Третю групу становлять інтегративні медичні системи. Вони є плюралістичними й поєднують у собі різні медичні традиції.
(1) Індійська й китайська моделі. При британському колоніальному пануванні в Індії успішно розвивалися національні медичні традиції: Аюрведа, Сідхі й Унані. Британська космополітична система була прийнята пізніше, після отримання країною незалежності. З кінця 1940-х років індійський національний уряд став активно розвивати лікарняну медицину, у тому числі мережу сільських диспансерів. Старі коледжі, де готували фахівців з Аюрведи, стали зазнавати труднощів з набором учнів. Стала розвиватися й гомеопатія, що своїми теоретичними джерелами була пов'язана з ісламом. Її зростання було відзначено у Бенгалії. Інші менш систематизовані системи цілительства стали розвиватися маргінальним способом, без фінансової підтримки уряду, за рахунок добродійності, на фестивалях й у храмах. Майже всі вони розвиваються на релігійній основі. Системи, подібні індійської, широко поширені в Азії. Китайська модель розвивалася після війни в умовах політичного панування марксизму. Тут традиційна медицина була визнана й інтегрована в державну лікарняну медицину. «Босі лікарі» стали допоміжним медичним персоналом. У державних лікарнях стали розвиватися припікання, голковколювання й траволікування. У період китайської культурної революції 1960-х років незалежність традиційної медицини була згорнута, а асоціації цілителів закриті. Пізніше пріоритети знову змінилися. Сьогодні, у світлі нової демографічної політики, що заохочує народження тільки однієї дитини в родині, люди, що живуть у селі, отримали можливість користуватися послугами кваліфікованих міських гінекологів і педіатрів. Колишні повитухи й «босі лікарі» тим самим були витиснуті. Індійська й китайська медичні моделі являють випадок інкорпорування народних цілителів у сучасні лікарняні комплекси. Народні медичні практики тут спираються на стародавні медичні тексти, що користуються визнанням у суспільстві, і ці практики перебувають під контролем державної бюрократії.
(2) Медичні моделі країн третього світу. У всіх інших незахідних суспільствах сьогодні склалися інтегративні медичні системи, між якими є досить несуттєві розходження. Жодна з медичних професій тут не досягла монополії. Причинами цього є й недавнє колоніальне минуле, і дефіцит економічних ресурсів. Основними характеристиками цієї моделі є: (1) Порівняльна слабкість і погане фінансування госпітальної медицини, що зосереджена переважно в містах, а медичний персонал (національні й іноземні лікарі) навчався за різними стандартами в різних країнах. (2) Держава не здатна поки запропонувати альтернативу цій системі. (3) У населення існує високий попит на послуги народних цілителів - костоправів, повитух, цирюльників, хірургів. (4) На ринку ліків є різнорідний потік препаратів, імпортованих із усього світу, але часто без назв і без інструкцій. (5) Населення часто розсіяне по території, у зв’язку з чим державна лікарняна медицина не здатна здійснювати повномасштабний контроль за його здоров'ям, а рівень захворюваності й смертності серед населення вкрай високий. У більшості випадків не існує законів проти медичної недбалості, а споживчі права населення погано захищені. У цей час цілителі й ті, хто надає ліки й медичні послуги, прагнуть до визнання з боку держави. Триває суперечка про шарлатанство й шахрайство з боку цілителів. У цьому контексті традиційні цілителі, що надихаються національними міністерствами охорони здоров'я й Всесвітньою Організацією Здоров'я (ВОЗ), прагнуть організуватися в професійні асоціації й інтегруватися в якості допоміжного медичного персоналу в систему госпітальної медицини.
Моделі поведінки в системі „лікар - пацієнт”
Норми і стандарти задоволення потреби в здоров'ї виробляються не лише на теоретичному рівні, але й повсякденною практикою людською життя, їх акумулятором є народна медицина.
Важливим регулятором взаємодії людини і суспільства з природою здоров'я та його забезпечення, особливо на сучасному етапі суспільного розвитку, є правові засади реалізації цієї потреби.
Оскільки сфера медичної діяльності торкається найвищої суспільної цінності життя людини, то важливим елементом соціального контролю в цій сфері є мораль. Моральні норми та стандарти в цьому аспекті не обмежуються лише медичною етикою та деонтологією, а обов'язково включають принципи ставлення людини до свого здоров'я та життя. Здоров'я кожної людини є результатом взаємодії природних задатків, особливостей індивідуальної діяльності та конкретних умов соціально-історичного розвитку. Тобто здоров'я - це не лише те, що людина отримує від природи і суспільства, але й наслідок діяльності особистості. А тому підтримка і зміцнення здоров'я є не лише правом кожного члена суспільства, а її моральним обов'язком. А отже норми і стандарти повинні регулювати взаємини "медичні працівники - пацієнти", а не лише діяльність медичних працівників.
Перша модель – патерналістична, має авторитарний характер. Суб'єктом лікувально-діагностичного процесу с лікар. Пацієнт -лише його об'єкт. Цей тип взаємин був колись переважаючим.
Другий тип взаємин походить, з того, що медичні послуги - це товар, як будь-які інші послуги. В інструментальній моделі яскраво виявляється комерційний характер цих відносин. Тут на противагу першій моделі відбувається обмін рольовими функціями. Пацієнт - головний суб'єкт такої взаємодії. За певні кошти він вимагає надання йому послуг, необхідність яких пацієнт визначає сам.
Негативний бік такого типу відносин в можливості значної долі некомпетентного втручання з боку пацієнта, що може призвести до небажаних і незадовільних наслідків для його ж здоров'я. Крім того, це спричиняє привалювання в діяльності лікаря економічних інтересів над професійними. А це несе небезпеку для пацієнта, оскільки зростає можливість пропозиції послуг не лише не потрібних, а й шкідливих для людей.
