Карабахський конфлікт - етнополітичний конфлікт [1] в Закавказзі між азербайджанцями і вірменами. Міжобщинних конфлікт, який має давні історичні й культурні коріння, придбав нову гостроту в роки радянської "перебудови" (1987-1988) [2], а в 1991 - 1994 роках призвів до масштабних військовим діям за контроль над Нагорним Карабахом і деякими прилеглими територіями.
На початку XX століття Нагорний Карабах двічі (у 1905-1907 і 1918-1920 рр..) ставав ареною кровопролитних вірмено-азербайджанських зіткнень (докладніше див Історія Нагорного Карабаху).
Передумови
У травні 1918 у зв'язку з революційними подіями і розпадом російської державності в Закавказзі були проголошені три незалежні держави: Грузинська Демократична Республіка (головним чином на території Тифліській і Кутаїської губерній, Батумський області, Сухумського округу), Республіка Вірменія (основа території - Єреванська губернія, а також Карсський область, захоплена на той момент Османською імперією), Азербайджанська Демократична Республіка (переважно на землях Бакинської і Елізаветпольской губерній, Закатальського округу) [8] [9] [10].
Вірменське населення Карабаху і Зангезур, однак, відмовлялося підпорядковуватися владі АДР.
Протягом 1920-1921 рр.. питання про приналежність Нагірного Карабаху вирішувалося згідно поточним зовнішньополітичним цілям радянського керівництва. 30 листопада 1920 годa Азревком своєю декларацією визнав Зангезур і Нахічевань частиною Радянської Вірменії і надав Нагірному Карабаху право на самовизначення. [8] Рішення карабахського питання на користь Вірменії було підтверджено постановою пленуму Кавбюро ЦК РКП (б) від 3 червня 1921, однак остаточне рішення було прийнято пленумом Кавбюро ЦК РКП (б), що відбувся 5 липня того ж року - "Нагорний Карабах залишити в межах Азербайджанської РСР, надавши йому широку обласну автономію" [11] [8]. Існує думка, що включення до складу радянського Азербайджану регіону, переважна більшість населення якого складали вірмени, міг бути зумовлений бажанням більшовицького керівництва Радянської Росії забезпечити політичне зближення з кемалістською Туреччиною [12]. У липні 1923 райони Азербайджанської РСР з переважно вірменським населенням (Шушінскій, Джебраільскій і частини Джеваншірского і Зангезурський повітів) були об'єднані в автономне утворення (Автономна область Нагорного Карабаху (АОНК), з 1937 року - Нагірно-Карабахська автономна область (НКАО)) [8] [9]. При цьому, як зазначає Г. В. Старовойтова, адміністративні межі НКАО не збігалися з етнічними кордонами і в двох районах АЗССР, що межували з НКАО (Шаумяновском і Ханларском), етнічною більшістю були вірмени [3]. Конституція Азербайджанської РСР 1937 проголосила вірменську мову - мовою судочинства в НКАО, закріпивши також опублікування на ньому рішень і розпоряджень Ради депутатів трудящих НКАО [13].
В кінці 1930-х рр.. адміністративно-територіальні зміни всередині Азербайджанської РСР призвели до утворення так званого Лачинський коридор, який відділив територію НКАО від Вірменії [14], що раніше мали географічну зв'язок [15].
Питання про передачу Нагірного Карабаху Вірменії час від часу піднімався вірменським керівництвом, але не отримував підтримки в центрі [14] [16]. В 1960-і роки соціально-економічна напруженість в НКАО кілька разів переростала в масові заворушення. На адресу керівництва Азербайджанської РСР висловлювалися звинувачення в економічній дискримінації НКАО, а також у спробах змінити демографічну структуру автономної області [14] (у 2002 році Гейдар Алієв підтвердив у одному з інтерв'ю, що, займаючи пост першого секретаря ЦК КП Азербайджанської РСР (1969-1982), він не лише допомагав у розвитку Нагорного Карабаху, а й проводив політику, спрямовану на зміну демографічного балансу в регіоні на користь азербайджанців
