Загальнолюдські цінності й національні інтереси

Цінності — це категорія насамперед моральна, й вже тому за природою своєю вони мають загальнолюдський характер. А ось інтереси різних соціальних спільнот можуть бути різними. І ця обставина є по­стійним джерелом конфліктів, у тому числі й у галузі між­народної політики. Зрозуміло, що завжди перевага має віддаватися загальнолюдським моральним принципам, які втілю­ють у собі гуманістичні прагнення.

Таким чином, коли ми говоримо про пріоритет загально­людських цінностей, слід мати на увазі, що йдеться не про зраду соціального або національного. Визнання цього пріори­тету являє собою глобальний ідеологічний і політичний ком­проміс, за допомогою якого беруться під контроль і підпорядковуються вищим інтересам суперечності між соці­альними верствами й націями. Цей компроміс стосується майбутнього людства, збереження цивілізації та її досягнень, без чого неможлива реалізація ні соціальних, ні національних інтересів. Без цього не є можливим і соціальний процес уза­галі, бо якщо загине цивілізація, то ніякого прогресу не буде.

Разом з тим слід підкреслити, що без урахування культурнр-історичних традицій і національних цінностей розуміння між­народної політики не може бути повним. Американський політолог Г. Моргентау цілком слушно вважає головним зав­данням зовнішньої політики будь-якої держави забезпечення її національного інтересу. Загальна теорія політики, внутріш­ньої або зовнішньої, потребує, на його думку, центрального, стрижневого поняття. Таким поняттям є інтерес. Теорія ж сві­тової політики має будуватися навколо поняття "національ­ний інтерес". Будь-яка зовнішня політика "базується на фізичній, політичній і культурній реальності, яка зветься на­цією". У світі, поділеному конкуренцією і боротьбою за владу суверенних націй, зовнішня політика повинна забезпечувати нації задоволення першочергової потреби — вижити. "Осно­вою всіх видів національного інтересу, — як справедливо стверджує американський політолог Р. Осгуд, — є виживання або самозбереження, оскільки саме від національного вижи­вання залежить досягнення всіх інших інтересів і заснованих на них цілей".

Зрозуміло, що нинішнє міжнародне становище примушує й Україну виробляти в зовнішній політиці такі правила поведін­ки, які були б адекватними ситуації в світі і водночас відповіда­ли її власним національним інтересам. Очевидно, що в умовах перших етапів державотворення національні інтереси мають ві­дігравати підвищену роль, оскільки вони дають змогу згуртувати навколо певної центральної ідеї широкі народні маси. Саме на­ціональний інтерес повинен визначати стратегічну мету внутрі­шньої і зовнішньої політики. Мета закордонної політики України сформульована у ст. 18 Конституції таким чином: "Зов­нішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжна­родного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". Слід визнати, що ми маємо досить аморфне трактування національних інтересів Украї­ни. Може, саме тому вони досить довільно кожним і тлума­чаться. Певно, що національний інтерес України в закордонній політиці повинен мати чітке політичне, еконо­мічне, моральне, правове й воєнне визначення і значення.

"Баланс сил " і "баланс інтересів"

Останнім часом стверджують, і небез­підставно, що одним із основополож­них принципів так званого нового політичного мислення є баланс інтересів, який, мовляв, замінює собою принцип балансу сил, котрий був основою системи мі­жнародної безпеки в недавньому минулому. Безумовно, за су­часних умов баланс інтересів перетворюється на один із про­відних принципів. Традиційне розуміння надійної безпеки своєї країни як відсутності чи мінімуму такої безпеки для кра-їн-сусідів або потенціальних противників змінюється наста­новленням на рівну й загальну безпеку, яка гарантує необхід­ний мінімум довіри, а в перспективі — атмосферу взаємної довіри й гласності. Це пов'язується, насамперед, із тим, що нині утверджується багато в чому загальне бачення загрози міжнародній безпеці, яка полягає в нестабільності в окремих регіонах, у поглибленні екологічної кризи, розповсюдженні зброї масового знищення, тероризму, наркотиків тощо. Про­фесор В. Барановський, оцінюючи, наприклад, небезпеку для Європи, виділяє такі чинники:

а) міжнародно-політичні "викиди" дезінтеграційних проце­сів у багатонаціональних державах;

б) значний і зростаючий розрив між європейськими країна­ми за рівнем економічного розвитку й перспектива політичної "маргіналізації" слабших;

в) наслідок можливого поширення шовінізму, популізму й мілітаризму в деяких країнах на рівень міждержавних відносин;

г) можливість репресій проти окремих європейських держав унаслідок прямого або посереднього втягнення їх у конфлікт за межами континенту, а в ширшому плані — увесь спектр потенціальної загрози (від терористичних акцій, що підтриму­ються державою, до застосування зброї масового знищення) від авантюристичних, авторитарних режимів.

Зрозуміло, що перелік чинників небезпеки для Європи тут подано в найзагальнішому плані. Але й він нам дає досить яс­краву картину загрози, що нависла над людством. Тому при­родно, що взаємну підозрілість і недовіру в галузі міжнародних відносин змінює усвідомлення необхідності балансу інтересів на основі взаємоприйнятного компромісу. Виникає нове ро­зуміння заінтересованості кожного суб'єкта, котрий дбає про національну безпеку, в безпеці міжнародній. Хоч як це пара­доксально, але найпріоритетніший, життєво важливий інтерес будь-якої держави полягає сьогодні у зміцненні надійності системи міжнародної безпеки.

Отже, принцип балансу інтересів — важливий набуток ми­ролюбних сил. Але до реалізації цього принципу в повсякден­ній практиці сучасних міжнародних відносин поки що дуже далеко. Тим більше, що й протиставляти принцип балансу ін­тересів принципові балансу сил немає потреби. Сьогодні по­ки що не можна виключати непередбачених сценаріїв міжна­родних подій, і тому певний запас міцності необхідний будь-якій державі.

Не слід забувати, що сила держави завжди була й залиша­ється досі важливим засобом забезпечення національних інте­ресів і досягнення зовнішньополітичних цілей. І слова американського дослідника Б. Крозьє про те, що "суспільство, яке перестає себе захищати, починає вмирати, оскільки втрачає бажання існувати", все ще цілком слушні. Ось чому такий по­трібний світовому співтовариству принцип балансу інтересів не дістав поки що достатнього обгрунтування й залишається по суті гаслом — красивим, привабливим, але для багатьох непереконливим. А виходити належить із того, що баланс ін­тересів, які зіткнулися, є не що інше, як взаємна поступка, компроміс із конкретних питань, які зовсім не передбачають повного, а інколи навіть і часткового збігу інтересів конфлік­туючих сторін. У конфлікті кожен керується власними, а не загальними інтересами. Це, зокрема, підтверджують події в колишній Югославії, Іраку, Чечні, Ізраїлі та Палестині.

Це означає, що баланс сил іще не втратив своєї актуально­сті. Проте сила не зводиться тільки до свого воєнного компо­ненту або навіть матеріального чинника. Це багатомірна кате­горія, важливим елементом якої є також політико-дипломати­чні можливості суб'єкта. Отже, сила й інтерес — це не протилежні, а взаємодоповнюючі поняття. При цьому баланс інтересів— ширша категорія, яка вимагає балансу сил як складової частини.

За сучасних умов міжнародна політика має будуватися на основі врахування процесів, пов'язаних із впливом глобаль­них проблем на життя людства. І цей вплив загострює міжна­родне становище. Ось чому керівним правилом для всіх учасників міжнародного співтовариства має стати таке: між­народні відносини треба будувати на силі політики, а не на політиці сили. Немає й не може бути жодної міжнародної си­туації, яку не можна розв'язати політичними засобами, без за­стосування сили або погрози силою. Звідси випливає, що першорядне завдання політики полягає в тому, щоб знайти засоби нейтралізації й подолання конфронтаційної логіки, яка ще, на жаль, дається взнаки у взаєминах між державами, домагатися розв'язання конфліктів політичними засобами й до­сягати на цій підставі компромісів і балансу основних інтересів.