Німецький епос зрілого середньовіччя. “Пісня про Нібелунгів”: основні мотиви твору, вплив куртуазної культури. Реалії й фантастика в “Пісні про Нібелунгів”

Імперія Карла Великого складалась з етнічно різних племенних об'єднань. За верденським договором (843), власне германські землі відійшли одному з його внуків - Людвіку Німецькому. Процес християнізації цих земель завершився в IX ст., з ним зв'язана поява в цих краях письменності за допомогою латинського алфавіту. Протягом IX-X ст. відбулося відокремлення літератури від фольклору. У літературному процесі закріпились такі жанри народної творчості: байки, епічні пісні, шванки (віршоване або прозове оповідання з повчальним або комічним змістом). Помітний слід в історії німецької літератури залишила епоха Оттонів (X - початок XI ст.). У цей період виникло чимало пам'яток латинською мовою, частина яких створювалась під впливом древньоримської літератури. Разом з тим демократично настроєні клірики проявляли інтерес і до народної творчості, письмово фіксували її пам'ятки.

 

До XII ст. в Німеччині відбуваються значні соціально-економічні зрушення, у країні зростає роль рицарства, під впливом смаків якого мистецтво стає все більш мирським. Якщо раніше німецька література мала переважно релігійний характер, то в XII ст. [67] виникають нові напрями, жанри, теми, сюжети світського характеру. Літературний процес стає різноманітним і яскравим. В XII-XIII ст. переживає розквіт поезія вагантів, під впливом Провансу та французької рицарської культури успішно розвиваються німецька рицарська лірика (міннезанг) та рицарський роман. Нових вершин досягає героїчний епос. Спадкоємцями дружинних скопів стають професійні співці - шпільмани. Під впливом романомовних літератур алітераційний вірш, властивий ранньому германському епосові, замінюється віршем з кінцевою римою (парними двовіршами або складнішими формами типу «нібелунгової строфи») *. Мова поезії стає більш гнучкою і мелодійною. Ці зміни започаткували шпільмани. На основі героїчної пісні з'являється розгорнута епічна поема - епопея, головний жанр шпільманівського епосу. На відміну від «шансон де жест», німецькі поеми не співаються - вони призначені для читання з рукопису. Кращими зразками героїчного епосу цього періоду є поеми «Пісня про Нібелунгів» і «Гудруна», цикл поем про Дітріха Бернського та ін.

 

* Hібелунгова строфа - строфа з чотирьох рядків, які римуються попарно; кожен вірш розпадається два піввірші, з яких перший завжди чотирискладовий з двоскладовим ефектом, а другий має три наголоси в трьох перших віршах і чотири у четвертому.

 

Німецький епос XII-XIII ст. сюжетно пов'язаний із старовинними героїчними піснями епохи великого переселення народів. Разом з тим на нього великий вплив мала сучасність, особливо придворно-рицарська література з її культом служіння дамі, витонченими почуттями, вишуканою мовою. В німецькому класичному героїчному епосі сувора германська давнина з її варварськими уявленнями та законами виступає в складному переплетінні з дійсністю феодально-рицарської Німеччини XII-XIII ст.

 

«Пісня про Нібелунгів». Найвизначнішою пам'яткою німецького середньовічного епосу є «Пісня про Нібелунгів», що виникла на самому початку XIII ст. Про виняткову популярність цієї поеми свідчать численні списки. Вперше поему було надруковано в 1757 р. в добу Просвітительства, коли в Німеччині пробудився інтерес до рідної старовини.

 

«Пісня» виникла, напевно, у Південно-Східній Німеччині - саме там, у придунайських землях (в Баварії, Австрії), в основному відбувався процес перетворення давніх героїчних пісень у поеми. Географія твору (зокрема, подорож Крімхільди в країну гуннів) збігається з географією цих земель. Очевидно, автор добре знав їхні міста, дороги, ріки тощо.

 

Питання про авторство поеми викликало немало суперечок. Більшість дослідників вважає, що творцем поеми був шпільман (а не клірик або лицар). [68]

 

Безумовно, це була людина поетично обдарована і глибоко обізнана з епосом, світською та духовною літературою свого часу, зокрема з мінезангом, а також з придворними звичаями та побутом.

