, зосереджена у Мос­ковському, Петербурзькому і Балтійському промислових регіонах, на які припадало 75% ткацьких верстатів, 80% потужності парових машин і 85% робітників усієї текстильної промисловості країни. Від 60-х років бурхли­вий розвиток текстильної промисловості спостерігався в польському місті Лодзі. За двадцять пореформених років споживання бавовняних тканин на душу населення в Росії подвоїлося. Значне зростання спостерігалося в хар­човій промисловості, особливо в цукровій, зосередженій переважно в укра­їнських губерніях. Середньодушове споживання цукру за ці роки також по­двоїлося (до 2 кг на рік на початку 80-х років), почався його експорт.

Скасування кріпосного права болісно позначилося на гірничозавод­ській промисловості Уралу, заснованій майже винятково на примусовій пра­ці. Звільнені від кріпацтва робітники масово залишали роботу і поверталися

Росія в другій половині XIX ст.

на батьківщину чи переселялися в інші місця. Виплавлення чавуну на ураль­ських заводах зменшилося майже на 30% і тільки до 1870 р. досягло рівня 1860 р. Повільна перебудова уральської промисловості призвела до втрати регіоном свого значення. Від середини 70-х років набувала сили гірничовидо-бувна і металургійна промисловість у Донецькому басейні, де запроваджу­валися капіталістичні форми господарювання. Потужність парових двигунів зросла тут від 1877 до 1893 р. у 6 разів (на Уралі в 2,5 раза). Якщо 1880 р. Донбас давав 5% чавуну, що виплавлявся в Росії, а Урал - 70%, то за двад­цять років це співвідношення становило відповідно 52%: 27%; якщо в 60-х ро­ках частка Донбасу у видобутку вугілля становила 33% (більшу частину вугілля тоді видобували в Польщі, у Домбровському басейні), то до початку 90-х років - 70% вугілля. У другій половині 80-х років, з розвитком експлу­атації криворізьких руд і закінченням побудови Катеринославської залізниці, що сполучала вугільні копальні Донбасу з Криворізьким рудним родовищем, тут стало швидко розвиватися металургійне виробництво. Частка Донецько-Криворізького регіону у виплавленні чавуну 1893 р. становила 29% проти 10% 1886 р. Від 70-х років XIX ст. розпочався видобуток нафти, основним центром якої став Бакинський район; до початку 90-х років частка азербай­джанської нафти становила 95% від усієї, що видобували в Росії.

У перші пореформені десятиліття ставало на ноги й російське маши­нобудування. У 60-80-ті роки було побудовано декілька машинобудівних заводів у Петербурзі, завод Бромлея в Москві, великими центрами транспорт­ного машинобудування (паровозів, вагонів і пароплавів) стали Сормово (по­близу Нижнього Новгорода), Луганськ і Коломна, центрами сільськогоспо­дарського машинобудування - Харків, Одеса, Бердянськ, Єлисаветград. Кількість машинобудівних заводів у Європейській Росії (без Польщі та Фін­ляндії) збільшилася від 1860 до 1890 р. в 3,5 раза, кількість робітників на них - у понад 20 разів, а вартість продукції - у 50 разів.

Поряд з великим машинним виробництвом, що інтенсивно впроваджу­валося, в пореформеній Росії зберігалося мануфактурне виробництво, а також дрібнотоварне, засноване на ручній праці. У промислово розвинених регіо­нах падіння одних видів промислів під впливом конкуренції з боку машин­ної індустрії змушувало переходити до інших промислів. Наприклад, у Вла­димирській губернії виникнення шевського (чоботарського) і валяльного промислів було зумовлено занепадом ручного ткацтва, витісненого фабрич­ним виробництвом. Велике виробництво творило нові види промислів, які обслуговували його потреби. У тій же Владимирській губернії фабричне ткацтво зумовило виготовлення човників, дерев'яних деталей для ткацьких верстатів, коробок для упакування тканин тощо.

