Система соціального контролю

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю, який передбачає контрольовану діяльність індивідів і конт­ролюючу діяльність соціальних інститутів.

Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує впорядковану взаємодію її елементів шляхом нор­мативного (у тому числі й правового) регулювання.

Взаємодія індивіда і суспільства виявляє внутрішню суперечність соціального контролю, оскільки людина не може набути своєї індивідуальності, соціальних яко­стей поза суспільством. Водночас особистість не може розвинути свою індивідуальність, сліпо, автоматично пристосовуючись до зразків культури.

 

Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивід, соціальна спільнота (група, клас, соціальна організація, суспільство), інди­відуальна дія, соціальна (групова) дія.

Відомо, що інди­відуальна і соціальна дії співвідносяться як контрольо­ване і контролююче. Йдеться саме про взаємодію, а не про односпрямований контроль. Акт соціальної (групо­вої) дії, виступаючи в системі соціального контролю у формі реакції на індивідуальну поведінку, виконує функ­цію соціального стимулу (позитивного або негативного), який визначає особливості подальших індивідуальних актів. Індивід (індивідуальна дія) і соціальна група (со­ціальна дія) є вхідними елементами системи соціального контролю. До неї також належать соціально-психологіч­ні чинники, які, перебуваючи у структурі суб'єктів дії (індивіда і соціальної групи), безпосередньо впливають на характер і спрямування відповідно індивідуальної і соціальної дій. Це самооцінка суб'єкта (індивіда, соці­альної групи); сприймання і оцінка суб'єктом соціальної ситуації (соціальна концепція), у межах якої діють від­повідно як індивід, так і соціальна група.

За твердженням Т. Парсонса, основними методами соціального контролю є ізоляція, відокремлення, реабі­літація, які різняться дистанцією між людиною, яка порушує соціальні норми (девіантом), і суспільством.

 

Основними компонентами типової системи соціаль­ного контролю є індивідуальні дії, соціальна шкала оці­нок, категоризація (соціальне схвалення чи осуд), ха­рактер суспільної самосвідомості (соціальна перцепція), санкціонування, індивідуальна шкала оцінок (самооцін­ка), самокатегоризація індивіда (прийняття ролі, само-ідентифікація), характер індивідуальної свідомості.

 

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

Соціальна цінність — значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності (невідповідності) потребам суспільства, соціальних груп, особистості.

Існує вона у формі когнітивних уявлень, суб'єктив­них уподобань, орієнтирів у діяльності людини.

Культура кожного суспільства та спільноти має свої цінності. Поряд з ними існують загальнолюдські цін­ності, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди.

 

Соціальна норма — загальновизнане правило, зразок поведін­ки, дій індивідів, соціальних груп.

Соціальні цінності і норми є інструментами соціаль­ного регулювання в суспільстві, проміжною ланкою, що пов'язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні ін­ститути. Тому соціальна норма визначає межу допусти­мої поведінки індивіда, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві. Як не­має суспільства без вільної та доцільної поведінки люди­ни, так немає і суспільства без загальних правил, які за­безпечують координацію цих вільних дій. Найважливі­шою характеристикою будь-якої норми є її корисність, обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей.

 

Соціальні норми класифікують за такими крите­ріями:

— за походженням: автогенні (незалежні від зовніш­ніх умов) й гетерогенні (породжені зовнішніми чинни­ками), спонтанні та декретивні (оголошені);

— за характером зміни структури: інтенсивні та екс­тенсивні, прогресивні та регресивні;

— залежно від періоду існування: ті, що народжую­ться, розвиваються, сформувалися;

— за схильністю: елементарні й складні, динамічні й статичні;

— за механізмом детермінації: збуджуючі, стимулю­ючі тощо;

— з точки зору організації та управління системни­ми процесами: інституційні й неінституційні;

— за умовами функціонування: інтегративні та дезінтегративні;

— за масовістю: масові, групові, індивідуальні;

— за кореспондентом: державні, адміністративні тощо;

— за часовою координатою: загальноісторичні, фор­маційні, міжформаційні, перехідні та ін.;

— за просторовою координатою: регіональні, гло­бальні тощо.

 

Найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила.

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне станови­ще індивіда.

До соціальних приписів відносять: право, звичаї, правила пристойності, моду, мораль, які сприяють реа­лізації загальної мети, що відповідає інтересам широкої спільноти, навіть усупереч інтересам окремих її членів. Поважне ставлення до них у суспільстві забезпечують рі­зні чинники — від виховання до санкцій. Соціальний припис має дві частини: диспозицію і санкцію. Важли­вим є й опосередкований вплив санкції на поведінку лю­дей. Адже, знаючи про певні санкції, люди, як правило, утримуються від порушення приписів.

Для правових норм характерні: текстуальне закріп­лення, офіційне опублікування або відміна органом дер­жави, чіткий і однозначний опис варіанта поведінки або її меж, наявність чітко сформульованої санкції, забез­печення їх дотримання силою держави.

Норми моралі діють передусім через внутрішні пси­хологічні механізми. їх характеризують: відсутність текстуального закріплення; вагоме значення при оці­нюванні вчинку внутрішніх мотивів, забезпечення їх дотримання авторитетом громадськості; санкція за по­рушення у формі громадського осуду. Норми моралі формуються з розвитком суспільства, висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові. Сфера моралі ширша, ніж сфера права, а тривалість моральних санк­цій довша, ніж правових. Мораль відіграє визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності.