Контрактуалістична модель - це тип рівноправних, елітарних відносин в системі "лікар - пацієнт". В основі лікувально-діагностичного процесу певна домовленість, свого роду контракт, що спирається на певні принципи. Насамперед такі:
а. Важливі рішення є прерогативою пацієнта.
б. Лікар має надавати хворому всю необхідну для прийняття рішення інформацію.
в. Лікар повинен обмежуватись лише спеціальними медичними судженнями.
г. Лікар не зобов'язаний починати лікування, якщо вимоги пацієнта суперечать його професійним принципам.
Викладені принципи виступають як система поінформованої згоди. що дозволяє пацієнту самому визначити ступінь ризику, на який він іде заради покращення здоров'я.
Як лікар, так і пацієнт є в цій моделі активними суб'єктами лікувально-діагностичного процесу. Така модель добре працює в суспільстві, домінуючим принципом якого є індивідуалізм.
Остання модель може розглядатися як певний еталон взаємодії в системі "лікар - пацієнт". "Доброчесні взаємини” – це ідеальний тип стосунків, що вимагають більше ніж формальне виконання контракту. Ця модель багато в чому спирається на принцип попередньої. Але все ж таки статус лікаря і пацієнта як суб'єктів лікувально-діагностичного процесу значно різниться. Це зумовлено тим, що для лікаря його роль в цьому процесі є професійною. А отже, саме йому повинна бути притаманна більш активна позиція.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ
Медична соціологія, соціологія медицини, соціологія у медицині, соціологія здоров’я;; поняття „здоров’я” та „хвороба”; паттерни хвороб, спосіб життя, здоровий спосіб життя, валеологія, санологія, медичні вірування, „роль хворого” за Т.Парсонсом; традиційна та нетрадиційна медицина, моделі взаємостосунків у системі «лікар-пацієнт»: патерналістична, комерційна, контрактуалістична.
Контрольні запитання і завдання
- Розкрийте зв’язок соціології та медицини.
- Дайте визначення поняттям «медична соціологія», «соціологія медицини», «соціологія у медицині», «соціологія здоров’я».
- Назвіть періоди розвитку медичної соціології.
- Основні напрямки досліджень медичної соціології.
- Вкажіть етапи розвитку медичної соціології.
- Дайте визначення поняття „здоров’я” в соціології.
- Поясніть процес зміни паттернів хвороб в історії людської цивілізації.
- Визначте значення способу життя для збереження здоров’я індивіда.
- Назвіть складові здорового способу життя.
- Які проблеми досліджують валеологія та санологія?
- Як впливають медичні вірування на соціальні взаємовідносини у системі охорони здоров’я?
- Опишіть моделі поведінки сторін у системі «лікар-пацієнт».
ТЕСТИ
Тест 1. Що вивчає соціологія медицини?
а) стан здоров 'я населення та фактори, що його визначають:
б) соціальну обумовленість здоров 'я та його роль в розвитку суспільства
в) організаційну структуру системи охорони здоров 'я та її ефективність
Тест 2. Який вчений ввів в наукову термінологію дефініцію "соціологія медицини"?
а) Мак-Інтайр; б) Е.Дюркгейм: в) Д Такетт.
Тест 3. Тест Які з наведених теорій використовуються при дослідженні проблематики соціології медицини?
а) теорія соціальної групи, б) ролева теорія;
в) концепція девіантної поведінки; г) теорія стигматизації,
д) теорія соціального контролю є) всі відповіді вірні.
Тест 4. Які з наведених завдань соціології медицини є практичними?
а) вивчення зміни економічного положення медичних працівників;
дослідження поведінки пацієнта в нових ринкових умовах.
б) стратегічне планування медико-соціологічних досліджень в системі охорони здоров’я; розширення соціологічного кругозору медичних працівників;
Тест 5. Який із наведених факторів в найбільшій мірі здійснює вплив на рівень здоров'я людини:
а) діяльність системи охорони здоров 'я; в) спосіб життя;
6) стан навколишнього середовища: г) спадковість.
Тест 6. Як Всесвітня організація охорони здоров'я визначає дефініцію “здоров'я”?
а) як процес гармонійної взаємодії соціального і біологічного в людині, що забезпечує їй стійкість у взаємовідносинах з навколишнії середовищем;
б) як стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів.
в) як оптимальне співвідношення біосоціальних якостей індивіда, всесторонній прояв здібностей, якими володіє людина як організм і як особистість.
Тест 7. Яке основне завдання профілактичної медицини?
а) нейтралізація шкідливих факторів на здоров’я.
б) пошук і застосування методів стимулювання механізмів здоров’я людини.
в) вивчення способів швидкого та повного відновлення здоров’я людини.
Тест 8. Які соціальні відносини є центральними в ролевій теорії Т.Парсонса?
а) відносини між лікарями та медичними працівниками в трудовому колективі;
б) відносини між лікарем і пацієнтом;
в) відносини між пацієнтом і лікувальними закладами;
г) відносини між пацієнтом і суспільством загалом.
Тест 9. Які три основні різновиди стигми розглядає І.Гофман?
а) фізичні недоліки, б) занижена самооцінка;
"моральні дефекти" особистості, родові стигми;
неадекватність сприйняття. расова стигма.
Тест 10. Захворюваність як показник здоров'я фіксує:
а) самооцінку здоров’я,
б) рівень розвитку системи охорони здоров'я;
в) фактичне звернення населення по медичну допомогу.
