Поява куртуазної лірики в землях Північної Франції не можна пояснити
лише прямим впливом літератури Провансу. Трубадури були безсумнівно
добре відомі при північно-французьких дворах, а з 1137 по 1152 р.
французькою королевою (дружиною Людовіка VII) була онученяти першого
провансальського поета Гільема Аквітанського. Однак у Північній Франції
в лицарської поезії минулого і свої джерела для виникнення - найбагатша
фольклорна основа, що відбилася в народній ліриці (так називані
«травневі пісні», «пісні швачок», пісні про хрестові походи і т.д.),
розвинута традиція героїчного епосу, породженого в дружинному середовищі
і слухача, що привчив, до наспівності зв'язаних асонансами віршів, що
зміцнювалася й ускладнювалася придворна культура. Тому зв'язок між
поезією трубадурів і лірикою труверів (так називалися на Півночі Франції
куртуазні поети) не тільки чи, бути може, не стільки генетична, скільки
типологічна. Це не виходить, звичайно, що трувери у своїх шуканнях
зовсім незалежні від трубадурів. Стрімкий розквіт у середині XII
сторіччя поезії труверів може бути пояснений саме тим, що
північно-французькі поети змогли плідно використовувати найбагатший
досвід, накопичений на той час поетами Півдня.
Поезія труверів не була, однак, повторенням на іншому ґрунті досвіду
трубадурів. Відзначимо насамперед більше тяжіння північно-французьких
поетів до сильних феодальних центрів, яких не було в Провансі. Крім
королівського домену, такими притягальними пунктами, де поет знаходив
притулок і винагороду за свою творчість, були культурні центри Блуа - на
південно-заході, і Шампані - на південно-сході. Таким же найважливішим
культурним центром був двір, що кочує, англійських Плантагенетів. Про
нього варто сказати особливо. Генріх II Плантагенет і його діти Генріх
Молодший і Ричард Левине Серце по мові і по вихованню належали
романській культурі. Усі вони говорили французькою мовою, розбирали
по-латинському, розуміли по-провансальськи і по-італійськи. Англійська
мова в їх оточенні була не в ходу. Тому двір Плантагенетів із
загальноєвропейським авантюристичним розмахом їх територіальних домагань
став провідником французької поезії й в Англії, де куртуазна лірика
рідною мовою дала лише спізнілі і кволі втечі. У своїй більшості
вони були не воїнами, а кліриками, тобто латиністами, книгарями. Саме в
такій якості вони супроводжували своїх коронованих заступників у лихих
феодальних авантюрах. У походах у їхнього стегна висів не меч, а
чорнильниця, рука стискала не спис, а перо. Таким чином, трувери
належали до того клану правознавців (так званих «легістів»), спираючи на
який французькі королі терпляче і невтомно округляли свій родовий домен.
Латинська освіченість труверів виявилася в тій ролі, яку грала в їх
поетиці антична спадщина. Овідій, правда «моралізований», спрощений і не
до кінця зрозумілий, був для труверів основним авторитетом. Ученість
позначилася в північно-французьких поетів і в більшій, у порівнянні з
трубадурами, риторичності їхньої лірики. Труверами була створена
своєрідна, заснована на складних алегоріях і персоніфікаціях любовна
міфологія, у термінах якої описувалося любовне почуття і взаємини поета
і дами. Поезія набувала багатошаровості та багато змістовності. Опис
весняного ранку, щебету птахів, шелеста листя ставало символом і
позначенням психологічної ситуації, а не тільки і не стільки картиною
природи, що пробуджується. Символічний і ситуаційний зміст здобували в
лірику труверів квіти і дерева, тварини і птахи, сторони світу і
годинник дня. На цьому умовному барвистому тлі, що знайшло яскраву
паралель навіть не в книжковій мініатюрі, а в прийомах ілюмінування
рукописного листа, з'являлися ще більш умовні фігури Любові і Бажання,
Надії та Вболівання, Доброти і Заздрості.
Поезія ставала не тільки символічною, але і дидактичною, йдучи в умовну
любовну казуїстику. Так з'являються численні «любовні бестіарії», де з
великим ліричним підйомом описуються персоніфіковані почуття як деякі
фантастичні тварини, що населяють не менш фантастичні ліси і доли, чи ж
де як любовні символи зображуються усілякі тварини, як реальні, так і
міфічні, на чолі з настільки шанованим у французькому куртуазному
середовищі єдинорогом.
Трувери на всілякі лади розробляли мотив любовного трикутника, але
персонажі тут були зовсім не ті, що в провансальської альбі. Поет і його
Дама залишалися. Але замість суворого чоловіка з'являвся символічний,
умовний Ворог, що заважає щастю закоханих. Утім, поява цього Ворога у
відомій мірі навіть нелогічна: любов трувера завжди нерозділена, чиста і
сервільна. Саме тут, тобто в лірику труверів, повною мірою одержує
розробку куртуазний кодекс служіння Дамі, аналогічний феодальному
«васеляжу».
Особливе місце в ліриці труверів займають пісні про Хрестові походи. У
них висувається на перший план не християнська ідея відвоювання труни
господньої, а настільки зрозумілий усім мотив змушеної розлуки зі своєю
милою. Узагалі лише в тих випадках, коли ліричний порив трувера
диктувався реальною дійсністю, виникав добуток великих думок і почуттів.
