Феномен стигматизації та його соціальні наслідки

Одним з чинників девіації є "навішування ярлика" девіанта. Цей ярлик, так би мовити, заплямовує людину, її репутацію. Ця дія отримала в соціології назву стигматизація. Існуванням цього поняття ми завдячуємо Стародавній Греції. Stigma у перекладі з грецької означає "тавро". Цей знак випалювали або вирубували на тілі людини (раба або злочинця). Він повинен був попереджати оточуючих, що його носій "заплямована" особа, яку потрібно стерегтися. В подальшому ця практика розповсюдилась у світі як засіб, що попереджав про зустріч з девіантом через якісь зовнішні ознаки.

В сучасному суспільстві фізичне таврування не використовується. Однак стигматизація не втратила свого значення.

Американський соціолог І.Гофман, аналізуючи це явище, виділив З групи сучасної стигми. 1 групу складає так звана фізична стигма - приро­дженого чи набутого характеру - кульгавість, сліпота, інші фізичні каліцтва, родимки, тощо. Вона виявляється зовнішньо і досить легко фіксується.

Другий тип стигми - психічна - охоплює осіб з порушеннями емоційно-вольової та інтелектуальної сфери, тобто зумовлений психопатологією.

Це алкоголіки, наркомани, душевно хворі.

Третій тип пов'язаний з таким біологічним феноменом, як раса - расова стигма.

В сучасному суспільстві досить широке поширення набуває такий тип таврування, як морально-правова стигма. Вона часом обумовлена лише одиничним і випадковим порушенням людиною морально-правових норм суспільства.

Таким чином, в суспільстві має місце своєрідна дихотомія: поділ людей на "нормальних" та "стигматизованих". "Нормальні" - це ті, поведінка яких співпадає з соціальними сподіваннями. Стигматизовані за зовнішнім ви­глядом та способом життя мають відхилення від загальноприйнятих норм.

В результаті формується певне ставлення перших до других. Воно зумов­лено недооцінкою або переоцінкою поведінки "затаврованої" людини.

Це знаходить відображення у часом нетактовному втручанні в особисте жит­тя "таврованої людини" і необґрунтованому зарахуванні його до девіантів.

Яка ж реакція людини на навішування ярлика девіанта, як це впливає на поведінку людини і від чого ця реакція залежить?

Передусім, реакція на цю дію призводить до зміни поведінки людини. Характер реагування визначається тим, в якій мірі людина погоджується з думкою оточуючих. Цей процес входження в образ девіанта, "таврованого", називається "рольовим поглинанням". Рівень його зумов­люється поведінкою оточення. Наприклад, у повсякденному житті часом має місце зміна у ставленні до людини, що з якихось причин звертались за психіатричною допомогою. Не завжди адекватне ставлення до тих, хто відбував покарання за злочин, як у безпосередньому спілкуванні, так і на офіційному рівні.

Іноді люди затято відмовляються визнати себе девіантом або намагаю­ться нейтралізувати ярлик, що їм начепили. Це відбувається через визнан­ня спочатку своєї поведінки девіантною, а слідом виправдання її якимось чином ("як усі"). Погодження людини з думкою її оточення щодо девіантності її вчинку залежить перед усім від частоти, тривалості та інтенсивності його впливу, а також ступеня опору людини "рольовому по­глинанні".

Носії стигми (незалежно від різновиду) виробляють певну стратегію та тактику, спрямовану на приховання тавра, що її дескридитує.

Сліпі часто-густо носять темні окуляри, кульгаві, намагаючись приховати свою ваду, у громадських місцях, де більшість їх не знає, воліють сидіти, щоб не при­вертати до себе уваги. Прикладом заперечення, затушовування, зняття другого типу стигми є поведінка тих, хто в минулому зловживав алкоголем. Аби оточення не сприйняло їх відмову від вживання алкоголю, як ви­яв слабкості волі, вони в компанії дозволяють собі чарчину-другу.

Існують спроби зняття морально-правової стигми, наприклад, екс-злочинцями через певну тактику приховування своєї "заплямованості".

Але якщо фізична стигма перш за все викликає відчуття жалю, то морально-правова часто-густо посилюється через рутинні уявлення про потенційну небезпе­ку таких індивідів.

У висновку слід підкреслити, що девіація досить поширене суспільне явище, зумовлене певними факторами. Відхилення у поведінці людей ре­гулюються засобами соціального контролю.

Девіантність поведінки завжди має конкретно-історичний характер. Девіація вічна, оскільки розвиток суспільства супроводжується створен­ням нових форм, а, отже, і відхиленням від них.

В суспільстві існували і існують розбіжності щодо критеріїв девіантності. Тому єдиним засобом гармонізації суспільства має бути тер­пимість, толерантність людей у ставленні один до одного і намагання, як­що не сприйняття, то розуміння інших, протилежних позицій і вчинків.

А звідси важливість обережного ставлення до стигматизації, пом'якшення і обмеження її негативних наслідків.

Семке. Шпаргалка