Закон вартості і його функції. Теорії вартості

У то­ва­р­но­му го­с­по­дар­с­т­ві ко­жен ви­ро­б­ник діє на свій ри­зик і страх, не зна­ю­чи то­ч­но­го по­пи­ту на свій то­вар. Од­нак ви­ро­б­ле­ні то­ва­ри ре­а­лі­зу­ю­ть­ся. Між то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ка­ми іс­нує кон­ку­ре­н­ція, і ви­ро­б­ни­ц­т­во то­ва­рів у ма­с­ш­та­бі кра­ї­ни ні­хто не пла­ну­є. Про­те во­но фу­н­к­ці­о­нує, і то­ва­рів ви­ро­б­ля­ють са­ме сті­ль­ки і та­ких, скі­ль­ки їх по­трі­б­но для за­до­во­лен­ня по­треб су­с­пі­ль­с­т­ва. То­ва­ро­ви­ро­б­ни­ки на ви­ро­б­лен­ня то­ва­рів за­тра­ча­ють ін­ди­ві­ду­а­ль­ну пра­цю, а то­ва­ри ре­а­лі­зу­ють­ся за су­с­пі­ль­но не­об­хід­ни­ми за­тра­та­ми пра­ці. В еко­но­мі­ці іс­нує ко­ме­р­цій­на та­є­м­ни­ця ви­ро­б­ни­ц­т­ва, од­нак по­стій­но здій­с­ню­єть­ся на­у­ко­во-­те­х­ні­ч­ний про­гре­с. Що ре­гу­лює усі ці про­це­си в то­ва­р­но­му го­с­по­дарстві? Та­ким ре­гу­ля­то­ром ви­сту­пає за­кон ва­р­то­с­ті. За­кон ва­р­то­с­ті - це за­кон то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва, за яким об­мін то­ва­рів здій­с­ню­єть­ся від­по­ві­д­но до од­на­ко­вих за­трат пра­ці на ос­но­ві ек­ві­ва­ле­н­т­но­с­ті. У то­ва­р­но­му ви­ро­б­ни­ц­т­ві за­кон ва­р­то­с­ті ви­ко­нує ряд фу­н­к­цій, а са­ме:

1. За­кон ва­р­то­с­ті є ос­но­вою ці­ни. Бо що та­ке ці­на? Ці­на - це гро­шо­вий ви­раз ва­р­то­с­ті то­ва­ру. Од­нак це не озна­чає, що ці­на на то­вар зав­жди збі­га­єть­ся з йо­го ва­р­ті­с­тю. Під впли­вом по­пи­ту і про­по­зи­ції ці­на мо­же від­хи­ля­ти­ся від ва­р­то­с­ті. Як­що по­пит бі­ль­ший, ніж про­по­зи­ція, то ці­ни зро­с­та­ють, і на­впа­ки, пе­ре­ви­щен­ня про­по­зи­ції над по­пи­том спри­чи­няє зни­жен­ня цін. Гра­фі­ч­но це мо­ж­на зо­бра­зи­ти так:

 

ЦІНА ЦІНА

ВАРТІСТЬ

 

ЦІНА

Як­що на то­вар за­тра­че­но 10 го­дин пра­ці, а од­на го­ди­на пра­ці оці­ню­єть­ся в 5 до­ла­рів, то ці­на то­ва­ру бу­де ста­но­ви­ти 50 до­ла­рів (ко­ли по­пит на то­вар збі­га­єть­ся з про­по­зи­ці­єю), але мо­же під­ви­щу­ва­ти­ся до 60- 70 або па­да­ти до 30-40 до­ла­рів під впли­вом по­пи­ту і про­по­зи­ці­ї.

У ри­н­ко­вій еко­но­мі­ці ці­на ви­ко­нує ряд фу­н­к­цій, зо­к­ре­ма:

а ) ці­на є ви­ра­з­ни­ком ва­р­то­с­ті то­ва­ру. А ва­р­тість то­ва­ру - це згу­с­ток люд­сь­кої пра­ці. Чим бі­ль­ше за­тра­че­но пра­ці на ви­ро­б­ни­ц­т­во то­ва­ру, тим бі­ль­ша йо­го ва­р­тість і ці­на. Про­те ці­на мо­же ко­ре­гу­ва­ти­ся по­пи­том і про­по­зи­ці­є­ю.