Ремісники, які мали власні майстерні й водночас зберігали зв'язок із землею, перетворювалися фактично на найманих робітників-надомників, за­лежних від мануфактуристів і фабрикантів. Із середовища дрібних товарови­робників виділялися скупники-посередники між надомниками і мануфакту-

Економіка та соціальні відносини

ристами. Селянська промисловість створювала підґрунтя для зростання ка­піталістичної промисловості: тут формувалися кадри навчених працівників, з цього середовища виходили власники стартового капіталу, потрібного для великого капіталістичного виробництва.

Російська промисловість перших пореформених десятиліть пережила кілька періодів піднесення, криз і депресій, які збігалися із загальноєвро­пейськими циклами в промисловому виробництві. Від кінця 60-х років про­мисловість Росії переживала піднесення, зумовлене активним залізничним будівництвом. Настала смуга грюндерства, тобто активного виникнення про­мислових і транспортних підприємств. Зростала кількість акціонерних ком­паній: від 1869 до 1873 р. було засновано 281 акціонерну компанію з ка­піталом 697,6 млн руб., тобто в середньому по 56 на рік, тоді як від 1861 до 1865 р. їх було засновано тільки 44 з капіталом 99 млн руб. Нове промислове пожвавлення наприкінці 1870-х років змінилося кризою і депресією, що тривала до 1887 р. Тільки від кінця 1887 р. почалося пожвавлення, яке пе­реросло у промислове піднесення в 90-х роках.

Шляхи сполучення. Пореформений розвиток великої промисловості та капіталістична перебудова сільського господарства перебували в нероз­ривному зв'язку із створенням широкої мережі залізничних доріг у Росії. Ука­зом від 1857 р. було створено Головне товариство російських залізниць, яке розробило широку програму залізничного будівництва, що передбачала на­самперед сполучення зернових районів країни із судноплавними ріками Чор­ного і Балтійського морів. Нестача державних засобів змусила уряд залучи­ти до залізничного будівництва приватний капітал, також іноземний. До 1871 р. майже всі залізниці опинилися в приватних руках. Однак ці дороги обходилися державній скарбниці дуже дорого, і вже за десять років уряд зму­шений був повернутися до державного будівництва залізниць, а потім і до поступового викупу приватних залізниць. Підвищення податків з населення і великі викупні платежі з селян за землю дозволили скарбниці здійснити ці заходи.

Залізничне будівництво найінтенсивніше розвивалося в 1866-1880 ро­ках, тоді проклали понад 19,7 тис. км залізничного полотна. Мережа заліз­ниць, побудованих за 60-70-ті роки, охоплювала лише Європейську Росію і частково Кавказ. Головні магістралі сполучали промислові центри з півден­ними чорноземними губерніями, з Поволжям і морськими портами Балтійсь­кого і Чорного морів. Уже тоді визначилося місце Москви як головного заліз­ничного вузла Росії. Упродовж цього двадцятиліття залізничні колії сполучи­ли Москву з Нижнім Новгородом, Воронежем, Харковом, Києвом, Ростовом і Варшавою.

Споруджуючи залізниці, враховували не тільки їхнє господарське зна­чення, а й геостратегічне. Ще 1868 р. військовий міністр Д. Мілютін подав записку про будівництво магістралей, які сполучали б Польщу з Централь-

Росія в другій половині XIXст.

ною Росією. У 80-х роках збільшилася мережа залізниць біля західних кор­донів, залізничні колії сполучили Катеринослав з Донбасом і Кривим Рогом. У 1883-1888 роках збудували Закавказьку і Закаспійську залізниці.

Протяжність залізничних колій у Росії 1891 р. становила понад 32 тис. км. (До порівняння: 1890 р. Велика Британія мала 32,3 тис. км залізниць, Ні­меччина - 42,9 тис. км, США - 156 тис. км.)

