Лицарство як особливе явище середньовічного життя. Формування лицарського ідеалу та концепція куртуазного кохання. Загальна характеристика лицарської літератури

Образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою озброєного

рицаря в обладунку. Рицарі - професійні воїни - являли собою корпорацію,

членів якої об'єднували спосіб життя, морально-етичні цінності,

особистісні ідеали. Рицарська культура складається у феодальному

середовищі.

 

У рицарів вироблявся особливий тип психології. Ідеальний рицар

зобов'язаний мати безліч достоїнств. Він мав бути зовні красивим і

привабливим. Тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу,

прикрасам. Обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми

витворами мистецтва. Від рицаря вимагалася фізична сила, інакше він

просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60-80 кг. Обладунки

починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.

 

Від рицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу.

Серед рицарства була розвинена станова солідарність. Історія знає

немало прикладів істинно рицарської поведінки. Під час війни між

франками і сарацинами один з кращих рицарів Карла Великого на ім'я Ожьє

викликав на поєдинок рицаря сарацин. Коли ж Ожьє хитрістю взяли в полон,

його противник, не схвалюючи таких прийомів, сам здався франкам, щоб ті

могли обміняти на нього Ожьє. Під час однієї з битв у ході хрестових

походів Річард Левове Серце виявився без коня. Його суперник Сайф-ад-Дін

послав йому двох бойових коней. У тому ж році Річард посвятив сина свого

суперника в рицарське достоїнство.

 

Рицарський кодекс знайшов відображення в рицарській літературі. Її

вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів народною мовою,

яка виникла на півдні Франції (Лангедок). Вони створюють культ

Прекрасної Дами, служачи якій, рицар повинен дотримуватися правил

“куртуазії”. “Куртуазія”, крім військової доблесті, вимагала уміння

поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати. Був

розроблений особливий ритуал залицяння до панянок. Навіть в любовній

ліриці, в описі почуттів рицаря до пані частіше за все використовується

характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор,

васал.

Лірика трубадурів і труверів. Рицарська лірика виникла на півдні Франції, у Провансі, на межі XI-XII ст. Завдяки вигідному географічному положенню (перехрестя морських шляхів між романською [85] Європою і Сходом) у Провансі здавна існували сприятливі умови для розвитку економіки і культури. З римських часів на цих землях зберігалися культурні традиції, пізніше Прованс став провідником арабо-іспанської культури, в якій відбилися досягнення грецької і східних цивілізацій. Ранній розквіт міст, їхня незалежність сприяли розвитку вільнодумства і світської освіти. Тут рано виник феодалізм; швидкий ріст виробничих сил у Каролінгську епоху сприяв висуненню Прованса в XI ст. в центр європейського розвитку. Багата і розвинена феодальна аристократія жадібно вбирала нові віяння, цінила освіту, мистецтво, витонченість. Саме в життєрадісному Провансі вперше були оспівані нові рицарські морально-етичні цінності любові, культ «Прекрасної Дами». Прованс став і батьківщиною поезії нового напряму.

 

 

Провансальські поети називались трубадурами*. їхня творчість (як і поезія скальдів) - це усвідомлений творчий процес. Вони цілеспрямовано прагнули досягти професійної майстерності і оригінального стилю. Змагаючись між собою, поети наполегливо працювали над метрикою, строфікою, римою, мелодією. Не випадково в їхньому постійному вжитку немало слів типу «кувати», «опрацьовувати», «тесати» та ін. «Гну я слово і стругаю //ради звучності і ладу//, вздовж скоблю і впоперек// перш ніж слово стане піснею»,- підкреслює трубадур Арнаут Данієль. Найбільш вимогливі з поетів вважали не гідним для себе вживати вже відому метрику чи мелодію**, тому вони витончувалися у пошуках оригінальних строфічних форм, нових рим та ін.

 

На цю особливість звернув увагу О. С. Пушкін: «Поезія прокинулась під небом Південної Франції - рима відізвалась у романській мові; ця нова прикраса вірша... мала важливий вплив на словесність новітніх народів. Трубадури грали римою, вишукували для неї різноманітні зміни віршів, вигадували ускладнені форми...» (1).

 

У поезії трубадурів спостерігаються різні ступені складності. Так, на ранньому етапі був створений «темний стиль». Першими його представниками стали трубадури-аристократи, які хотіли бути зрозумілими тільки у вузькому колі придворної еліти, естетично підготовленої до сприймання куртуазної концепції в ускладненій поетичній формі. Пізніше утверджується «ясний стиль». Поети цієї манери розуміли, що справжня цінність твору - в його доступності для всіх, їхня творчість звернена вже до широкої аудиторії.[86]

 

* Від Прованс, trobar - знаходити, вишукувати.

 

** Поезія трубадурів (як і народна) не відокремлюється від мелодії, музики, творцем котрої був звичайно трубадур або виконавець пісні - жонглер.

 

(1) Пушкин А. С. Полн. собр. соч. В 10-ти тт. 7.-М.: Наука, 1964, с. 34.