У ри­н­ко­вій еко­но­мі­ці ці­ни фо­р­мує ри­нок, то­ді як у ко­ман­д­ній - во­на ви­зна­ча­єть­ся центра­лі­зо­ва­ним по­ряд­ком. У ре­зуль­та­ті цьо­го ці­ни ча­с­то відірвані від ва­р­то­с­ті. На­при­клад, на го­рі­л­ча­ні, тю­тю­но­ві, юве­лі­р­ні ви­ро­би, ки­ли­ми, кри­ш­таль, ав­то­мо­бі­лі, по­бу­то­ву тех­ні­ку в СРСР іс­ну­ва­ли до­сить ви­со­кі ці­ни, то­ді як на хлі­бо­бу­ло­ч­ні, м'я­со­-мо­ло­ч­ні про­ду­к­ти, ово­чі - за­ни­же­ні ці­ни. Во­ни ча­с­то бу­ли ни­ж­чи­ми за ви­тра­ти на їх ви­ро­б­ни­ц­т­во. Си­м­во­лі­ч­на бу­ла кварт­пла­та, яка по­кри­ва­ла ли­ше 6% дій­с­ної ва­р­то­с­ті жи­т­ла, а на газ 2% (1 ква­р­тал 1994 ро­ку). В 1994 р. до­та­ції на ко­му­на­ль­ні по­слу­ги в Укра­ї­ні ста­но­ви­ли 95% від їх ва­р­то­с­ті, а на хліб - 60%. До ре­чі, за­ро­бі­т­на пла­та та­кож бу­ла до­сить ни­зь­кою, не від­по­ві­да­ла дій­с­ним за­тра­там пра­ці. У цих умо­вах рі­з­ни­ця між ці­ною і справжньою ва­р­ті­с­тю то­ва­ру по­кри­ва­ла­ся за ра­ху­нок дер­жа­в­них до­та­цій. Так, за най­ва­ж­ли­ві­ши­ми ви­да­ми то­ва­рів і по­слуг дер­жа­в­ні до­та­ції ся­га­ли 90%. На­при­клад, на м'я­со­-мо­ло­ч­ні про­ду­к­ти що­рі­ч­ні до­та­ції ста­но­ви­ли в СРСР бли­зь­ко 100 млрд. крб.

Ці аси­г­ну­ван­ня ля­га­ли ва­ж­ким тя­га­рем на дер­жа­в­ний бю­джет, який ча­с­то по­кри­ва­в­ся за ра­ху­нок ін­фля­ції, що спри­чи­ня­ло зни­жен­ня жит­тє­во­го рі­в­ня на­се­лен­ня. Все це сві­д­чило про те, що ці­ни на ве­ли­ку кі­ль­кість то­ва­рів і по­слуг не ві­до­бра­жа­ли ва­р­то­с­ті, дій­с­них за­трат пра­ці. Тоб­то ці­на не ви­ко­ну­ва­ла свою ос­но­в­ну фу­н­к­цію, не бу­ла гро­шо­вим ви­ра­жен­ням ва­р­то­с­ті то­ва­ру. За та­ких умов стри­му­вався пе­ре­хід до ри­н­ко­вої еко­но­мі­ки, де ці­ни ма­к­си­ма­ль­но на­бли­же­ні до ва­р­то­с­ті то­ва­ру, що є не­об­хід­ною умо­вою при­бу­т­ко­во­го го­с­по­да­рю­ван­ня, са­мо­оку­п­но­с­ті, са­мо­фі­на­н­су­ван­ня під­при­ємств. То­му остан­нім ча­сом у на­шій кра­ї­ні від­бу­ва­єть­ся під­ви­щен­ня цін на то­ва­ри, кварт­пла­ту, по­слу­ги в на­пря­м­ку до­ве­ден­ня їх до дій­с­ної ва­р­то­с­ті. Од­нак по­ряд з цим не­об­хід­но під­ви­щу­ва­ти та­кож за­ро­бі­т­ну пла­ту, щоб во­на ви­ра­жа­ла дій­с­ну ва­р­тість ро­бо­чої си­ли, за­без­пе­чу­ва­ла її від­тво­рен­ня.

