Глобальні проблеми розвитку людства та сучасне політичне мислення

У другій половині нашого століття людство натрапило на пробле­ми, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Ці проблеми отримали назву глобальних (від лат. globus -— Земна куля)¹⁰. Визначальною особливістю цих проблем є їхня комплексність, системність та загальний характер, зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенденціями до посилення взає­мозв'язку і взаємозалежності існуючих економічних і політичних структур.

Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи. Це проблеми:

— соціально-політичного характеру: запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждер­жавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насилля на основі ствердження довіри у відносинах між народами, зміцнен­ня системи загальної безпеки;

— соціально-економічного характеру: подолання економічної відсталості і зв'язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;

— соціально-екологічні, що зумовлені подальшим погіршенням природного середовища проживання людей. З особливою гостротою постає необхідність здійснення заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої й неживої природи, раціонального ви­користання природного потенціалу планети;

— стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспіль­ного прогресу: дотримання соціальних, економічних та індивідуаль­них прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, не­уцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження лю­дини від природи, суспільства, держави, інших людей в результаті власної життєдіяльності''.

Головне, проте, не в переліку цих проблем, а в осмисленні при­чин їхнього виникнення та визначенні ефективних шляхів і способів вирішення.

Розмірковуючи над причинами глобальних проблем, вчені вказу­ють, передовсім, на всесвітню спільність людей, що особливо вия­вилася у XX столітті. її забезпечують глибинні економічні зв'язки, сталі політичні, культурні контакти, новітні засоби масової комуні­кації. В умовах, коли планета Земля стає єдиним домом людства, багато суперечностей, конфліктів, проблем виходять за локальні рам­ки й набирають глобального, загальносвітового характеру.

Але справа не тільки в цьому. Нині активно-перетворюючу діяльність самої людини за могутністю й наслідками — як творчи­ми, так і руйнівними —можна порівняти з дією найбільш грізних сил природи. Вихід з цього становища полягає у радикальній зміні характеру виробничої діяльності людини, її способу життя й свідо­мості. Науково-технічний прогрес — це не тільки "переобтяження" для природи. Найбільш прогресивні технології створюють мож­ливість для впровадження екологічно чистого виробництва, запобігаючи його негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації, надати їй природоохоронного характеру.

' Сучасна наука розглядає людину, людство і навколишнє середо­вище як єдину систему. Видатний вчений В.І.Вернадський писав, що людина вимушена буде свідомо взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери. Середовище проживання людей, що ним управ­ляє науковий розум, В.І.Вернадський називав ноосферою. Перехід біосфери в ноосферу — якісно новий етап в еволюції суспільства, необхідна умова розвитку цивілізації¹².

Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибоку кризу цивілізації, не забезпечить своє виживання й подальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши величезну загрозу людству, народи з допомогою націо­нально-державних інститутів, регіональних і міжнародних органі­зацій стали активніше втілювати в практику глобальних взаємозв'­язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, деміліта­ризація, гуманізація.

Ці принципи мають універсальний характер. Демократизація міжнародних відносин, на противагу тоталітарним і авторитарно-бюрократичним стереотипам у політиці, перетворюється у нездолан­ний рух сучасності, набирає геополітичної форми розвитку людства на шляху до його соціального й політичного визволення.

Зараз практично жоден народ, жодна держава не можуть нормаль­но розвиватися в умовах автаркії, ізоляції. Внаслідок об'єктивного розвитку сучасної цивілізації, світової економіки, техніки і техно­логії, інформації і культури всі країни незалежно від свого місця в світовому співтоваристві залучені до глобальної й регіональної системи взаємозв'язків і взаємовідносин. А це означає, що зараз ста­новище в кожній країні визначається багато в чому тим, наскільки демократична вся система міжнародних відносин, наскільки вона за­безпечує будь-якому народу справжню незалежність, суверенність, свободу соціального й політичного вибору, невтручання ззовні, не­доторканність території, дотримання існуючих договорів та зобов'я­зань, поважання прав держави як члена ООН, інших міжнародних і регіональних організацій.

