Відрядна форма має такі системи:
- Пряма відрядна;
- Відрядно-преміальна;
- Відрядно-прогресивна;
- Непряма відрядна;
- Колективна система оплати праці (бригадна);
- Акордна система.
-
1. Пряма відрядна
Заробіток (Зп.відр) при цьому обчислюється за формулою:
 |
де Рі– відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і-го виду, грн./шт.;
N фі – фактична кількість виробів і-го виду, виготовлених робітником за певний час (найчастіше місяць), шт.;
n – кількість видів виробів.
 |
де Т шті – час на виготовлення одного виробу і-го виду, год.
2. Відрядно-преміальна
Сума заробітку (Зв.прем) при цій системі визначається із залежності
Зв.прем = 3тар.в + Де, грн.,
де Зтар.в – тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці, грн.;
де Де – сума преміальних доплат, яка обчислюється за формулою:
 |
де П1 – процент доплат за виконання плану;
П2 – процент доплат за кожен процент перевиконання плану;
П пп – процент перевиконання плану, який можна знайти
де N Ф, N пл відповідно фактичний і запланований обсяг випуску продукції за місяць, шт./міс.
3. Відрядно-прогресивна
Заробітна плата (Зв.прогр) обчислюється за формулою:
 |
де N вб – вихідна база для нарахування доплат (встановлюється на рівні 110 – 115% Nпл), шт./міс;
Рзв – звичайний розцінок за один виріб, грн./шт.;
Рпідв – підвищений розцінок за один виріб, грн./шт.
 |
Процент росту розцінку визначається зі шкали в залежності від проценту перевиконання вихідної бази. Така шкала розробляється і затверджується підприємствами самостійно.
4. Непряма відрядна
Заробіток підсобника (Знв.підс) можна обчислити із залежності
 |
де N ФІ – фактично виготовлена кількість продукції і-тим основним робітником за зміну, шт./зміну;
Р нві – непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і-го основного робітника, грн./шт.;
n – кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, чол.
де Сзм – змінна тарифна ставка підсобника, грн./зміну;
N пл.і –плановий випуск продукції і-им основним робітником, шт./зміну.
Заробіток допоміжного робітника (Знв.доп,) обчислюється за формулою:
 |
де ТФ – фактично відпрацьований допоміжним робітником час, год./міс.;
Сг – годинна тарифна ставка допоміжного робітника, грн./год.;
Квн –середній коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.
5.6 Колективна система оплати праці
При використанні цієї системи спочатку розраховується заробіток всієї бригади (Збр) як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із таких методів:
1) Метод годино-коефіцієнтів;
2) Метод коефіцієнту виконання норм;
1) Метод годино-коефіцієнтів
2) Використовується тоді, коли всі члени бригади працюють в однакових умовах.
Розподіл бригадного заробітку згаданим методом проводиться в такій послідовності:
а) визначають загальну кількість годино-коефіцієнтів (Г – К бр), відпрацьованих бригадою, за формулою:
 |
де Т фі– фактична кількість годин відпрацьована і-тим робітником, год./міс.;
Кі – тарифний коефіцієнт по розряду і-го робітника;
т – кількість членів бригади, чол.
б) знаходять суму бригадного заробітку, що припадає на один годино-коефіцієнт (Зіг-к):
в) заробіток і-го робітника (члена бригади) (Зі) обчислюють:
2) Метод коефіцієнту виконання норм
Використовується за умови, що члени бригади працюють в різних умовах.
Послідовність розподілу бригадного заробітку така:
а) визначають заробіток бригади у випадку стопроцентного виконання норм виробітку () за формулою:
 |
де С гі – годинна тарифна ставка і-го робітника, грн./год.;
б) знаходять коефіцієнт виконання норм (Квн):
в) заробітну плату і-го робітника обчислюють:
 |
6. Акордна система
Передбачає встановлення розцінку не за одиницю виконаної роботи, а відразу на весь обсяг робіт із встановленням строку його виконання.
5.7 Безтарифна система оплати праці
В умовах становлення ринкових відносин на багатьох підприємствах знайшла використання безтарифна система оплати праці. Фактична заробітна плата кожного працівника підприємства є часткою у фонді оплати праці всього колективу або колективу окремого підрозділу і залежить від кваліфікаційного рівня працівника (К), коефіцієнта трудової участі (КТУ) і фактично відпрацьованого часу (Тф).
Кваліфікаційний рівень (К) встановлюється всім членам трудового колективу в залежності від виконуваних функцій, рівня кваліфікації.