б) Сти­му­лю­ю­ча фу­н­к­ція ці­ни. Ці­на спри­яє на­у­ко­во-­те­х­ні­ч­но­му про­гре­су, оскі­ль­ки на ри­н­ку в кон­ку­ре­н­ції пе­ре­ма­гає той ви­ро­б­ник, який про­по­нує най­кра­щий то­вар за най­ни­ж­чу ці­ну. А для цьо­го не­об­хід­но по­стій­но за­про­ва­джу­ва­ти на ви­ро­б­ни­ц­т­ві но­ву тех­ні­ку, тех­но­ло­гію, на­у­ко­ву ор­га­ні­за­цію пра­ці, під­ви­щу­ва­ти її квалі­фі­ка­ці­ю.

в) Роз­по­ді­ль­ча фу­н­к­ція ці­ни. За до­по­мо­гою цін роз­по­ді­ля­єть­ся і пе­ре­роз­по­ді­ля­єть­ся но­во­ст­во­ре­на ва­р­тість між під­при­єм­с­т­ва­ми, між під­при­єм­с­т­вом і йо­го пра­ців­ни­ка­ми, між га­лу­зя­ми на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва, ре­гі­о­на­ми. Це ви­яв­ля­єть­ся в то­му, що че­рез бю­джет дер­жа­ва зби­рає ко­ш­ти з од­них га­лу­зей, ре­гі­о­нів і ви­ко­ри­с­то­вує їх для роз­ви­т­ку ін­ших. Ці­на спри­яє роз­по­ді­лу і пе­ре­роз­по­ді­лу до­хо­дів се­ред на­се­лен­ня. Той, хто ку­пує до­ро­гі то­ва­ри, від­дає ча­с­т­ку сво­їх до­хо­дів на ко­ристь тих, хто має ни­зь­кі до­хо­ди. Ці­на зму­шує ку­пу­ва­ти од­ні то­ва­ри і утри­му­ва­ти­ся від при­дбан­ня ін­ших, а це та­кож спри­яє пе­ре­роз­по­ді­лу до­хо­дів.

2. Дру­гою фу­н­к­ці­єю за­ко­ну ва­р­то­с­ті є те, що він ре­гу­лює ви­ро­б­ни­ц­т­во; роз­по­ді­ляє за­со­би ви­ро­б­ни­ц­т­ва і ро­бо­чу си­лу між рі­з­ни­ми га­лу­зя­ми на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва. На­при­клад, до­пу­с­ти­мо, що у взут­тє­вій га­лу­зі іс­нує ве­ли­кий по­пит на її про­ду­к­ці­ю. В ре­зуль­та­ті цьо­го ці­ни на взут­тя по­чи­на­ють зро­с­та­ти. Це спри­чи­няє шви­д­ке зба­га­чен­ня взуттьовиків. Ви­ро­б­ни­ки ін­ших то­ва­рів (на­при­клад ко­с­тю­мів) ба­чать це і то­му по­чи­на­ють пе­ре­бу­до­ву­ва­ти своє ви­ро­б­ни­ц­т­во на ви­ро­б­ни­ц­т­во взут­тя. Це при­во­дить до то­го, що на ри­н­ку з'яв­ля­єть­ся ба­га­то взут­тя, то­му ці­ни на ньо­го по­чи­на­ють па­да­ти і вод­но­час зро­с­та­ти на ко­с­тю­ми, адже про­по­зи­ція їх зме­н­ши­ла­ся, бо ряд під­при­єм­ців пе­ре­ве­ли свій ка­пі­тал у взут­тє­ву га­лузь. Як ре­зуль­тат цьо­го по­чи­на­єть­ся зво­ро­т­ний про­цес пе­ре­мі­щен­ня ка­пі­та­лу із взут­тє­вої га­лу­зі в га­лузь ви­ро­б­ни­ц­т­ва ко­с­тю­мів, І так по­стій­но: ка­пі­тал пе­ре­хо­дить з од­них га­лу­зей в ін­ші у по­шу­ках бі­ль­шо­го при­бу­т­ку. От­же, за­кон ва­р­то­с­ті ра­зом із за­ко­ном при­бу­т­ку ре­гу­лю­ють про­цес ви­ро­б­ни­ц­т­ва, роз­по­ді­ля­ють за­со­би ви­ро­б­ни­ц­т­ва і ро­бо­чу си­лу між рі­з­ни­ми га­лу­зя­ми на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва.