Вплив залізничного будівництва на всі галузі економіки країни був величезний. Залізниці, сполучивши віддалені райони країни з центром і між собою, сприяли поглибленню їхньої спеціалізації, розвиткові внутрішнього і зовнішнього ринку, дали потужний поштовх піднесенню різних галузей промисловості. Залізничне будівництво потребувало металу, вугілля, лісу, нафти, чим сприяло швидкому зростанню вугільної і лісозаготівельної про­мисловості, підприємств з видобутку і перероблення нафти, металургії, транс­портного машинобудування. Залізниці створювали щораз більше робочих місць: якщо 1865 р. на залізниці працювало 32 тисячі робітників, то 1890 р. - майже чверть мільйона.

У пореформені роки зросла кількість парового водного транспорту. Як­що 1860 р. в країні було майже 400 річкових пароплавів, більшість з яких при­падала на Волзький басейн, то 1895 р. - понад 2,5 тисячі. Річкове пароплавство розвивалося також в басейнах Дону, Дніпра, Західної Двіни, Єнісею, Аму­ру. Розвивалося і морське пароплавство. Кількість морських пароплавів за 60—90-ті роки зросла в десять разів. У 90-х роках частка річкового, морського і гужового транспорту становила 30% усіх перевезень, тоді як 70% вантажів пе­ревозили залізницями. Якщо в 60-70-х роках 40% залізничних вантажних пе­ревезень - це було зерно, то в 90-х роках - уже не більше 25%; основними ван­тажами стали метал, машини, ліс, вугілля, нафта і нафтопродукти.

Внутрішня і зовнішня торгівля. Інтенсивне будівництво залізниць та інших шляхів сполучення позитивно вплинуло на розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Успішно розвивався зерновий ринок. Майже поло­вина зібраного урожаю надходила на ринок, а центрально-землеробські, по­волзькі та лівобережно-українські губернії продавали від 55 до 60% зерна. До того ж 60% зерна збували на внутрішньому ринку і 40% - на зовнішньому.

Зростала і торгівля промисловими товарами. їх потребувало населення міст, що активно побільшувалося; значним споживачем промислової про­дукції ставало сільське населення, яке купувало не тільки знаряддя праці, а й фабричні тканини, предмети загального вжитку. Розвиток промисловості теж потребував металу, вугілля, нафти, машин.

Втягування Росії у світовий ринок зумовило зростання обсягу її зов­нішньої торгівлі. Якщо на початку 60-х років зовнішньоторговельний обіг ім­перії становив 430 млн руб., то наприкінці 90-х - 1 306 млн руб. Торго­вельний баланс Росії, за винятком 1866-1875 років, був активним, тобто ви­везення товарів переважало їх ввезення.

/лє

ОІЛС |

- ^Е Архангельськ

ШВЕЦІЯ

Котлас

⁴ Тюмень

Березники - £

Курган

ЛЄРМ І; Д

Єкатеринбург *

 

Вятка

Гельсіцг

<<, Л/байа

Урапьськ "З Саратов

НІМЕЧЧИНА

Варта Лодзь ЛгОбЛ'Н

0. Санкт- Вологда

^гЛетербург.■

* Казань

і Новгород ^Нижній

,06X06

Симбірсьн

М°«ва@1...... * Самара

• *-.. - -:

п/^шй *" ••? -^: V Тула* _„.Тамбов

КОвЧО.%. Р"^1І>"? _ф +» С/МО«вНЄЬК,.;■ ~ <Г_-*і

•- Мінськ Бря^^І^^- "% " Т,

'%Царшцт

'.* ""••.»•:">-'/ *.'*Ворс*вК.
Г-*""«К^ ^>^_% £урськ^ *** %»---"7% "

И Уфа

іахань

 

РУМУНІЯ ' БОЛГАРІЯ,

АВСТРО-УГОРЩИНА

■

■■■■■.. ■ ■ ■

уполь -,

мгаїв - ^А32£|'
Кишинів "V-------- ^»-Ч

\ ' 4. _/Одеса/' і -._: _ -ІГалаи # "\

Севастополь

ЧОР НЕ М ОРЕ

КАСПІЙСЬКЕ

и оре

ГрОЗИШЇ^Ч; • Тифліс

Quot;У

ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ

Міста і залізниці в Європейській частині Росії (1897-1914)

Населення міст

з кількістю мешканців (1897):

© понад 200 000 ф 100 000-200 000

Головні залізниці

--■---«завершені до 1879 р.
------------------ завершені у 1880-1900 роках

 

Кордони головних регіонів Європейської частини Росії

300 км

Росія в другій половині XIX ст.