КТУ теж виставляється всім працівникам і затверджується Радою трудового колективу.
Розрахунок заробітної плати при використанні безтарифної системи проводиться в такій послідовності:
1. Визначається кількість балів (Бі), зароблена кожним і-им працівником (або групою працівників одного рівня):
де Тф – відпрацьована кількість людино-днів працівниками одного рівня або кількість днів, відпрацьована одним робітником.
2. Визначається загальна сума балів (Бсум), зароблена всіма працівниками підприємства або підрозділу:
де m – кількість груп однакових кваліфікаційних рівнів або чисельність працівників.
3. Визначається доля сі фонду оплати праці (ФОП), що припадає на один бал:
 |
4. Обчислюється заробітна плата і-го працівника (Зі):
 |
Контрактна система оплати праці ґрунтується на заключенні договору між роботодавцем і виконавцем, в якому обумовлюються режим та умови праці, права і обов'язки сторін, рівень оплати праці та інше. Договір може оплачувати час знаходження виконавця на підприємстві, фірмі (погодинна оплата праці) або конкретне виконане завдання (відрядна оплата).
Система участі у прибутках передбачає розподіл певної частини прибутку підприємства між його працівниками. Такий розподіл може проводитись у фірмі грошових виплат або розповсюдження акцій між працівниками підприємства. Впровадження такої системи викликане тим, що існуючі системи оплати праці не викликають у працівників реальної зацікавленості у значних загальних результатах роботи підприємства А справедливий і зрозумілий для всіх розподіл частини прибутку між власником підприємства, адміністрацією, спеціалістами і робітниками створює умови для хорошого психологічного клімату в колективі і процвітання підприємства.
Виплати з прибутків залежать від рівня витрат на виробництво, цін, фінансового стану підприємства. їх розміри визначаються окремою угодою між відповідними сторонами (при укладанні тарифних угод).
Системи участі у прибутках диференціюються на систему оцінки заслуг, систему преміальних виплат, систему колективного стимулювання, систему участі у прибутках в залежності від продуктивності праці та ін.
5.8 Планування фонду оплати праці на підприємстві
Загальний фонд оплати праці підприємства складається із фондів тарифної заробітної плати погодинників і відрядників і цілого ряду доплат, тому планування фонду оплати праці починають з розрахунку саме фондів тарифної оплати праці.
Фонд тарифної заробітної плати погодинників () обчислюється за формулою:
де Чі – чисельність погодинників, що працюють в і-тих умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо шкідливих), чол.;
Фді – дійсний фонд часу роботи одного погодинника при і-тих умовах праці, н-год./рік;
С1і – годинна тарифна ставка погодинника першого розряду при і-тих умовах праці, грн./год.;
Ксері – середній тарифний коефіцієнт погодинників при і-тих умовах праці
 |
де Чj – чисельність погодинників j-го розряду, чол.;
Kj – тарифний коефіцієнт j-го розряду.
Фонд тарифної заробітної плати відрядників (Фт.відр) визначається за формулою:
де Ті – сумарна трудомісткість робіт при і-тих умовах праці, н-год./щк;
С1,і – годинна тарифна ставка відрядника першого розряду при і-их умовах праці, грн./год.;
Ксер.і – середній тарифний коефіцієнт відрядників при і-их умовах праці.
де Тj – трудомісткість робіт по і-му розряду, н-год
Просумувавши фонди тарифної заробітної плати погодинників і відрядників і доплати по преміальних системах, одержують фонд основної заробітної плати. Додавши до цього фонду інші види доплат, одержують годинний, денний, місячний і річний фонди оплати праці.
Контрольні питання
1. Які основні види заробітної плати?
2. Які основні функції заробітної плати?
3. В чому суть тарифної системи оплати праці?
4. Які існують форми оплати праці?
5. Які існують системи оплати праці?
6. Яка методика розподілу заробітку в умовах колективної оплати праці?
7. Як здійснюється планування фонду оплати праці на підприємстві?
Тема 6. Основні засоби підприємства
Мета лекції – ознайомлення з методом обліку і оцінки основних засобів, показниками та шляхами підвищення ефективності її використання.
Зміст
6.1 Поняття "основні засоби".
6.2 Облік і планування основних засобів.
6.3 Зміст і амортизація основних засобів.
6.4 Показники використання основних засобів.
6.5 Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих засобів.