3. Тре­тьою фу­н­к­ці­єю за­ко­ну ва­р­то­с­ті є те, що він спри­яє тех­ні­ч­но­му про­гре­су, роз­ви­т­ку про­ду­к­ти­в­них сил. При­пу­с­ти­мо, що ви­ро­б­ни­ків взут­тя умо­в­но мо­ж­на по­ді­ли­ти на три гру­пи. До пер­шої на­ле­жать ті, хто за­тра­чає на ви­ро­б­ни­ц­т­во од­ні­єї па­ри взут­тя 10 го­дин пра­ці (10 до­ла­рів). До дру­гої на­ле­жать ті, хто за­тра­чає 12 го­дин (12 до­ла­рів). І до тре­тьої на­ле­жать ті, хто ви­тра­чає 14 го­дин (14 до­ла­рів). Та­кі від­мін­но­с­ті в за­тра­тах пра­ці обу­мо­в­ле­ні тим, що пе­р­ша гру­па ви­ко­ри­с­то­вує най­більш до­ско­на­лу тех­ні­ку, дру­га - се­ре­д­ню, а тре­тя - за­ста­рі­лу. На ри­н­ку взут­тя бу­де про­да­ва­ти­ся не за 10, 12,14 до­ла­рів, а за яко­юсь од­ні­єю ці­но­ю. За ці­ною, яка ви­зна­ча­єть­ся су­с­пі­ль­но не­об­хід­ни­ми за­тра­та­ми пра­ці. Як­що при­пу­с­ти­ти, що та­кою ці­ною бу­де 12 до­ла­рів (се­ре­д­ній рі­вень тех­ні­ки), то під­при­єм­ці дру­гої гру­пи бу­дуть отри­му­ва­ти на ко­ж­ній па­рі взут­тя якийсь при­бу­ток "X" (1 до­лар). Під­при­єм­ці пер­шої гру­пи бу­дуть ма­ти на ко­ж­ній па­рі при­бу­ток "X" плюс ще 2 або З до­ла­ри, а під­при­єм­ці тре­тьої гру­пи бу­дуть ма­ти 2 до­ла­ри зби­т­ків. У ре­зуль­та­ті цьо­го во­ни по­чнуть роз­орю­ва­ти­ся. Щоб цьо­го не ста­ло­ся, во­ни зму­ше­ні бу­дуть за­про­ва­джу­ва­ти но­ву тех­ні­ку, та­ку, якою ко­ри­с­ту­ють­ся під­при­єм­ці пер­шої гру­пи. У ре­зуль­та­ті цьо­го ос­но­в­ну ма­су взут­тя по­чнуть ви­ро­б­ля­ти під­при­єм­ці пер­шої гру­пи, що спри­чи­нить зни­жен­ня су­с­пі­ль­но не­об­хід­них за­трат пра­ці із 12 го­дин до 10. Це зму­сить, у свою чер­гу, під­при­єм­ців дру­гої гру­пи (під стра­хом роз­орен­ня) за­про­ва­джу­ва­ти но­ву тех­ні­ку. І так весь час. От­же, за­кон ва­р­то­с­ті спри­яє тех­ні­ч­но­му про­гре­су.