Технічні правила — норми, що регулюють відношення людини і природи.

До них належать технічні інструкції, правила безпе­ки життєдіяльності тощо.

 

Важливу роль у механізмі соціального контролю ви­конують звички.

Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи.

Вони виникають на основі навичок, закріплюються традиціями, в одних випадках визнаються як терпимі, в інших — як шановані.

У кожної людини є свої звички, позитивні з них при­ймаються, схвалюються всією соціальною групою. На основі звичок формуються певні звичаї.

Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції гру­пи чи суспільства.

Звичай пов'язаний з традиціями та обрядами (ри­туалами). Однак «традиція» — ширше поняття, ніж «звичай», охоплює різноманітні об'єкти соціальної спа­дщини (матеріальні й моральні цінності). Обряд є різно­видом звичаю, символом певних соціальних відносин, а звичай може бути і засобом практичного перетворення.

 

Одним з важливих елементів соціальних норм є санк­ція, за допомогою якої забезпечується реалізація пра­вил поведінки.

Санкція (лат. sanctio — непорушна постанова) — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, іс­нують негативні і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інс­титутів, що їх виробляють, санкції можуть бути нефор­мальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, і формальними (юридичними, політичними, економічними та ін.), що реалізуються через діяльність соціальних інститутів. За змістом тиску санкції поділяють на правові (покарання та заохочення за певні дії, передбачені законом); етич­ні (покарання та заохочення згідно з моральними прин­ципами); сатиричні (насмішки, глузування, презирст­во); релігійні (анафема). Якщо санкції взаємодоповню­ють одна одну, їх дія ефективніша, ніж коли між ними виникають суперечності.

Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації, забезпечення дотриман­ня норм поведінки.

Система санкцій, відображаючи розвиток соціальної реальності, не є законсервованою схемою жорстко фік­сованих заходів і засобів соціальної регуляції. Навпаки, санкції забезпечують конкретизацію поведінки на пев­ному етапі історичного розвитку суспільства. Від них залежить соціальний порядок. Якщо за порушення со­ціальних норм санкції не застосовуються, виникають правовий нігілізм, різноманітні види девіантної пове­дінки.

 

Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляєть­ся на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Оскільки функціонування кожної соціальної системи пов'язане з людською жит­тєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються через девіантну поведінку.

 

Девіантна (лат. deviatio — ухилення) поведінка — вчинок, дія лю­дини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

 

Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолан­ня застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість — наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні відхилення дезорганізують систему, руйнуючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія: злочинність, нарко­манія, проституція, алкоголізм. Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі. Водночас співіснують різноманітні «норма­тивні субкультури».

 

Залежно від амплітуди відхилення від норми і характеру норм, що порушуються, розрізняють девіантну (незначні відхилення від моральних норм) і делінквентну (незначні порушення норм права), зло­чинну (передбачає кримінальну відповідальність) пове­дінку.

 

Девіантну поведінку вдало класифікував, на думку соціологів, Р. Мертон, який розрізняв такі типи при­стосування до соціально і культурно заданих цілей і засобів, стверджуючи, що базовою причиною будь-якої девіації є розрив між інституціональними культурни­ми цілями і доступністю соціально схвалюваних засо­бів для досягнення цих цілей:

а) конформізм: пасивне прийняття стандартів пове­дінки, безумовне визнання існуючих порядків, норм, правил, схиляння перед авторитетами. Чим стабільні­ше суспільство, тим поширеніша аномія;

б) інновація: допускає згоду з певною культурною метою, але заперечує засоби її досягнення, які схвалю­ються соціально;

в) ритуалізм: заперечує мету певної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціально;

г) ретретизм (втеча від дійсності): спостерігається, коли людина одночасно заперечує цілі й соціально схвалені засоби їх досягнення. Особи, які вдаються до цього засобу, перебувають у суспільстві, але не нале­жать йому;

ґ) заколот: виявляється у неприйнятті актів громад­ської непокори.

 

Деформація соціальних норм є основним чинником формування різноманітних форм девіантної поведінки і відповідних їм поведінкових настанов. Ця деформація може виявлятися у:

— відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;

— застарілості або незбігу їх з реаліями суспільного життя;

— викривленому або неповному відображенні у сві­домості людей об'єктивних закономірностей функціо­нування суспільства;

— нестабільності, нестійкості й невизначеності нор­ми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора;

— руйнуванні взаємозв'язку її структурних компо­нентів;

— послабленні або незастосуванні санкцій, функціо­нальній неефективності соціальних норм.

 

Соціальні норми деформуються під тиском соціаль­них криз, соціальних конфліктів, трансформаційних процесів у суспільстві, наслідком чого буває викривлен­ня ціннісних орієнтацій у різноманітних верств насе­лення.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте і порівняйте зміст понять «соціальний зв'язок», «со­ціальний контакт», «соціальні відносини».

2. У чому полягає суть соціальної дії?

3. Розкрийте сутність соціальної взаємодії.

4. Охарактеризуйте девіацію як соціальне явище та наведіть кла­сифікацію девіантної поведінки.

5. Перелічіть основні елементи соціального контролю та зробіть їх порівняльний аналіз.

6. Розкрийте зміст поняття «соціальний конфлікт» та наведіть ти­пологію конфліктів.

Пшеничнюк