 

«Пісня про Нібелунгів» складається з 39 пісень-авентюр. Шпільман починає свою розповідь з прославлення краси Крімхільди - молодої дівчини, що живе у Вормсі - столиці Бургундії під опікою трьох братів-королів. Зігфрід, королевич з Нідерландів, почувши про знатну красуню, заочно покохав її і мріяв одружитися з нею. Старший брат Гунтер згоден віддати Крімхільду за прославленого витязя за умови, що Зігфрід допоможе йому здобути ісландську королеву Брюнхільду, яка ставить перед женихами важкі умови: той, хто хоче стати її чоловіком, повинен перемогти її в богатирських змаганнях або поплатитися головою. Зігфрід згоден виручити Гунтера. Він добровільно назвався його васалом і в далекій Ісландії за допомогою шапки-невидимки допоміг королю перемогти богатирку. Здивована Брюнхільда визнає себе переможеною і дає згоду вийти заміж за Гунтера. Але в шлюбну ніч Зігфрід знову був змушений прийти на допомогу королю: невидимий для Брюнхільди, він приборкав непокірну наречену і зняв з неї перстень і пояс (символ дівочої цнотливості) і недоторканою передав її чоловікові. В знак вдячності Зігфрід одержав Крімхільду і щасливий з молодою дружиною відбуває на батьківщину. Через 10 років Крімхільда з чоловіком приїздить у Вормс до рідних. Між королевами виникає суперечка, під час якої з'ясовується роль Зігфріда у сватанні Гунтера. Ображена Брюнхільда кличе васала Хагена, і він, змовившись з королевою, вбиває Зігфріда. Крімхільда гірко оплакує смерть чоловіка. Хаген, стурбований тим, що Крімхільда щедро роздає золото і може завоювати прихильність васалів Гунтера, відбирає у неї скарби Нібелунгів - запоруку влади та могутності - і таємно кидає їх у води Рейну. На цьому закінчується перша частина.

 

У другій частині йдеться про те, як через 13 років, за наполяганням рідних (і з думкою про помсту), Крімхільда виходить заміж за могутнього Етцеля, правителя гуннів, який любить і шанує її. Але підступне вбивство Зігфріда, доля скарбів Нібелунгів не дають їй спокою. На прохання Крімхільди Етцель запрошує в гості на далекий Дунай її рідних з дружиною та васалами. Вороже зустрічає Крімхільда бургундів, вона жадає сварки. Намовлені нею гунни [69] нападають на гостей. В залі, куди були запрошені на бенкет бургунди, починається кривава різня. Крімхільда наказує підпалити зал з гостями. В нестерпній спеці багато годин триває бій, бургунди змушені відпочивати на тілах вбитих і вгамовують спрагу кров'ю ворогів. У страшних муках гинуть тисячі людей. Розлючена Крімхільда, намагаючись довідатися про таємницю скарбів, наказує вбити Гунтера, а потім сама стинає голову Хагену. Старий воїн Хільдебрант, який бачив на своєму віку багато крові, не може змиритися з кровожадністю Крім-хільди і вбиває її. Сивий Етцель оплакує смерть своєї дружини та сина. Так гине рід бургундських королів. На захист короля гуннів стає сам Дітріх Бернський, який разом із вірним Хільдебрантом завжди виступає в епосі як носій правди і справедливості.

 

«Пісня про Нібелунгів» пробудила великий інтерес у науково-літературних колах і сприяла виникненню численних досліджень. На сучасному етапі вважають, що «Пісня» постала на основі двох старовинних героїчних пісень: 1) сказання про Брюнхільду і 2) сказання про загибель бургундів. Виявлено також сюжетну спільність «Пісні» з рядом скандінавських пам'яток («Старшою Еддою», «Еддою» Сноррі, «Сагою про Вйолсунгів» та ін.), що свідчить про спільні сюжетні корені, які сягають у старогерманську давнину. Окремі елементи «Пісні» пов'язані зі світом міфів та казок (юнацькі подвиги Зігфріда, богатирські змагання наречених з Брюнхільдою та деякі інші мотиви й епізоди).