6.6 Контрольні запитання
Ключові терміни і поняття
| * основні засоби * класифікація основних засобів * облік основних засобів * оцінка основних засобів * планування основних засобів * фондовіддача * фондоємність * рентабельність основних засобів |
6.1 Поняття «основні засоби»
Згідно із положенням (стандартом) Бухгалтерського обліку 7 "Основні
засоби" під терміном "основні засоби" слід розуміти матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довше за рік).
Згідно Податкового кодексу України (ПКУ) під терміном «основні засоби» слід розуміти матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
Мінімальний строк корисного використання визначений в Податковому кодексі станове від 2 до 20 років в залежності від групи.
Відповідно, всі основні засоби з метою податкової амортизації поділяються на 16 груп (таблиця 11.1).
Таблиця 11.1 - Класифікація основних засобів
| Група | Основні засоби | Мінімально допустимі строки корисного використання, років |
| 1 | земельні ділянки | - |
| 2 | капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом | |
| 3 | будівлі, | |
| споруди, | ||
| передавальні пристрої | ||
| 4 | машини та обладнання | |
| з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень | ||
| 5 | транспортні засоби | |
| 6 | інструменти, прилади, інвентар (меблі) | |
| 7 | тварини | |
| 8 | багаторічні насадження | |
| 9 | інші основні засоби | |
| 10 | бібліотечні фонди | - |
| 11 | малоцінні необоротні матеріальні активи | - |
| 12 | тимчасові (нетитульні) споруди | |
| 13 | природні ресурси | - |
| 14 | інвентарна тара | |
| 15 | предмети прокату | |
| 16 | довгострокові біологічні активи |
За роллю у виробничому процесі розрізняють активну і пасивну частину основних засобів.
Активна частина – такі елементи основних засобів, які беруть безпосередню участь у виробничому процесі і безпосередньо впливають на виробничу потужність і продуктивність праці.
До пасивної частини основних виробничих засобів належить решта видів засобів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих засобів.
Ступінь прогресивності структури основних засобів визначається питомою вагою активної частини в загальній їх вартості.
6.2 Облік і планування основних засобів
Облік і планування основних засобів ведеться в натуральній і грошовій формі.
При оцінці основних засобів у натуральній формі відображається кількість машин, їх продуктивність, розмір виробничих площ, термін експлуатації.
Грошова (вартісна) форма основних засобів припускає оцінку за первісною, переоціненою вартістю, залишковою та ліквідаційною вартістю.
Придбані (самостійно виготовлені) основні засоби зараховуються на баланс платника податку за первісною вартістю.
Первісна вартість - історична (фактична) собівартість
необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:
- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);
- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;
- ввізного мита;
- суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);
- витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;
- витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;
- фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;
- інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Повна первісна вартість являє собою вартість засобів по фактичних витратах на їх створення, тобто в момент придбання або будівництва засобів. Повна первісна вартість включає вартість обладнання з урахуванням витрат по доставці, зберіганню і монтажу на місцях функціонування та інші витрати:
, (6.1)
де 
–повна первісна вартість основних засобів, грн..
Ц – ціна обладнання, грн.;
Т – транспортні витрати на доставку обладнання, грн.;
М – витрати на установку і монтаж обладнання, грн.;
І – інші витрати, грн..
Платники податку всіх форм власності мають право проводити переоцінку об’єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:
Кі = [I(а-1) - 10]:100, (6.2)
де І(а-1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не проводиться.
Збільшення вартості, що амортизується об’єктів основних засобів здійснюється станом на кінець року (дату балансу), за результатами якого проводиться переоцінка, та використовується для розрахунку амортизації з першого дня наступного року.
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта
основних засобів визначається множенням відповідно первісної
вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс
переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої
вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість:
, (6.3)
де ОЗпер. – переоцінена первісна вартість основних засобів,грн.;
ОЗспр. – справедлива вартість об’єкту, грн.;
ОЗзал . – залишкова вартість об’єкту,грн.
Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює
нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається
додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної
(переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта. При цьому
для таких об'єктів, що продовжують використовуватися, обов'язково
визначається ліквідаційна вартість.
Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших
активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації
(ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх
корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат,
пов'язаних з продажем (ліквідацією).
Залишкова вартість об'єкту основних засобів характеризує реальну його вартість на даний рік і визначається частиною вартості об'єкту, яка ще не перенесена на продукт:
,(6.4)
де 
- залишкова вартість основних засобів, грн.
А - амортизаційні відрахування, грн.;
Узагальнений розрахунок середньорічної вартості основних засобів:
, (6.5)
– вартість основних засобів на початок року;
