Внутрішньополітична ситуація в Афганістані напередодні вторгнення

Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розміщенням країни, рельєфом місцевості (80 % території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен. Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм (навмисне самообмеження, самовідданість, або виконання важких обітниць) і консерватизм (ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті) повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.

Ті

Король Захір-Шах наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.

Ті

На початку 60-х років у Кабулі навчалися 5 сторонників революції (Бабрак Кармаль, Наджибулла, Ґульбуддін Хекматіар, Ахмад Шах Масуд, Бургануддін Раббані). Всі вони дійшли до висновку, що в умовах наявного режиму еволюційним шляхом перетворень не здійснити. Корумпований апарат посадовців був категорично проти будь-яких, навіть косметичних змін у державному врядуванні.

Релігійний фанатизм

Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. 27 квітня 1978 в Афганістані почалася Квітнева (Саурская) революція, в результаті чого до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), що проголосила країну Демократичною Республікою Афганістан (ДРА). Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіткнулась із запеклим опором афганського селянства, що не бажало коритися кабульським «реформаторам». Особливе роздратування викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності. Скориставшись непродуманими й різкими заходами комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об'єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму. Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об'єднань. Подальший розвиток ситуації в Афганістані - збройні виступи ісламської опозиції, заколоти в армії, внутрішньопартійна боротьба і особливо події вересня 1979 року, коли лідер НДПА Нур Мохаммад Таракі був арештований і потім убитий за наказом усунув його від влади Хафізулли Аміна - викликали серйозне занепокоєння у радянського керівництва. Воно насторожено стежило за діяльністю Аміна на чолі Афганістану, знаючи його амбіції і жорстокість в боротьбі за досягнення особистих цілей. При Аміна в країні розвернувся терор не тільки проти ісламістів, а й проти членів НДПА, колишніх прихильниками Таракі. Репресії торкнулися і армії, головної опори НДПА, що призвело до падіння її і без того низького морального бойового духу, викликало масове дезертирство та заколоти. У підсумку було вирішено готувати повалення Аміна і заміну його більш лояльним СРСР лідером. Рішення про введення військ було прийнято на засіданні Політбюро 12 грудня 1979