 

Походження слова «нібелунги» не з'ясоване, його прийнято пов'язувати зі словом Nebel - туман, звідки «Нібелунги» - діти, сини туману. В першій частині епопеї ці казкові істоти виступають як охоронці скарбу та витязя Зігфріда; в другій - Нібелунгами вже називають бургундів. Попри всю різноманітність джерел, які міг знати і використати автор, «Пісня» не є механічним поєднанням існуючих сюжетів. Невідомий нам поет заново переосмислив цей епічний матеріал і створив новий сюжетно багатогранний і високохудожній твір вже в категоріях сучасної йому ідеології феодально-рицарського суспільства. В цій останній редакції німецька поема набуває ознак і рицарського роману.

 

«Пісня про Нібелунгів» відзначається сюжетною різноманітністю. Сива давнина та пишний придворно-рицарський побут виступають у поемі в складному переплетінні. В ній відбилися спогади про події [70] великого переселення народів, про далекі мандри, переходи, кровопролитні битви. Зберігся в ній і суворий трагічний дух давніх германських сказань. Так, у германському епосі варварських часів велике місце займають мотиви кривавої помсти, родової й особистої честі. Це відображено і в «Пісні». Сварка Брюнхільди з Крімхільдою і помста, яка стала результатом цієї сварки, відіграють значну роль у розгортанні майже всього сюжету. В поемі причина сварки має свій соціальний підтекст: Брюнхіль-ді ніби образливо, що зовиця не є рівнею їй (вона вважає, що Зігфрід - васал її чоловіка). Обурена таким приниженням, Крімхільда видає таємницю сватання Гунтера. Горда Брюнхільда жорстоко мстить за обман. Вона рішуче виступає на захист своєї честі й розпочинає страшну низку злодіянь, жертвами яких стають тисячі людей. Треба зазначити, що скандінавський варіант причин цієї сварки більш переконливий: Брюнхільда ще до одруження любила Сигурда (Зігфріда); забута ним, вона продовжує самовіддано кохати; звідси - її роздратованість і жадоба помстити.

 

Значну увагу в поемі приділено Крімхільді, якою автор захоплюється впродовж майже всієї поеми. Замолоду - це красива і горда дівчина, вона, за звичаями того часу, довіряє свою долю старшому братові. Згодом Крімхільда - любляча ніжна дружина, яка пишається чоловіком-героєм. Після загибелі Зігфріда - це невтішна вдова; й нарешті, розлючена дияволиця, яку жадоба помсти та скарбів штовхає на вбивство братів та їхніх васалів.

 

Породженням германської давнини є образ Хагена фон Троньє, першого васала бургундських королів. За поняттями того часу Хагена не можна вважати просто підступним, холодним вбивцею. Згідно з варварським і феодальним кодексом, перша заповідь васала - самовіддана служба сюзерену, заради неї Хаген готовий і на злочин, і на смерть. Хаген в поемі є носієм древньогерманських уявлень: він знає свою «долю» і знає, що спіткає бургундів у майбутньому. Могутній, похмурий, невмолимий, без страху і сумнівів іде він назустріч майбутньому, приймаючи все як належне і неминуче. Звідси його зловісне самоуправство і безжалісне зухвальство у ставленні до Крімхільди. Автор (під впливом придворно-рицарських звичаїв) намагається дещо облагородити вірного васала і подекуди прикрити його нелюдськість куртуазною ввічливістю, але це не зовсім вдається йому. На пишному [71] фоні придворного буття в «Пісні» діють герої ще з варварським складом душі. Заради «честі» і золота з холодною безстрашністю вони здійснюють негідні вчинки, нехтуючи законами кревності, гостинності, не шкодуючи родичів та дітей.

 

Світові варварського віроломства та кривавої нелюдськості, носіями яких є Хаген, Брюнхільда, протиставлений образ народного героя - Зігфріда, який, за словами Енгельса, став «жертвою підступ: ної зради» (1). До його загибелі причетні не тільки Хаген і Брюнхільда, а й колишній друг Гунтер, який під впливом дружини потурає вбивству. Улюблений народний герой - не історична особа, це героїзований казковий персонаж. З ім'ям Зігфріда в народній свідомості здавна пов'язане уявлення про нездоланну богатирську силу, свободу, радість і красу життя. Безстрашно, з юнацьким запалом вступає він у бій з драконом, здобуває скарби Нібелунгів, пробуджує «сплячу красуню»... В поемі показана його мужня зрілість, мирне царювання і щасливе подружнє життя, його вірність друзям, глибина почуттів до Крімхільди, прямота й великодушність вносять у поему віру у непереможність добра, правди і справедливості. Ф. Енгельсу подобалися народні перекази про непереможного богатиря Зігфріда, якого він порівнює з представниками свободолюбної німецької молоді (2).