Такі, наприклад, деякі вірші Ричарда Левине Серце, створені в
австрійському полоні (у герцога Леопольда). Такі ж рвучкі і жагучі пісні
Тибо Шампанського (1201-1253), цього палкого хрестоносця і невдачливого
короля Наварри. Такі поети, як Блондель де Нель (друга половина XII ст.)
чи Брюле (початок XIII ст.), що безсумнівно володіли самобутнім і
сильним поетичним талантом, виявилися у своїй творчості скованими
умовностями куртуазної поезії.
Інше, чим у Провансу, було співвідношення лірики труверів і поезії
міського стану. З одного боку, куртуазна поезія випробувала безсумнівний
вплив останньої - хоча б завдяки тому, що багато труверів пройшли через
період школярського бродяжництва, а отже, були добре знайомі з лірикою
вагантів, зв'язаної багато в чому саме з міськими культурними
традиціями. Але, з іншого боку, саме в силу того, що міська література в
Північній Франції була дуже самобутня і різноманітна, куртуазна лірика
відчутна протистояла їй, але протистояла не зовні, а внутрішньо.
Невиразністю цієї реально існувала опозиції випливає, бути може,
пояснити і ту дивну легкість, з який поет-городянин Жан де Мін
(Клопинель) підхопив і продовжив обірвані на півслові алегоричні
хитросплетення «Романа про Розу» трувера Гильома де Лорриса. З цього ж
складного взаємодії-протистояння народився поетичний синтез чудових
французьких поетів XIV ст. Гільома де Машо і Есташа Дешана.
Труверів знали, читали і поважали у всій Європі. Їх спадщину знав Данте,
не пройшов повз лірику труверів і Петрарка. Їхнє значення залишалося б -
і в національних рамках, і в рамках загальноєвропейських - лише
спонукальним, не звернися вони до жанру роману. Саме тут повною мірою
розкрилася їх поетична майстерність, глибина розуміння ними їхніх
сучасників морально-етичних проблем, що хвилювали.
3. Представлення про любов у творчості труверів
Трувери і трубадури розділяють те саме поняття про куртуазну любов -
служіння дамі, що володіє феодальною владою, але це не заважає труверам
істотно відрізнятися від своїх учителів.
Головні риси любові в труверів полягають у наступному: елемент
лицарського характеру, культура і жіноче виховання. Усе це було лише
намічене в трубадурів, а повний розвиток одержало в поезії труверів.
Елемент лицарського характеру з'єднує в собі деякі риси епічного героя, єднує в собі деякі риси епічного героя,
такі як хоробрість і зневага до смерті і страждань, і поняття
"чемності": великодушність, захист шляхетних ідеалів (la largesse),
відраза до жадібності. Тому не дивно, що з'являється раніше невідоме
сполучення хоробрості і чемності; трувер сподівається одержати
прихильність своєї дами за допомогою сили власної руки. Андреас
Капелланус у своїй книзі De arte honeste amandi (Про мистецтво чемної
любові), написаної при дворі Марії Шампанської, затверджує це поняття в
такий спосіб: "вище усього, хоробрість чоловіків породжує любов у жінок
і тримає їх у бажанні любити".
Елемент культури розвився завдяки культурному відродженню 12 століття.
Відкриті були древня класична література, і з її ж були узяті ідеї
Овідія про любов, і багато сюжетів, розвиті в куртуазній літературі
(Еней, Троянська війна, і т.д.). Психологічні спостереження дають
ретельний аналіз пристрастей, детальний опис ознак любові і т.д.
Третій з вищезгаданих елементів труверської лірики - це увага до
жіночого виховання: усе більш вишукане утворення літературних персонажів
спонукує аристократів випливати цим ідеалам.
Ці три ідеали утворять, по поняттях труверів, куртуазну любов. Але,
крім того, куртуазність перетворюється в деяку одержимість, що годується
власними стражданнями.
Дама, по природі своєї, повинна бути зарозумілої і холодної, жорстокий і
відчуженої стосовно свого трувера: для нього, тільки смерть може
закінчити борошна. Однак дама (верх жорстокості!), замість того, щоб
дозволити вмерти закоханому в неї трувера, прагне віддалити його від
себе, тільки збільшуючи його страждання.
Є ще одна риса куртуазності, що здобуває величезну важливість:
"закоханий" сам вибирає собі даму, що звичайно займає набагато більш
високе положення в суспільстві, чим сам трувер. Тим самим, трувер сам
прирікає себе на страждання, і цілком усвідомлено, але, з іншого боку,
це повинно надихнути трувера на удосконалювання себе, щоб добратися до
цієї дами.
Відстань між дамою і трувером - відстань і в моральному змісті:
любов - це найкоротша дорога до Бога, тому що вважалося, що жінка - це
посередник між людьми і Богом, одним словом, "ангел".
З іншого боку, один раз зізнавшись у любові дамі, поет вступає в інший
світ, з якого не можна вийти: що зроблено, те зроблено, і навіть
жорстокість дами не означає повороту назад. Закоханий повинний
знаходитися, у будь-якому випадку, поруч з дамою. Тому не треба
дивуватися таким вираженням, як "любов без каяття" і "любов до кінця",
часті в поезії трубадурів.
