Хвороба - це порушення цілісності та життєдіяльності організму, вик­ликані тими чи іншими структурними змінами в організмі людини

Більшість авторів (Паульс, 1973; Маккейн, 1980; М.Соколовска, 1986; Р.М.Фитцпатрик 1987) схильні виділяти 3 паттерна (зразка) хвороби в історичному аспекті

1). Доаграрний паттерн хвороби. У цей період смертність популяції була викликана насамперед зовнішніми факторами, пов'язаними з небезпекою на полюванні й нещасними випадками.

2). Хвороби в аграрному суспільстві. Причиною різкого зростання смертності населення стали епідемії й пандемії інфекційних захворювань.

Саме інфекційна теорія хвороби, що з'явилася в 19 столітті, сприяла тому, що основною парадигмою медицини стала «медична модель». Основні елементи цієї моделі полягають у наступному: (1) всі хвороби викликаються специфічними етіологічними агентами...; (2) пацієнта варто вважати пасивним обьєктом медичного втручання; (3) відновлення здоров'я вимагає використання медичної технології й передових наукових методів" [Аберкромбі Н. й ін. Соціологічний словник. Казань, 1997. С. 164.].

3). Хвороби в індустріальному суспільстві

У 20 столітті медичній науці стали відомі психосоматичні захворювання, що становлять 50-75% всіх хвороб (Денбер, 1955; Сельє, 1956). У якості причин таких хронічних дегенеративних розладів, як виразкова хвороба, гіпертонія, порушення імунної системи, депресії та інші, розглядаються психоемоційний стрес і неправильний спосіб життя. Тим самим позначився поворот до іншого підходу в медицині - перенос уваги з вивчення хвороби на вивчення людини. Головні причини смертності - серцево-судинні захворювання, хвороби легенів, рак, цукровий діабет, цироз печінки й інші "хвороби цивілізації" - так чи інакше пов'язані з нашим повсякденним вибором, вибором відносно паління, уживання спиртних напоїв, застосування дієт. "Особистий" вибір, або модель поведінки, може бути основною причиною захворювань, пов'язаних зі способом життя. Однак відбувається вибір під сильним формуючим впливом суспільних груп, родини, соціального середовища й культури суспільства.

Зі зміною паттернів здоров'я, хвороби й медицини, склалася потреба справлятися в основному з тими станами, які не дозволяють індивідам виконувати самостійну діяльність, розвивати інтелектуальний і фізичний потенціал, досягати внутрішнього відчуття благополуччя (інакше, мати гарне самопочуття). Участь медиків у вирішенні таких проблем означає відхід від традиційного ставлення до органічної патології й наближення до розуміння етіології станів у руслі психопатології й соціальної патології. На цьому етапі неоціненним є внесок соціологів у розуміння проблем соціального здоров'я.

Патерни хвороб

Категорії способу життя

Спосіб життя - це визначений, історично обумовлений тип поведінки, вид діяльності в матеріальній та нематеріальній сферах

Здоровий спосіб життя - це спосіб життя, при якому наявна повно­та входження особистості в різні способи і форми діяльності, гармонійного поєднання соціального та біологічного в розвитку людини, ступінь соціально-біологічної адаптованості.

Валеологія (від лат. vаlео - бути здоровим) - комплексна наука про здо­ров я, яка вивчає фізіологічні та психологічні можіивості людини законо­мірності їх розвитку, а також способи вдосконалення з метою укріплення фізич­ного, психічного та соціального здоров'я. Термін ввів І.І. Брехман. Близькою до валеології за методами та за вивченням проблем є санологія.

Санологія («санус» - здоровий) - наука про суспільне здоров я як суспільне багатство та потенціал суспільства щодо охорони, укріплення, примно­ження та збереження здоров’я. Термін ввів Ю.П. Лісіцин.

Профілактика - система діяльності направлена на охорону здоров 'я населення.

Тенденція до "систематичного емпіризму" багато у чому обмежила теоретичний розвиток медичної соціології, тому у наш час більш популярним є другий напрямок - соціологія здоров‘я та хвороби. Вказана галузь наукового знання включає широкий тематичний спектр, до якого входять, наприклад, концепція ролі хворого Т. Парсонса (1951 р., концепція стигматизації (Гоффман, 1961), розгляд професійних особливостей охорони здоров’я (Фрейдсон, 1970), соціальних установок до питань смерті (П.Хендел, В.Мерфі, 1965), медицини як інституту соціального контролю (Д.Такетт, 1973).

Заслуга вивчення взаємин між лікарем і пацієнтом як соціальної системи належить Т. Парсонсу. В основі його рольової теорії (1951-1958) розглядалися: парадигма непрацездатності; парадигма девіації, що розглядалась із позиції психоаналізу, та ідея про соціальний контроль. Взаємовідносини лікар/пацієнт як соціальна система з певними правами й обов'язками являють собою мікромодель соціального інституту охорони здоров'я, що гарантує охорону суспільної цінності - здоров'я. Взаємодію в даній системі Т.Парсонс розглядав не тільки із соціологічної, але й з економічної точки зору, як обмін між виробником та споживачем.

Сучасні дослідження соціології здоров'я, спрямовані на вивчення потреби в здоров'я, ресурсів здоров'я та його перспектив, самозбережуючої поведінки, тривалості життя спричиняють появу нових галузей і напрямків у соціології й медико-соціальній роботі. До них варто віднести передачу інформації, що стосується здоров'я населення (соціологія комунікації), соціологію тіла (М. Фуко), соціологію життя як концепцію дослідження соціальної реальності (Ж. Тощенко), ставлення до життя як соціальну сутність людини (Л. Г. Кондратьєва, 1997), парадигму екоантропоцентричної соціології (Т. Дрідзе), і ін. У цей час соціологія приходить до розуміння множинності інтерпретацій социальних феноменів. Хвороба й з доров’я можуть розглядатися як варіанти соціальної угоди (договору), в якому враховуються соціальні очікування й ролі в процесі самостворення.

"РОЛЬ ХВОРОГО" - концепція Т.Парсонса, що спирається на деякі ідеї Л.Хендерсона (медицина як контрольна підсистема суспільства) і З.Фрейда (норма­тивний характер ролі хворого, рентна поведінка як зловживання роллюхворо­го) 3 точки зору Парсонса, хвороба - відхилення, що вимагає інституцалізованого втручання спеціалізованих організацій (лікарень) і персоналу (лікарів).

Поняття "ролі хворого" Талкота Парсонса (1951) с теоретичною пара­дигмою. Т.Парсонс доводив, що хвороба дозволяє людині звільнитись від виконання своїх соціальних обов'язків, але в обмін на це людина повинна визнати, що вона не зможе вилікуватись самостійно, а її обов'язком є виздоровлення, і для цього потрібна професійна медична допомога. Т.Парсонс розглядав лікарів як об'єктивних та в основі альтруїстичних людей, які приймають на себе обов'язок допомагати пацієнтам. Для Парсонса, хворо­ба є форма соціального відхилення, а медичне обслуговування є відповід­ним механізмом соціального контролю задля відновлення соціальної рівно­ваги. Теорія "ролі хворого" Т.Парсонса, найбільш відомого соціолога сво­го часу, сприяла легалізації ролі соціології в медицині, піднявши концепцію хвороби від біологічної сфери до соціального рівня. Незважаючи на обме­ження деяких формулювань Т.Парсонса, його теорія являє собою початко­вий та систематичний підхід до хвороби і вплинула на наукові пошуки бага­тьох дослідників 50-60-х років XX ст.