Оспівування кохання у німецькому міннезангу. Жанри та тематика лицарської поезії. Німеччини

Миннезанг, німецька середньовічна лицарська лірика, складався із другої половини XII в. під впливом лірики провансальських трубадурів. Миннезингеры, зазвичай, самі складали музику до своїх віршам, але справжніми розповсюджувачами їх творчості ставали зазвичай мандрівні актеры-шпильманы.

 

«Співаки любові» (так перекладається слово «мінезингери») розвивали у своїй ліриці мотиви витонченого і відданого служіння прекрасної дамі, вперше зазвучавшие у творах трубадурів. У той самий час миннезанг виявляє ряд оригінальних чорт. Німецькі поети більш, ніж їх французькі попередники, схильні до рефлексії, дидактизму, чуттєвість їх понад стримана.

 

Нерідко їх твори вирізняються в релігійні тону, хоча у основному поезія мінезингерів, як і трубадурів, була світської. Лірика мінезингерів не відразу підкорилася вимогам куртуазності - культу високої любові. У ранньому миннезанге поруч із власне куртуазним напрямом, що з традицією трубадурів, існувало й інше - «вітчизняне», чи «народне», зародившись на південному сході Німецької Імперії, в придунайських областях. Поети цього напряму - Кюренбергер, Дітмар фон Айст та інших.- не прагнули наслідувати складним, вишуканим поетичним формам трубадурів. Їх лірика близька до народних любовним пісням і навіть до героїчного епосу, у творчості вони нерідко зверталися до традицій вітчизняної старовини.

 

Проте й їх поезії вже помітні куртуазні риси. Вони почали визначальними в куртуазної ліриці, яка зародилася в безпосередній близькості до лицарської Франції, в прирейнских областях, і поширилася потім всій країні. У ліричних излияниях німецьких мінезингерів, серед яких виділяються голоси Генріха фон Фельдеке, Фрідріха фон Хаузена, Рейнмара фон Хагенау, вишукано і захопливо воспевается «висока любов», переливи почуттів та любовне млість поета, враженого стрілою Амура. Любовна лірика мінезингерів, зазвичай, сумна, часом меланхолична.

 

У цьому тлі здаються особливо яскравими і жизнелюбивыми твори поэта-рыцаря Генріха фон Морунгена. Навіть у піснях про нерозділеним любові земної світ не втрачає йому своєї яскравості і багатобарвності. Печаткою неабиякого таланту відзначені «пісні світанку» Вольфрама фон Эшенбаха. Вершину німецької середньовічної лірики становить творчість Вальтера фон дер Фогельвейде, сблизившего миннезанг за участю народної життям, що використовував пісню і шпрух - віршоване вислів морально-дидактического характеру - як знаряддя політичних змагань. У XIII-XIV ст. миннезанг починає змінювати свій характер, вклавши розпочатий криза лицарської культури. З приходом поезію Нейдхарта фон Рейенталя в рицарську лірику, сторонившуюся всього побутового і повсякденного, проникають побутові замальовки і сценки селянського життя з підкреслено прозаїчними деталями.

 

Серед поетів, що з традицією Нейдхарта фон Рейенталя, привертає увагу Тангейзер, став згодом героєм популярної легенди. Тяжіючи до мотивів «низькою любові», до форм народної танечний пісні, Тангейзер підсміюється над безглуздими, з його погляду, умовностями куртуазного етикету. У XIV-XV ст. настає захід миннезанга. Зазнаючи тягар нових турбот, лицарі дедалі рідше звертаються до поезії, а саме куртуазне служіння у нових історичних умовах стає анахронізмом.

 

Власне куртуазний елемент в поезії або відходить другого план, поступаючись місцем побутовим зарисовкам й розмірковувань про стан сучасного суспільства, або стає об'єктом кепкування і пародій. Творчість німецьких поетів-лицарів - давно перегорнута сторінка історія європейських літератур. Але вона має непересічну цінність і з інтересом перечитується новими й новими поколіннями.

У Німеччині рицарська лірика розвивається наприкінці XII-XIII ст. Для визначення її у XVIII ст. німецькі вчені ввели термін «мінезанг»- любовна пісня (нім. Міnnе - любов, Sang- пісня). У мінезангу рано проявилися два напрями: «народний» і куртуазний. «Народному» напряму властиві простота, природність у відтворенні почут-тів^ Він близький до народної любовної пісні та майже не позначений куртуазним поклонінням дамі; [92] стиль його більш архаїчний. Головні представники «народного» напряму - фон Кюренберг та Дітмар фон Айст. їм ближче фольклорне трактування кохання, коли жінка чекає коханого і тужить за ним. «Я сокола годувала і коли він виріс, я повила його пір'я чистим золотом і пустила на волю. І він відлетів у далекі країни»,- сумує покинута милим героїня Кюренберга.

 

 

Куртуазний напрям мінезангу розвивався у прирейнських областях країни під безпосереднім впливом провансальських зразків. Поети куртуазного стилю (Генріх фон Фельдеке, Фрідріх фон Хузен,.Генріх фон Морунген, Рейнмар фон Хаге-нау та ін.) оспівували «високе» кохання зі всім його куртуазним ритуалом: вихвалянням дами, «томлінням», «стражданням» та страхом здійснення своїх бажань. Видатний майстер куртуазного стилю - Морунген. Його пісням властиві душевна глибина, тонкість і багатогранність у відтворенні любовного почуття.