Цілком очевидно, що в умовах зростаючої взаємозалежності за­безпечити на практиці такі гарантії кожній державі і народу може лише по-справжньому демократична система міжнародних відносин. Цілком вона ще не склалася, у відносинах великих держав і малих країн ще не подолані рецидиви імперських підходів, погрози силою, блокадою, торговельно-економічними санкціями — аж до воєнної інтервенції включно. Все це підтверджує, що демократизація міжна­родних відносин не може бути локальною, вибірковою; вона має бути інтернаціональним, всезагальним процесом.

Звичайно, неможливо абсолютизувати світові політичні реалії без­відносно до того, що являють собою суб'єкти міжнародного права; цілковитого демократичного розвитку світового політичного проце­су неможливо досягти, коли в світі зберігаються недемократичні ре­жими. Треба наголосити також, що міжнародні відносини попри всю їхню важливість мають вторинний (щодо національно-державних відносин і структур) характер.

Демократизація міжнародних відносин, світового політичного процесу потребує як необхідної передумови — демілітаризації. Роз­зброєння — центральний пункт демілітаризації¹³: Але цим деміліта­ризація не обмежується. Вона охоплює глобальну сферу міжнарод­них відносин: ліквідацію військово-політичних блоків; конверсію науки, а також невійськової промисловості, що виконує військові замовлення; звільнення державних політичних і управлінських струк­тур, суспільних інститутів, способу життя мільйонів людей, їхньої свідомості від надмірного впливу військового елементу.

Демілітаризація, сприяючи формуванню світової економіки, інфраструктур, що забезпечують перехід від епохи конфронтації до співробітництва народів і держав, одночасно створює умови для гу­манізації міжнародних відносин. Саме в мирний час, скинувши з себе тягар гонки озброєнь (військові витрати держав у наш час сягнули майже 1 трлн дол. на рік) і реально забезпечивши міцну загальну безпеку, людство здатне висунути на передній план світової політи­ки Людину з її цілями, інтересами і потребами.

Гуманізація міжнародних та міждержавних відносин означає, що політика проводиться заради людей; що інтереси людини, її права і свободи вищі за інтереси і права держави; що не люди живуть і пра­цюють задля держави, а, навпаки, держава має існувати для людей, бути їхньою зброєю, засобом, а не самоціллю і самоцінністю¹⁴. Носієм вищого суверенітету є народ; головний крітерій діяльності будь-яких державних і суспільних інститутів — служіння людям; найвища мета соціального розвитку — вільна, невідчужена особистість, дійова си­стема вільних суспільних відносин. Гуманізм громадян, суспільства та всесвітніх міжнародних відносин із вікової мрії людства може пе­ретворитися в реальність тільки протягом тривалого історичного процесу.

Упровадженню в міжнародні відносини принципів демократизації, демілітаризації та гуманізації повинно активно сприяти сучасне по­літичне мислення. Воно зародилося у другій половині 40-х років, коли великі фізики світу на чолі з А.Ейнштейном усвідомили страш­ну загрозу, зв'язану з використанням ядерної енергії у військових цілях. У 1946 році А.Ейнштейн попереджав, що людство ідеологіч­но не готове до технічного застосування енергії атома. Таке застосу­вання вимагає нового мислення, принципово інших підходів до взає­мовідносин держав і народів, до розробки нової системи загальної безпеки. Якщо нове мислення не проникне в масову свідомість, цив­ілізація приречена на загибель.

Сучасне політичне мислення формувалося поступово. Воно ввібрало в себе глобалістські ідеї міжнародних неурядових органі­зацій, прогресивні демократичні ідеї соціал-демократії. В кінці 80-х років у колишньому СРСР була розроблена теоретична концепція сучасного політичного мислення¹⁵. Вона вперше зруйнувала "образ ворога", вийшла на арену світової політики, почала охоплювати міжнародні контакти, все більше впливати на масову суспільну свідомість і на погляди провідних політичних лідерів.

