Як соціальний інститут, право являє собою спосіб регулювання поведінки людей, міру їхньої свободи.
Своє вираження право знаходить у системі встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових соціальних норм, що регулюють дії. поведінку й стосунки людей (їхніх груп, державних і громадських органів, організацій і установ) і забезпечуються державним примусом або загрозою.
Особливості правового регулювання соціального життя полягають у такому:
По-перше, право носить нормативний характер, тобто пропонує або забороняє ті або інші вчинки, ту або іншу поведінку. Його встановлення відрізняються загальністю й обов'язковістю для всіх членів суспільства, знеособленістю, чіткістю й визначеністю.
По-друге, право — це не проста й не довільна сукупність соціальних норм, а їх складна й досить струнка система, що відрізняється своєю цілісністю й структурованістю.
По-третє, право — система не всяких соціальних норм, а тільки тих, які забезпечені загрозою застосування санкцій з боку держави. Цим правові соціальні норми відрізняються від моральних, релігійних, традиційних та ін. соціальних норм. Разом з тим, треба враховувати, що правова норма — це не тільки закони, але й урядові й адміністративні постанови, судові рішення нормативного порядку.
По-четверте, загальнообов'язкова системно-нормативна природа й сутність права визначають його першорядну роль у соціальному управлінні, де об’єктами і водночас суб’єктами такого управління, виступають як окремі люди і їхні групи, так і соціальні інститути й організації.
Відхилювальна поведінка — вчинок, діяльність людини, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам.
До основних форм відхилювальної поведінки прийнято відносити алкоголізм, наркоманію, проституцію, самогубство правопорушення, включаючи злочинність.
Злочинність — форма відхилювальної поведінки така, що досягла ступеня суспільної небезпеки, передбаченого карним законодавством
Злочинність охоплює різні за змістом поведінкові форми, об’єднані ознаками суспільної небезпеки й кримінально-правової заборони антидержавна й загальнокарна злочинність, насильницька, корисливо-насильницька (грабежі, розбій) і корислива. За формою провини розрізняються злочини навмисні й необережні, за суб’єктами — неповнолітніх і дорослих, чоловіків і жінок, а також первинна й рецидивна злочинність.
Соціальна обумовленість злочинності виражається в певних закономірностях і взаємозв'язках із суспільними процесами
Існує ряд соціологічних теорій, що пояснюють причини відхилень у соціальній поведінці. Ці теорії, на відміну від біологічних і психологічних пояснень, роблять акцент не на індивідуальних (а тим більше вроджених) якостях особистості, а на тих соціальних умовах, які породжують у неї мотивацію до поведінки, що відхиляється. Це теорія соціальної солідарності, теорія анемії, сформульована Е Дюркгеймом яка одержала подальший розвиток у роботах Р. Мертона, теорія наклеювання ярликів та ін..
Так, теорія наклеювання ярликів пояснює відхилювальну поведінку тим, що впливові групи мають можливість наклеювати ярлики «девіантів» на представників менш впливових груп.
Первинні відхилення спостерігаються тоді, коли індивід лише час від часу порушує правила, але навколишні дивляться на це крізь пальці, а він сам зовсім не вважає себе девіантом.
Вторинні відхилення характеризуються тим, що на людину «наклеюють ярлик», «ставлять клеймо девіанта». Навколишні спілкуються з ним не так, як зі звичайними людьми, і поступово він сам починає вважати себе девіантом.
Городяненко
...
Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Оскільки функціонування кожної соціальної системи пов'язане з людською життєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються через девіантну поведінку.
Девіантна (лат. deviatio — ухилення) поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).
Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість — наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні відхилення дезорганізують систему, руйнуючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія: злочинність, наркоманія, проституція, алкоголізм. Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі. Водночас співіснують різноманітні «нормативні субкультури».
Залежно від амплітуди відхилення від норми і характеру норм, що порушуються, розрізняють девіантну (незначні відхилення від моральних норм) і делінквентну (незначні порушення норм права), злочинну (передбачає кримінальну відповідальність) поведінку.
Девіантну поведінку вдало класифікував, на думку соціологів, Р. Мертон, який розрізняв такі типи пристосування до соціально і культурно заданих цілей і засобів, стверджуючи, що базовою причиною будь-якої девіації є розрив між інституціональними культурними цілями і доступністю соціально схвалюваних засобів для досягнення цих цілей:
а) конформізм: пасивне прийняття стандартів поведінки, безумовне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитетами. Чим стабільніше суспільство, тим поширеніша аномія;
б) інновація: допускає згоду з певною культурною метою, але заперечує засоби її досягнення, які схвалюються соціально;
в) ритуалізм: заперечує мету певної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціально;
г) ретретизм (втеча від дійсності): спостерігається, коли людина одночасно заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вдаються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не належать йому;
ґ) заколот: виявляється у неприйнятті актів громадської непокори.
Деформація соціальних норм є основним чинником формування різноманітних форм девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов. Ця деформація може виявлятися у:
— відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;
— застарілості або незбігу їх з реаліями суспільного життя;
— викривленому або неповному відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства;
— нестабільності, нестійкості й невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора;
— руйнуванні взаємозв'язку її структурних компонентів;
— послабленні або незастосуванні санкцій, функціональній неефективності соціальних норм.