4.Че­т­ве­р­тою фу­н­к­ці­єю за­ко­ну ва­р­то­с­ті є те, що він спо­ну­кає до роз­ви­т­ку ри­н­ко­вих від­но­син, обу­мо­в­лює ди­фе­ре­н­ці­а­цію то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ків. Це ви­яв­ля­єть­ся в то­му, що вна­слі­док тех­ні­ч­но­го про­гре­су од­ні під­при­єм­ці зу­мі­ють за­про­ва­ди­ти но­ву тех­ні­ку, тоб­то іти в но­гу з тех­ні­ч­ним про­гре­сом, то­ді як ін­ші з яки­хось при­чин не змо­жуть цьо­го зро­би­ти, у ре­зуль­та­ті чо­го роз­орють­ся, пе­ре­тво­рять­ся із під­при­єм­ців у на­й­ма­них пра­ців­ни­ків. А це озна­чає, що за­кон ва­р­то­с­ті спри­яє ди­фе­ре­н­ці­а­ції то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ків, роз­ви­т­ку ка­пі­та­лі­с­ти­ч­них ви­ро­б­ни­чих від­но­син.

Те­о­рії ва­р­то­с­ті. Трудова теорія. Тру­до­ва те­о­рія ва­р­то­с­ті, яка бу­ла роз­ро­б­ле­на пред­ста­в­ни­ка­ми кла­си­ч­ної по­лі­тич­ної еко­но­мії тве­р­дить, що ва­р­тість то­ва­ру ви­зна­ча­єть­ся кі­ль­кі­с­тю за­тра­че­ної пра­ці на йо­го ви­ро­б­ни­ц­т­во. Крім класичної трудової теорії вартості на сучасному етапі широкого розповсюдження одержала неокласична теорія вартості яка найбільш детально розроблена А.Маршаллом і П.Самуельсоном. А. Маршалл розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну.

Ринкова формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товару, що виявляється через попит. Нормальна, або природна (як писав А. Сміт) вартість товару формується протягом тривалого часу під час якого більший вплив на вартість товару мають витрати виробництва.

Те­о­рія по­пи­ту і про­по­зи­ції. Її при­бі­ч­ни­ком ви­сту­пає ан­г­лій­сь­кий еко­но­міст Ма­к­ле­о­да. При­хи­ль­ни­ки ці­єї те­о­рії за­пе­ре­чу­ють вну­т­рі­шній зміст ва­р­то­с­ті, зво­дя­чи її до су­то кі­ль­кі­с­но­го спів­від­но­шен­ня між по­пи­том і про­по­зи­ці­є­ю. Во­ни на­да­ють ви­рі­ша­ль­но­го зна­чен­ня об­мі­ну, ри­н­ку у фо­р­му­ван­ні цін.

На їх­ню ду­м­ку, ці­на збі­га­єть­ся з ва­р­ті­с­тю, а ва­р­тість ви­сту­пає як ре­зуль­тат по­пи­ту і про­по­зи­ці­ї. Без­пе­ре­ч­но, по­пит і про­по­зи­ція впли­ва­ють на ці­ну, во­ни мо­жуть її під­ви­щу­ва­ти або зни­жу­ва­ти, але не бу­дуть її ос­но­во­ю. Її ос­но­ва - ва­р­тість. Од­но­бі­ч­ність ці­єї те­о­рії стає оче­ви­д­ною, ко­ли до­пу­с­ти­ти, що по­пит до­рі­в­нює, збі­га­єть­ся з про­по­зи­ці­є­ю. Як то­ді фо­р­му­єть­ся ці­на? Як, на­при­клад, по­яс­ни­ти, що при од­на­ко­во­му по­пи­ті і про­по­зи­ції на ав­то­мо­бі­лі і ве­ло­си­пе­ди ав­то­мо­бі­лі в 100 ра­зів до­ро­ж­чі за ве­ло­си­пе­ди? Ра­зом з цим пред­ста­в­ни­ки те­о­рії по­пи­ту і про­по­зи­ції по­мі­ти­ли ду­же ва­ж­ли­вий для то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва вза­є­мо­зв'я­зок між ці­на­ми, по­пи­том та про­по­зи­ці­є­ю. Він по­ля­гає у то­му, що чим ни­ж­ча ці­на на то­вар, тим бі­ль­ший на ньо­го по­пит. І на­впа­ки, чим ви­ща ці­на, тим мен­ший по­пит на то­вар.

