Проблема соціального насилля

Будь-яке насилля — зло. Насилля породжує тільки насилля. Але насилля, що опирається на демократичні закони і міжна­родні правові норми — неминуча умова захисту прав людини, особи в світовій співдружності. Іншим шляхом не можна забезпечити додер­жання всіх законів, поки не досягнуто відповідного рівня свідомості громадян і політичних діячів. Без відповідного до закону насилля неможлива боротьба із злочинністю, присікання збройних конфлік­тів. Та мова йде не тільки про насилля проти тих або інших соціаль­них спільностей, верств, угрупувань, покарання індивіда або групи, що порушили закон, а також припинення міжнародної агресії. Іноді виникнення і задоволення суспільних потреб відбувається на основі відкритого конфлікту інтересів соціальних спільностей людей. Хоча насилля за певних умов та форм неминуче, все ж завдає шкоди мо­ралі суспільства, веде до потрясінь, руйнувань, а в крайніх формах — до масової загибелі людей. Тому-то в усі часи та періоди історії людства, різні класи і верстви населення поруч з використанням різ­них форм насилля намагались вирішувати суперечності не насиллям, що краще і для державної влади.

Практика життя показала, що багато авторитарних режимів у результаті концентрації засобів можуть добитися забезпечення тех­нічного розвитку, швидкого тимчасового успіху, але нездатні для перспективи і не відповідають вимогам сучасної цивілізації. В сучасних умовах ненасиллям здійснено об'єднання Німеччини, ненасильницьки­ми засобами, а шляхом тиску на метрополії здійснили антиколоні­альні демократичні революції і завоювали незалежність більшість колоніальних країн і народів. Важливу роль відігравали і відіграють референдуми за вирішення суперечностей тощо. В сучасних умовах навіть суперечності між робітничим класом і капіталом, зокрема, де­які з них, за досвідом соціал-демократичних урядів окремих країн Європи, вирішуються ненасиллям. Ненасилля — зовсім не обов'язко­во відмова від боротьби, угодовство. Ненасилля включає активну ді­яльність, хоча і не завжди виступає найефективнішим засобом до­сягнення соціальної справедливості. Методи ненасилля, що зв'язані з діяльністю державної влади в ім'я пошуків шляхів соціальної спра­ведливості є соціальні реформи.

Типи суспільства

У соціології суспільства розподіляються на традиційні та індустріальні.

Традиційне суспільство — суспільство з аграрним устроєм, з ма­лорухомими соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. Звичайно, традиційне суспіль­ство сприймається як родоплемінне, феодальне суспільство, примітивне і відстале. Дійсно, для традиційного суспільства характерні вкрай низькі темпи розвитку виробництва, що можуть задовольнити пот­реби лише на мінімальному рівні, а головне — велика інерційність, несприйнятливість нововведень, обумовлена особливостями його функціонування. У традиційному суспільстві регламентуються, суво­ро контролюються норми, соціальні структури, соціальні інститути, звичаї, поведінка індивідів тощо. Соціальні формування, утворення, освячені традиціями, вважаються непорушними і навіть думка про їх можливе перетворення, зміни вважалась крамольною. Будь-який про­яв свободи особи, що виступає новацією в суспільстві, глушиться, дотримується і культурою, і соціальними інститутами, владними струк­турами тощо.

