Лицарський роман – розповідний жанр європейської середньовічної літератури, переважно віршований (вперше застосованим в англо-нормандських хроніках). Називається також «куртуазний роман». Лицарський роман в цілому знаменує початок усвідомленого художнього вимислу та індивідуальної творчості. Він становить вершину середньовічної оповідної літератури.
Лицарство культурно озброюється. Лицарство прагне ствердити свою гегемонію в суспільстві. Свор. легенда про те, що лицар є втіленням всіх чеснот в суспільстві.
Лицарський роман – велика оповідь фантастичного характеру про надзвичайні пригоди, героїчні подвиги і кохання.
Соціально – історичне завдання лицарського роману
1) ідеологічне обґрунтування феодального ладу
2) ідеалізація феодального монарха
3) створення і пропаганда військових, політичних, моральних та естетичних ідеалів феодального суспільства
Лицарський роман на перших порах відчуває на собі вплив героїчного епосу (віршована форма до 13 ст., потім з’являються монологи, в яких найчастіше аналізується душевний стан, і діалоги, які надають більшої динаміки сюжету.)
З’являється зображення зовнішності героїв (перші кроки до створення портрету героя), опис обстановки, в якій відбувається дія (опис будинків, костюмів, озброєння, тварин, одиноких предметів).
Художнє значення лицарського роману – це перший крок до реаліст. зображення дійсності в літературі (відображення зовнішнього емоційного стану внутрішнього світу).
Лицарський роман розвивається в Пн. частині Франції десь у 12 столітті. Французький лицарський роман розвивається бурхливо і на довгий час стає зразком.
Менестрелі – жонглери, які жили при дворах повних вельмож, а не мандрували світом. Вони служили певному вельможі, проживали в його замку. Були поетами, співцями, музикантами, виконавцями особистих доручень сеньйора і його дружини, читцями лицарського роману
Вперше виникає книжка для розваги!
2 функції:
просвітницька
розважальна
Особливості лицарського роману
1) Наявність любовної тематики
2) велика кількість авантюр (пригод) і прагнення лицаря прославитися (герой іде на подвиг заради власних інтересів)
3) наявність фантастики (фантастичні герої, фантастичні елемент сюжету, гіперболізація)
Акцент переміщається у внутрішній світ. Це крок до індивідуалізації героя.
Три цикли лицарського роману
1) античний
2) бретонський
3) східно-візантійський
1) Романи античного циклу базуються на сюжетах з античної міфології, літератури, історії (в сюжеті і ідея любові і ідея пригод). Зберігаються імена героїв, деякі повороти сюжетів, але мотивація дій героїв відповідає вже середньовічній лицарській трагедії, історичні реалії зникають.Герої набувають рис середньовічних героїв.
2) Бретонський цикл романів – найчисельніший. Джерело – кельтський фольклор. Тут є фантастика, героїчні подвиги, мотиви кохання. Кельтські народні сказання дають чудову сюжетну першооснову, бо в них присутні і еротика і фантастика.
Чотири групи бретонських лицарського роману
- Бретонські ле (короткі віршовані оповідання – перші обробки кельтських оповідань)
– Романи про Трістана та Ізольду (прототипи з’являються біля 1150р., але не дійшов до нашого часу. 2 версії роману – жонглерська і куртуазна).
– Романи круглого столу (романи про лицарів короля Артура) – в сучасному світі круглий стіл – обговорення проблем.
– Романи про Святий Грааль (Фр. письм. писав про черв. камінь, який творить чуда, пізніше Грааль – що може творити чуда)
3) Східно-візантійський цикл романів («Тисяча і одна ніч». Між коханими є різні перепони (релігійні, соціальні). Романи цього циклу є менші за обсягом)
Роман з’являється у англо-нормандських кліриків в 1120—1130 рр. і вже потім (після 1140—1150 рр.) на континенті. Перші маніфестації роману виникають на стику двох традицій: традиції chanson de geste і традиції історіографії — стародавністю, шкільного походження.
