Суспільство являє собою цілісну систему взаємозалежних інститутів Разом з тим, кожний інститут має автономію відносну незалежність, тобто соціальні інститути суспільства, з одного боку, тісно взаємозалежні, утворюють певну соціально-функціональну цілісність, а з іншого боку, автономні.
Існують очевидні й приховані прояви взаємозв'язку інститутів, цілісності їхньої системи. Наприклад взаємозв'язок економіки й освіти. Чим вищий рівень розвитку економіки, її ефективності, тим вищий рівень податкових надходжень у бюджет, тим більше держава зможе виділити коштів на безоплатну загальну освіту населення тим вища буде якість одержуваної освіти тощо. І навпаки, чим вищий рівень освіти населення, підростаючого покоління, тим вище кваліфікація працівників тим з більш складною й продуктивною технікою вони зможуть працювати, що підвищить ефективність економіки.
Але даний взаємозв’язок передбачає вирішення дуже складної закономірності функціонування соціальних інститутів — сумісності норм, регуляторів, правил гри а цих різних інститутах
Одна і та сама особистість в один і той самий час включена і в інститути сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, син чи донька), і в політичні інститути (виборець, активіст якого-небудь суспільно-політичного руху), і в економічні інститути {працівник підприємства, керівник відділу фірми). Засвоєні нею норми, принципи поведінки, наприклад, на роботі, повинні бути сумісні з визнаними нормами її поведінки в сім'ї, тими ідеалами, поглядами, які вона вселяє своїм дітям, і т.д.
Сумісність головних, вихідних ідей принципів, поглядів, якими керуються люди в різних сферах життя суспільства, є головною умовою духовно-моральної цілісності особистості.
І навпаки, несумісність ієрархії принципів, норм, що регулюють різні інституціональні взаємодії, у яких бере участь індивід, породжує його нескінченні внутрішні конфлікти, роздвоєність непослідовність, непередбачуваність, що дестабілізує його родину або колектив, у якому він працює.
Ця закономірність функціонування соціальних інститутів виявляється й на рівні суспільства в цілому. У результаті неузгодженості несумісності вихідних принципів, норм регуляції основних соціальних інститутів вони починають блокувати розвиток один одного. Так, система освіти, що виховує в дусі начотництва, слухняності, безініціативності, не може не затруднювати розвиток демократичних політичних Інституті в.
Іншою, не менш важливою, закономірністю функціонування соціальних інститутів с їхня автономія, відносна незалежність. Дія цієї закономірності пояснюється тим, що кожний з них вирішує спеціальні завдання, специфічні проблеми, задовольняє певні потреби людей Автономія виявляється як зовнішньо організаційно, так і внутрішньо регулятивно.
Зовнішня (організаційна) автономія інститутів виражається в наявності окремих професій, окремих установ освіти, охорони здоров я, культури, матеріального виробництва банківської діяльності та ін. У кожної установи свій інтерес, він приписує особистості — учасникові соціального інституту — особливі обов'язки. Тому через участь одних і тих самих людей у ряді колективів фундаментальною рисою всіх людських суспільств є рольовий плюралізм.
Внутрішня автономія соціальних інститутів органічно пов’язана зі спеціалізацією норм, писаних і неписаних законів, які їх регулюють Прикладами цього є військові й інші устави, професійна етика лікарів і юристів, які істотно відрізняються одне від одного. Облік особливостей регуляції соціальних взаємодій у сфері економіки або освіти, неприпустимість перенесення в сферу політики, виробництва норм сімейно-товариських відносин — все це. як показує історичний досвід, ефективно сприяє розвитку як окремих сфер, так і всього соціального життя є цілому.