Індустріальне (промислове) суспільство — суспільство, що безпо­середньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку. Індустріальне суспільство — один з двох основних типів суспільства (поряд з капіталістичним, суспільством) аналізується соціологами За­ходу для порівняння природи сучасних суспільств з походженням і природою традиційних (родоплемінних, феодальних) суспільств. По­няття індустріальне (промислове) суспільство введено в соціологію, ще Сен-Сімоном. З'ясування природи і характеру індустріального суспільства здійснювали Огюст Конт, Герберт Спенсер, Карл Маркс, Макс Вебер, Еміль Дюркгейм та ін. В 50 —60-х роках XX ст. в США і Західній Європі в соціології висунута соціологами Ральфом Дарендорфом, Раймондом Ароном, Уолтом. Ростоу, Даніелем Беллом та ін. концепція індустріального суспільства. «Індустріальне суспільство» як більш загальне поняття конкурувало з марксистським поняттям «капіталістичне суспільство», щоб уникнути протиставлення капіта­лізм і соціалізм розглядались як різновиди одного типу індустріаль­ного суспільства, що має функцією розвиток продуктивних сил і нагромадження суспільного багатства. З точки зору сучасних теоретиків індустріальне суспільство, капіталізм — його верхня, перехідна фор­ма, обмежена суспільствами Європи XIX і початку XX ст., тоді як соціалізм — пережиток системи раннього індустріалізму, обмежений перелицьованими феодальними відносинами і мілітаризованим ла­дом життя. Для сучасного розвинутого індустріального суспільства характерний перелив самодіяльного населення з первинного (сільського господарства) і вторинного (промисловість) в третій сектор господарства — послуги. Це виключає постійне масове безробіття, забезпечує поступове вирівнювання доходів і споживання продукції первинного і вторинного секторів (бо в випереджаючих темпах зрос­тають ціна і оплата послуг, що вживають найбагатші через малу доступність сфери технічного прогресу) і знижує небезпеку соціаль­них потрясінь (теорія Фурастьє).

У сучасних постсоціалістичних суспільствах поки зберігається ста­ре співвідношення секторів господарства. Але загальна «логіка ін­дустріалізації» веде всі суспільства до збільшення подібності (кон­вергенції) основних інститутів та способів організації господарства. І чим вище рівень індустріалізації суспільств, тим сильніше тенденція одноманітності. Концепція індустріального суспільства — невід'ємна частина теорії конвергенції, модернізації і технократичної революції менеджерів. Капіталізм як зникаючий етап індустріального суспіль­ства—це суспільство, де промислове виробництво майже цілком зна­ходиться в приватній власності і підприємець водночас і власник, і головний управляючий виробництвом. Із зростанням масштабів ін­дустріальних об'єднань власність на капітал не гарантує контролю над системою влади і управління на підприємствах, яка переходить до спеціалістів управління, менеджерів, які більше схильні створювати загальнонаціональні системи «соціального ринкового господарства». Влада такого «нового правлячого класу» значно більше заснована на експертному контролі над інформацією, аніж на праві власності. Тут маємо продовження утопії Сен-Сімона про управління промисловим суспільством радами вчених і технічних експертів. Політичне зна­чення в теорії індустріального суспільства мають процес демократи­зації, знищення традиційних станових привілеїв, ієрархій, формування рівних громадянських прав (юридичних, політичних, соціальних), і загальної рівності перед законом, які йдуть ще від Токвіля. Саме в розвитку системи громадянських прав, що протидіє системі класово­го поділу, західні соціологи Толкотт Парсонс, Томас Маршалл та ін. шукають пояснення відсутності непримиримої поляризації класів (про­летаріату і капіталістів) і насильної соціальної революції на заході, передбаченої Марксом. Класові відносини стали джерелом гострих насильних конфліктів лише на ранніх етапах індустріального суспільства. Класові конфлікти, характерні для XIX ст., послідовно пом'якшали, набрали розвитку загальноприйняті форми трудових угод, колективних договорів і узаконення робітничих організацій тощо. Загальна тенденція розвитку сучасного індустріального суспільства — прогресуюче усунення соціально закріплених нерівностей, щоб сис­тема соціальної стратифікації максимально опиралась на внутрішні нерівності, що виходять з відмінностей природних здібностей і про­фесійних якостей. Такі завоювання захищає національна лібераль­но-демократична держава.

Прихильники теорії індустріального суспільства визначають ос­новні положення: найзначніші історичні зміни в сучасному світі зв'язані з переходом від традиційних аграрних суспільств до індустріаль­них, заснованих на машинному виробництві, фабричній організації і дисципліні праці, національній системі господарства з вільною тор­гівлею і спільним ринком. Тому поняття індустріальне суспільство зв'язано з теорією модернізації як провідною концепціїєю суспіль­ного розвитку. В індустріальному суспільстві станові перегородки зникають і завдяки росту мобільності соціальної, на базі широкої доступності освіти починає переважати рівність можливостей. Різ­номанітність у ході і наслідках соціально-політичних процесів індус­тріалізації на Заході і в країнах вторинної модернізації пояснюється тим, що в Англії і США ідея громадянських прав (тобто принцип політичної свободи), прав людини і ідея нації як різноетнічного співгромадянства в межах єдиної державності утверджувалися ще до початку першої промислової революції, а в Україні ці політичні проб­леми не вирішувались і за далеко йдучої індустріалізації.

