Одним з чинників девіації є "навішування ярлика" девіанта. Цей ярлик, так би мовити, заплямовує людину, її репутацію. Ця дія отримала в соціології назву стигматизація. Існуванням цього поняття ми завдячуємо Стародавній Греції. Stigma у перекладі з грецької означає "тавро". Цей знак випалювали або вирубували на тілі людини (раба або злочинця). Він повинен був попереджати оточуючих, що його носій "заплямована" особа, яку потрібно стерегтися. В подальшому ця практика розповсюдилась у світі як засіб, що попереджав про зустріч з девіантом через якісь зовнішні ознаки.
В сучасному суспільстві фізичне таврування не використовується. Однак стигматизація не втратила свого значення.
Американський соціолог І.Гофман, аналізуючи це явище, виділив З групи сучасної стигми. 1 групу складає так звана фізична стигма - природженого чи набутого характеру - кульгавість, сліпота, інші фізичні каліцтва, родимки, тощо. Вона виявляється зовнішньо і досить легко фіксується.
Другий тип стигми - психічна - охоплює осіб з порушеннями емоційно-вольової та інтелектуальної сфери, тобто зумовлений психопатологією.
Це алкоголіки, наркомани, душевно хворі.
Третій тип пов'язаний з таким біологічним феноменом, як раса - расова стигма.
В сучасному суспільстві досить широке поширення набуває такий тип таврування, як морально-правова стигма. Вона часом обумовлена лише одиничним і випадковим порушенням людиною морально-правових норм суспільства.
Таким чином, в суспільстві має місце своєрідна дихотомія: поділ людей на "нормальних" та "стигматизованих". "Нормальні" - це ті, поведінка яких співпадає з соціальними сподіваннями. Стигматизовані за зовнішнім виглядом та способом життя мають відхилення від загальноприйнятих норм.
В результаті формується певне ставлення перших до других. Воно зумовлено недооцінкою або переоцінкою поведінки "затаврованої" людини.
Це знаходить відображення у часом нетактовному втручанні в особисте життя "таврованої людини" і необґрунтованому зарахуванні його до девіантів.
Яка ж реакція людини на навішування ярлика девіанта, як це впливає на поведінку людини і від чого ця реакція залежить?
Передусім, реакція на цю дію призводить до зміни поведінки людини. Характер реагування визначається тим, в якій мірі людина погоджується з думкою оточуючих. Цей процес входження в образ девіанта, "таврованого", називається "рольовим поглинанням". Рівень його зумовлюється поведінкою оточення. Наприклад, у повсякденному житті часом має місце зміна у ставленні до людини, що з якихось причин звертались за психіатричною допомогою. Не завжди адекватне ставлення до тих, хто відбував покарання за злочин, як у безпосередньому спілкуванні, так і на офіційному рівні.
Іноді люди затято відмовляються визнати себе девіантом або намагаються нейтралізувати ярлик, що їм начепили. Це відбувається через визнання спочатку своєї поведінки девіантною, а слідом виправдання її якимось чином ("як усі"). Погодження людини з думкою її оточення щодо девіантності її вчинку залежить перед усім від частоти, тривалості та інтенсивності його впливу, а також ступеня опору людини "рольовому поглинанні".
Носії стигми (незалежно від різновиду) виробляють певну стратегію та тактику, спрямовану на приховання тавра, що її дескридитує.
Сліпі часто-густо носять темні окуляри, кульгаві, намагаючись приховати свою ваду, у громадських місцях, де більшість їх не знає, воліють сидіти, щоб не привертати до себе уваги. Прикладом заперечення, затушовування, зняття другого типу стигми є поведінка тих, хто в минулому зловживав алкоголем. Аби оточення не сприйняло їх відмову від вживання алкоголю, як вияв слабкості волі, вони в компанії дозволяють собі чарчину-другу.
Існують спроби зняття морально-правової стигми, наприклад, екс-злочинцями через певну тактику приховування своєї "заплямованості".
Але якщо фізична стигма перш за все викликає відчуття жалю, то морально-правова часто-густо посилюється через рутинні уявлення про потенційну небезпеку таких індивідів.
У висновку слід підкреслити, що девіація досить поширене суспільне явище, зумовлене певними факторами. Відхилення у поведінці людей регулюються засобами соціального контролю.
Девіантність поведінки завжди має конкретно-історичний характер. Девіація вічна, оскільки розвиток суспільства супроводжується створенням нових форм, а, отже, і відхиленням від них.
В суспільстві існували і існують розбіжності щодо критеріїв девіантності. Тому єдиним засобом гармонізації суспільства має бути терпимість, толерантність людей у ставленні один до одного і намагання, якщо не сприйняття, то розуміння інших, протилежних позицій і вчинків.
А звідси важливість обережного ставлення до стигматизації, пом'якшення і обмеження її негативних наслідків.
Семке. Шпаргалка