 

Паралельно з куртуазною поезією розвивався дидактичний жанр - шпрух *. Зберігся збірник шпру-хів Сперфогеля (середина XII ст.) -очевидно, бідного бродячого поета, його віршовані повчання і дидактичні байки побутового та релігійного змісту базуються на народній дидактиці та фольклорних уявленнях.

 

* Шпрух (нім.- Spruch) - моралізаторський вислів, засвоєний мінезингерами від шпіль-манів, найулюбленіша форма німецької середньовічної політичної та повчально-сатиричної поезії.

 

Художньої вершини і творчої самобутності мінезанг досяг у творчості найвидатнішого середньовічного поета Вальтера фон дер Фогельвейде (близько 1160-1230). Бідний рицар, він був професійним поетом і залежав від знатних покровителів. У любовній ліриці Вальтер почав з прославлення «високого кохання», але пізніше, під впливом народних пісень і лірики вагантів, порушив куртуазну традицію. Він звеличував просту дівчину або жінку, яка ніжно і відверто відповідає на його почуття. «Можуть бути інші, кращі за тебе, але в моїх очах ти гарна... Ти прекрасна, і цього досить. Я люблю тебе і перед золотом королеви вибираю твій скляний перстінець»,- зізнається поет, його поезія пройнята душевною простотою, щирістю та справжнім ліризмом. Він вводить у мінезанг фольклорні традиції, народні мелодії, весняну пісню і танці, створює картини природи.

 

Фогельвейде перший із мінезингерів використав публіцистичні можливості шпруха. Будучи сучасником жорстокої боротьби між Римом та німецькими правителями, Вальтер у своїх шпрухах пристрасно [93] закликав до національної єдності. В цьому загальному розбраті поет перш за все звинувачує папу: «Коли він користолюбивий - всі користолюбиві, коли він бреше - всі брешуть його брехнею, коли він обманює - всі обманюють». Творчість Фогельвейде останніх років овіяна смутком і глибоким розчаруванням, пов'язаними з початком кризи німецького рицарського суспільства.

 

Ознаками згасання рицарської культури позначена творчість відомого баварського поета Нейдхарта фон Рейенталя (близько 1180-1250) і ряду його сучасників та послідовників. Нейдхарт був першим представником так званої сільської поезії куртуазного стилю і прославляв «низьке кохання». Він збагатив мінезанг народними мотивами, але його побутовий натуралізм (введення в куртуазний зміст побутових сценок з селянського життя з бійками та сварками) надав його поезії характеру сатири на життя селян. Поет здобув славу «ворога селянства» і з часом став дійовою особою низки комічних оповідань - шванків, які ввійшли до народної книги «Нейдхарт - Лис» (XV ст.).

 

Епігоном класичного куртуазного мінезангу був Ульріх фон Ліхтенштейн - автор віршового біографічного твору «Служіння дамі» (1255). Ліхтенштейн довів до екстравагантної крайності «любовне васальство». Так, щоб запевнити даму в щирості своїх почуттів, він відтяв собі мізинець і надіслав його їй разом з любовним посланням.

 

Особливе місце в школі «селянської поезії» займає мінезингер Тангейзер (середина XIII ст.). Він увів у мінезанг мотиви і форми народних танцювальних пісень. Співець «низького кохання», Тангейзер пародіював крайності «васального служіння» дамі. В автобіографічній ліриці поет не приховує, що в його насиченому пригодами та мандрами житті велику роль відіграли красиві жінки та вино, що стало причиною його розорення. Навколо імені Тан-гейзера виникла легенда, забарвлена антиклерикальними мотивами, згідно з якою поет був полоненим і коханцем «вельможної Венерн» і жив у Венериній горі. Злякавшись своєї гріховності, він вирушив на покаяння в Рим. Але папа прокляв поета і заявив, що як не може зазеленіти посох в його руці, так і нема йому прощення на землі. Засмучений поет повертається до Венери, але папський посох раптом зазеленів. Таким чином було викрито неправедне жорстокосердя «божого намісника». Протиставлення в цій легенді земної чуттєвої любові християнському [94] аскетизмові, прославлення внутрішньої свободи людини згодом використали німецькі романтики Г. Гейне, Л. Тік. Композитор Р. Вагнер створив оперу «Тангейзер і змагання співців у Вартбурзі».

 

Прекрасні ліричні пісні залишили і відомі куртуазні епіки Вольфрам фон Ешенбах та Готфрід Страсбурзький.

 

У середині XIII ст. розвивається морально-дидактичний напрям, який широко використовує жанр шпрухів, авторами котрих все частіше стають бюргери. У їхньому середовищі в XIII ст. була створена поема «Війна співців», в якій розповідається про змагання міннезінгерів у замку Вартбург. Дійовими особами в ній виступають відомі поети, серед них Генріх фон Офтердінген (вірші якого не збереглися). Легенда про змагання мінезингерів широко використовувалась в епоху романтизму в літературі та музиці. Згасаючи, куртуазний мінезанг поступово звільняв місце новому явищу - бюргерському мейстерзингу. Піднесення міст, їх економічна незалежність сприяли розвиткові вільнодумства і викривально-дидактичного напряму в літературі.