Розвитком системи ідей індустріального суспільства стали теорії постіндустріального суспільства. Концепція постіндустріального сус­пільства сформульована Даніелем Беллом. Своєрідність історико-культурного розвитку капіталізму обумовило формування різноманітних варіантів концепції постіндустріального суспільства (ліберальне, що спирається на американську модель капіталістичного розвитку і ра­дикальне, що базується на європейській моделі). В основі концепції постіндустріального суспільства лежить поділ всього суспільного розвитку на три етапи: доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне. Поява концепції постіндустріального суспільства обумовлена структурними змінами в економіці і культурі найрозвинутіших кра­їн. Різко зростає роль знань і інформації, індивід одержує переваги в просуванні по сходинках соціальної ієрархії. Плідна творча пра­ця — дитина свободи — стає основою успіху і розквіту людини в суспільстві тощо.

Існують в соціології найрізноманітніші варіанти традиційного і індустріального суспільства.

Звичайно, соціологічний аналіз суспільства (генезис, концепції, формування і функціонування, тенденції та ін.) показують, що суспільство є сукупність всіх методів, способів взаємодії і форм об'єд­нання людей, в яких виражається їх всебічна залежність один від одного. Суспільство — важлива категорія соціальної філософії і тео­ретичної соціології. Сучасне суспільство — сукупність систем соціальних і державних владних інститутів, взаємодія яких забезпечує можливість функціонування і розвитку базових і надбудовних сус­пільних відносин. Соціальні інститути, державні владні системи, струк­тури і політичні інститути взаємодіють у суспільстві, виступаючи ру­шійною силою прогресу і руху, вдосконалення суспільних відносин. Соціальний інтерес органічно зв'язаний з потребами і цінностями особи, суспільства. Власні потреби і інтереси людини, інтереси і пот­реби суспільства виступають джерелом і першопричиною суспільно­го, соціального прогресу. Звичайно ж, в сучасних умовах політизації і демократизації суспільного життя в Україні соціології належить провести науковий аналіз реальної соціальної структури суспільства сучасної України, розкрити джерела та шляхи її майбутнього суспільного прогресу. Етатизм, тобто засилля держави в економічному, соціальному і культурному житті, праці та ін., що лежить в основі створення системи нових суспільних — економічних та політичних відносин в Україні характерний тим, що стратегічною метою виступає розбудова державності — головного джерела економічних, соціальних, духовних реформ. Процес перетворення в Україні ставить ряд проблем реконструкції і вдосконалення політичної системи, упорядкування економічних і формування ринкових відносин, удосконалення соці­альних і культурних сфер суспільства.

Література

Вебер М. Избранные произведения. М, 1990.

Д юркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. М, 1991.

К у д р я в ц є в В. Н. Правовое поведение. М., 1982.

Кочетов А. Истоки «новой» социальной структуры. Свободная мысль, 1993, №9.

Пр и г о ж и н А. Нововведение, стимулы и препятствия. М., 1989.

П а р с о н с Т. Современное состояние и перспективы системати­ческой теории в социологии М., 1968.

С м е л з е р Н. Социология М., 1995.

Туга р и н о в В. П. Теория ценностей в марксизме. Л., 1968.

Социология /Под. ред. Г. В. Осипова М., 1990.

Основы социологии. Курс лекций /Под ред. А. Г. Эфендиева, М., 1993.

Тёр нер Дж. Структура социологической теории. М., 1975.

Я д о в В. А. Социологические исследования. М, 1987.

Я к у б а Е. А. Социология. Харьков, 1995.

Питання для повторения

В чому суть поняття суспільство?

Чому суспільство — соціальна система? Які характерні риси і особливості суспільства, типи суспільств: традиційне та індустріальне суспільство, їх суть і відмінності?

Основні компоненти суспільства як соціальної системи. Критерії соціального суспільства.

Суспільний, соціальний прогрес: критерії та тенденції.

В чому суть суперечності розвитку сучасного суспільства? Чим відрізняються один від одного норми права і моралі?

Дьячук