Девіантна поведінка (від лат deviatio— відхилення) у спеціальній літературі трактується у двох значеннях По-перше, як учинок, діяльність людини, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стереотипам, зразкам) Як індивідуальний акт поводження девіантна поведінка вивчається переважно психологією, педагогікою психіатрією По-друге, вона інтерпретується як історично виникле соціальне явище, що виражається у відносно поширених, масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим нормам У другому значенні девіантна поведінка є предметом соціології філософії та ін. наукових дисциплін.
Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів
При соціологічному вивченні причин відхилювальної поведінки аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості її установок, особливостей формування, соціального середовища стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства
Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкими перекручуваннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп. Так, жадоба наживи, придбання, презирство до праці нерозбірливість у засобах діяльності живить майнові злочини. Егоцентрична орієнтація, зневага до інтересів інших жорстокість ведуть до агресивних дій і т п
На формування девіантної поведінки дуже впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість Наприклад, бюрократизм сам будучи відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, утому числі господарських злочинів, викликає соціальну напруженість і т.п.
Істотний вплив на формування відхилювальної поведінки, роблять такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, брутальність і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство кар'єризм, низький самоконтроль
Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Соціальна напруженість, конфронтації, кризи підсилюють розвиток негативних явищ, злочинності, алкоголізму, наркоманії тощо
Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е. Дюрк гейм. За Дюркгеймом, основною причиною девіації є аномія, буквально — «відсутність регуляції» «безнормативність». Аномія — це стан дезорганізації суспільства коли цінності, норми соціальні зв’язки або відсутні, або стають нестійкими й суперечливими.
Усе, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішання соціальних груп, міграція тощо), породжує порушення громадського порядку, дезорганізує людей, і в результаті з'являються різні види девіації.
Е. Дюркгейм вважав девіацію настільки ж природною, як і конформізм (відповідність поведінки й культури цілям і засобам). Більше того, відхилення від норм несе не тільки негативне, але й позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманіття норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює й забезпечує соціальну єдність І, нарешті, девіація сприяє соціальним змінам, розкриває альтернативу існуючому порядку.
Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р. Мертона Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспільства й соціально схвалюваними засобами здійснення цих цілей. Відповідно до цього, він виділяє типи поведінки, які, з його погляду, є разом з тим типами пристосування до суспільства.