Ці­ни впли­ва­ють і на про­по­зи­ці­ю. Як­що ви­со­кі ці­ни на то­ва­ри, то це за­охо­чує ви­ро­б­ни­ків у зро­с­тан­ні їх ви­ро­б­ни­ц­т­ва, тоб­то збі­ль­шує про­по­зи­цію то­ва­рів. Як­що ж ці­ни ни­зь­кі, то ви­ро­б­ни­ц­т­во і про­по­зи­ція то­ва­рів зме­н­шу­є­ть­ся. Ті про­це­си і ці­ни, які ми спо­сте­рі­га­є­мо за­раз на на­шо­му ри­н­ку і ри­н­ках ко­ли­ш­ніх ре­с­пу­б­лік СРСР, сві­д­чать са­ме про те, що по­пит і про­по­зи­ція сут­тє­во впли­ва­ють на ці­ни. До ре­чі, ці­на на один і той же то­вар мо­же змі­ню­ва­ти­ся під впли­вом по­пи­ту і про­по­зи­ції на­віть про­тя­гом од­но­го дня.

Те­о­рія ви­трат ви­ро­б­ни­ц­т­ва. Її при­хи­ль­ни­ком є ан­г­лій­сь­кий еко­но­міст То­р­ренс. Во­на ба­зу­єть­ся на то­му, що ва­р­тість то­ва­ру вклю­чає як жи­ву так і уре­че­в­ле­ну (ко­ли­ш­ню) пра­цю. Згі­д­но з ці­єю те­о­рі­єю, ва­р­тість то­ва­ру ви­зна­ча­єть­ся ви­тра­та­ми на йо­го ви­ро­б­ни­ц­т­во, тоб­то су­мою гро­шей, ви­тра­че­них під­при­єм­цем на ку­пі­в­лю за­со­бів ви­ро­б­ни­ц­т­ва і ро­бо­чої си­ли. Так, ці­на ав­то­мо­бі­ля ви­зна­ча­єть­ся су­мою ви­трат на ме­тал, фа­р­бу, пла­с­т­ма­су й ін­ші ма­те­рі­а­ли, а та­кож ви­трат на за­ро­бі­т­ну пла­ту ви­ро­б­ни­кам. Але усі ці ви­тра­ти є пе­в­ною су­мою цін. Та­ким чи­ном, ці­на ав­то­мо­бі­ля ви­зна­ча­єть­ся ці­ною ін­ших то­ва­рів (ме­та­лу, фа­р­би, пла­с­т­мас, ро­бо­чої си­ли), тоб­то од­не не­ві­до­ме ви­зна­ча­єть­ся че­рез ін­ше не­ві­до­ме. Не­до­лі­ком ці­єї те­о­рії є й те, що во­на су­пе­ре­чить ре­а­ль­ній дій­с­но­с­ті, адже в ці­ну то­ва­ру вхо­дить, крім ви­трат ви­ро­б­ни­ц­т­ва, і при­бу­ток.

Те­о­рія гра­ни­ч­ної ко­ри­с­но­с­ті. При­хи­ль­ни­ки ці­єї те­о­рії тве­р­дять, що із збі­ль­шен­ням кі­ль­ко­с­ті благ, що зна­хо­дять­ся в ко­ри­с­ту­ван­ні лю­ди­ни, по­тре­ба в них усе бі­ль­ше на­си­чу­єть­ся, а їх ко­ри­с­ність па­да­є. Ав­с­т­рій­сь­кий еко­но­міст Бем-Ба­верк ілю­с­т­рує це на при­кла­ді "по­се­ле­н­ця, ха­та яко­го оди­но­ко сто­їть в пе­р­ві­с­но­му лі­сі". Він до­пу­с­кає, що в по­се­ле­н­ця є 5 мі­ш­ків зе­р­на, із яких: пе­р­ший мі­шок - не­об­хід­ний, щоб не вме­р­ти з го­ло­ду; дру­гий - слу­жить для по­ліп­шен­ня ха­р­чу­ван­ня; тре­тій - для від­го­ді­в­лі до­ма­ш­ньої пти­ці; че­т­ве­р­тий - для ви­го­то­в­лен­ня го­рі­л­ки; п'я­тий для го­ді­в­лі па­пу­ги, при­ру­че­но­го за­ра­ди за­ба­ви. Згі­д­но з те­о­рі­єю гра­ни­ч­ної ко­ри­с­но­с­ті най­бі­ль­шу цін­ність має пе­р­ший мі­шок зе­р­на, адже без ньо­го по­се­ле­нець би по­мер з го­ло­ду. Дру­гий мі­шок зе­р­на має ме­н­шу ко­ри­с­ність, ніж пе­р­ший, тре­тій - ме­н­шу, ніж дру­гий, че­т­ве­р­тий - ме­н­шу, ніж тре­тій, і п'я­тий - ме­н­шу, ніж че­т­ве­р­тий. Те­о­рія гра­ни­ч­ної ко­ри­с­но­с­ті є де­що од­но­бі­ч­ною, то­му що во­на в го­с­по­дар­сь­ко­му жит­ті на­дає ви­рі­ша­ль­но­го зна­чен­ня спо­жи­ван­ню, а не ви­ро­б­ни­ц­т­ву, іг­но­ру­ю­чи пра­цю як дже­ре­ло іс­ну­ван­ня ва­р­то­с­ті, роз­гля­да­ю­чи лю­дей не як ви­ро­б­ни­ків, а ли­ше як спо­жи­ва­чів.

