Інституціоналізація організацій

Спорідненість між соціальною організацією і соціальною інсти­туцією виявляється не тільки в тому, що їхні функції спрямо­вані на упорядкування поведінки людей, а й у тому, що практич­но завжди наявні тенденції до інституціоналізації організацій, надання їм культурного змісту. Так було і на ранніх етапах

історії людства, коли не існувало відмінностей між організацією і інституціями. Як було з'ясовано культурантропологами, що досліджували так звані традиційні суспільства, всі зразки пове­дінки в них виходили з культурної традиції, а вся організація суспільного життя мала інституціональну форму. Такою була описана Броніславом Малиновським система обміну на остро­вах Тробріана. Обмін суто господарського змісту заради задово­лення буденних потреб набував глибокого релігійного і символіч­ного забарвлення. Організація повсякденного життя була орга­нічно пов'язана зі світом магії, коли елементарним діям, спря­мованим на задоволення первинних потреб, надавалося містич­ного значення, і, навпаки, релігійна практика, ритуальні відправи сприймалися як суто практичні дії, пов'язані з буденним жит­тям. Хоча злиття світу магії із повсякденним життям гальму­вало будь-яку інновацію в традиційних суспільствах, воно вод­ночас забезпечувало порядок і соціальну стабільність.

Яскравим прикладом інституціоналізації є історична доля ринкової економіки. Звернімось до класиків соціології. На думку М. Вебера, саме культурний чинник — протестантський етос — зумовив інституцюналізацію сучасного ринкового господарства, надавши йому сенсу в категоріях релігії. У своїй роботі "Про­тестантська етика і дух капіталізму" М. Вебер докладно проана­лізував процес "акультурації" ринкового господарства, а тим са­мим — його інституціоналізації, завдяки впливові кальвініст­ського різновиду протестантської релігії. Кальвінізм утверджу­вав віру в те, що Бог заздалегідь вирішує долю людини в по­тойбічному світі. Доля одних людей — спасіння і вічне блажен­ство, інших — муки пекла. На ґрунті такого віровчення виникла певна психологія. Віруючі хотіли знати, за яких умов можна потрапити до "обранців" Бога. Протестантизм стверджував, що божа благодать знаходить свій прояв у матеріальних благах, ус­піху в професійній діяльності за умови працьовитості, дисциплі­нованості, самоконтролю. На цьому ґрунті створювалася проте­стантська трудова етика, яка, на думку М. Вебера, надавала органі­зації ринкової економіки культурного змісту. З цього, однак, не випливає, що тільки релігійний культурний чинник зумовлював інституціоналізацію ринкової економіки. Сам М. Вебер врахо­вував такі фактори, як зростання попиту на товари та послуги, підвищення ролі військового бюджету, модернізація підприємств тощо, які безумовно стимулювали зростання виробництва. Крім того, М. Вебер вважав, що, хоча протестантська етика і відіграла важливу роль у XVI ст., пізніше вплив її на економіку згасає, а інституціоналізованість підтримується і розвивається під впли­вом секуляризованих культурних цінностей.

Процеси інституціоналізації сучасних формальних організацій досліджував Ф. Селзнік. На його думку, інституціоналізація відбувається на певному етапі існування організації внаслідок накопичення традицій, а також під впливом свідомих зусиль керівників. Завдяки інституціоналізації організація забезпечує діяльність персоналу, індентифікацію індивідів з організаційни­ми цілями, стабільність і злагоду своїх структурних елементів. Добрим прикладом у цьому відношенні став досвід сучасних фірм і корпорацій.

Моделлю інституціоналізації для японських фірм, наприклад "Соні", стала ціннісно-нормативна система традиційної соціаль­ної інституції — родини. Як наголошував президент компанії "Соні" Маріта Акіо, головне завдання менеджера полягає у фор­муванні такої системи стосунків з робітниками, яка б стимулю­вала ставлення до корпорації як до рідної сім'ї, розуміння того, що у робітників і керівників одна доля. "Наша політика, — підкреслює Акіо, — полягає в тому, що, де б ми в світі не були, ми ставимося до людей, яких найняли, як до членів родини "Соні", як до дорогих колег"*.

* Акио Марита. Сделано в Японии. — М.: Экономика, 1990. — С. 207.

Інституціоналізація сучасних формальних організацій перед­бачає формування певної ідеології, культурного етосу, які нада­ють цілям і самій організації характеру суспільної місії. На ґрунті організаційної ідеології створюються зразки поведінки членів організації, певні ритуали і символи, її соціальний образ. Наприклад, символом є прапор військового підрозділу, який, по­при все, не можна віддати ворогу. Окрім такої явної символіки, як прапор, є більш витончені приклади символіки. Цікавий у цьому аспекті приклад наводить А. Камінський. Керівник ве­ликої фірми викликав до свого кабінету молодого практиканта і сказав йому: "Я помітив, що Ви маєте звичку прослизати кори­дором під стінкою, крокуєте згорблений. Наші працівники хо­дять серединою коридору, з прямою спиною. Ви повинні пам'я­тати про це, якщо маєте бажання працювати у нас".

Манера крокувати, піклування про свій зовнішній вигляд, стиль мовлення — все це набуває символічного значення. Організаційні символи і ритуали створюють образ організації, яка інституціоналізується, її культурне обличчя. Разом з тим всі ці процеси мають і суто функціональний характер. За умов сучасного поді­лу праці, особливо у галузі економіки, робітник лише фрагмен­тарно бере участь у виробничому процесі, кінцевим результатом якого є деякий продукт або послуга. Сама праця на робочому місці не створює психологічних умов для того, щоб пишатися результатами окремих трудових операцій. Такою умовою є усві­домлення належності до певної організації, підприємства, фірми. Отже, інституціоналізація організацій, набуття ними культурної легітимності стають стимулом для підвищення продуктивності праці, ефективності їхньої діяльності.