 

(1) Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 2.- М.; Л., 1929 с. 65.

 

(2) Там же.

 

Поема є цінним джерелом для вивчення світогляду, побуту та звичаїв придворно-рицарського середовища XII-XIII ст. Вона дає уявлення про будні та свята рицарських кіл: бенкети, полювання, рицарські змагання та інші розваги. Немало уваги в ній приділено рицарському поняттю честі, подружньої любові та вірності.

 

Багатогранна і стильова палітра поеми. Гумор, легка іронія в розповіді про сватання Гунтера та шлюбну ніч з Брюнхільдою; трагічна спрямованість, приреченість у лінії Зігфріда; похмура суворість в детальних описах кривавої різні в царстві Етцеля; радісне піднесення в описі картин розкішного придворного побуту. «Автор «Пісні про Нібелунгів» бачить світ барвистим і яскравим, все описуване ним постає перед нами об'ємним і живим, і одним із засобів, за допомогою яких поетові вдається досягнути «ефекту присутності», є те, що він щедро ділиться з нами своїми зоровими враженнями. Коштовне каміння, гаряче золото, сяючі на сонці шлеми і панцирі, розкішні кольорові шати, бойові значки, штандарти - ніщо не проходить повз його увагу... [72]

 

Принцип «роботи фарбами» нашого поета аналогічний практиці книжкових мініатюристів. Він не змішує різні тони, а застосовує їх в чистому вигляді. Улюблені його кольори - золотий, червоний, білий...» (1).

 

(1) Гуревич А. Я. Средне-вековая литература и ее современное восприятие. О переводе «Песни о Нибелунгах».- В кн.: Из истории культури Средних веков и Возрожде-ния. М.: Наука, 1976, с. 308-309.

 

«Пісня про Нібелунгів» суттєво відрізняється від поем французького та іспанського героїчного епосу. В ній нема ні високого патріотичного пафосу французької поеми, ні глибокого почуття національної єдності іспанської пам'ятки. Головне в «Пісні про Нібелунгів» - мотив помсти, криваві чвари між родичами, пожадливість до золота, коштовностей. Це пояснюється тим, що в основі поеми лежать пісні, що виникли в архаїчний дофеодальний період, коли тема героїчного індивідуального подвигу розвивалась на родовому та сімейному фоні. На відміну від них старофранцузький, іспанський, російський, сербський епоси розвивалися в умовах вже усталеної державності; в епосі цих народів основною є тема об'єднання та захисту батьківщини і народу від зовнішнього ворога.

 

Початок наукового вивчення «Пісні» поклали романтики. Інтерес учених до історії створення твору сприяв виникненню загальних теорій про походження народного героїчного епосу. З кінця XVIII ст. було накопичено немало суперечливих висновків. На початку XIX ст. К. Лахман і його послідовники вважали, що німецька епопея є результатом механічного поєднання анонімних народних пісень, розташованих в певному фабульному порядку (теорія редакційного зведення, або «чоток»). Але ця концепція (як і аналогічна теорія Г. Паріса у Франції) виявилась неспроможною. На сучасному етапі прийнята в основному концепція швейцарського вченого А. Хойслера. На основі глибокого і всебічного вивчення всього епічного матеріалу, що міг передувати виникненню «Пісні», він довів, що в основі поеми лежать дві короткі епічні пісні, які виникли ще в дофеодальний період в добу великого переселення народів. На думку Хойслера, обширні поеми-епопеї - результат багатовікового поетапного творчого переродження і трансформації пісні, результат її стилістичного «розбухання» за рахунок сюжетного ускладнення (збільшення кількості сцен, епізодів, картин, дійових осіб, поглиблення психологічного трактування тощо). Таким чином, текст «Пісні», створений на початку XIII ст., є завершенням тривалого розвитку і складної сюжетної і жанрової трансформації германського героїчного епосу. [73]

 

В епоху романтизму «Пісня про Нібелунгів» набула великої популярності і за межами Німеччини. Під впливом її створено ряд творів у літературі та мистецтві. Всесвітньо відомою є музична тетралогія Вагнера «Перстень Нібелунга» (середина XIX ст.).