Головними статтями експорту країни були традиційно продукти земле­робства і тваринництва. Експорт зерна збільшився з 60,3 млн руб. у 1861-1865 роках до 305,9 млн руб. у 1876-1879 роках. Поступово Росія ста­вала одним із найбільших у світі експортерів зернових культур, її частка в світовому експорті в 1884—1888 роках становила: за вивозом пшениці - 25,3%, жита - 68,7%, ячменю - 43,6%, вівса - 66%, кукурудзи - 15%. У 1880-ті роки Росія в середньому експортувала щорічно 6,980 млн т зерна. Окрім зернових, вивозили льон (на нього припадало 2/3 всього світового виробництва), ліс, ви­роби деревообробної промисловості, шкіру. У структурі російського експор­ту промислові товари навіть на початку XX ст. становили незначну частку.

У структурі імпорту збільшувалася частка сировини і напівфабри­катів для промисловості. Перше місце серед імпортованих товарів 1861 р. посідала бавовна (12,8% усього ввезення), закуповували також різноманітне обладнання, машини, які забезпечували легку та харчову промисловість. Від 1880-х років збільшилася питома частка товарів, які забезпечували розвиток важкої промисловості. Попри швидкі темпи зростання видобутку вугілля і виплавки металів, навіть наприкінці XIX ст. щорічно для потреб російської промисловості імпортували понад 150 млн пудів вугілля і 35 млн пудів мета­лів, що становило до 40% видобутку і виробництва цієї продукції в самій Росії.

Основними торговельними партнерами Росії були Німеччина та Вели­ка Британія. У 1886-1890 роках на Німеччину припадало 24,8% російського експорту та 29,4% імпорту, на Великобританію - відповідно 32,9 та 23,8%.

Банки. Іноземний капітал. У пореформені роки було створено мере­жу державних кредитних установ, які відіграли важливу роль у фінансуванні промисловості, залізничного будівництва, торговельного землеробства. Утво­рений 1860 р. Державний банк одержав право емісії грошових знаків і надан­ня комерційних позик. Селянський (1882) і Дворянський (1885) банки здійс­нювали операції на ринку землі.

Перший акціонерний комерційний банк було засновано 1864 р. в Пе­тербурзі. Незабаром подібні банки створили в Москві, Києві, Харкові. На­прикінці 70-х років у Росії діяли понад 40 комерційних акціонерних банки із загальною сумою капіталу 350 млн руб.

Наступними десятиліттями спостерігалося значне зростання банківсь­кої системи і розширення масштабів її діяльності. Державний банк через свої філії розгорнув обліково-кредитні операції, зокрема надавав довготривалі по­зики найбільшим промисловим підприємствам країни. У приватному кредиту­ванні зростали капітали великих столичних банків. До початку XX ст. капітали і вклади акціонерних комерційних банків перевищили 1 млрд руб. У мобі­лізації капіталів вагому роль відіграли й ощадні каси, але до середини 80-х ро­ків вони залучали невеликі грошові кошти.

Розвиткові кредитної системи сприяв іноземний капітал, який вливався не тільки в банківську справу, але і в промисловість, у транспорт, засоби зв'яз-

Економіка та соціальні відносини

ку. Інвестиції іноземного капіталу 1890 р. становили майже 200 млн руб. Якщо в 60-70-ті роки іноземні кошти (переважно у вигляді позик) спрямовували здебільшого на будівництво залізниць, то з 80-х років - уже в гірничовидо-бувну, машинобудівну та хімічну галузі промисловості. Переважав французь­кий, англійський, німецький та бельгійський капітал (загалом він становив 96% іноземних вкладів у російську промисловість). Дешева робоча сила і ви­гідний ринок збуту - ось що приваблювало іноземних інвесторів у Росію. Французькі та бельгійські підприємці вкладали свої кошти в металургійну, металообробну та машинобудівну промисловість, банківську справу. Англійсь­ких капіталістів приваблювали вугільна та металургійна промисловість Донба­су; німецьких - машинобудування, електротехнічна та хімічна промисловість.