 

Трубадури, на відміну від жонглерів, намагалися закріпити своє авторство. До нас дійшло близько 2540 пісень і 460 імен трубадурів (з них - 30 жінок). Трубадури були люди різного суспільного становища: від королів, знатних феодалів до купців, ремісників, духовенства. Вони часто служили при дворах, виконуючи обов'язки секретарів та радників при особі сеньйора, впливали на політичне життя.

 

Як і вся середньовічна література, лірика трубадурів створювалася в рамках «твердих» традицій і формул. Кожен жанр був пов'язаний з певним змістом, темою і мав свій «арсенал» стереотипних засобів вираження - дослідники називають їх «кліше», «матрицями», «ключовими словами». Індивідуальність поета проявлялась у прагненні створити нові метричні або строфічні варіанти, у новизні мелодії, у мистецтві сполучення слів і наповнення їх новим змістом. Тобто поет, користуючись поетичними канонами, повинен був свіжо, вишукано та оригінально висловлюватись на визначену традиційну тему. При такій регламентації тільки найбільш талановитим вдавалось виділитися з загальної маси і проявити власну манеру і стиль.

 

Центральною в ліриці трубадурів є тема кохання. Любов сприймається поетами як найвище благо, а здатність кохати - як обов'язковий показник душевної досконалості та куртуазної доблесті. Справжнім коханням вважалась «тонка», «висока» любов, здатна розбудити в душі прекрасні, величні поривання. «Висока» любов була модною і престижною в рицарському колі. Вона протиставлялась любові «безглуздій», тобто грубочуттєвій - участі «дурних багачів», старих, чванливих та скупих.

 

Образи дами та закоханого в неї рицаря позначені рисами традиційності. Це звичайно знатна заміжня жінка, вишукано люб'язна, привітна, красива, розумна. Рицар, згідно з куртуазними засадами, повинен поклонінням переконати даму в щирості своїх почуттів, заслужити її прихильність.

 

Для куртуазної літератури характерне заглиблення у внутрішнє життя. У провансальській ліриці відображено різні психологічні етапи у розвитку любовного почуття. Спочатку закоханий, боязкий і соромливий, блідне, червоніє в присутності своєї обраної. Дама не поспішає, часто гордовитістю та неуважністю випробовує глибину його почуття - справжнє кохання не можна завоювати відразу. Рицар просить даму, проголошує себе її васалом, [87] «служить» їй. Якщо вірний поклонник визнаний, то дама дарує йому шнурок від одежі або рукавичку, перстень, а як вищу нагороду - поцілунок. Але таке визнання не завжди означало, що закоханий ставав «другом» дами. Трубадури часто оспівували платонічне поклоніння. «Я не думаю, що кохання може бути розділеним, оскільки якщо воно буде розділеним, повинно бути зміненим його ім'я»,- стверджує Арнаут де Марейль.

 

Куртуазне кохання переважно виступає таємним. Можливо, що дама - персонаж нерідко вимислений. Але якщо оспівувалась і реальна особа, то рицарська честь вимагала збереження таємниці. У цьому проявлялась не тільки данина поваги до жінки, а й намагання захистити своє щастя від «зависників». Тому дама виступає під умовним, «кодовим» іменем, а частим персонажем у піснях є чоловік-ревнивець чи підглядачі-донощики.

 

Кохання, оспіване трубадурами, часто невіддільне від «страждань», «недугу» (ідею кохання-хвороби куртуазні автори запозичили в Овідія). Поет вдячний дамі за її неприступність: любовні переживання розкривають для нього цілий світ вражень, невідомих тим, кому вдалося швидко полонити серце коханої. «Коли б мої почуття були розділені, мені б не довелося проливати сліз, я не зазнав би ні зітхань, ні смутку, ні надії, ні відчаю, ні молінь!» - запевняє поет Дауде де Продас. У цьому своєрідному романтичному коханні чимало умовностей. Страждання часто були тільки даниною моді та придворному етикету. Але нерідко за цими умовностями крилися глибокі почуття - шлюб в епоху феодалізму був становою, політичною угодою, де не брались до уваги почуття майбутнього подружжя. Енгельс у праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави» писав: «У всіх історично активних, тобто у всіх пануючих класів, одруження залишалося тим, чим воно було з часу парного шлюбу,- угодою, яку влаштовують батьки. І перша виникла в історії форма статевої любові, як пристрасть...- ця перша її форма, рицарська любов середніх віків, зовсім не була подружньою любов'ю. Навпаки. В своєму класичному вигляді, у провансальців, рицарська любов лине на всіх парусах до порушення подружньої вірності, і її поети оспівують це» (1).Таким чином, кохання, яке прославляли трубадури, визначалось лише особистим вибором, воно відкидало феодально-станові та церковні канони. У період розквіту провансальської поезії створено високі [88] поетичні зразки, в яких відкрито й пристрасно утверджувались любов до життя, кохання, повага до жінки.