Існує безліч визначень поняття "міжнародні відносини". Не заглиблюючись у його тлумачення, на даному етапі задовольнимося найбільш поширеним визначенням міжнародних відносин як системи зв'язків і взаємовідносин між державами, націями, міжнародними і громадськими організаціями, іншими суб'єктами міжнародного життя. Достатньо глибоко й аргументовано даний феномен проаналізував 3. П'єтрась.
При розгляді теорії міжнародних відносин треба мати на увазі чотири аспекти: епістемологічний, онтологічний, аксіо-логічний і прогностичний.
Епістемологічний аспект розглядає основи теорії пізнання міжнародних відносин, категорії науки та функції. Наприклад, "база міжнародних відносин", "тоталітарне панування", "формула сил", "групова безпека", "інтеграція континентальна" тощо.
Серед функцій теорії міжнародних відносин виділяють п'ять наступних:
1) описова, що відповідає на запитання: як було або як є сьогодні? Описує міжнародну дійсність, але не пояснює цю дійсність;
2) експланасійна відповідає на запитання: чому мали місце ті чи інші факти, процеси, міжнародні явища? Відповідь вимагає з'ясування суті об'єкта, що вивчається. Це є основна, домінуюча функція теорії міжнародних відносин;
3) прогностична функція відповідає на запитання: як буде в майбутньому? Результатом відповіді є гіпотеза, детермінована системою вартостей і цілей діючих суб'єктів;
4) функція інструментальна, інколи її називають радницько-експертизною, відповідає на запитання: як потрібно робити, щоб досягнути бажаних результатів?;
5) ідеологічна функція визначається часто як популяризаторська або виховна. Вона відповідає на запитання: для чого потрібно діяти; чого ми прагнемо, яку систему політичних вартостей поширюємо? Результат — ідеологічні, пропагандистські настанови. Відповідне поєднання цих функцій дає змогу визначити функціональну модель міжнародних відносин.
Онтологічний аспект розглядає учасників (суб'єктів) міжнародних відносин, впливів діяльності. Такими є передовсім держави, міжнародні спільності, тисячі недержавних міжнародних організацій, партій, рухів і транснаціональних компаній.
Сучасні учасники міжнародних відносин використовують чотири форми міжнародних відносин: спеціальні дипломатичні місії, постійні дипломатичні представництва, міжнародні конференції і міжнародні організації. Основним змістом різноманітних форм міжнародних відносин є те, що вони служать для проведення переговорів. Саме переговори й укладання різних угод і є суттю дипломатичної діяльності. Модель переговорів сформулював Т. Шеллінг. Схематично суть моделі така: досягнення результату є завжди наслідком взаємних поступок сторін, що ведуть переговори. Угода може бути украдена тільки тоді, коли кожна із сторін не прагне до однобічної капітуляції іншої сторони. Звичайно, предметом дипломатії є намагання сторін, щоб бажана угода була укладена якнайближче до власної позиції. Чим далі від вихідних позицій, тим гостріше йде боротьба, тоді вихід один — або припинення переговорів, або компроміс у посередньому пункті.
Зрозуміло, що ведення переговорів значно складніше від наведеної моделі. Бажаний результат залежить не тільки від об'єктивних чинників, а й, не меншою мірою, від таких невимірних явищ, як страх, надія, воля, відчай і витримка, акторство, створення міфів і фікцій. Зрозуміло, що більший шанс на успіх у переговорах має та сторона, в якої міцніша економіка, стабільніше політичне становище.
Аксіологічний аспект розглядає міжнародні відносини як вияв міжнародних інтересів, вартостей, норм і свідомості. Розрізняють такі види міжнародних інтересів:
1) світової системи міжнародних відносин;
2) головних міжнародних систем;
3) регіональні;
4) національних держав;
5) інших учасників міжнародних відносин.
У західній літературі проблема інтересу, особливо національного, займає панівні позиції. При цьому поняття інтересу визначається через поняття "power — сила, влада (Г. Морген-тау). Основні положення цієї теорії полягають в тому, що держави прагнуть реалізувати свої інтереси, що інтерес кожної держави полягає в розширенні простору своїх міжнародних впливів, що держава використовує силу з метою реалізації своїх інтересів. Зрозуміло, що з поступовою нормалізацією міжнародних відносин дана теорія повинна втрачати сенс.
Метою прогностичного аспекту у вивченні міжнародних відносин є передбачення основних тенденцій розвитку, з'ясування результату його еволюції, аналіз детермінант, формулювання гіпотез, побудова аналогій, визначення можливостей появи випадкових подій та явищ, і нарешті, створення моделі можливого розвитку подій. У міжнародних відносинах розрізняють стратегічні, тактичні й операційні прогнози, причому вважають, що ризик помилок при стратегічному плануванні становить 20-30 %, при тактичному 10-20 %. Розрізняють декілька методів прогнозування: інтуїція, екстраполяція і комп'ютерне моделювання.