Загалом економічний розвиток Росії в перші 20 років після реформ йшов успішно. Торгівля виявляла потреби ринку, потреби людини. На основі цих потреб формувалися і розвивалися всі галузі економіки. Фінансово-еконо­мічна урядова політика: протекціонізм, контроль над біржовими операціями і приватним підприємництвом, економічна підтримка поміщицького і селянсь­кого господарств - теж сприятливо вплинула на розвиток економіки країни.

2. Населення. Міста

За даними Всеросійського перепису 1897 р.*, населення Російської ім­перії становило понад 125 680 тис. осіб (без Фінляндії, де перепис не прово­дився і де налічувалося майже 2,2 млн фінів та 300 тис. шведів). На Євро­пейську Росію припадало 102, 9 млн осіб, на Азійську - 22,7 млн. Найбільшою густота населення була в найзахіднішій частині імперії - Царстві Польсько­му. Тут проживало майже 85 осіб на 1 кв. км, регіоном з найменшою густотою населення був Сибір - 0,5 особи на 1 кв. км (тут проживало майже 5,7 млн).

У Російській імперії народжуваність була найвищою в Європі - на кож­ну тисячу мешканців народжувалося в середньому близько 46 осіб на рік (у розвинених європейських країнах - від 21 до 44). Водночас у Росії була най­вищою і смертність - до 35 осіб на рік на тисячу мешканців (у Європі - від 17 до 24). Росіяни жили в середньому також менше, ніж європейці: до 30 ро­ків, тоді як у Європі - на десять років більше. Такий низький російський по­казник пояснюється високою дитячою смертністю, низьким рівнем охорони здоров'я, періодичними епідеміями.

Від часу перепису міст 1863 р. до 1897 р. міське населення збільшилось у 2,5 раза (з 6,1 млн до 16,8 млн осіб), а питома частка міських жителів зрос­ла з 8 до 13,4%. (До порівняння: 1890 р. міське населення Німеччини стано­вило 47%, Великої Британії - 72%, США - 37,7%.)

* Перепис було проведено 28 січня 1897 р. Переписний формуляр містив такі питан­ня: прізвище, ім'я та по батькові особи, стать, сімейний статус, стан чи звання, місце народження, місце прописки і проживання, віровизнання, рідна мова, грамотність, за­няття.

Росія в другій половині XIX ст.

Після 1860-х років номенклатура міських поселень, окрім міст, обме­жувалася посадами і містечками, причому, щоб вважатися міськими, ті та інші поселення мали населяти міщани, які утворювали міську спільноту. Од­нак формальні критерії для того, щоб вважати поселення містом, були ті ж, що й раніше: статус міста надавав поселенню уряд, у місті мали існувати особливі громадські установи, передбачені міським положенням (у 1870-1891 роках - "Міським положенням" 1870 р., у 1892-1917 роках - "Міським положенням" 1892 р.) тощо.

Попри неточність тодішньої статистики, 1897 р. в Європейській Росії (без Польщі і Фінляндії) налічувалося 494 повітових і губернських міста, 122 неповітових міста і 52 посади, в Сибіру - 47 губернських і повітових міст і 4 безповітових міста (посадів у Сибіру не було). Середня відстань між найближчими містами і посадами в Європейській Росії становила 83 км, а в Сибіру - 495 км. У європейських країнах ця відстань на початку XX ст. ста­новила від 8 до 15 км, що давало змогу тамтешньому селянинові за один день дістатися до міста і повернутися додому пішки, а міському мешканцеві -добратися до іншого міста. А в Європейській Росії, враховуючи ще й пога­ний стан доріг, подорож із села до міста потребувала кількох днів, із міста в місто - ще більше. Це надзвичайно ускладнювало зв'язки між містом і се­лом та між містами, заважало швидкому економічному зростанню.