Її ме­то­до­ло­гія ба­зу­єть­ся на ос­но­ві про­бле­ми ви­бо­ру су­б'єк­та го­с­по­дар­сь­кої ді­я­ль­но­с­ті в умо­вах об­ме­же­них ре­сур­сів, тоб­то це спро­ба по­яс­ни­ти еко­но­мі­ч­ні про­це­си з то­ч­ки зо­ру мі­к­ро­рі­в­ня еко­но­мі­ки і су­б'єк­ти­в­но­го ана­лі­зу. Од­нак те­о­рія гра­ни­ч­ної ко­ри­с­но­с­ті змо­г­ла фо­р­ма­лі­зу­ва­ти де­які еко­но­мі­ч­ні про­це­си і здій­с­ни­ла пе­в­ний вне­сок у роз­ви­ток сві­то­вої еко­но­мі­ч­ної те­о­рі­ї.

Так, із те­о­рії гра­ни­ч­ної ко­ри­с­но­с­ті ви­ро­с­ла те­о­рія аль­те­р­на­ти­в­ної ва­р­то­с­ті (во­на на сьо­го­дні най­більш ґрунтовно роз­ро­б­ле­на і по­ши­ре­на в за­хі­д­ній еко­но­мі­ч­ній лі­те­ра­ту­рі), яка є дзе­р­ка­ль­ним ві­до­бра­жен­ням те­о­рії тру­до­вої ва­р­то­с­ті: як­що те­о­рія тру­до­вої ва­р­то­с­ті опи­сує еко­но­мі­ч­ні про­це­си з по­гля­ду об'­єк­ти­в­но­го ана­лі­зу, то те­о­рія аль­те­р­на­ти­в­ної ва­р­то­с­ті -з то­ч­ки зо­ру су­б'єк­ти­в­но­го ана­лі­зу.

Те­о­рія трьох фа­к­то­рів виробництва. За­хі­д­ни­ми еко­но­мі­с­та­ми ши­ро­ко про­па­гу­єть­ся та­кож те­о­рія, згі­д­но з якою ва­р­тість то­ва­ру є ре­зуль­та­том трьох фа­к­то­рів: пра­ці, ка­пі­та­лу, зе­м­лі. Від­по­ві­д­но до ці­єї те­о­рії, ко­жен оде­р­жує своє - по за­слу­гах:

- ро­бі­т­ник, який ви­тра­чає пра­цю, отри­мує за­ро­бі­т­ну пла­ту;

- вла­с­ник ка­пі­та­лу - при­бу­ток;

- зе­м­ле­вла­с­ник - зе­ме­ль­ну ре­н­ту або при­бу­ток від зе­м­лі.

Згі­д­но з ці­єю те­о­рію, при ка­пі­та­лі­з­мі іс­нує по­вна га­р­мо­нія ін­те­ре­сів і не має мі­с­ця для бо­ро­ть­би.