Визначимо основні риси сучасного політичного мислення.

1. Пріоритет виживання людства та ідея пріоритету загальнолюдсь­ких цінностей у світовій політиці. До 1983 року радянські й амери­канські вчені прорахували на ЕОМ наслідки обміну ядерними удара­ми. Те, що станеться з планетою після такого обміну ("напівзима"), означає загибель цивілізації, це науково доведено. Отже, "ядерна зима" не може бути засобом для досягнення політичних, економіч­них, ідеологічних, взагалі будь-яких цілей. Де ж вихід? Відповідь однозначна: людство мусить вижити, мусить зберегти цивілізацію як таку. А для цього необхідно, щоб перше місце в міжнародній шкалі пріоритетів посіли загальнолюдські цінності на противагу класовим, національним, релігійним, груповим тощо. Тільки нині, коли загро­за загальнопланетарної катастрофи стала реальністю, ідея пріорите­ту загальнолюдських інтересів і цінностей почала переходити в пло­щину практичної політики. Сьогодні кожному зрозуміло: без реалі­зації загальнолюдських інтересів неможливий прогрес суспільства.

2. Концепція суперечливого, взаємозалежного, цілісного й нена­сильницького світу. Глобальне співтовариство розвивається на базі закону інтернаціоналізації суспільного життя. Реалізація цього зако­ну вимагає подолання конфронтації. Жодна держава не може розви­ватися ізольовано і автономно, не завдаючи собі величезних втрат. Становлення взаємозалежного і цілісного світу, попри всі супереч­ності, — необхідний і реальний процес.

Чи буде цей світ ненасильницьким, визначає рівень суспільної свідомості. Насилля дуже глибоко ввійшло в практику міжнародних відносин. Але не вмирає надія на те, що ненасилля стане єдино пра­вильною тактикою виживання людства в ядерну епоху. Ненасилля прийде у душі людей. Вони, кінець-кінцем, усвідомлять: насилля, примус, терор несумісні зі світом честі, взаємоповаги, довіри, в який вступає цивілізація на початку XXI століття.

3. Важливим моментом сучасного політичного мислення, який розкриває філософію сучасної міжнародної політики, виступає по­шук правильного співвідношення між такими поняттями, як "баланс сил" і "баланс інтересів"¹⁶. В умовах економічної та ядерної небез­пеки, що тяжіє над людством, цілком природно, що на зміну взаєм­ної підозрілості і недовіри, яка нещодавно панувала у сфері міжна­родних відносин, приходить усвідомлення необхідності балансу інте­ресів на основі взаємоприйнятних компромісів. За таких умов об'єктивно необхідним є нове розуміння світової ситуації, коли вир­ішення проблем вдасної національної безпеки кожний суб'єкт розг­лядає крізь призму досягнення міжнародної безпеки. Як свідчить розвиток подій, можливість збереження життєво важливих національ­них інтересів будь-якою державою в сьогоднішньому світі багато в чому залежить від надійності системи міжнародної безпеки.

4. Ще однією важливою рисою міжнародної політики в сучасних умовах є свобода вибору. Ідея свободи вибору була колись складо­вою частиною принципу мирного співіснування, на словах широко підтримувалася всіма державами, але в реальному житті постійно порушувалася. Розглядаючи зміст та характер цього політичного яви­ща, можна визначити два його важливі виміри: соціально-політич­ний (право на вибір суспільного ладу) й міжнародний (право держа­ви вибирати свій курс на світовій арені, шляхи та методи забезпе­чення національних інтересів, своїх партнерів і союзників). Таким чином, свобода вибору для кожної держави полягає не тільки в бага-товаріантності її соціально-політичного розвитку, а й у праві кожної держави на таку зовнішню політику, яка б відповідала її національ­ним інтересам.