Домінували міста з населенням менше 20 тис. мешканців. Якщо ж на­прикінці 60-х років XIX ст. серед міст Європейської Росії тільки в п'яти (Москва, Петербург, Одеса, Кишинів, Рига) населення перевищувало 100 тис. осіб, то наприкінці 90-х років міст із 100-тисячним населенням і вище було 14. Найбільшими містами були: Петербург (1 267 023 мешканців), Москва (1 035 664), Варшава (638 208), Одеса (405 041). У двох останніх етнічні ро­сіяни не були найбільшою спільнотою.

Міста зростали завдяки новоприбулому населенню і меншою мірою -природному приросту. Прибуле населення 1900 р. становило майже 70% меш­канців Петербурга та Москви. У становій структурі міст значною була част­ка селян - понад 40% населення.

Міста були адміністративними, промисловими і торговельними цент­рами. Саме тут зосереджувалися університети, інститути, гімназії, бібліотеки, музеї, театри, тут відбувалися різноманітні виставки. Москва і Петербург зберігали роль столичних центрів. Якщо Петербург був центром, де найпов­ніше втілилися ідеї європеїзму, то Москва все ж тяжіла до традиційності в культурі та масовій свідомості. Російська провінція більше тягнулася до Моск­ви як берегині традиційного способу життя й історичної пам'яті.

У другій половині XIX ст. інфраструктура міського господарства стає складнішою; 1859 р. з'явився водопровід у Петербурзі, а згодом і в інших губернських містах - Саратові, Ярославлі, Твері, Одесі, Харкові та ін. Од­нак водопровід не став масовим явищем. Навіть у Москві водопровід мали тільки 20% будинків.

ШВЕЦІЯ

НІМЕЧЧИНА

міст, обме-, ті та • Од-, були ті ж, існувати (у 1870-- "Міським

Росії

міста,

міст

між

83 км,а в

XX ст. ста-

один день

ще й пога-, із міста в

■уі І СЄ-

ж на-

в п'яти

100 тис.

вище було

), Москва

етнічні ро-

мірою -70% меш-була част-

цент-

бібліотеки,

Петербург

де найпов-

в

до Моск-

стає і в інших та ін. Од-мали

 

 

 

\Архангельсь

Тюмень \
Березники... •

Курган

Пера ■ •. '-\Х''

В'ятка

Гельсінгі

• '• Єка

- ■■■'.' '; ■-

Новгород ХІсков)

ї

_9 <с іРиеа ** (............. * і

\Ч^йаа/7ЬСЬІС

аку

ЯрЬславм

 

-,.......,'. *0<ух	~	\\\Х\г ■

Кордони головних регіонів Європейської частини Росії

Промисловість і сільське господарство в Європейській частині Росії (1897-1914)

Головні гірничо-металургійні райони Інші важливі промислові райони Нафтовидобувні райони

УУ/у^ Райони вирощування цукрового буряку

Райони вирощування зернових культур на експорт

300 км

і Райони вирощування зернових культур для внутрішнього споживання

Росія в другій половині XIX ст.

У містах будували залізничні вокзали, у деяких містах наприкінці XIX ст. з'явився трамвай. Спочатку це були кінно-залізничні лінії ("конка"), і лише пізніше використовували електричну тягу. Перша конка з'явилася в Москві 1872 р. під час Політехнічної виставки. У 70-80-х роках конка діяла як вид громадського транспорту в обох столицях, деяких губернських міс­тах. На початку XX ст. електричне і газове освітлення мали тільки 85 міст Росії (приблизно десята частина).

З масовою міграцією селянства в міста село стало потужно впливати на культуру і менталітет містян, насамперед міських низів. Оскільки нові мешканці міст несли на собі відбиток традиційної сільської культури, то міграція гальмувала формування буржуазного менталітету серед широких мас міського населення, означала відтворення стандартів і стереотипів се­лянської свідомості та поведінки.