На­спра­в­ді це зо­всім не так, осо­б­ли­во в умо­вах кла­си­ч­но­го ка­пі­та­лі­з­му. Що­до су­час­но­го ка­пі­та­лі­з­му, то для ньо­го ха­ра­к­те­р­ні зна­ч­ні по­зи­ти­в­ні зру­шен­ня, у ре­зуль­та­ті чо­го те­о­рія трьох фа­к­то­рів за­слу­го­вує на ува­гу.

Те­о­рія вмі­не­них, аль­те­р­на­ти­в­них ви­трат. Аль­те­р­на­ти­в­ни­ми ви­тра­та­ми на­зи­ва­ють ті ре­сур­си, яки­ми во­ло­діє і ко­ри­с­ту­єть­ся під­при­ємець і за які він не пла­тить ін­шим ор­га­ні­за­ці­ям або осо­бам. На­при­клад, вла­с­ник зе­м­лі не пла­тить ре­н­ту, од­нак, об­ро­б­ля­ю­чи зе­м­лю са­мо­стій­но; він від­мо­в­ля­єть­ся від її оре­н­ди і мо­ж­ли­во­с­ті отри­му­ва­ти за це до­ход. Або, на­при­клад, під­при­ємець, який укла­дає свої ко­ш­ти у вла­с­ний бі­з­нес не мо­же їх вкла­с­ти в банк із ме­тою отри­ман­ня від­со­т­ку. От­же, вмі­не­ні за­тра­ти - це від­мо­ва від до­хо­ду, який мо­ж­на бу­ло б ма­ти, зда­в­ши зе­м­лю в оре­н­ду або вкла­в­ши ко­ш­ти в банк.

Те­о­рія пост­ін­ду­с­т­рі­а­ль­но­го, ін­фо­р­ма­цій­но­го су­с­пі­ль­с­т­ва. Во­на ви­хо­дить з то­го, що на су­час­но­му ета­пі у фо­р­му­ван­ні ва­р­то­с­ті то­ва­ру все бі­ль­шу пи­то­му ва­гу за­ймає ін­фо­р­ма­ція, ін­те­ле­к­ту­а­ль­на, озбро­є­на на­у­ко­ви­ми знан­ня­ми пра­ця.

Усі перераховані теорії у дещо модернізованому вигляді широко пропагуються сучасними західними економістами, Пролетарська політична економія повністю відкидала і намагалася критику­ва­ти усі ті те­о­рії, які не збі­га­ли­ся з ма­р­к­си­ст­сь­ко-­ле­нін­сь­ко­ю. До­свід по­ка­зує, що в ко­ж­ній із них є пе­в­не ра­ці­о­на­ль­не зе­р­но, то­му Їх потріб­но ви­вча­ти, об'­єк­ти­в­но ана­лі­зу­ва­ти, оці­ню­вати і все цінне використовувати. Це особливо важливо для України, яка здійснює перехід до ринкової економіки.

Висновки до теми 4.

o Натуральне господарство - це виробництво продукції для споживання самим виробником.

o Товарне виробництво - це виготовлення продукції для продажу, обміну на ринку.

o Розрізняють просте і розвинуте товарне виробництво.

o Товар - це річ яка виробляється для продажу, обміну. Він має двояку властивість, а затрачена на нього праця носить двоїстий характер. Існує взаємозалежність між продуктивністю і інтенсивністю праці і величиною вартості товару.

o Розрізняють просту і складну працю, індивідуальну і суспільно – необхідну.

o В результаті розвитку форм вартості виникають гроші, які виконують ряд функцій.

o Інфляція – це надмірний випуск грошей в обіг, який веде до їх знецінення, зростання цін на товари і послуги. Виділяють інфляцію витрат, попиту, інерційну.

o Закон вартості – це закон товарного виробництва, згідно якого обмін товарів здійснюється відповідно до однакових затрат праці. Він виконує ряд функцій.

o Ціна - це грошовий вираз вартості товару. На ціни також впливає попит і пропозиція. Крім трудової теорії вартості існує неокласична, попиту і пропозиції, витрат виробництва, граничної корисності, трьох факторів, альтернативних витрат, теорія постіндустріального, інформаційного суспільства.

 

[1]До речі, розрахунки показують, що зростання продуктивності праці на 40% залежить від техніки і на 60% від працівника.